Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
До 80"ліття УПА · “З подиву гідною енергією й працездатністю об’їздила всю Україну, піднімала українок на свідомий громадянський рух”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Вона явила світові приклад надзвичайної сили духу Світлої пам’яті Дарії Гусяк

Слово Просвіти, №34 за 2022 рік

Лідія КУПЧИК, м. Львів Дарія Гусяк – Українка, яка все своє життя служила Україні, зовсім не дбаючи про власні інтереси й потреби. Вона явила світові яскравий приклад надзвичайної сили духу й стійкості. Впродовж усього свідомого життя вона сповідувала найвищі патріотичні ідеали, самопосвяту боротьбі за національну ідею та незалежність України. Катування совєтських садистів та 25 років тюремного ув’язнення не зломили її вільнолюбного духу. Народилася Дарія Гусяк 4 лютого 1924 р. у м. Трускавці на Львівщині в родині національно свідомих батьків Юрія та Марії Гусяків, зростала в атмосфері високої національної свідомості та патріотизму. Її родина особливо виділялася своїми глибоко-патріотичними традиціями. Варто лише згадати, що мати її була близькою родичкою славної пам’яті Василя Біласа і Дмитра Данилишина. Батько Юрій Гусяк був активним у громадському житті, очолював товариство “Сільський господар”, був членом ради у ґміні, співав у церковному хорі, грав у драмгуртку. З приходом радянської влади громада обрала його головою новоствореної сільської ради. Та невдовзі нова влада “оцінила” його особистість, у 1940 р. його арештували, і він зник безвісти в большевицьких казематах. Традиції українського патріотизму та національні прагнення здобуття волі для України продовжили його дружина і всі три дочки: Олександра, Дарія і Зиновія. Найбільш терниста доля випала саме Дарії. Закінчивши народну школу в Трускавці, вона поступила до Торговельної гімназії в Дрогобичі, яку закінчила у 1943 р. Почала працювати помічником бухгалтера Кооперативи в Трускавці. Приблизно з 1939 року Дарія мала постійні контакти з членами Організації Українських Націоналістів, які, добре знаючи традиції цієї родини, постійно використовували їхню хату для своїх зустрічей. Кузин Дарії – Роман Різняк, відомий як “Макомацький”, був активним організатором УПА на тих теренах, про його спритність і геройство ходили легенди, за його голову обіцяли велику нагороду. Перебуваючи серед активних членів ОУН-УПА, Дарія Гусяк щораз більше включалася у національно-визвольну боротьбу. Їй доручали збирати інформацію та пресу, яка ретельно аналізувалася підпільниками, здійснювати розвідку, закуповувати необхідні підпільникам речі тощо. До 1947 року мешкала у рідній хаті, аж поки не прийшли її арештовувати. Не застали Дарії в хаті, але залишатися вдома вже не можна було. Мати Дарії продала хату в Трускавці і разом із дочкою пішла у підпілля. Молодша сестра вже була на нелегальному становищі, мала документи на чуже ім’я. На той час “впала” (тобто була викрита) легалізована хата у Княгиничах, яку створила Катруся Зарицька для Головного Командира Романа Шухевича, сама Катруся була заарештована в Ходорові. Дарії Гусяк доручили створити нову хату-базу на терені м. Комарна. Знайшла відповідну хату в с. Грімне Комарнянського району. Дарія з мамою та Марта Пашківська, видаючи себе за переселенців з Польщі, прописалися у сільраді як одна сім’я та дістали дозвіл замешкати у напівзруйнованій порожній хаті. Зробили відповідний ремонт, спорудили криївку для Провідника, загосподарювалися. Тоді таємно поселився і Провідник, пів року ця хата була його постійним місцем проживання. Та прикрий випадок розконспірував їх, і взимку 1948 року прийшлося раптово, з боєм, покинути хату й село та втекти до лісу. Переночували в якомусь селі в священника і на другий день прибули до Львова. Марією Гусяк заопікувалася Галина Дидик, влаштувала її у с. Дегова в Карпатах як домогосподарку в родині отця Лопатинського. А Дарії доручили організувати нову базову хату для Провідника. Спочатку влаштували таку в одного самотнього чоловіка у с. Зимновідка, але переконалися, що він є ненадійним, і знову прийшлося шукати нове місце, підшукали хату вс. Білогорща. На Великдень 1948 року Роман Шухевич ініціював прийом у члени ОУН Дарії Гусяк, Галини Дидик і Марти Пашківської. Це відбувалося у лісі в урочистій обстановці при великій кількості повстанців. Спільно відзначали Великдень і цю подію, настрій у всіх був піднесений. Та працювати ставало все важче, все більше членів ОУН–УПА були арештованими або гинули в боях з енкаведистами. Величезна репресивна міліцейсько-енкаведистська система своїм головним завданням мала знищення генерал-хорунжого Тараса Чупринки – Великого Провідника українського народу Романа Шухевича – та його оточення. Найвищими радянськими чинами складалися різноманітні плани (про що тепер маємо численні архівні документи), сотні військовиків брали участь в облавах, інтенсивно й жорстоко вербувалося десятки провокаторів, які навели б на слід невловимих борців. Провідник, його друзі та зв’язкові усвідомлювали, що не вийдуть переможцями у нерівній борні, але вірили, що їхній героїзм та їхнє самозречення здатні зміцнити волелюбний дух українського народу, що їхня справа знайде продовження в наступних поколіннях. Задля цього готові були померти, завжди при собі мали отруту, щоб не датися живими в руки знавіснілого ворога. Постійно ризикувала життям і Дарія Гусяк, завжди мала при собі отруту та зброю. Та вороги це вже добре знали і докладали великих зусиль, щоб здобути патріотів живими. 