Подія року · “Мова – це золота ниточка, яка поєднує між собою покоління, людей по всій земній кулі однієї нації, однієї культури, однієї ментальності”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Конкурс імені Яцика в Італії
Слово Просвіти, №33 за 2022 рік
Цього року вперше відбувся конкурс імені Петра Яцика в Італії. Його ініціатором стала координаційна група в складі: Жанна Чернега, Світлана Стець, Тетяна Лукащук, Наталя Федорович. У першому етапі конкурсу взяли участь п’ять шкіл: українська суботньо-недільна школа “Пресвята Родина” (м. Помпей), українська суботня школа “Престиж” (м. Рим), українська суботня школа “Соняшник” імені Григорія Ткачука (м. Сереньйо), українська школа “Радість” (м. Равена), українська школа “Радість” (м. Болонья). Всього змагалося 37 учасників у номінаціях 4, 5, 6, 7, 8 класи. Завдання для конкурсантів розробили вчителі цих шкіл, а сам конкурс відбувався дистанційно. Роботи конкурсанти надсилали журі електронною поштою.
Жанна Чернега
Проведення в Італії такого конкурсу – це знакова подія, ад! же українці – одна з найчисель! ніших етнічних груп в Італії. За статистикою, станом на 1 січня 2019 року кількість українців, які офіційно мають посвідку на про! живання в Італії, – 234058 осіб. Це трудова еміграція, яка приїз! дить до Італії на заробітки від се! редини 1990!х років, італійці ук! раїнського походження, так звані “італійські українці”, а також представники католицького ду! ховенства. Як зазначає Вікіпедія, “щороку на Апенінському півос! трові зростає кількість україн! ських дітей. Частина з них приїж! джає завдяки возз’єднанню сі! мей, інші народжуються в Італії в українських чи змішаних сім’ях. В Італії діє низка суботніх та не! дільних шкіл, у яких діти навча! ються паралельно з італійськими навчальними закладами. З 2009 року дві з цих шкіл, “Престиж” (м. Рим) та “Перша ластівка” (м. Венеція), за домовленістю з Мі! ністерством освіти і науки Украї! ни, надають можливість отрима! ти український диплом про се! редню освіту”. Конкурс з української мови імені Петра Яцика в Італії – це знакова подія, яка засвідчує лю! бов українців Італії до рідної мо! ви і бажання прищепити любов до неї дітям, які виростають уже в італійському середовищі. На моє запитання, чому було вирішено проводити конкурс, пані Жанна
Анна ПРОКАЗЮК, студентка ІІІ курсу журфаку ЛНУ ім. І. Франка, членкиня “Молодої Просвіти”
Старокостянтинівська “Про! світа”, що на Хмельниччині, в часи активної фази російсько!ук! раїнської війни мобілізована, як ніколи. Можливо, скажете: “Та ви ж у тилу, вам спокійніше”. Але не забувайте, що у нас військове містечко, тому “прильотів” заз! нали вже в першу ніч вторгнення рашистів. Але я не про те, а про особливу згуртованість просві! тян, у тому числі молодого крила “Просвіти”, у цей непростий час. Звичайно, плетемо сітки, зби! раємо, що можемо, аби підтрима! ти і територіальну оборону, і тих, хто на передовій. Однак не поли! шаємо й культурно!просвітниць! кої роботи. Так, наша очільниця Лідія Ярохно веде курси з ви! вчення української мови, де вдосконалюють свої знання п’ят! надцять переселенців. До них до! єдналися двоє наших містян, які закінчили російську школу й не вивчали української, бо батьки їхні були військовими, а, як відо! мо, в такому випадку можна було відмовитися від цього навчально! го предмета. Заняття відбуваються в цен! тральній бібліотеці за активного сприяння її працівників. До кін! ця серпня було успішно закінче! но курс, що передбачає 25 уроків. Розпочато набір охочих вивчати й удосконалювати українську в нову групу.
Чернега, голова асоціації Support UA children APS, відповіла: – На превеликий жаль, люди які виїхали за кордон на заробіт! ки, в першу чергу думають, як за! робити грошей, щоб вижити та прокормити сім’ю, а все решта переходить на задній план. Знаю українців, де мама й тато – вихід! ці з України, а їхні трійко дітей не розуміють української мови. Батькам, звичайно, це болить, але зранку до вечора вони повин! ні працювати, а діти за той час вчаться в італійському середови! щі. Ввечері вже не вистачає енер! гії, щоб займатися вивченням мови. Є і змішані сім’ї. Тут ситуа! ція не краща. Як бути, де шукати вихід? У Мілані, де є 20 000 тільки резедентів українців, не було жодної школи, окрім як при гре! ко!католицькій церкві по неділях зранку і тільки дві години. У Мілані є не одна російська школа, а от української суботньої школи до 2020 року не було. В ро! сійську водили і наші земляки. У розмові з ними розумієш, що на! давали вони перевагу російській через престиж, а також через те, що, володіючи нею, можна було потрапити на роботу (в основно! му) в магазин, де отоварювалися туристи з росії. Щоб відкрити школу при асо! ціації, потрібні або спонсори, або багато учнів, щоб можна було пе! рекрити витрати і не навантажу! вати сімейний бюджет. Але і низька ціна не дуже впливає на ентузіазм батьків водити дітей до школи у свій вихідний, а якщо це ще серед тижня, то взагалі скрут! но. Найперше запитання, яке ми ставили перед собою, як заціка! вити батьків? Відповідь є – через престиж мови! Через вивчення біографій відомих українських персоналій! Через участь у прес! тижних конкурсах! Через премі! ювання вчителів та учнів. Слоган один: “Українська – це круто”! Коли мені сказали, щоб я не навантажувала свою дитину ук! раїнською, бо жити їй за кордо! ном (ніколи не знаєш куди нас закине доля), можливо, краще вчити російську? – я відповіла, що сина не готую в продавці, а бажаю йому працювати у міжна! родній компанії, де за теперішні! ми критеріями необхідно знати мінімум чотири мови, одна з яких рідкісна. Тоді, кажу, давайте вва! жати, що українська якраз і є тією “рідкісною”. Я хочу, щоб наші діти сприй! мали нас через призму бачення наших письменників, істориків, щоб вони почали думати україн! ською. Для мене українська мова –
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
