«Просвіта» сьогодні · “Сучасна велика війна є не просто історичною відсіччю України московитам, а вирішальний наступ Свободи проти рабства”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Як подолати безпекові проблеми України
Слово Просвіти, №32–33 за 2023 рік
У Центральній “Просвіті” імені Тараса Шевченка відбулося велелюдне зібрання – засідання круглого столу на тему “Безпекові проблеми України та шляхи їх подолання” за участю голови ВУТ “Просвіта” Павла Мовчана, Степана Хмари, Івана Зайця, Василя Куйбіди, Миколи Голомші, Сергія Присухіна, Володимира Семистяги та інших громадських діячів, політиків, науковців. Деякі з виступів оприлюднюємо в цьому і наступних випусках тижневика.
“Культура теж є сутністю війни”
Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України, народний депутат України трьох скликань Нехай нікого не дивує, що культура також є сутністю війни, розв’язаної московитами проти України. Війни, яка вже століттями ведеться проти українськості. За даними Смітсонівського інституту, в Україні на сьогодні знищено понад 1600 культурних об’єктів. Станом на серпень 2023- го московія зруйнувала кожну десяту українську школу. Понад 1500 закладів загальної середньої освіти суттєво побиті або знищені вщент і не підлягають ремонту. Зруйновано університети. Упродовж минулого тисячоліття, як і зараз, війна здійснювалася не тільки заради землі, скарбів, маєтностей та влади, але й людей. Точніше – проти людей, щоби українці перестали бути ними, втратили національну пам’ять, ідентичність, ріднокультурність. Адже безпам’ятна спільнота перетворюється не на Народ, а лише на етнографічну масу, яку легше упокорювати, знекорінювати, визискувати. Саме цей геноцидний задум супроводжував(-є) всі політичні режими московії та психоментальні поведінкові норми народу “на болотах” незалежно від змін суспільного устрою. Пів року тому очільниця комітету з культури та освіти Європейського парламенту Сабіна Вергеєн влучно охарактеризувала багатовікову “місію” кремлівських вандалів, зазначивши, що “росія намагається знищити не лише українську культурну спадщину, ай національну унікальність, традицію, зрештою, українське право на існування”. На жаль, цю “традицію” нічим непогамованого дикунства у ставленні до української культури вони зберегли впродовж останніх чотирьох століть. Головна мета такої усталеної традиційності, що притаманна лише варварам, – викорінити українську ідентичність разом із українською державністю. Саме цю правду нам прикривали, фальшували, забороняли впродовж усіх часів, підмінюючи її надуманими братерством та єдинородством, не забуваючи при цьому “геноцидити” проти українства, безупинно “харчуючись” україноненависництвом. Та й нинішня історична концепція далеко не повністю задовольняє Істину, Час, національний Інтерес. Війна, очевидно, розкладе “скелети” на відповідні полиці, і тоді закони української історії не писатимуть ті, хто ще донедавна публічно й запопадливо обслуговував кремлівські ідеологеми та імперські забаганки. А тому культурно-історична наука, освіта, політика мають творитися і ретранслюватися україноцентричними мізками і руками. Без цього – “ні до порога, ні від порога”. Не забуваймо, що ворог-московит нині кидає проти України величезні фінансові та інформаційні ресурси, мільйонними тиражами сурогатні книги й підручники, отруйний лемент рашистської пропаганди, злословлячи проти України в цілодобовому режимі. Адже знавіснілий оркостан усвідомлює, що матиме успіх лише тоді, коли напише нам нашу історію, відбере у нас рідну мову та впихне свій “язик”, знищить нашу культурну традицію і зґвалтує українців людиноненависницькою ідеологією “рузькомірства”, а національний Дух Віри підмінить москвопопівством. Але не вийде! Вже було. Мимоволі спадають на думку ті смутні часи двадцятих років XVII століття, коли наказом московитського царя михайла з подання такого ж україноненависника патріарха філарета спалювалися всі примірники надрукованого в Україні “Учительного Євангелія” Кирила Ставровецького. А у 80-х роках того ж століття вже інший московський патріарх – іоаким – у величезних багаттях масово спалював “Вінець Христов” Антонія Радивиловського та твори видатних українських богословів – Петра Могили, Лазаря Барановича та Інокентія Ґізеля. 1720-го указом царя московії петра І заборонено книгодрук українською мовою та українські тексти в церковних книгах… Продовження до безкінечності. Однак сказане не для плачу. Лише для ненависті щодо московії і любові до України. А заради правди, то слід визнати, що рашизм, який нині презентується як новітня кремлівська ідеологія і практика знелюднення, не з’явився в сьогоденні. Його виплодження відбувалося віками. Треба бути свідомими того, що така культурна здичавілість проявлялася віддавна, в період, коли північні московити безперестану нападали та грабували Київську державу. Адже 1169 року, коли андрєй боголюбській учергове напав на Київ, то це вже була десята(!) московсько-українська війна, що відбувалася кожні 30 років. Ординці-московити руйнували з такою ненаситністю та ненавистю, що, як оповідають літописці, “татарам не було що вже грабувати”. Незважаючи на руїни, спричинені московитами на українській землі, далеко не завжди ці злодіяння були для них переможними. Бо вже 1173 р. (850 років тому!) у черговій війні українців проти цього зненавидженого всіма московитського розбійника, його таки добряче побили в Україні (11-та московсько-українська війна) і, позбавивши обличчя, боголюбського вбили свої ж підвладні. Було б справедливо, щоби в цей “ювілейний” рік (2023!) така ж доля спіткала й спадкоємця цього знавіснілого “торфяного” племені – бункерного путлєра.
Однак з путіним не зникне водночас і московія, яка є значно небезпечнішою за будь-якого нацистського диктатора. Ще в далекому 1960-му, на зорі українського Відродження, відомий просвітник і громадський діяч Орест Зибачинський у праці “Інтегральна революція” скаже на чужині (в Австралії) пророчу річ: “На шляху до встановлення Культури Свободи Україна матиме свого (головного) історичного противника – москву… В основі боротьби між Києвом і москвою – боротьба двох окремих народніх душ, двох протилежних ідей, двох різних культур”. А далі він наголошує, що Україна – це баталія свободи, етапи якої — Київська Русь, Українська Народна Республіка. Додаймо – Незалежна Україна. А “росія – це баталія ґвалту, незмінний гін до асиміляційного поширення, етапи якого московія, росія, ссср (недоімперська ерефія. – Авт.) закономірно розвивають універсальну культуру рабства”. Тож сучасна велика війна є не просто історичною відсіччю України московитам, а вирішальний наступ Свободи проти рабства, за ствердження свого національного і державницького “Я”. Поза цими найвищими цінностями немислимий процес націовивершення, особистої, духовної і політичної Свободи. Оскільки нинішня війна є екзистенційною боротьбою двох світів – українського визвольного націоналізму Свободи і змонгольщеного цезаропапізму шовіністичної московії; культу свободарності Людини, Нації, Держави як “філософії українського життя” і рузькомірського рабства для себе та “інших”. І саме в ході цього протистояння, безкомпромісного двобою росія мусить бути “стягнена з імперського п’єдесталу” та знищена як така, що містить у собі кореневу причинність вселюдського зла. На такому життєствердному принципі мають виховуватися нинішнє і майбутні покоління. А для цього варто адекватно чинити скрізь і всюди. Не лише на мілітарному фронті. Нація зобов’язана позбутися навічно у сферах культури, науки, освіти, інформації, політики тих, хто навчав “неправді поклонятись”, котрі правдою торгували, котрі здатні при нагоді перероджуватися в колаборантів і зрадників, котрі наввипередки йшли служити москалям та намагалися так навчати народ, щоби вміти
“добре ходити в ярмі, / Ще лучше, як батьки ходили”. Слава Богу, що таких стає все менше. Війна відригує цю нечисть, яка невдовзі остаточно зникне в чорному проваллі рузькомірства. У цій борні мусимо бути безкомпромісними, бо, як говорив О. Довженко, “ми б’ємось за те, чому нема ціни в усьому світі, – за Батьківщину”. За Україну!
