Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пишуться вірші... · “говорю з пращурами і вони мене чують” · с. 5сторінка оригіналу ↗

Куп’янський цикл Поезії з майбутньої збірки “Лабіринти світла”, 2024–2025

Слово Просвіти, №33 за 2025 рік

Станіслав НОВИЦЬКИЙ Куп’янський етюд вона заплітає кольори веселки викручує з хмар прозорі краплі дощу доглядає за квітами у садку як за хворим чоловіком чомусь я пригадав різними були обличчя моїх жінок фарби для волосся парфуми та сукні але однаковими були їхні вподобання не знаю чи кохали вони насправді чи зуміли б полишити мене не знаю пам’яти не дочекатись не знаю хмари дощу прозорішають стають не хмарами а землею перетворюються на кольори на парасольки на кавуни на хліб та воду хмари дощу прозорішають у долонях жінки цілком певен що завсіди тут було світло аніж довготривала тьма не зупиняючись жінка заплітає кольори веселки Вранішня подія ви бачили? – що саме? ви бачили поета на мінному полі серед дотліваючих трупів у зеленій-зеленій траві – ми бачили поета на мінному полі Моє покоління моє покоління зліплене з оцієї глини так оцієї що нині копаю тверда як металева стіна безлика і безтурботна як людський соціум моє покоління вмирає на цій війні щосекунди живе у цій війні копаючи глину і землю чорну і безконечну землю моє мертве покоління з відкритими очима та молодими зіницями моє безсмертне покоління з глини і землі Політ птаха на війні я вільний птах без крил навіть страх смерти не здатен зупинити політ самотнього птаха в безмірі власного простору Нічний етюд новий текст здатен заспокоїти мене-бо тільки в тілі цього тексту відчувається тепла кров пошуку наївна моя голова вона ще не відає істину котра ховається у глибині власної примхи Годинник найбільше зло постає з нахабства ми віримо що час підвладний людині та насправді людина підвладна часові Надвечірній етюд можете говорити про нас тільки з мовчанням не варт розповідати про наші почуття перехожим не варт мовити до незнайомців нашою мовою просто ходімо дорогою яка колись скінчиться Етюд з пам’яти раніше я навіть не міг подумати що людський страх здатен породжувати вірші неприпустимо сміливі як свічки у церкві з молитвою у вечірній час Лист до Марії найбільше згадуєш на війні про жінок свого життя наче і не знаєш напевне чи згадають вони про тебе лишень головним залишається любов любові молитва Молитва над вечір Боже подаруй мені ще не одну весну спини і спиняй мою говірку самотність даруй години дні весни і літа молитви і покаяння Втрачені записи ти караєш мій вік проклятий тілами вбитих і закатованих безкінечними краплями крови караєш чумою караєш війною караєш жити караєш вмирати Всесвіт мовчання мовчання – всесвіт вони завжди мовчать вони споруджують мости із мовчання і глини будують підземні міста чорні як руки атлантів вони саме мовчання велике і нестримне похмуре і вічне мовчання що не розкладається на атоми звуків Калиновий етюд Пам’яти Ігоря Калинця що таке бути поетом бути поетом це боротися і вмирати воскресати із власного вогню чекати на воскресіння яке не минуще серед сущого *** ще дихаю отже не полишений на долю смерти дихаю як риба на дні океану мовчу як риба на дні океану молюсь як риба на дні власної віри в Бога німий але дихаю і живу як рибина на самісінькому дні океану *** поглянь літо це поранений птах поглянь літо котиться з твоїх білих долонь повір літо

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин