Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Український шлях · “Згодом домінуюча українсько)державницька, національно)визвольна місія випала на славну й легендарну Запорізьку Січ”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Усеєвропейська слава перемог Української Зброї

Слово Просвіти, №33 за 2022 рік

Юрій РУДЕНКО, доктор педагогічних наук, професор Нині національно!патріотич! на еліта, інтеліґенція очищає історію, гуманітарні сфери Украї! ни від численних, вельми задав! нених та новітніх (ворожі сили ніколи не дрімали й активізува! лися з 2014 року) псевдоідей і тео! рій, викривлень, шельмувань не! чистих на руку фальсифікаторів, політиків та їхніх продажних по! пихачів!слуг. Усвідомлюючи смертоносні виклики й загрози для життєді! яльности як українського, так і інших народів, насамперед Схід! ної та Центральної Європи, наша національна інтелектуальна, ду! ховна й військова еліта оволоді! ває багатющим досвідом здобут! ків та воєнних перемог Руси!Ук! раїни (ХІ–ХІІІ ст.), Королівства Руського (Галицько!Волинської держави ХІІІ – першої половини ХIV cт.), козацьких республік За! порізької Січі та Гетьманщини (ХV–XVIII ст.). Ми осмислюємо те, що наші пращури, сповнені лицарської звитяги, знекровлювалися, на! приклад, у ХІІІ–ХIV ст. в нерів! ній борні з ураганним натиском татаро!монгольських орд. Части! на предків переселялися на По! лісся, наші етнічні землі Велико! го князівства Литовського, зго! дом – на наші терени у складі Польського королівства. Численні представники нашої шляхти, інте! лектуально!духовної та військової еліти вступали в шлюби з місце! вою шляхтою, знатними родами, брали активну участь у культурно! му, політичному й державному житті, зміцнювали взаємини і єд! ність з білорусами, литовцями, по! ляками у боротьбі з татаро!мон! гольськими нападниками. Із пам’ятного 1320 року об’єд! нані війська литовців та україн! ців у результаті кількох перемож! них битв із татаро!монгольськи! ми окупантами, в тому числі й на Синіх Водах (восени 1362 р.), по! чали визволяти значну територію України. Кожен із наших грома! дян зобов’язаний знати імена перших визволителів: воєводи Пренцеслав, Світольд, Блуд, пол! ковники Громвал, Турнил, Перу! над, Ладим та ін. вояки!герої, ли! царі меча і чести. Знаменно, що одночасно з перемогами над зайдами!ворога! ми на визволених українських те! ренах Великий князь Литовський Ґедимін потвердив “права і зви! чаї руські”, “старі привілеї та ін! ші документи, писані письмом руським”, “запровадив їх на всіх своїх землях разом з письменами або грамотою руською” (“Історія Русів”, 1991, с. 41). Тобто здобут! ки україно!руської культури роз! вивалися на державному рівні. У добу великого європейсько! го Ренесансу, Гуманізму і Рефор! мації (ХIV–XVII ст.) при владі в Польщі перебувала проукраїн! ська (частина істориків називає українсько!польська, а то й укра! їнська) королівська династія Ягеллонів (1422–1572) – у пері! од, названий “золотим віком”. Ще в 1401 р. після багатьох збройних сутичок пихаті, зарозу! мілі німецькі хрестоносці спеці! альною місією прислали королю Польщі Владиславу ІІ Ягайлові два закривавлені мечі, що озна! чало, за звичаями Середньовіччя, запеклу й жорстоку війну, виклик на неї. Як твердять історики, ук! раїнський князь Венцеслав Сві! тольдович зібрав своє військо, з’єднався з польським і литов! ським воїнством, “мавши при то! му свого війська 37 тис. при воє! водах Ольговичу та Острогету та при полковниках Рогдою, Поле! личу, Громвалу, Колядичу і Ку! палдію”. Біля міста Динабурґа “піхота вломилася всередину та! бору хрестоносців, ударила на них руськими своїми списами в тил і на всі боки і зчинила серед них сум’яття, а довколишні вій! ська напали тоді на них з усіх бо! ків і завдали рішучої їм поразки, так що пораховано їх убитими і полоненими до 50 тис. Запаси і спорядження з усім табором діс! талися здобиччю переможцю – і таким чином надовго хрестонос! ців тих приборкано” (“Історія Русів”, с. 46). Польський володар Владислав ІІІ Ягеллон, син Владислава ІІ Ягайла і королеви Софії Оль! шанської, досяг визначних здо! бутків у військовій справі. Під! тримавши Угорщину, до складу якої входила частина русинсько! українських етнічних земель, він зі своїм військом 1439 р. виступив проти армади турецького султана Мурада ІІ. Ворожі османські вій! ська були розгромлені у Тран! сильванії, де на той час прожива! ло багато українців. Результатом таких перемог було те, що угорці визнали молодого Владислава ІІІ своїм королем. У цих воєнних походах і битвах брали участь 43 700 воїнів під командою воє! вод київського Світольдовича й сіверського Ольговського, пол! ковників Тризни, Гудими, Блуди! ча, Дулепи, Претича, Станая, Бурлія та Артазія. Це був, безу! мовно, тріумф української і поль! сько!литовської зброї. Чи кожен українець знає імена наших геро! їв!полководців? У 1516 р. перший козацький гетьман Предслав Лянцкорон! ський, зять князя К. Острозького і свояк короля Олександра І Ягел! лона, переміг у трьох битвах воро! гів – турків, татар і волохів, які нападали на Галичину й Волинь. У результаті цих перемог були ві! дібрані українські землі понад Дністром та біля гирла Дніпра, відлучені ворогом ще від часів на! вали хана Батия. Козаки створи! ли сильну сторожу між Бессарабі! єю і Кримом та понад Дніпром. Їхні військові укріплення назива! лися “засіками” й “січами”. Зго! дом домінуюча українсько!дер! жавницька, національно!виз! вольна місія випала на славну й легендарну Запорізьку Січ. Князь!патріот Дмитро Виш! невецький, будучи обраний геть! маном Запорізької Січі, по!ли! царському боровся з ворогами волі та свободи України, володів багатьма громадянськими чесно! тами. За такі високі якості його називали “батько”, “козацький батько”, “батько народу”. Істо! рики називають гетьмана Д. Вишневецького засновником Запорізької Січі, чим уславив се! бе навіки. Він загинув мучениць! кою, але героїчною смертю. Бай! да!Вишневецький як лицар!пе! реможець оспіваний у народних легендах, думах та піснях. У попередній період Неза! лежности, розвиток якого галь! мували, притлумлювали антиук! раїнські зовнішні недруги з Мос! ковщини!Росії та внутрішня її “п’ята колона”, надто мало відо! мостей знали і молодь, і дорослі про козацького гетьмана, князя Остафія Ружинського. Він нав! чався в університетах Німеччини й Франції, пізнавав здобутки єв! ропейської військової справи, те! орію і тактику ведення бою. Збагачений досягненнями єв! ропейських військових наук, О. Ружинський здійснив рефор! мування козацького устрою. За! снував 20 сталих козацьких пол! ків (за назвою великих міст Укра! їни) кількістю по 2 тис. вояків ко! жен. Важливо, що він наполегли! во й жорстко поборював сваво! лю, анархічні явища серед коза! ків, утвердив сотенну, полкову і ґенеральну старшину, дбав про матеріальне забезпечення й озб! роєння війська. 1516 року геть! ман О. Ружинський у нічному бою з татарами під Білгородом застосував кмітливість, військо! во!технічний винахід. Паперові ракети (секрет виготовлення їх поки що невідомий), які козацькі вершники у пітьмі кидали в лави піших та кінних ворогів, палали, вибухали, “перестрибували з міс! ця на місце і робили до шести пострілів кожна”, – як пише ав! тор “Історії Русів”. Ці летючі спа! лахи!снаряди наводили невимов! не жахіття і на татар, і на їхніх ко! ней, які з переляку затоптували своїх же вершників та піших воро! гів. Повна перемога над ворогом була забезпечена. За часів гетьма! нування О. Ружинського значно підвищився статус козаків і поша! на до них, їхнього війська навіть збоку поляків та інших європейців, представники яких охоче попов! нювали козацькі лави. У 1552 р. загарбницькі війська Османської імперії були зупинені фортифікаційною лінією: Ост! рий Холм – Вишеград – Ягер (Егер) – Путна. Це вже була ет! нічна зона проживання русинів! українців. Тому захистом цих фортець керували тамтешні укра! їнці. Стратегічним центром обо! ронного фронту була Ягерська фортеця, капітаном (комендан! том) якої став українець Степан Рускай (Дуб). Земляки, оборонці фортеці, яких було близько 2000 чол., під орудою С. Руская відзна! чилися козацькою звитягою, кмітливістю й винахідливістю, чим уславилися козаки на тере! нах Європи. Ворожі війська так і не змогли захопити цю фортецю – цитадель героїчних україн! ських вояків. Після перемоги її захисники отримали нагороди. Імена героїв викарбувано на “стелі гонору” у Відні. С. Рускай (Дуб) був призначе! ний воєводою Семигородщини, заселеної на той час переважно українцями. Як патріот свого на! роду він прилучив до Семиграддя і фортецю Ягер, і деякі інші укра! їнські етнічні землі. Користую! чись широкою підтримкою наро! ду, він боровся за єдність україн! ців, їхню державну самостійність. Австрійська влада звинуватила його у державній зраді, ув’язнила й катувала героя, але надуманий злочин!наклеп так і не було дове! дено. 1572 року С. Руская з підір! ваним здоров’ям на вимогу гро! мадськости таки випустили на волю. Того ж року героя, борця за соборність України, не стало. В Угорщині, до складу якої входять підкорені уграми (вони прибули з Уралу наприкінці ІХ ст.) етнічні українські та ін. землі, написано десятки книжок, вір! шів, інших художніх творів, у яких С. Рускай прославляється як угорський народний герой. А про те, що він був русин!українець, боровся за єдність українських земель із своїми єдинокровними краянами, і за що був запроторе! ний за ґрати й катований, уника! ють говорити цю історичну прав! ду. Українця Степана Руская зро! били високим взірцем для угор! ської молоді. Дослідник С. Семе! нюк слушно підкреслює, що “в Угорщині вміють робити собі ле! генди з представників інших ет! носів не гірше, ніж у Росії чи Польщі”. Степан Рускай – ви! значний діяч української історії, і глибокі знання про героїчне жит! тя сина нашого народу допомага! ють мужньо боронити свободу незалежної України від сьогочас! ної ворожої московсько!росій! ської навали. У наш відповідальний час за долю Матері!Батьківщини по! глиблюймо знання про багатора! зового переможця москвино!та! тарських орд Великого коронно! го гетьмана, князя Костянтина Острозького. З меншою кількіс! тю воїнів він перемагав ворожі полчища під Очаковим (1497), Слуцьком (1508), Вишнівцем та Лопушним (1512), Теребовлею (1524), Ольшаницею (1527) та ін. Так, 1514 р. у битві під Оршею він з 30 тис. воїнів розтрощив мос! ковську армаду 80 000 чол. Це був великий тріумф об’єднаних ли! товських, польських, україн! ських, білоруських, сербських, угорських та німецьких загонів під командуванням К. Острозь! кого. Волинський літопис порів! нював К. Острозького з О. Маке! донським, Пором Індійським, Тиграном Вірменським. Київ! ський літописець зазначав, що К. Острозький переміг “силу ве! лику московську”. Відомий істо! рик М. Стрийковський називав звитяжного гетьмана “другим Ґаннібалом”, а папський леґат у Польщі Пізоні відзначав, що “князь Костянтин у бою не пос! тупається хоробрістю Ромулові”. Наші могутні князі!патріоти батько Костянтин і син Василь! Костянтин Острозькі (їх шаноб! ливо називають “некороновані королі України”. – Ю. Р.) мали власні війська, які звитяжно бо! ронили Вітчизну, культуру, освіту. Століттями наші сусіди!поля! ки трактували великого пол! ководця Станіслава Жовкевсько! го (1547–1620) як сина свого на! роду. Та чи були для цього вагомі підстави? С. Жовкевський вва! жав себе русином!українцем, про що нерідко твердив, що зафіксо! вано в історичних документах. Він не раз на сеймах заявляв по! лякам, що “Польща тримається тільки на плечах Руського Атла! су” (С. Семенюк), тобто україн! ського народу. Жовкевський був польним гетьманом (1588–1618), Київським воєводою (1608–1618), Великим коронним гетьманом Речі Посполитої (1618–1620). Набравши 6 тис. вояків пере! важно на Київщині, С. Жовкев! ський вирушив походом на Мос! кву, з якою Річ Посполита була у стані війни. Навальними ударами він розгромив ворожі війська, за! хопив білокам’яну (1610) і “при! мусив бояр обрати московським царем польського королевича Владислава” (С. Семенюк). Про цю воєнну кампанію з Москов! щиною (1609–1618) він написав у своїх споминах!книзі “Початок і розвиток московської війни” (1612). У кількох боях він здобу! вав перемоги й над татарськими ордами. Знаково, що в 1503 р. першим великим коронним гетьманом (міністром оборони) Польщі та Литви король Олександр ІІ Ягел! лон призначив Миколу Каме! нецького, українця за походжен! ням. Потім на цій найвищій вій! ськовій посаді були українці: К. Острозький, І. Тарновський, С. Жовкевський, І. Ходкевич та ін. “Усі наступні гетьмани також були українцями за своїм похо!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин