Нотатки письменника · “Волелюбній незалежній Україні з таким лицарським народом суджена Перемога над Московією – нашим одвічним ворогом!” · с. 7сторінка оригіналу ↗
Тільки правда зостанеться
Слово Просвіти, №33 за 2022 рік
рошені по різних підрозділах, на! сичених переважно вихідцями з азіатських республік тодішнього срср. Прийнявши “присягу”, опи! нився на лихої пам’яті Тоцькому полігоні, де було випробувано на відкритій місцевості скинуту з лі! така атомну бомбу. “Ненадійні” “от москвы до самых до окраин” ковтали невидиму радіацію поб! лизу уранових шахт на Далекому Сході. Так лихої пам’яті компар! тійна влада дбала про “спадко! вість поколінь”. Під час гіркої служби спало на розум писати гуморески із солдатського побуту й надсилати до газети уральського військово! го округу. У тамтешній редакції виходець з України в званні пол! ковника доклав неймовірних зу! силь, щоб молодий земляк про! довжив навчання у вузі, з якого був витурений. Пощастило, інак! ше не сказати, одержати диплом. З клеймом підозрюваного в “на! ціоналізмі” нелегко було “виби! ватися в люди”. Сім літ “рецен! зувалася” в колишньому видав! ництві “Радянський письмен! ник” поетична збірка “Скажи, мені, соколе” з передмовою док! тора філологічних наук І. П. Бе! резовського, вже покійного, по! ки появилася 1987 р. За сприят! ливіших обставин у тому ж ви! давництві 1990 р. побачив світ схвально зустрінутий читачами прозовий твір історичної темати! ки “Ключі од вирію”. Постійно наражаючись на перепони друкуватися, не “писав у шухляду”, як дехто хвалиться. Перечитував у бібліотеках Акаде! мії наук на вулиці Володимир! ській у Києві та на Подолі істо! ричні праці, яким хотілося дові! ряти. До речі, книги М. Грушев! ського то з’являлися у відкрито! му доступі, то зникали в недо! ступних спецфондах. Не кажу вже про інші “специфічні” видання. 24 травня 1964 р., коли пра! цював кореспондентом РАТАУ – філіалу ТАРС, телефони в агент! стві обривали дзвінки із зарубіж! жя від “українських буржуазних націоналістів”. Допитувалися: “Що з бібліотекою Академії наук України?”. Начальство відбріху! валося: “Нічого не знаємо”. Че! рез два дні вони ж одержали на!
каз поширити повідомлення про пожежу в книгозбірні. Врешті!решт відбулося зре! жисоване КДБ судилище. Усі учасники процесу дали підписку про “нерозповсюдження інфор! мації”. Таємний співробітник КДБ виявився не Віктором По! гружальським, а Віталієм Погар! жельським. Перемінив прізви! ще, аби відмежуватися від бать! ка, засудженого як “заклятий во! рог народу”. Числився у росій! ському відділі, а обсипав фосфо! ром відділ україністики. Причи! на – “помста директору”. Впая! ли йому про людське око 10 ро! ків. Скільки відсидів – таїна таїн. “Буржуазні націоналісти” в Ук! раїні обурювалися, що палій нев! довзі оселився в Молдові, обій! няв посаду в одній з бібліотек. З 2006 р. проживав у Тирасполі, при тому залишався громадяни! ном України. Промінь світла на темне діло
– спогади українського дипло! мата Олександра Овсюка. Він переповів, як того часу реагував на трагічну подію заступник Мі! ністра закордонних справ УРСР Анатолій Кисіль: “Який там у біса Підгур! ський? Нам подзвонили в ЦК, що бібліотека горить, і ми негай! но кинулися туди. Вскочили в приміщення: там на всіх стела! жах з українськими виданнями, особливо дореволюційними та емігрантськими, висіли таблич! ки “К сожжению”. Зі слів Оксани Забужко, за один день згоріли “стародруки й літописи – ціле наше середньо! віччя пішло з димом, майже вся домосковська доба”. Чи будуть коли!небудь опри! люднені прізвища тих, що на свій розсуд розпоряджа! лися культурною спадщи! ною правічного українсько! го народу?.. З того ж ЦК поступала команда вогнеборцям ряту! вати марксистсько!ленін! ську літературу. Викинуте нещодавно на смітник спіш! но переправили до Держав! ної республіканської бібліо! теки УРСР імені КПРС. Скільки неоціненних ви! дань пожер вогонь і яку кіль! кість рукописного знешко! дила вода? Імовірно, це досі під грифом секретності. Де! що вдалося відновити за ра! хунок збережень обмінно! резервного фонду, розосе! редженого по підвалах жит! лових будинків у Києві. Свого часу М. Грушев! ський зауважував: “Біда Ук! раїни в тому, що нею керу! ють ті, яким вона не потріб! на”. Всесвітня історія прок! линає нестямних правите! лів, які затягують із собою в могилу якомога більше людства. Доле праведна!
Благослови врешті!решт Україну на повнокровне духовне відрод! ження! Українська народна мудрість провіщає: “Все згине, тільки правда зостанеться”. Сонце схо! дить. Пробивається крізь чорні хмари варварської війни, спро! вокованої нестямними в рф про! ти миролюбної України. Та хай там що – розвиднюється. Бібліо! тека імені КПРС після проголо! шення незалежності Української держави удостоїлася назви – Парламентська. Нині ж – Націо! нальна бібліотека України імені Ярослава Мудрого. Монгольської закваски ра! шисти силуються позбавити во! лелюбний український народ предковічної пам’яті. На моє пе! реконання, український етнос із першими словами своєї мови за! роджувався в Мізинській архео! логічній культурі. Її вікування – понад ХХІІ–ХІV тисячоліття до нової ери. Матеріальні й духовні здобутки попередниці успадку! вала Трипільська археологічна культура. Відлуння з її розквіту доносять до сучасності колядки й щедрівки та пісні календарно! обрядових дійств на Різдво, Ве! ликдень, Зелену або Клечальну неділю, Купала, Медового Спа! са, Маковія, Яблучного Спаса, Покрову, коли перший сніг при! порошує землю, а дівчата на порі побиваються: “Покровонько, Покровонько, покрий мені голо! воньку – як не наміткою, то хоча б онучею, щоб не зоставалася дів! кою гидючою”. Не кажу вже про дотепер збережені ритуальні за! жинки та обжинки одних з пер! ших на третій від Сонця життє! дайній планеті рільників, хлібо! робів. З пробудженням української національної свідомості у мене відкрилося, як мовлять спорт! смени, “друге дихання”. Спасибі Видавничому центру “Просвіта”. Опублікував 2006 р. глибинне дослідження, не боюся цих слів, “Україна в дзеркалі тисячоліть”. З непохитною вірою, що можна воскресити пережите рідним ро! дом за неміряні тисячоліття сво! го буття, спромігся на видання: “Золото Дажбожих внуків” (2015), “Перед очима істини” (2015), “Майстер!клас з імпера! тором” (2017), “Щедрик летить із Києва” (2018), “Віч!на!віч з вічністю” (2019), “Слово про антського короля Божа” (2020), “Володар грому” (2020), “Возне! сіння у Вальгаллу” (2021), “Як праведник біса осідлав” (2021).
Звертаюся до охочих читати. Телефонуйте: моб. (050) 542*54* 10, дом. 248*27*56, Вадим Івано* вич. Порозуміємося, як одержати ту чи іншу книгу. Не пожалкуєте. Відкриється море незнаного, ціка* вого, визначального, доленосного. За обсягом кожне з основних ви* дань – понад 400 сторінок.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
