Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 34 (1177), 29 вересня — 5 жовтня 2022 ВІКТОР ТЮТЮН
Слово Просвіти, №34 за 2022 рік
Важкий був тиждень. Не вдаватимуся в деталі, купа зустрічей та розмов англійською мовою – і, здається, все вдалося. Більше хаймарсів, гаубиць М777, 105
х, 150 снаряди, світчблейдери 600, системи протиповітряної та наземної оборони, різні бронетранспортери, а також ще дещо нове – у тому числі й цими зусиллями — їхатимуть і далі до нас, а американці не забудуть так швидко про те, що повномасштабна війна руzzniі проти України ще далеко від закінчення. Думаю, взагалі не забудуть. А нині вони пам’ятають, що на нас чекає важка зима – і це дуже важливо. Було незвично після тривалого часу на фронті ходити ву
ЛИСТИ З ФРОНТУ
Про російську мобілізацію...
Роман СЕМИСАЛ, актор, поет, доброволець, воїн На початку повномасштабного вторгнення я отримав вибачливе повідомлення від одного російського актора, з яким якось знімався. Вибачався він за поведінку Росії. Я відповів йому коротко: ми вже вбили 4 тисячі російських солдатів, а вб’ємо ще більше. Те саме кажу зараз... Нам, українським солдатам, байдуже, скільки росіян прийде у їхні військкомати, з яким настроєм... скільки вийде на протести... пригнали силоміць чи прибіг охоче... скільки йому років чи скільки у нього дітей... сльози їхніх дружин і матерів... підтримує він чинну владу чи ні... Скільки б їх не пригнали на нашу землю, ми будемо їх знищувати. Бо маємо час і натхнення.
Ігор ЛУЦЕНКО, старший вогнеметник, 72 ОМБр, батальйон ОУН Після оголошення мобілізації росіяни буквально у наступний день пішли на нашій ділянці у наступ. У нашій війні тут негайно щезла рутина, коліщатка усіх армійських механізмів закрутилися на повну. Противник закинув нам під ніс вночі взвод солдат, вони залягли у старих окопах, впритул до наших. Атакуючих підтримує бронетехніка у кількості, якої я тут раніше не бачив. Танки під’їжджають по одному, по двоє, по троє, розряджаються по наших позиціях і тікають назад. Бойові машини десанту так само шмигають туди-сюди, підкидають поповнення і вивозять поранених. Не всім їм вдається від’їхати неушкодженими. До речі, “бехи” ці – достатньо дорога техніка, у них дві спарені гармати, 100 мм і 30 мм. На підтримку своїй піхоті росіяни викочують важкі вогнемети, які стріляють некерованими ракетами. Розриви від них гучнющі, як ніби від авіабомб. Місця в окопах для піхотного авангарду мало, вони набилися, як оселедці у банці. Біля брустверу одного з їх окопів відучора лежить убитий росіянин. Підозрюю, що його тіло викинули з укриття, бо там і так їм тісно. Бронетехніка до них приїжджає – бачив, як поранений, що ледве стояв на ногах, відчайдушно махав руками, а потім лицями Вашингтона та Капітолієм. Повага, яка є там у сенаторів та конгресменів обох партій до України і нашої боротьби, підбадьорила. Дуже тішуся, що нарешті повертаюся назад до своїх. Подяка Генштабу та всім, хто зробив нашу поїздку в США можливою, за те, що робите на високому рівні якості таку важливу справу. Дівчата
військові, учасниці бойових дій, з якими ми разом їздили, – Андріана, Дарія Зубенко, Іванна Чабанюк і я. Ярина ЧОРНОГУЗ, учасниця бойових дій, Морська піхота України заліз на танк — але, мабуть, не до того їм там, щоб забирати трупи. Загалом, бої тут нагадують Мощун під Києвом – за відчайдушністю атак, за конфігурацією бою і навіть за технікою, яка тут проти нас. Хіба поки що масштаби менші. *** За ці більше ніж пів року я бачив усе – наступ ворога, стрімкий його відступ. Мій підрозділ наступав з боями і без, відступав, вів позиційні бої. Я знаю, як п’янко пахнуть звільнені поля, з яким очима зустрічають нас люди, котрі, мабуть, і втратили надію. Я бачив і зворотній бік: як дикі звірі гризуть тіла загиблих, після невдалих атак залишені на полі бою – полі, яке лишилося ворогу. Наступи і відступи стали менше значити для мене. Для себе я вияснив, що головне у цій війні – не сьогоднішній чи завтрашній результат. Головне – протриматися стільки, скільки треба – у наступі чи обороні. І тоді лінія долі обов’язково виведе до виграшу. Треба бути лише якісним провідником сил, котрі формують майбутнє, не схибити і не стати слабкою ланкою – і тоді з хаосу навколишніх подій, як іній на склі, неодмінно проступить візерунок перемоги.
ДО 80-ЛІТТЯ УПА
ВІРШІ ІЛЛІ ЧЕРНІЛЕВСЬКОГО
8–10
ГАЛИНА ДАЦЮК
ЛЮБОВ СЕРДУНИЧ
12–13
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