“Внутрішній фронт стає основним”
Василь КУЙБІДА, політик, науковець, народний депутат України двох скликань Скільки триватиме ця московсько-українська війна? Влада в Україні на це питання відповідала в різний час по-різному: до 24.02.2022 року стверджувала, що війни не буде, після 24.02.2022 року переконувала, що війна триватиме два-три тижні, зараз – війна триватиме до кінця року. Українські експерти стверджують, що війна триватиме мінімум до вересня 2024 року, а може, й кілька років. Такої ж думки на сьогодні більшість впливових політиків, військових, експертів ЄС, Московії і США. Окремі називають 2025 рік чи й 2029–2030 роки, вказуючи на умову її завершення – вироблення нової системи безпеки. Одним із перших про це сказав радник Білого дому з національної безпеки Джейк Салліван під час розмови з журналістами ще 22.03.2022 р. у Вашингтоні: “Ця війна не закінчиться легко чи швидко”. Подібні заяви робили і генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, і президент США Джо Байден. Борис Джонсон, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра Великої Британії, теж висловив думку, що триватиме до кінця 2023 року. Услід за ним тодішній міністр закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс повторила, що ця війна буде довгою і може поглинути інші держави. Тож, враховуючи, що в Україні немає власних ресурсів для наступу, а значить для перемоги, нам варто було одразу ж готуватися до тривалої війни, тяглість якої залежить від багатьох чинників. При цьому можливі тимчасові перемир’я, а ніяк не довгий мир, бо для останнього немає основи. Але влада цього не робила. Який стан України сьогодні, чи вона готується до довгої війни тепер? Спад ВВП у 2022 році становив 30% (у СРСР на другий рік війни ВВП зріс на 2%), економіка не переведена на воєнні рейки, реформ у ній не проводиться. Системно не проведена комплексна евакуація підприємств і музеїв з можливих зон бойових дій (якщо якесь підприємство евакуювалося, то самотужки), нових підприємств, які б виробляли необхідне для фронту, не побудовано. Бюджет на 55% складається з грошей, отриманих у вигляді позик і грантів. Навіть систему управління не адаптували до воєнного часу! А Московія попри санкції збільшує позитивне сальдо торгового балансу і отримані гроші вкладає в оборонні підприємства, готуючись до затяжної війни. Антипутінська коаліція не так швидко зростає, як нам хотілося б. Десятки держав Африки і Азії не поспішають до неї приєднатися на тлі голосів, які звучать з України про те, що нашою метою є руйнування Московії як держави і формування на її місці національних держав. Не поспішають і наші ключові союзники надавати потрібну для швидкої перемоги зброю. Дивлячись на них та зважаючи на те, що шкода, яку завдають Московії українці, унеможливлює її напад на держави-члени ЄС, починають зволікати й інші (окрім Литви, Латвії, Естонії та Польщі). Парадоксально, але що більше ми б’ємо московитів, то менше ми потрібні Заходу для його захисту, а відтак він менше зацікавлений у нашому озброєнні. За останніми публікаціями у впливових виданнях різних аналітиків можна зробити висновок, що США теж не зацікавлені у розпаді Московії: на держави з-під черева Московії уже посилюється вплив Китаю, який після розпаду Московії може значно прирости територією, а значить ресурсами. Така логіка подій зовсім не потрібна США. Для них краще: слабка, але не поглинена Китаєм Московія. Найкраще, якщо її контролюватимуть США, а не Китай чи Україна. І як тут не використати аргумент про розповзання ядерної зброї при розпаді Московії! Але нічого не робити при переміщенні такої зброї з Московії до Білорусі. Причому це стало зрозумілим не зараз. Проте влада вперто не употужнює наш ВПК, не робить його драйвером економіки, а воліє залишатися набридливим прошаком, доля якого залежить від зовнішнього фінансування і зовнішнього виробника зброї. За таких умов неможливо перемогти! За такої поведінки влади внутрішній фронт стає основним. Тому необхідно: 1. модернізувати публічне управління відповідно до війни. 2. в економіці надати основний пріоритет ВПК! Будувати з союзниками нові заводи, перебираючи і купуючи нові технології, виробляти нове уніфіковане озброєння. 3. дбати про консолідацію суспільства, співпрацю суспільства і влади. Останнє неможливо без очищення влади від хабарників і непрофесіоналів. Патріот – значить чесний професіонал. 4. готуватися до модернізації держави і її економіки, і те, що можливо, – робити вже, а не чекати, коли закінчиться війна.
Повністю круглий стіл ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевчен! ка “Безпекові проблеми України та шляхи їх подолання” можна пе! реглянути на YouTube
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
