Національна еліта · “Блиск світових тріумфів, що відсвічував у глибині її погляду, не притьмив того світла, що від отчої світлиці”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Великий голос Соломії
Слово Просвіти, №33 за 2022 рік
Андрій СОДОМОРА, м. Львів
Хтось із шанувальників таланту Соломії Крушельницької назвав її голос великим. Незвичний епітет зацікавив. І ось, розгорнувши виданий наприкінці XVIII ст. “Поетичний словник латинської мови” (thesaurus), я зауважив, що серед двох десятків епітетів, які стосуються голосу, фігурує і “великий”: “magna vox”. “Великий” – не лише щодо сили, а й “поважний”, “благородний” голос. Перше – належне фізиці, друге – душі. Звідки те друге, чого не виміряє жоден прилад, хіба що серце відчує, – про це са-
Соломія Крушельницька, Львів, 1951 р.
ма ж Соломія, словами пісні, яку вона співала, повертаючись із великого світу: “Родимий краю, село родиме!.. / Вас я вітаю, місця любимі, / Зелені ниви, ліси, могили, / Щасливі з вами дні ми уплили”... Природа... Рід... Нарід... Пам’ять серця... Про це, зокрема, – й Сидір Воробкевич: “Де вітри віють, / Трави зеленіють, / Де гори високі / Й ліси широкі, – / Там серце моє!”, а згодом, пам’ятаємо, – й Володимир Сосюра: “Любіть Україну, як сонце, любіть, / Як вітер, і трави, і води...” “Великий голос” – це “велике серце”. А серце “велике”, “благородне”, коли черпає з глибин, символ яких – джерело; воно, в античних, – “святе”, “благородне”. Від того джерела Соломія причащалася з дитинства: “Мої батьки з Бучацького, а я родилася на Поділлю... доросла таки в Білій коло Тернополя... Моє село нічого собі... досить веселе”... За простими словами життєпису – найніжніший, якщо мова про село, Шевченків образ: “Хатки біленькі виглядають, / Мов діти в білих сорочках”. Село – співало. А спів, як і будьяке мистецтво, що є “наслідуванням природи” (Цицерон), починається з подиву: “Що то за Божа краса!”; починається – і закінчується: згасає подив – згасає й мистецтво, починається “інерція”, що в етимологічному значенні слова означає “відсутність творчості”. До речі, зима, в андо наших читачів, передплатників, просвітян
Друзі! Тижневик “Слово Просвіти” – один із небагатьох нині існуючих островів незалежного українського слова в інформаційному морі — за певного “сприяння” нашої влади опинився на межі припинення свого існування. І тільки ми самі, хто любить, шанує і дорожить українським правдивим і об’єктивним словом можемо допомогти “Слову Просвіти”. Будь-яка фінансова підтримка видання – це вагомий внесок в українську справу. Тож подаємо Вам наші банківські реквізити:
тичних, на відміну від весни, – “інертна” (iners), тобто “нетворча”. Звідси – “весна народів”, “весна” кожного народу – на відміну від тоталітарної “зими”. У хорі дівочих голосів звучав і Соломіїн голос, сповнений подиву й любові до рідного краю; голос, який, набувши мистецького вишколу (талант вимагає праці), мав стати великим. Звучав у піснях веселих, але – й сумних (“Ой одна я, одна...”): велике серце, як і великий голос, тому й великі, що в них – не лише веселість, а й смуток. І саме в смутку – глибина душі (“Кращий смуток від сміху, бо при обличчі сумнім добре серце” – із книги Екклезіястової). “Очі веселі, але з якимсь затаєним сумом” (із спогадів про Соломію). Життєлюбні й сонцелюбні елліни, з якими в нас так багато спільного у світовідчуванні, вражали не тільки радісними, але й вкрай сумними нотами – у зворушливій пісні й проникливій думці: був у них “філософ, який сміється”, був і той – “який плаче”. І все ж, як у них, так і в нас, домінувала веселість, точніше радість, жага життя, яка й відкриває дорогу в світ широкий. Про це – у своїх візіях німецький письменник-просвітитель, великий поціновувач народної пісні Йоганн Гердер: “Україна стане новою Грецією: прекрасне небо цього народу, весела вдача, музичний хист колись прокинуться... постане культурна нація, і її межі простягнуться до Чорного Моря, а звідти на весь світ”... Серед улюблених пісень Соломії – і “Цвітка дрібная” (“Веснівка”) Маркіяна Шашкевича – її, звернений до ранньої Весни, благальний голос: “Нене рідная! / Вволи ми волю – / Дай мені долю, / Щоб я зацвіла, /Весь луг скрасила, / Щоби я була, / Як сонце ясна, / Як зоря, красна. / Щоби-м згорнула / Весь світ до себе!” (несподівана асоціація з Паскалем: “Всесвіт охоплює і поглинає мене, як точку, – простором; я ж його охоплюю – думкою”)... У тій Цвітці бачимо Україну, що після затяжної, віками триваючої зими потяглась до сонця, до світу, щоб його “згорнути” лю-
Родина Крушельницьких – о. Амвросій Крушельницький з дружиною Теодорою (сидять у центрі), стоять Володимир і Соломія. Сидять зліва направо: Олена з донькою, Марія, Емілія, Анна. Село Біла на Тернопільщині, кінець 1890-х рр.
Соломія Крушельницька, 1910-ті рр. З автографом для сестри Анни бов’ю, красою, піснею... На тій дорозі, яку обрала Україна, їй навперейми, знову ж, із Півночі, – Зима: “Бо вихор свисне, / Мороз потисне, / Буря загуде, – / Краса змарніє, / Личко зчорніє, / Головоньку склониш, / Листоньки зрониш, – / Жаль серцю буде”... Поряд із цією, що від зболілого серця, пісенною чутливістю, – впевненість німецького просвітителя: “Постане культурна нація...”, несхитна віра – нашого Каменяра (з “Веснянок”): “Дивувалась зима: / Як посміли над сніг / Проклюнутись квітки / Запахущі, дрібні?.. / І найдужче над тим / Дивувалась зима, / Що на цвіт той дрібний / В неї сили нема”. Голос Соломії таки згорнув до себе увесь світ. Саме тому, що той великий голос виповнювала любов до малої вітчизни, до села родимого, до цвітки дрібної; тому, що проріс він із національного, себто народного підґрунтя, з якого – й “глибина душі”. Любов до свого єдналась із шаною до “чужого”, бажанням “научатись чужому”, ширити свої обрії, від рідних, подільських, – до світових... Стара священича хата, у якій “все біліло і віяло свіжістю”; обійстя, де моріжком зеленіло подвір’я, гули бджоли в пасіці коло садка, розмаїттям барв “співав” розкішний квітник. Отець Амвросій, Соломіїн батько, порався коло пасіки, вчив дітей співу, а потім брав до рук скрипку чи в оригіналі читав Ґете... “Вибілена хата”, “садок”, “пасіка”, “квітник”, “скрипка”, “спів” – слова-архетипи, від яких “серце б’ється – ожива...” Соломія – із саду пісень... Блиск світових тріумфів, що відсвічував у глибині її погляду, не притьмив того світла, що від отчої світлиці, від села родимого... “Заздрісний” Час, посягнувши на фізичну силу Соломіїного голосу, певно ж, як і та Зима з Франкових “Веснянок”, дивується, що на те світло, яке від любові до рідного краю, на те творче світло, з якого й постав великий голос нашої співачки, навіть у нього – “сили нема”...
АТ “Альфа-Банк, р/р UA 30300346000002600 2016994001; отримувач: ГО “Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка; код ЄДР- ПОУ/ІНН: 00031756. Призначення платежу заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж. На наше прохання про допомогу для газети “Слово Просвіти” відгукнулися:
1. Савчук Василь Дмитрович – 500 грн. 2. Климович Владислав Миколайович – 500 грн. 3. Черняхівський Олексій Іванович – 1000 грн.
ЗЗввееррннеенннняя
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
