Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Витоки · “Боротьба за Україну – це й боротьба за джерела її культури, не замулені брудом окупації та фальсифікацій”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Українське минуле в сучасній інформаційній безпеці

Слово Просвіти, №33 за 2025 рік

Ігор КОПОТУН, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Безпека держави, суспільства, громад, кожного окремого індивідуума – комплексне завдання, що передбачає систематичну наполегливу повсякденну роботу. Поряд із силовими компонентами наявні й численні інші – у ментальній, інформаційній, науковій, освітній, культурно-мистецькій сферах. Адже агресія північно-східного сусіда відбувалась і відбувається в усіх названих і багатьох інших галузях. Українські науковці і митці, письменники й освітяни пропаговані на міжнародній арені як російські. Жодної української школи в росії – і просування ідеї російськомовної й російськи орієнтованої освіти в Україні. Заборона української церкви в росії – і всіляка підтримка московської церкви в Україні. Не можна забувати, що вся історія московської окупації України з середини XVII до кінця ХХ ст. – це кривавий ланцюжок заборон на українську мову, літературу, мистецтво, історію, церкву… Першою настала черга церковних книг, які почали “уніфіковувати”, тобто московізувати, практично одразу після 1654 р. – і це при тому, що впродовж XVII–XVIII століть українська культура значно випереджала московитську й істотно впливала на останню. Нині, в умовах не тільки збройної, а й потужної інформаційної війни українська безпека – це науково об’єктивна історія України та її мови, літератури, мистецтва та інших сфер культури. Це відстоювання правди про прадавні витоки української цивілізації – про Трипілля і скіфів, княжу Русь, Козаччину і Гетьманщину, визвольні змагання початку ХХ століття. Без викривлень, фальсифікацій та русифікацій. Яскравий приклад – Київська Русь, де задовго до появи москви були потужні центри літературного, мистецького, церковного життя. Або такий світового рівня культурний феномен, як Трипілля, майже цілком замовчуване в часи срср. А тим часом трипільські міста чисельністю 10–20 тисяч мешканців шість тисячоліть тому – явище, рівних якому не було ніде в тогочасному світі. Сучасна боротьба за Україну – це й боротьба за джерела її культури, не замулені брудом окупації та фальсифікацій. Окрім відвертих заборон і репресій, століттями діяли й приховані механізми витіснення української ідентичності. Підміна термінів і назв, перекручування топонімів, насадження чужих мовних норм у науці та освіті – усе це ставало частиною цілеспрямованої стратегії культурної експансії. Українські діячі науки та мистецтва змушені були працювати під тиском цензури, часто – під чужими іменами або у межах так званої “загальноросійської” культури, що на практиці означало знецінення українського внеску. Інформаційна війна, яку нині активно веде держава-агресор, лише продовжує стару колоніальну політику. Через підручники, фільми, телевізійний контент, наукові публікації та навіть музейні експозиції триває спроба московитів приписати собі здобутки української цивілізації та нав’язати вигідний окупантові історичний наратив. Ворог систематично ігнорує або применшує досягнення Київської Русі як спадщини саме українського народу, а замість цього вибудовує міф про “спільну історію”, який ніколи не мав наукового підґрунтя. Варто згадати й про культурну спадщину, що зберігалася попри всі спроби її знищити – народну пісню, билини, вишиванку, архітектуру, традиційний обрядовий календар. Усе це – не лише естетичні надбання, а й потужний код національної ідентичності, що допомагав українцям вистояти в часи найжорсткіших заборон. Нині ж, коли ворог намагається стерти пам’ять про наше коріння, відновлення та популяризація цих елементів культури є так само важливими, як і збереження державної мови. Сучасні інформаційні технології дають можливість не лише документувати правду, а й доносити її до мільйонів людей по всьому світу. Наукові дослідження, архівні знахідки, цифрові реконструкції історичних пам’яток, оцифрування стародруків та рукописів – усе це має стати частиною державної стратегії культурної безпеки. Українська історія повинна бути представлена на світовому рівні в автентичному вигляді, без цензурних нашарувань та ідеологічних перекручень, якими так рясніють минулі століття колоніального підпорядкування. Бо боротьба за Україну – не лише фізична. Це щоденний спротив у наукових установах і школах, у театрах і музеях, у книгарнях і на телебаченні. Це утвердження правди у підручниках, художніх творах, публічних виступах та навіть у побутовому спілкуванні. Тільки відновивши та зміцнивши власну культурну основу, українське суспільство зможе впевнено протистояти будьяким спробам знову перетворити нас на “частину чужої історії”. Про всі ці й інші дотичні питання детальніше йдеться в щойно виданій книжці “Походження української мови в інформаційній безпеці сучасної України” (автори Тарас Голота та Юрій Мосенкіс, передмова Дмитра Коляденка).

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин