16 Імпреза · “Під високим сонцем серпня ми дегустували серцем дивовижні історії взаємин і чину”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
Гілочка з Лисенкового саду
Слово Просвіти, №33 за 2025 рік
Галина ДАЦЮК, журналістка, м. Київ
У Музеї шляхетно й урочисто. До початку імпрези все готове. Хіба що потрібно задекорувати щойно принесені листи, конверти, фотографії так, щоб вони органічно вплелися в антураж кімнати. Жінки радяться і вирішують, що найкраще впишеться гнучка гілочка з Лисенкового саду. Ніжно зрізають її за вікном, приносять до зали. Убраний пюпітр зі старими фотографіями вмить оживає зеленою музикою літа. Ця ніби дрібниця насправді про любов, творчість і загалом про стиль поетеси, художниці і журналістки Валентини Давиденко, яка модерувала захід. Для неї важлива кожна деталь – вишуканий смак в усьому і завжди. Під високим сонцем серпня ми дегустували серцем дивовижні історії взаємин і чину Миколи Лисенка і Родини Русових. Говорили про те, що тут, біля огнища Лисенка, 150 років тому гуртувалася українська еліта, до якої наблизилася шістнадцятилітня дворянка Софійка Ліндфорс. Щойно з сестрою Марією вони відкрили дитячий садок, який стали відвідувати діти Лисенків і Старицьких. Познайомилися з Миколою Віталійовичем і заприятелювали. Тут юна Ноночка (родинне ім’я) відчула красу українських народних пісень і подалася в рідне село Олешню, щоб їх записати. Вона ніколи не забуде ці 10 днів, за які олешнянки Явдоха та Оксюта наспівали і наоповідали їй силу-силенну пісень, казок, обрядів. Вона акуратно і професійно перепише їх і передасть до південно-західного відділу Географічного товариства. У той самий рік (1873, холерний) Лисенко і майбутній Софіїн чоловік Олександр Русов поїхали в Карпати записувати народні пісні Бойківщини і не тільки. “Якась дивна хвиля пробігла Україною і захопила багатьох фольклором”. У цьому Домі Лисенко і Русов записували думи, пісні, казки, творили перші збірники з досліджень народнопісенної творчості. Тут вони слухали торбан і записували кобзаря Остапа Вересая. Тут розвивалися культурні події, які воскрешали національний спадок. “Мені здавалося, що з цього бадьористого життя почнеться нова ера України”, – писав Олександр Русов. Тепло і велич водночас, які відчула у цьому Домі юна Софійка Ліндфорс, вона триматиме в серці протягом усього життя. “Він любив музику, любив Україну. І це останнє почуття перемагало перше”. Будучи чудовою музиканткою, Софія віднайшла в особі Лисенка споріднену душу великого Артиста. Микола Віталійович теж бував у садочку сестер
Галина Дацюк, Ніка Бакаєва і Віталій Москаленко
Ліндфорс, облюбувавши простору залу для репетицій. У цій залі була поставлена перша українська дитяча опера “Коза Дереза”. Олександр Русов був першим слухачем багатьох щойно написаних Лисенком музичних творів. Саме Русов скаже у пам’ять про Лисенка найтепліше і найкраще слово. Є спогади, що ювілей Лисенка 1903 року Русов “виніс на своїх плечах”, підхопивши складне запалення легень. Втім він був готовий для старшого друга зробити все, і така приязнь була взаємною. Поки велася наша розмова, на екрані виринали світлини тих, кого ми згадували – титанів культури, Батьків-засновників, хоча й земних людей – з особистими історіями переживань. Учасники імпрези подивилися уривок документального фільму “Софіїн День”, 1992 р. (режисер О. Мажуга, сценарій Г. Дацюк), який ми піднесено знімали в глибоких снігах Олешні 33 роки тому. Послухали Рапсодію Миколи Лисенка на народну пісню “Глибокий колодязю, Золоті ключі...”, яку він присвятив Софії Русовій, подарував на весіллі Русових, де й зіграв. Зовсім недавно я з’ясувала, що пісню записала Марко Вовчок на Житомирщині і-то була улюблена пісня Максима Рильського, який теж трохи проживав у Лисенковому Домі. Як співала цю пісню незабутня Ніна Матвієнко, я чула наживо, – так не заспіває ніхто... Подивилися телесюжет про ще одну мою щасливу журналістську історію, пов’язану з Русовими, – презентацію книжки “На Хресній дорозі. Історія листування родини Ліндфорсів-Русових”, 2013. Скільки всього ми пережили з тих пір... Ми – це про рідне коло людей, які понад 30 років працюють над і за спадщиною Софії Русової. Дякую
Відповідальний секретар
Ірина ШЕВЧУК
Літературна редакторка
Галина ДАЦЮК
Коректорка
Олена ГЛУШКО
Комп’ютерна верстка
Ірина ШЕВЧУК
Бухгалтерія
279-41-46
А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10-Б, м. Київ, 01001
дорогим Людмилі Синекоп, яка 40 років очолювала дитячий садок, що нині носить ім’я Софії Русової, Олені Коваленко, кандидатці педагогічних наук, доцентці Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, професорці Оксані Синекоп, директорці дитячого садка Наталі Мироненко. Дякую моїм подругам – журналістці Людмилі Винокуровій і кінорежисерці Ользі Самолевській. Дякую моєму чудовому однокурснику, Надзвичайному і Повноважному послу України, журналісту і письменнику Віталію Москаленку. Особлива подяка завідувачці Меморіального музею Лесі Українки пані Ірині Щукіній, бо щойно вийшов унікальний том творів для дітей Олени Пчілки, який підготувала пані Ірина. А сьогодні вона справдешня іменинниця, тож вітаю двічі і щиро бажаю багато літ у радості. Дякую дорогій Валентині Давиденко, за спільну тональність у сприйнятті рідного українського світу, пошануванні світочів нашої культури, за поетичне слово, яке завжди особливе, за квіти з Лисенкового саду, як нагороду за щирі хвилювання. Дякую юній відвідувачці нашої імпрези, яка тихо і уважно все слухала і дещо фотографувала. З домашнього архіву прочита-
E-mail: slovo_prosvity@ukr.net
Надруковано в ТОВ “Мега-Поліграф”, 04073 м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14.
Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. Редакція не завжди поділяє погляди своїх авторів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове.
У Лисенковому Домі 14 серпня 2025 р.
ла уривок з листа онуки С. Русової Ніни Михалевич від 30.05.1994 р. “Ще великий гадючий вузол треба розв’язати: Кримі Чорноморська флота, і всю ту гидку мразь викинути геть за кордони України, ту гієну, що рве гнилими зубами і Крим, і наше Море. Ще багато гадюк зловісно сичить на нашій Батьківщині. Але не зраджуймося тим, а навпаки – з більшим завзяттям, непохитною вірою перемагаймо всі перешкоди, змагаймось за волю нашого народу! Вже Захід і Гамерика починають кумекати значіння вільної України і фальш диявольської раші. Так то воно, Галюсь, ні хвилини, ні секунди сумніву!”. І сьогодні ці слова прозвучали як Декалог. З юної серпневої книжки (“Світло повертається”, 2025, ВД “Букрек”) прочитала есей “Борщ Незалежності”, присвячений моєму коханому чоловікові журналісту Олександрові Білокобильському. Кожного року у День Віри, Надії, Любові і матері їхньої Софії, поки жив, він був з нами в Олешні, на батьківщині Софії Русової. І сьогодні був би тут, у рідному колі людей, для яких Україна вічна, як Світло Бога. І ніжна, як гілочка з Лисенкового саду, тому ми щиро молимося за її життя.
І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617
жемо допомогти “Слову Просвіти”. Будь-яка фінансова підтримка видання – це вагомий внесок в українську справу. Тож подаємо Вам наші банківські реквізити:
АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (ЄДРПОУ банку 14360570, код банку 305299) вiдкрито рахунок:
№ UA263052990000026004036804116; отримувач: ГО “Всеукраїнське товариство
“Просвіта” ім. Тараса Шевченка; код ЄДРПОУ: 00031756.
Призначення платежу заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
