Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Нотатки письменника · “Волелюбній незалежній Україні з таким лицарським народом суджена Перемога над Московією – нашим одвічним ворогом!” · с. 7сторінка оригіналу ↗

До Перемоги!

Слово Просвіти, №33 за 2022 рік

Вадим ПЕПА, лавреат Літературно!мистецьких премій імені І. С. Нечуя!Левиць! кого та імені Олеся Гончара Мені судилося народитися 1936 р. у потомственій хлібороб! ській сім’ї в селі Драбів теперіш! ньої Черкаської області. В стар! ших класах школи відчув покли! кання до літературної творчості. Виросли крила після першої пуб! лікації в районній газеті. Закін! чив школу зі срібною медаллю. Одразу ж поступив на новоутво! рене відділення журналістики філологічного факультету Київ! ського державного університету імені Тараса Шевченка, тепер Національного. Сприйняв як важливий пово! рот у політиці викриття Хрущо! вим “культу особи і діяльності Сталіна”. Не зважав на те, що ідеологічний тоді вже окремий факультет журналістики, як і фі! лологічний, по саму зав’язку напхані сексотами. У студент! ських дискусіях висловлював невдоволення становищем без! правного селянства “в Союзі світлого комуністичного майбут! нього”. Один з однокурсників, згодом уславлений майстер кри! водушного слова, незмінний член парткому позавчорашньої Спілки письменників, підступно викрав мій щоденник, який не призначався для чужих очей. На засіданні університет! ського парткому ректора!акаде! міка, докторів і кандидатів наук шокувала остання строфа мого вірша, присвяченого, звичайно ж, Тарасу Шевченку: А поки що спи, Тарасе, Прийдемо збудити, Як почнем кайдани рвати І волю кропити. Ухвала одностайна: вик! лючити. Від тюрми урятував батько, демобілізований у званні гвардії капітана з по! над десятьма бойовими ор! денами, що дзвеніли на кіте! лі для урочистих виходів. У порівнянні з іншими виг! нанцями зі столичного уні! верситету я легко відбувся. Опинився робітником дру! гого розряду на Металургій! ному заводі імені Сталіна в місті Сталіно. Тепер не менш лиховісний Донецьк, окупо! ваний варварського виплоду рашистами!мародерами. “Подсуєтілся” горезвіс! ний міністр оборони жуков. Видав наказ мобілізувати позбавлених студентських квитків. Мені випала муш! тра в оренбурзькій глибинці разом із потерпілими з Біло! русі, тодішньої Молдавії, Грузії, Вірменії, Азербайджа! ну. “Курс молодого бійця” без права виходу за межі вій! ськової частини відбули в Бузулуці. Потім були розпо! Микола ДМИТРЕНКО Ця осінь аж ніяк не золота: Руда, іржава, слізна і кривава, Степи згоріли і горять життя На берегах Дніпра і зліва, й справа. Гримить, фурчить, гуде і вибуха, Земля бунтується, і на дорогах вирви. Аж моторош бере, як затиха, Як з!під вогню безпека тебе вирве. Осінній лист прилипне до лиця, Мов подорожник до нової рани. Куди веде тебе дорога вбита ця? Які у тебе, які в долі плани?.. Колись надію пригортав, яснів І шелестів багряними стежками… Тепер криваві твої ночі й дні, І ти – мов криця, як пекельний камінь. А осінь плаче, скавулить, рида: Мов листя, полягло вже побратимів… Рашистів заіржавилась орда – Від нас ганебно вона тут загине. Ця осінь аж ніяк не золота, Але у мене лиш одна дорога: Туди, де бій, де справедлива мста, Де славна Українська Перемога! 19.09.2022 р., м. Київ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин