Пишуться вірші... · “Маленький окрайчик великого щастя: Спати у ліжку своєму удома”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Л Лю юббоовв П ПРРО ОЦ ЦЬЬ.. Душевні землетруси
Слово Просвіти, №33 за 2022 рік
*** Нас визволили, і нема на то ради... Станіслав Людкевич
Ложку повну, ба навіть чубату, МУки сипле біда щохвилини, Бо щоранку виводять на страту Сухоребрі бездушні новини.
Що з них взяти? Вони – конвоїри. Повелителі ж – факти уперті. ... Кардинал той, що названий сірим, Радник вже у дводзьобої смерті.
Вісті цифрами гатять... Готова Тій статистиці вибрати очі! ... А біда заграває до слова, Ще й цитує послання пророчі...
Каже, любить абревіатури: І АТО, і ООС, і так далі... Гнів мій камінь у неї пожбурить – Не врятує і це від печалі.
Бо на справжнє ім’я відзиватись Кров гієни нікому не радить... Замість неї говорять гармати. Це – війна. І нема на то ради...
Вишиванка Червоне – то любов, а чорне – то журба... Дмитро Павличко. “Два кольори”
Вибігла із пісні – гірко плаче, Личко затуливши рукавом... Де ти бродиш, вірний мій козаче? Тяжко!важко в світі обидвом.
Із чужин прибилася додому – Бігла по слідочках біла нить... Плаче, бідна. В закутку тісному Кожним своїм хрестиком тремтить.
Витягли зі скрині, та не рада... Нині ж (крівця крапле...) – й поготів: Нею прикривають на парадах Прірву ненажерливих ротів.
В душу чорну кулачком гатила, Та вона з народження глуха... Битись з ними, Господи, несила – Не бояться встиду і гріха.
...Хрестики у жменю чорноброві – Межи очі кодлові, яке Злото найсвятішої любові Юді віддало за срібняки...
Після Майдану Усе б нічого. Жив би... Тільки очі – Колюче терня, по якім душа Ходити приневолена щоночі... Той біль уже і вдень не полиша.
І задурив би, якось би затуцькав, Як поле мінне, обійшов здаля... Без промаху стріляє Інститутська – У серце, як в десяточку, вціля...
Уклін, Майдане! Ці безсмертні очі У небі, що продимлено!гірке... Бруківку виколупую щоночі – І кидаю, і кидаю, і ки...
*** Не рятує усмішка Джоконди: Орди сатанинські спокій зрушать... Гатять вісті – перші вражі бомби – Деренчать шибки в чутливих душах.
Бо ж людина, прецінь, не з заліза, Як істота в цьому світі кожна... Вклякнула при дверях та валіза, Що назвали коротко – “тривожна”...
Чи ж уперше? Боже, чи уперше Хмари чорні там, на виднокрузі?.. Десь здалека: “ой верше, мій верше...”, А йому назустріч – “ой у лузі”...
Дідо в стрісі знов шукає ґвера: Пре москаль, то треба чатувати... Правнук дзвінко: “Батько наш – Бандера!”, Дідо вторить: “Україна – мати!”
*** – Ані руш! – я собі. – Тут стояти! І щитом – світло стрітенських свіч... Знов тополі виходять на чати, Протинаючи списами ніч.
В землю цю, достобіса прекрасну, Серцем босим навіки вросла. ...Київ, Харків, Херсон і Попасну Огортає кривава імла...
Страх під серцем нехай не замлоїть, А зіниці викрешують лють – Її наші новітні герої На каральні мечі переллють!
Стоїмо! Будь, Пречиста, зі мною... Зайдам клятим свого не віддам! Перемога над нами сурмою: Слава Нації! – Смерть ворогам!
*** Підпалили – миттю запалала Батьківщина, що на всіх – одна... Хлопці п’ють, бо хлопцям “по цимбалах”, Що розперезалася війна.
День чи ніч – ті межі хмелем стерті, – Хай лиш Бахус чарку піднесе! ... Дивляться ТАМ хлопці в очі смерті... ТУТ же – наплювати на усе.
...Знов неділя. Церква кличе всує – Стежки дзвін для них не промете... І в захланний рот перемандрує Гривня, що украдена в дітей...
Це ж які душевні землетруси Топлять в чаді оргій і забав? Вирватись від змія того мусиш, На кону ж бо: пан або пропав.
Тільки серцю в хаті рідній мілко – Рветься з пекла того напролом... Ох, село... Моя ти перепілко З перебитим “градусом” крилом...
Нелюди сміються з тебе ниці, Руки потираючи: хе!хе... На! Тримайсь за ниточку традицій – Вибирайся, рідне, на сухе!