2 березня 1950 року Дарія Гусяк була заарештована у Львові, на вулиці недалеко від політехнічного інституту. Хоч йшла обережно, дотримуючись правил конспірації, енкаведисти напали на неї зненацька, ззаду, двоє зразу скрутили їй руки, не давши скористатися ні зброєю, ні отрутою. Відразу завезли в НКВД на вул. Дзержинського, де спочатку вмовляли покаятись і реабілітувати себе співпрацею, переконували у хибності та безперспективності обраного шляху, потім вдалися до побоїв. Спочатку надіялася не признаватися, ким вона є, виправдовуватися якимись вигадками, та переконалася, що надто добре вони обізнані із її особою та діяльністю, не обійшлося і без зради зламаних підпільників. Тоді замовкла, перестала відповідати на питання та крики. Після доби безуспішних допитів і катувань на Дзержинського її перевели у горезвісну тюрму на Лонцького. Слідство тривало два роки, зазнала неймовірних катувань, різноманітного психологічного і, можливо, психотропного впливу, бо не раз мала якісь дивні галюцинації. Слідчі-садисти робили їй очні ставки із змордованою, згорьованою матір’ю, при ній били шістдесятилітню жінку. Не зумівши зламати Дарію, змушені були вислати її справу до Москви, де заочний суд ОСО визначив їй вирок згідно ст. 54-1а, 54-11 – 25 років ув’язнення. Її, як і інших зв’язкових покійного Шухевича, перевезли до Київської тюрми. У Києві Дарія Гусяк почала хворіти, давалися взнаки перенесені побої, їй зробили операцію на кісту. Після лікарні її етапували до Верхньо-Уральська Челябінської області, де провела біля року, потім перевели до м. Володимира, там перебувала разом із подругами по боротьбі: Катрусею Зарицькою, Галиною Дидик та Ольгою Ільків. Майже 20 років відбула у Володимирській тюрмі. За той час у СРСР було прийнято новий карний кодекс, в якому найвищим терміном ув’язнення було 15 літ. Тюремне начальство думало, що тих, які вже відсиділи цей термін, звільнять. Та їх не звільняли, хоч і переглядали справи. Звільнили лише Ольгу Ільків, у якої було двоє дітей у дитячому будинку. У вільному світі Європи й Америки почали активно цікавитися долею українок-політв’язнів, які так тривало перебувають в ув’язненні. Тоді Катерину Зарицьку, Галину Дидик і Дарію Гусяк перевели з тюрми до табору в Потьмі у Мордовії. Жіночого табору там вже не було, їх помістили на території табірної лікарні, де пробули 5 років, повністю відбувши таким чином присуджений термін. Кінець ув’язнення вже відбували разом із новими ув’язненими – шестидесятниками (Ніна Строката, Ірина Калинець, Ірина Сеник, Надія Світлична, Стефа Шабатура, Оксана Попович). У березні 1975 року Дарію Гусяк було звільнено. Катерина Зарицька, яка відбула термін раніше і оселилася у Волочиську Хмельницької області (ближче до дому не дозволяли перебувати), запросила її замешкати разом з нею. Там проживала від 1975 до 1995 року. Обоє були під постійним наглядом КГБ, які чинили їм різні труднощі на кожному кроці. Працювала швеєю у побуткомбінаті, досягнувши пенсійного віку, пенсії не дістала. Аж у 1991 році Дарія Гусяк отримала мінімальну пенсію. З 1995 року замешкала у Львові і зразу включилася в активну політичну і громадську діяльність, стала членом Головного Проводу Конгресу Українських Націоналістів. Коли голова КУНу св. п. Слава Стецько запропонувала створити жіночу громадську організацію з метою активізації українського жіноцтва, підняття національної свідомості та залучення жінок до державотворчих процесів, Дарія Гусяк охоче взялася за цю справу. Завдяки її невтомній і подвижницькій діяльності було створено Всеукраїнську Лігу Українських Жінок. З подиву гідною енергією й працездатністю Дарія Гусяк об’їздила всю Україну, піднімала українок на свідомий громадянський рух та створила організації ВЛУЖ у 22 областях. Майже 10 літ була Головою Всеукраїнської Ліги Українських Жінок. Як голова ВЛУЖ представляла Лігу в Національній Раді жінок України (НРЖУ). Брала участь у з’їздах та культурно-просвітницьких акціях НРЖУ, виступала на Міжнародних науково-практичних конференціях. У лютому 2000 р. на запрошення Об’єднання жінок ОЧСУ брала участь у відзначеннях Свята Героїнь у США, побувавши при цьому у семи містах Америки. 2–6 липня 2000 року була членом делегації НРЖУ на 29 Генеральну Асамблею Міжнародної Ради жінок у Гельсінкі (Фінляндія). У 2002 році виступала на VІІІ конференції СФУЖО у США та у святкуванні 60-ліття УПА в Канаді. З преси знаємо, що великі зали Америки та Канади стоячи аплодували, вітаючи появу Дарії Гусяк. Хотілося б, щоб і в Україні вміли так шанувати своїх героїнь! У 2008 році вона нагороджена президентом України Орденом княгині Ольги III ступеня, а також “Орденом Лева” від міста Львова у 2010 році. До останніх днів Дарія Гусяк стежила за політичними подіями в Україні, молилася за перемогу. Тож пам’ятаймо її самопожертву та наслідуймо її приклад самовідданого й безкорисного служіння Україні! 12 серпня, на 99-му році життя, покинула земний світ Дарія Гусяк – самовіддана українська героїня, активна учасниця національно-визвольної боротьби, довголітня бранка совєтських тюрем, відома громадська діячка в Незалежній Україні.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин