Суспільство · “Бог любить Україну і тому врятує її від чергової займаншини із півночі”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Де Чикаленка шанують
Слово Просвіти, №33 за 2025 рік
Василь ДЖУРАН, член НСПУ Юрій РАБОТІН, член НСПУ, голова правління Одеської регіональної організації НСЖУ
В один із сонячних днів червня вирушаємо електричкою із Одеси до Мардарівки і Перешор. Линемо-плинемо Одещиною, одержимі високим національним іменем Євгена Чикаленка. Універсуму України у чи не найскладніші миті-дні-роки. Думаємо: а як би він? Ні, не те, що не судилося, бо по праву віддавав перевагу іншим двом особистостям – Михайлові Грушевському і Павлові Скоропадському. Завзятий і затятий поет “чорного пару”, як пише авторка нарису “Євген Чикаленко. Людина-магніт” Людмила Вовк, найбільше уподобав собі перешорську тишу із незабутніми днями дитинства і ту, коли майже 10 років – із 1890 по 1900 роки цілком і повністю присвятив себе сільському господарству. Був заземлений у його нурт. На високій горі був маєток. Рукою подати – як на долоні – Свято-Миколаївська церква. Власне, розпочинаємо оцей незвично-незвичайний історичний репортаж із Перешор, де тільки хатина з грушею перед порогом, у якій і біля котрої своєрідний вулик турбот, аби напередодні 34-ої річниці Незалежності України відкрити і освятити музей. Боже, та чи це не ота груша, над якою син Євгена Чикаленка – Левко просив просіяти прах?! Один майстер чаклує перед вхідчинами хати, інший – надовкола її. Пане Євгене, на рівні на генному щиро дякуємо вам за Українську Історію, що чи найперші наблизили її до наших днів. Якби не ви?! Їй-богу, треба вдруге побувати тут, оскільки неможливо уявити, що ми сьогодні у вас. До старости села Мардарівка Вікторії Сухиної: – Як у вас нині багато гостей? – Раді такій зустрічі! І уже запрошуємо на відкриття музею імені Євгена Чикаленка. Бог допоможе впоратися з усіма роботами, коли є такі працелюбні люди. …Хата нагадує вулик. Що то українські майстровиті і берегині! Чи не єдиний шанс уберегти незашорені Перешори, якщо вони подарували Україні і Європі таку неординарну постать!
Цвинтар, могилами вповитий Підходимо до маленького надгробка, де запечатано частину праху сина Левка. Своєрідна кардіограма закарбованих цифр: 3.03.1888 – 7.03.1965. З’ясовується, народився на День українського письменника. Молимося і низько схиляємо голови перед тим, хто свого часу входив до Малої Центральної Ради, з часом – професор археології. Спершу – у Польщі, Чехії, відтак – у Франції і США.
До криниці і її джерелиці Звідси – до криниці, у якій вода іскриться. Певне, довкола неї були садки, ставки, пасіки і оселі, у яких жили славні хлібороби. Можна собі уявити, скільки тут дзвеніло відер і лилося по небеса пісень українських!
До маєтку Найсміливіші — староста Мардарівки Вікторія Сухина, ще одна пані із місцевої культури, і двоє авторів репортажу – беремо курс на високий пагорб, де колись був маєток Євгена Чикаленка. Трави високі-високі. Та бажання черпнути історії виводить на олімп крутосхилу, де воістину відкривається мальовнича панорама чаші цієї святої закутини, її позачашшя і позачасся. Складний підйом і надміру урожайні трави. Проте “четвірка” досягає вершини. Від неї торуємо, хто перший, стежку у видолинок.
У святому храмові Господарі бували тут не раз. Журналісти і письменники – уперше! Перед нашими очима півтораметрова стіна завширшки, якщо не більш. Церкву будували завдяки старанням Євгена Чикаленка. Звідси на зрим – святі дооколи. На згадку рядки покровителя храму із книги Людмили Вовк “Євген Чикаленко. Людина-магніт”. Слова, які належать перу цієї магнетичної особистості: “Не зрівняти ні європейських країн, ні московиту з краєвидами Перешор весною, коли зазеленіє степ і заспівають жайворонки, що, здається, висять у небі на невидимих нитках! Чув я на своїм віку багато всякої музики, але ліпшої не чув”. Він передбачив не лише те, що наближав до нас Україну, значний прогрес у сільському господарстві, коли всюди посуха, а у нього високі врожаї, – а й міць духовного витвору, який став фортецею (сподіваємося на осінь 2025-го підготувати уже 6-ту ходу історичної серії листівок віршів-присвят і відгуків після Хотинської, Кам’янець-Подільської, Збаразької, Білгород-Дністровської і Чортківської – Перешорську). Як своєчасно і заримовано звучить: шоста – Перешорська! Ця цитадель справді залишається надійним бастіоном нездолан-
Альона РАДЕЦЬКА, завідувачка сектора регіональної і правової інформації Хмельницької обласної універсальної наукової бібліотеки
У селі Малі Мацевичі на Старокостянтинівщині відбулося вручення ІІ Всеукраїнської літературної премії імені Миколи Клеца, поета, прозаїка, члена Національної спілки письменників України, напередодні його дня народження, яке він міг би відзначити 9 серпня. В урочистостях, що проходили на обійсті Миколи Захаровича, взяли участь представники влади, бібліотек, колеги по перу, молодь. Цьогоріч, за результатами голосування журі, лавреатами Премії стали: Галина Пустовгар (м. Конотоп, Сумська область) у номінації “Проза” за казку “Дивовижний Нуль” та Інна Теплова (м. Дніпро) у номінації “Поезія” за вірш “Манюня-гарнюня та її справи”. Про твори переможців розповів голова журі, голова Хмельницької обласної організації
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