*** У барвінках наших ЩО шука Та мара, зловісна і потворна?.. Хай відсохне катові рука, Що криваві запустила жорна...
Та ж було, було уже не раз, Що змагався з Богом “фюрер бравий”... А весна – навпомацки до нас Крізь дими розпатлані й заграви.
– Засади нас, житечком засій! – Бухнуть в ноги збомблені городи... Гречкосії не ламають стрій – І земля хлібами нагородить!
*** – Вже пора! – березіль. – Треба йти – В пекло гнати зачумлені танки!
...Ще зима виставля блокпости – Ці похнюплені сірі світанки.
Та не бджоли назустріч мені, А ракети... Назвав біс – “крилаті”... Птаство в тім’я їх дзьобає: ні! – Не гатіть по Шевченковій хаті!
Тупо б’ють, невблаганні і ниці... Зимо, геть! Без сліду й вороття! Відчиню насіннєві крамниці – На врожай! Перемогу! Життя!
*** ...Підле, насміхалось, хихотіло – Лихо, що за чуба узяло. Та прийшов і буцнув понеділок: Опритомній – залізай в сідло!
Вітер хай злетить з руки легкої – Навтішайся небом весняним – Лиш воно у серці рани згоїть... Ти ще ж – на коні, а не під ним!
*** Наш світ розбомбили... Криваве причастя... Доля диявола добре відома! ...Маленький окрайчик великого щастя: Спати у ліжку своєму удома...
А ви, наші любчики, під небокраєм... Вас, найрідніші, від тьми вбережемо: Молитвами стелимо, ними ж вкриваєм, Серце під голови ваші кладемо...
*** Всі хустини барвисті – на потім, І на потім – сукні ясні... Лік єдиний: втопитись в роботі І молитися день при дні –
За найкращих у всесвіті хлопців, За мужів, що числа їм несть, Що по!лицарськи носять при боці Найкоштовнішу зброю – ЧЕСТЬ!
*** “У центрі Львова виставили 109 по& рожніх дитячих візочків – вшанували пам’ять убитих війною дітей...” 18.03.2022 р.
Світе мій тихий, Ясний, Вишиті рукави... Мама не вчила клясти, Вчила: з Богом живи!
Так і жила б, допоки Долю пилА б до дна... Та підпалила кроки Фурія зла – війна...
Душу мою шматує, Вік вкоротила сну... Мам, наука не всує, Тільки, прости, – кляну...
Знаю, воно негоже, Та розуміє Бог... Діти гинуть, о Боже... Щоб ти, путлєре, здох!
Ранкова перекличка Тонко зойкнула електричка. Знову ранок... Весна. Видих!вдих... Звична вранішня перекличка Давніх друзів моїх дорогих.
...Київ. Спала з котом у ванні Мила Рая*. Вогонь з верховіть... Оповість Базилевс останні Вісті з фронту: столиця – стоїть!
Вторить Харків: рашистські сили Наші вибили вчора упень! – Під Чугуєвом теж скосили Купу нечисті! ...Це – Верховень.
Мовить Толя Кичинський: – Друзі, Все, що діється нині, – не сон. Тільки знайте: на виднокрузі – Наше сонце! Вкраїнський Херсон!
...Так, одної ми “групи крові”: Україна живе у крові! ...Не питаю зранку: – Здорові? Тільки: – Як ви там, рідні? Живі?..
*Рая Харитонова
*** Захлинатись би, люди, блакиттю Без отого гіркого знаття: Цвітом яблуні райської миттю Облетіло минуле життя...
Спогад серце ракетою вразить: Там, із того ясного “давно”, Нам цукатами нині ті фрази, Що були повсякденним “пшоном”:
– Як ся спало? ... – Що снилося, пані?... – Вдався пляцок? ... – На каву підем?... Запашні, золоті, первозданні, Ті “детальки” творили Едем.
В бомбосховищах – дні учорашні... Та пульсує надія жива! ...Від імперського “пунктика” раші Побіліла в Землі голова...
Будем бити орду до знемоги! Гілку миру голубка несе... “Все – для фронту, для Перемоги!” – “Україна – понад усе!”
*** Що ж, вигнанцю з квітучого раю... Маєм стати з тобою на бій. Я не прошу тебе – вимагаю: Ти у грудях моїх задубій!
Спило щастя хмільного немало, Як буяла весна чарівна: Медом пахло і воском спливало... Та ударила люта війна.
Ніжність витруси в очі калині, Причастися вогнями повстань! Маєм стати до бою ми нині... Чуєш, серце? Гранатою стань!
Щоб тебе, як обвугляться ночі Й переповниться чаша гірка, Я жбурнула війні межи очі – І моя не здригнулась рука!
смт Дубляни, Самбірщина
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
