Спеціальний проєкт “СП” · “Червоні перегони у війні проти селян завершилися чорним стягом переможців”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
“Чорні дошки” і “чорні прапори” Голодомору: етимологія злочину
Слово Просвіти, №32–33 за 2023 рік
У 1917 р. кремлівські вежі позбулися двоголового орла, який століттями терзав Прометея вільного духу. Натомість постала п’ятикутна зірка – символ сил зла та ідеології соціал-шовінізму. Вона нагадувала середньовічне знаряддя катувань. Більшовики обрали червоний колір, який цілком відповідав їхнім кривавим діянням. Чого лише вартий червоний терор, застосований Леніним проти політичних опонентів і “буржуазії”. Для ідейних вампірів вбивство класових ворогів з ідеологічних і соціальних міркувань вважалося культом самоутвердження, демонстрацією показової жорстокості для насаджування страху в суспільстві. Сотні чекістів, що безжалісно розстрілювали мирних людей, ставали героями революції, потрапляли на “червоні дошки” слави, отримували ордени з червоними стрічками й рубінами. З них сочилася кров невинних жертв, а колір життя набув трагічного відтінку смерті.
Василь МАРОЧКО, почесний голова Асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців, професор
Для православних чорний колір уособлював смуток, втрату рідних, трагедію. Для більшовиків ідеологічна мозаїка червоного і чорного мала інше лінгвістично-етимологічне поєднання. Уперше поняття “чорні дошки” використав Сталін у березні 1920 р. Колишній семінарист запропонував їх для публічного засудження ідеологічно малосвідомих верств суспільства, всіляких “ледарів”. Соціально-класова дискримінація за ідеологічними ознаками – типове явище для тоталітарних режимів. У роки ленінського людомору 1921–1923 рр. влада застосувала “загороджувальні загони”, тобто комунікаційну і продовольчу блокаду сіл, систему заручників для стягнення натуральної повинності селян. Зневага до людського життя, честі й гідності людини стали тоді нормою соціальної поведінки для більшовиків. Чорні справи Кремля етимологічно і політично набували ознак і символу смерті. Карально-репресивна сутність системи “чорних дощок” заявила про себе в січні-червні 1928 р. Вони стали організаційно-оперативною складовою так званих “надзвичайних заходів” здійснення хлібозаготівлі, тобто примусового позбавлення селян хліба. Ленінська продрозверстка повернулася в українські села, але з дужчим карально-репресивним тиском. Заможним селянам, “спекулянтам” і “саботажникам”, тобто “ухильникам” хлібозаготівлі, обмежили продаж товарів (сірників, солі, гасу тощо) у крамницях споживспілки. Сільради оголошували “чорні” списки таких осіб у “видних місцях до відома усіх селян”. Сталінський принцип “чорних дощок” діяв, а селян з “чорними мітками” вважали непримиренними “класовими ворогами”. Войовничі заклики заполонили простір і соціум, набули політичного наказу для виконавчих органів влади. Ідеологічні ярлики, хоч і без фізичного наклеювання на верхньому одязі, набували форму вироку. 9 січня 1929 р. Ізюмський окрвиконком на Харківщині відзвітував про “занесення на чорну дошку злісних утримувачів хліба”. Дивне звинувачення для хліборобів, які виростили зернові культури власною працею, без жодної допомоги держави. Застосування режиму “чорних дощок” набувало системних ознак. Споконвічних хліборобів більшовицька влада називала ледарями, спекулянтами, “глитаями”, тобто проявляла виразні ознаки соціальної дискримінації, застосувала проти них товарно-продовольчу блокаду. Колективізація перетворила українські чорноземи на державну власність, хоч і проголошену “колгоспно-кооперативною”. Відбувся “червоний переділ” землі, який позбавив селян їхньої власності, а зібраний врожай радянська влада нахабно і цинічно привласнила. Угіддя, зерновий клин і навіть селяни стали власністю держави. Бунтівних і заможних селян оголосили куркулями, записали до “чорних списків” депортованих до Сибіру і Далекого Сходу. Восени 1931 р. примусова колективізація була переважно завершена. У колгоспах опинилося близько 20 млн осіб із 25-мільйонного сільського населення України. Решта міцно трималася власного господарства. Ні колгоспники, ні одноосібники не уникли режиму “чорних дощок”, а відтак і терору голодом. У жовтні 1931 р. головний комуніст України Станіслав Косіор запевнив Сталіна у безпроблемному виконанні обсягу хлібозаготівлі – 510 млн пудів. Зобов’язання виявилося непосильним, тому влада вдалася до репресивних методів позбавлення хліба. Адміністративно-каральним стимулом його викачки обрали “чорні дошки”. У серпні 1931 р. шість сільрад Краматорського району на Донеччині стали враз “чорними”, тому що “пленталися у хвості” хлібозаготівлі. На початку 1932 р. на “чорну дошку” потрапив колгосп ім. Фрунзе Дмитрівської сільради Знам’янського району на Одещині. Ніхто не зважав на легендарного, але покійного полководця, очорнивши його “славу” і доблесть “чорними ділами”. Адміністративна карта України поступово чорніла: село за селом, колгосп за колгоспом, район за районом опинялися на “чорних дошках”. Вони, ніби епідемія чуми в добу середньовіччя, оточували села смертоносним спрутом. У березні, квітні й червні 1932 р. 8 сільрад Біловодського району Донецької області почорніли від продовольчої ізоляції сіл. Восени подібна доля спіткала три сільради Шосткінського району і 7 колгоспів Чернігівщини, 8 сільрад на Одещині. Тисячі людей опинилися у більшовицькій соціальній резервації, приречені на голодну смерть. Їх позбавили продовольства, майна і можливості вижити. Карально-репресивна операція набирала руйнівних обертів. У жовтні 1932 р. її особисто оголосив та очолив голова союзного уряду В. Молотов. Тоді на “чорні дошку” потрапили понад 70 сіл Одеської і Чернігівської областей, 19 колгоспів, близько 3 тисяч селянських дворів. У листопаді чорний плющ смертоносних дощок оповив 6 районів, 40 колгоспів і 40 сільрад Вінницької області. Раднарком УСРР дозволив місцевим органам влади застосовувати систему натуральних штрафів, повернення розданого на трудодні хліба, дочасно стягувати кредити з колгоспів. Символічно і водночас трагічно, але на “чорну дошку” занесли колгоспи з ідеологічними назвами: “Червоний борець”, “Червоне поле”, “Червоний колос”, “Заповіт Леніна”. Їх не позбавили “почесних ідеологічних ярликів, але вони зазнали повної дискредитації”. Наприкінці листопада 1932 р. на “чорних дошках” опинилися 39 сіл, 33 колгоспи у 8 районах Вінницької області, четверо сіл і сільрад на Донеччині, 38 сіл, 13 колгоспів і 1646 селянських дворів Чернігівщини. Такої інтенсивності нищення сіл та їхнього населення не спостерігалося в роки німецької окупації
1941–1943 рр. Яку національну й соціальну ненависть потрібно було мати, щоб морити живих навмисно створеним голодом? Цинічна зброя масового знищення мирних людей у мирний час. Історія не знає подібного злочину. Чорний марафон свідомого застосування терору голодом набував ознак змагальності. 2 грудня 1932 р. на “чорну дошку” оголосили 42 села Вінницької, 228 колгоспів у 44 районах Дніпропетровської, 12 колгоспів, 6 сіл, дві сільради, одноосібники 25 сіл Донецької, 51 колгосп у 48 селах 19 районів Київської, 12 колгоспів у 9 районах Одеської та 23 колгоспах 16-ти сіл дев’яти районів Харківської області. Усі вони стали “режимними” з чорним відтінком голодної смерті. У них не було крематорію з чорним і їдким димом, але селянські двори українських хліборобів перетворилися на домовини, а села – на братські могили. Використання системи “чорних дощок” не було формальним і звичайним дисциплінарним покаранням, а цілком свідомою дією влади з наміром позбавлення селян засобів існування (хліба, продовольства, житла, майна). Сталінська хунта відмовила українським селянам у праві на життя. Злочинна сутність режиму “чорних дощок” вичерпно постає у постанові Раднаркому УСРР та ЦК КП(б)У “Про занесення на “чорну дошку” сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі” від 6 грудня 1932 р. Її підписали голова уряду В. Чубар і перший секретар ЦК КП(б)У С. Косіор. Шість сіл обрали для голодної страти. Влада, яка вважала себе робітничо-селянською, вирішила покарати селян. Вона припинила їхнє товарне забезпечення, будь-яку торгівлю в селах, конфіскувала промисловий крам (сірники, гас, сіль, мило), заборонила поїздки на ринок за хлібом, унеможливили кредитування, терміново повертали фінансові борги, влаштували обшуки селянських дворів і вилучення зерна. Влада займалася “очищенням” колгоспів і сіл від “контрреволюційних елементів”, а не від якісного насіння, оголосила “нещадну боротьбу з куркулями” і негайне “подолання куркульського саботажу хлібозаготівлі”. Яскравий вияв організаційно-оперативного і політично-ідеологічного механізму здійснення Голодомору-геноциду. Держава забирала навіть насіння, не кажучи про хлібні і фуражні культури. Лани почорніли від недосіву, худоба видохла без фуражу, а мільйони (за деякими підрахунками – понад 10 мільйонів) померли від голоду, недоїдання, хронічних хвороб, самогубств, епідемії тифу. Взимку 1932 р. чекісти виявили в селах Чернігівщини 2125 схованок зерна, 95 “чорних комор”, вилучили звідти 98228 пудів хліба. Вони діяли за наказом голови ДПУ УСРР Станіслава Реденса. Чорні справи кремлівських верховодів супроводжувалися “червоними валками”, тобто десятками тисяч “обозів” з селянським хлібом. Вони перетворилися на звичайні продзагони сталінської продрозверстки 30-х рр. Восени 1931 р. “червоні валки” діяли у 158 районах УСРР, стали системним атрибутом у роки Голодомору, демонструючи кривавий шабаш політичних людожерів і ритуальний танець закривавлених вампірів, адже хліб вивозили переважно вночі. Більшовики не були дальтоніками. Вони знали ідеологічну ціну обраного кольору, його символізм. 20 грудня 1932 р. Валківський райком КП(б)У на Харківщині запропонував впровадження як “систему на кожному кутку “червоні” і “чорні дошки” та при сільраді організувати “червону” і “чорну” дошки для висвітлення “темпів і обсягів” виконання хлібозаготівлі. На “червоних” були “ударники”, а на чорних – “саботажники”, але обидві виявилися індикаторами голодної смерті. У режимних селах і колгоспах, які потрапили на “чорні дошки”, так зване виконання плану активізувалося за рахунок масового вилучення зерна. Наприклад, 21 грудня артіль ім. Сталіна Верхнєтеплянського району виконала 7% планового завдання, а протягом одного тижня сягнула 82%. Дивовижна арифметика, аморальна і цинічна технологія системи Голодомору. Українські села почорніли від масової смертності внаслідок застосування карально-репресивних форм і методів вилучення зерна. Безбожна влада унеможливила реєстрацію померлих від голоду, а войовничі безвірники забороняли церковний обряд похорон жертв Голодомору. Їх закопували у ямах на околицях сіл, інколи у власному дворі селян, без молитви і хреста. А навіщо вбивцям хрести на місці скоєння ними злочину? Секретар Харківського обкому КП(б)У Р. Терехов вимагав від підлеглих “негайно зламати саботаж хлібозаготівлі в колгоспах, занесених на “чорну дошку”. Подвійна екзекуція для селян: винищення голодом у соціальних резерваціях. Наказ “зламати саботаж” означав дію з наміром свідомого позбавлення людей хліба, продовольства, майна, не “обмежуватися півзаходами щодо застосування репресій”. Зловтішна тінь “чорних дощок” накрила тоді Україну, усі її 54 тисячі сіл і приселків, навіть проникла у міста. У вимерлих від Голодомору селах вивішували чорні прапори, попереджаючи про епідемію тифу і спустошені селянські хати. Очевидець голоду М. Овчарук із с. Цибулів Монастирищенського району Київщини, якому у 1933 р. було 17 років, згадував, що сусіднє село Бузівка спорожніло, “з чорним прапором на сільраді”. Червоні перегони у війні проти селян завершилися чорним стягом переможців. У далекому 1933 р. світ байдуже спостерігав за злочином Голодомору-геноциду в Україні. Західні держави і політики “дружили” з СРСР, навіть їздили в “гості”, тиснули руко кривавому диктатору Сталіну. Вони знали про злочин, але мовчали, торгували з радянською Росією. Терор голодом, апробований в Україні 90 років тому, огидна зброя диктаторів усіх часів. Він не заржавів, не втратив актуальності і боєздатності. Зернова блокада українських портів, крадіжка українського хліба в окупованих Росією південних районах України у 2022–2023 рр., свідоме руйнування зерносховищ – чимось нагадує сталінський режим “чорних дощок”. Кілька сотень мільйонів людей у світі потерпають від голоду, а Москва блокує їхнє продовольче забезпечення, пропонує міжнародним організаціям та окремим африканським країнам політичний хабар. Подібні дії є проявом слабодухих кремлівських повелителів, звиклих проливати чужу кров. Саме від неї над Кремлем майорить червоний прапор, а не від усвідомлення безмежного сорому.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
