Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Пам’ятаймо, що туди, де зникає українськість, обов’язково вриваються “через вікна” зайди, приходить війна”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

“Третьоримське” руzькомірство

Слово Просвіти, №33 за 2022 рік

Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України 19 вересня. Нещодавно британські політики досить лаконічно висловились щодо агресії роzії: “Що швидше та більше допоможемо, то швидше Україна переможе”. Пам’ять навернуло далеко назад, у гли! бину століть, переконуючи, що майже ні! чого не змінилося відтоді, як псковський чернець Філофей, звертаючись до москов! ського князя, закликав покінчити з содо! мою і гоморою (мужолозтвом), педофілією в московських церквах. Тоді в те “учення” про “третій рим” він закладав інший зміст, стверджуючи, що Рим загинув, бо мораль! но розклався. Ще більше “розкладеною” була московщина, починаючи з церкви. М. Костомаров згадує датського диплома! та, який з цього приводу писав: “москов! ський митрополит дає за добрі гроші дозвіл продавати біля церкви горілку. Люди біля церкви співають і розпутствують. Жінки не відставали від чоловіків. У московщині всі матюкаються. Жінки, дівчата, діти, прос! толюд і аристократія. Матюкаються на! віть у церкві священники й ченці”. І ось із лона цієї “церкви” виплоджується сата! нинська доктрина “третьоримства”. Трохи пізніше ідеологи, поети, церковні ієрархи, історики (від карамзіна, соловйова, клю! чевського до покровського) впакували це “дюжино!рядкове” вчення в прокрустове ложе імперської концепції, коли, почина! ючи з ХVІ століття, активізується загарб! ницька політика кремля. Найстрашніше, що тоді був сформова! ний і культ ката, який одержував (окрім платні) ще й майно страченого. Тому на московщині охочих претендентів здобути цю ганебну “професію” було вдосталь. І не дивно, адже в “московському улусі” існував величезний запит на цей диявольський чин, оскільки тут вибудовувалася “мрія” про безмежну імперію, підкорюючи, гра! буючи території, землі, вбиваючи й ґвалту! ючи цілі народи. Сам глубінний народ “виховувався” ідеологією вбивств та каті! вень. Чому таким “успіхом” і була наділе! на московсько!лєнінська влада 1917 року, кинувши в маси люмпену клич – “грабуй награбоване”. Більшовизм породив неба! чений терор, знищуючи свободу, “про! славляючи” масові репресії, породжуючи владу гвинтівкою (за Мао Цзедуном). Ди! кунство опричнини ніколи не покидало цю “месіанську” орду. Природно, що моск! вини завжди вбивали своїх царів!вождів (як і решту) без жодного суду. Опертя на злодіїв, душогубів, брехню, доноси става! ло основою буття різнопошивних імпер! ців. Бо як інакше можна розцінювати пуб! лічне “нагородження” (“За усердіє”) царем миколою І матері!селянки, що виказала поліцейським рідного сина, який втік із війська, і яке пізніше перекочувало в “пав! лико&морозівську” систему виховання. Дух опричників витав століттями в цьому ди! кому “римо&московстві”. Тому й “Пытош! ный приказ” царя!вбивці івана ІV так вдало прижився в катівнях НКВД. Недарма на 20!ту річницю “ЧеКа” його очільника ка! та!єжова совєтський уряд нагородив золо! тою “відзнакою” опричника – собачою го! ловою з мітлою. Такими ж опричниками!вбивцями є і теперішні “асвабадітєлі”. Слід визнати, що цією безглуздою та людожерною ім! перською “ідеєю” були просякнуті думки і дії, собачі голови і криваві руки всіх мос! ковитів – від царів до псарів, від церков! них “патріархів” до глубінного народа. “Пьотри!єкатєріни”, “алєксандри!ніко! лаї”, “лєніни!сталіни!троцькі”, “брєжнє! ви!суслови”, “щербицькі!маланчукі”, “путіно!мєдвєдєви!гундяєви” та інша “людиноподібна” живність, фальшуючи та нищачи все живе й правдиве, всіляко утримували на плаву цю несусвітню єресь про московське месіанство. Як, чим, зара! ди чого? Відповідь – завоюваннями, гра! біжництвом, брехнею, людиновбивством, репресіями, геноцидом. Задля владарю! вання “третього риму”, сучасного нацист! ського “руськомірства”. Такою незмінною ця політика, ідеоло! гія та практика залишається донині. Але завжди, так розпорядилася історія, на цьо! му шляху зла і свавілля московських “тре! тьоримців” стояла Україна, українство, ук! раїнськість. Нацистська модель людиноне! нависництва “uber alles” у рашистському виконанні отримувала свій спротив від ук! раїнців, не даючи можливості деспотичній імперії “довічно” владарювати. Саме їхня (Українців) боротьба за волю, незалеж! ність, державність ставала реальною заг! розою існуванню московії. Недарма го! ловний узурпатор українства “пьотр І” за! певняв, що “отторжєніє малороссійского народа от государства нашего – начало всєх нашіх бєдствій”. Такою есенцією “пропах! нутий” і нинішній диктатор та невдаха!ле! гіонер – путлєр. Справді, втримання України в кігтях “двоголового” страхіття було “альфою і омегою” всієї імперської політики впро! довж століть. Ханські царі, радянські моск! вини, путлєрівські людожери – всі “одним миром мазані”. Пам’ятаючи “заповіти” блудливої єкатєріни ІІ, що небезпечно від! бирати в України все й відразу, вони нищи! ли це “все” залежно від сили національно! го спротиву. Однак із особливою ненавис! тю ліквідовувалося ними все те, що відріз! няло українців від московських ординців: українська мова, українська культура, укра! їнська історія, українська Церква, націо! нальна традиція. Не дивно, що наприкінці 1950!х років АН УРСР уже не видавала українською мовою жодної наукової праці з вищої ма! тематики, астрономії, фізики, механіки, хімії, фізіології, медицини… А на з’їзді іс! ториків у Стокгольмі 1960 року в чисель! ній делегації науковців був єдиний історик (не українець) з радянської України (Ште! па П. “Московство”). Та й навіщо, адже кремлем здійснювалася політика нищення історичної пам’яті українства. Згадую ці окремі факти для того, щоби засвідчити “сталість” такої геноцидної практики що! до українців. Адже і в нинішні часи повно! масштабної агресії московії проти України вивчення дітьми української мови, літера! тури, історії, культури, навчання за україн! ськими програмами вважається “роз! стрільною статтею”. Деспотія “третього риму” проявляється сповна і є реальною загрозою не тільки для України, але й для людства. Але завжди є вихід, надія і воскресіння. Бо нагадував Тарас Шевченко усім сущим на цьому білому світі, що таки “Встане Ук! раїна. Світ правди засвітить”. Це буде та са! ма “нова Еллада”, що вбереже людство від вселенського зла знавіснілої орди “тре! тьоримців” та “руськомірців”. І це стане знаком справедливості, оскільки не може москвин – народ волоцюг і садистичної жорстокості (за горьким) – володіти пра! вом творити дику опричнину. Мусимо по! бороти, здолати. Поборемо! 2 липня. Справді, моzковія є найбільш загрозливою для світу. Бо серед семи головних загроз, які визначив мадридський саміт НАТО, роzія – на першому місці. Вона є класичною тиранічною деспотією. Ганебно, але складником цієї загрози є також і білорусь, перебуваючи у військово! політичній інтеграції з ерефією. Оскільки ще до початку повномасштабного вторг! нення в Україну вона проявила себе як ворожа нам країна, поплічник і співучасник держави!терориста, яку чомусь “незручно” і досі так правдиво називати. Однак минуло 12 років (після 2010!го) відтоді, як була змінена ця абсолютно за! старіла (абсурдна) діюча версія Стратегіч! ної концепції Альянсу, що стверджувала: роzія має бути “стратегічним партнером” НАТО. Нібито й не було 2014 року, вось! мирічної загарбницької війни проти Укра! їни та жахливого людиновбивства з боку московії, яка давно перекреслила всі нор! ми міжнародного права та світопорядку. Лише тепер Світ дедалі більше починає усвідомлювати, що перемогти це вселюд! ське зло рашистської недоімперії, яка си! лується таки стати “надімперією зла”, то недостатньо діяти “вроздріб”, секторально, епізодично, фрагментарно, а інколи й за! попадливо. Відчутно нагальність систем! ної (світового рівня) програми, що вклю! чає комплекс дій мілітарного, економічно! го, фінансового, санкційного, інформа! ційного, гуманітарного, глобально!інсти! туційного характеру усіх провідних дер! жав. Тобто потрібна ідеологія повалення ра! шистської недоімперії. Непросто буде до! сягнути єдності країн “Великої сімки”, а тим більше G!20. Але поза цим важко за! безпечити в подальшому мир та безпеку світу, як і неможливо уявити безпечне тво! рення незалежної Української держави, коли поруч бовванітиме агресивний ди! кобраз, нехай і конаючої русні. Гуманістичного успіху зможемо досяг! нути, опираючись не тільки на військові результати, хоча, поза сумнівом, головним пріоритетом є саме перемога України над кремлем на полі битви. Однак здолаємо це екзистенційне зло лише тоді, коли зуміємо також перемогти культурно, ментально, світоглядно, ідеологічно, інформаційно. Адже не забуваймо, що маємо справу не лише з ядерним монстром, але й з дуже агресивно зомбованим, здебільшого абсо! лютно нетерпимим до “іншого”, здичаві! лим імперськістю “глубінним народом”, який несе на хоругвах тиранії ідеологію ненависті різномастих пушкіних, достоєв! ських, горько!бєдних, булгаково!гладко! вих та інших вєлікіх руzькіх… Ось це домашнє завдання Україна ви! конуватиме майже самостійно. Зробити цю справу можна через осмислення влас! ної історії, культури, філософії буття, пов! ністю відмовившись від “послуг” не тільки чужинсько!московитського погляду на світ, але й від тих доморощених академістів, істориків, філософів, археологів, педагогів, культурологів та артистів, журналістів, політтехнологів, що “шкварили штуку”, догоджаючи руzькомірству. Не згрішу, коли скажу, що ця “інтелі! гентська” гільдія також є співучасником трагедії українського народу, “привідкрива! ючи” браму для зайд. Бо ненавидячи все українське, люто виступаючи передусім проти утвердження в Україні української мови як державної, активно підтримуючи кремлівські наративи в культурній, науко! вій, мовній, церковній, інформаційній сферах, вони і були тими прямими “запро! шувачами” для асвабаждєнія. Це на основі їхніх “умовиводів” кремлівські мудрагелі виписували стратегії упокорення України, творили військові доктрини, за якими землі (України), де чутно голоси руzько! язікіх, “поют шансон и танцуют бариню”, будують пам’ятники єкатєрінам, сталіним та жуковим, називають вулиці своїх міст та сіл пушкіно!московськими, які мають бу! ти тільки “навєкі с рассієй”. Очевидно, що так надалі бути не може. Як би не називалися чергові кампанії (де! колонізація, декомунізація, дерусифікація чи деімперіалізація), однак вони мають бути справжніми, не повторюючи помилок двох майданних революцій. Бо страшно великі жертви тисяч українців нікому не дадуть права чинити по фарисейськи, коли вмирають за Україну кращі, а потім гірші й нікчемні (українофоби, колаборанти, зрад! ники) знову намагатимуться правити й вершити “чорнії діла”. Якось до сфер духовних, наукових, культурно!освітніх не доходять руки. Дар! ма, адже саме там “народжуються” Грома! дяни, Люди. Мабуть, не варто керуватися при аналізі “людинотворчих” галузей дос! татньо заяложеним поняттям “люстра! ція”. Однак ці сфери потребують ладу та чистилища. Бо далеко не єдиною зрадни! цею в Україні є така собі директорка&душ! кіна київського ліцею, що готова була зус! тріти квітами орків, котрі пообіцяли цій сновиді посаду “міністерки освіти”. Але є питання. Хто ж підбирає і призначає такі “кадри”? Не єдиною, гадаю, є серед естрадно! музичного загалу подібні до вічно співаю! чої Могилевської, яка нещодавно запро!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин