Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мова єдина · “Мова кожної місцевости передає і дух її мешканців. У кожної говірки – свій ареал розповсюдження”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Говірки, говори (діалекти) мого ріднокраю

Слово Просвіти, №34 за 2022 рік

Любов СЕРДУНИЧ, спілчанка НСПУ, НСЖУ, НСКУ, ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, смт Стара Синява (Хмельниччина) “Які безмежні мовні поклади зберігає наше село!.. Повертаюся з рідних країв – і воскресають у пам’яті напівзабуті, затерті міською суєтою сердечні і мудрі подільські словечка. І я вже інший. Я вже багатший. Хтозна, мабуть, і в цьому вона – вічна таємниця живого, незайманого слова” Петро Перебийніс Отак і я багатію, коли вчую напівзабуте, рідкісне, але наше, рідне з дитинства слово. У совєтські часи їх назвали діалектами. Чомусь чужим словом. Може, аби приховати його суть, щоб здавалося, що це щось таке непотрібне? Словники пишуть і по-иншому: застаріле. Це щоб ми цуралися таких слів, бо ж – старе. А ще називали архаїзмом… І все тому, щоб наблизити українську до “общєпанятава”, вилучивши з неї, рідної нам, прадавньої, тому пребагатої, ті слова, яких нема у московинській, бідній, вінегретній, збитій із мов багатьох загарбаних народів, яка навіть не належить до групи так званих слов’янських (арійських, орійських, себто давньоукраїнських) мов. Але лінгвоцид української мови, якого вона зазнала від московинської імперії зла, і розвій науково-технічного прогресу знищили багато наших слів. Сотні указів про заборону української мови ще від Петра скаженого (І) до валуєвих і юзефовичів зробили свою чорну справу. Цурання діалектів призводить до уникання мовцями рідної говірки, а відтак – і відречення від материнської мови. Саме так нівелюється особистість і плодяться манкурти, а нарід стає безликою масою. Мова – явище, невіддільне від долі народу, адже доля мови формує й долю нації. Народна мова настояна на мудрості предків, відшліфована віками, вистояна в часі, збережена для прийдешніх поколінь. Мова, як відомо, зберігає душу народу. Втім, як і душу кожного конкретного мовця, бо яке твоє мовлення, така й душа, і навпаки. Мова кожної місцевости передає і дух її мешканців. У кожної говірки – свій ареал розповсюдження. У кожного села – власні, лише йому притаманні, слова, прислів’я, пісні... Часто вони однакові у мовленні кількох або й багатьох сіл і навіть областей, що свідчить про спільність походження. Як зазначає М. Дочинець, “наші діалекти – це законсервована давня руська мова. Тобто ми – одне середовище, ми одного кореня, ми люди однієї площини й одного духу”. Саме діалекти – це основа будь-якої загальнонародної мови. Вони – чудове джерело поповнення української літературної мови, особливо коли її весь час знищує омосковщення, англізація і суржик. Нині говірки зафіксовані у відповідних словниках. Прикро, що чимало лексики віднесено до т. зв. застарілої, позначеної як діалектне. Однак відрадно, що хоча б так цю лексику збережено. Діалекти, говори й говірки – це народна мова, яку зберігає село. Саме тому ми не перестаємо дивуватися багатству сільського мовлення. Такі ж емоції виникають і в мене, коли згадую своє дитинство. Саме в дитинстві чула чимало слів, які зараз вживає все менше людей, а тому хочеться зберегти їх, аби не пішли в небуття. Так і виник мій задум створити словник говірок рідного села. Діалекти села Теліжинці, та й усієї Старосинявщини (Хмельницька обл.)... Їх уживали мої предки. Ними багатиться українська мова. Люблю, вживаю, збираю, відроджую, поширюю! Бо у теліжинецькій лексиці – пам’ять багатьох поколінь тутешніх мешканців. Відходять носії народної говірки, а з ними зникає й цінна лексика. Однак ті слова, що в почині роду і народу, ті, від яких пахне дитинством, – живі! Тому дуже сподіваюся, що ця публікація продовжить їхнє життя, адже серед теліжинецьких діалектів є слова ще з давньоруських часів! Отже, вони – на вустах українців і з инших країв. Деякі говірки у нас – кальковані (неправильно перекладені з московинської). Деякі мають негативне значення, що засвідчує ставлення загалу до людських вад. А загалом народне мудрослів’я – багатюще, цілюще й невичерпне. Оприлюднюю частину говірок, якими у радянську епоху знехтували упорядники словників української мови, тож багато зних там не знаходимо. Але, на щастя, вони – на вустах моїх родичів, односельців, краян. Зокрема, й такі: бабка – 1. Святковий великодній хліб (круглий); тепер бабку купують лише на Великдень і Проводи, називаючи чужим словом “паска”. 2. Велика довгокрила ко! маха. 3. Кульбаба. 4. Спечена страва з тер! тої картоплі із засмажкою бальок, балок – 1. Балка (колода). 2. зневажл. Обмежена людина балабуха, зневажл. – нерозумна люди! на, нездібний учень бамбула, зневажл. – нерозумна, неу! важна людина бамбурити – кидати, сипати щось бараболя – картопля бараболяник – млинець із тертої кар! топлі барахлити – погано працювати (про механізм або здоров’я); утворено від слова “барахло” басом, басюкою (дивитися) – дивитися спідлоба безнеївши – впроголодь бердлик – квитанція, етикетка бинда – стрічка бити байдики – нічого не робити більоха – черешня або шовковиця, яка родить білі (світлі) ягоди бомки (бомок) – важкі комахи. Бити бомки – ледарювати борозняк – личинка хруща в борозні, у ріллі бубляха – брунька, зародок квітки, листка, пагона буде(и) – досить, годі, достатньо. Про! хання (наказ) припинити щось робити бунда, бундя – дитяче платтячко, соро! чечка ’буня – бабуня, бабуся (коротке від ба! буня) бурейко, лайл. – 1. пестл. від бурей (осінній вітер, який несе бурі). 2. зневажл. Шибеник, хуліган, хлопчик-пустун. бурмило, зневажл. – непривітна, груба людина, вайло буцім, буцімто – наче, нібито, мовби, неначе бушувати – битися, пустувати ванькир – кутова кімнатка, відділена від великої кімнати (“третьої хати”) та від кухні; слугувала за спальню і дитячу кімна! ту варґи – зневажл. вуста, губи варіят – зла, неврівноважена, агресив! на людина ввихатися – бути в постійних клопо! тах, у роботі; давати лад усьому вговтатися – вгамуватися; припинити робити щось небажане видкося, виднося – видно, видніє, вид! ніється, бачиться викабелюватися – бути прошеним, під! даватися на довгі вмовляння випроважанка– святкова вечірка з на! годи проводів в армію вичахнути – погаснути (про вогонь у грубі або печі) вишептатись – витратити всі кошти, увійти в борги відзіґорний – гоноровий, зарозумілий, нескромний, чваньковитий; кокетливий відчикрижити – 1. Відрізати частину чогось. 2. Різко щось сказати внігатися – втомитися, намучитися ворок – верхня частина кофти або кур! тки (над коміром) із гострокутним дном для накладання на голову пошанівок, у пошанівку – бережно, рід! ко, у свята носити одяг чи взуття втарагунитися – всістися там, де не просять, або зайняти багато місця вужина – ожина вурко, вурок – 1. Вуркаган, розбишака, грабіжник, хуліган, бандит. 2. Образливе, лайливе на ледачу дитину вштурити – сховати так, що не можна знайти гад солоний – лайл. вислів невдоволен! ня, сказаний на чиюсь адресу гадство – лайл. вираження невдово! лення; різке слово галай!балай – про когось або щось не! серйозне галатин – легковажна людина, кри! кун, балагура, брехун гарбуза – жін. гарбуз гарцувати – битися, бушувати, пусту! вати; утв. від герць (двобій) гетелити – постачати, давати щось без міри гладущик – глечик, глиняний посуд ви! сокої форми для молока глушман – зневажл. глуха людина г’нуча, гануча, онуча – ганчірка говоре (скороде, носе, любе і под.) – го! ворить (скородить, носить, любить тощо) голодриґа – людина, легко вдягнена в холодну пору г’опалка – широка торба, підвішена до дишла, у яку кладуть коням їдло горня, горнятко – низький глиняний горщик, у якому варять їжу госельня – гусінь грабчак – домоткане смугасте рядно для покривання ліжка грамот(к)а – родинний поминальний записник з іменами покійних гранчак – склянка з товстого скла, яка має грані; гранчастий посуд громічити – ганьбити, сварити когось грушня – грушеве дерево густяк – остюки ґабза – гаман (гаманець) із грішми, пе! реважно дрібними ґавати – набридати з якимось питан! ням, докучати ґалаґан, ґалаґанка – півень, курка ве! ликої за розміром породи темно-жовтого або світло-рудого оперення ґанджувати – нарікати на щось, негар! но відгукуватися про щось ґарнеґа, ґлаба – зневажл. велика нога, ножисько ґебати – насилу йти, важко ступати ґемби – зневажл. вуста, губи ґерґун – гусак великої породи з довгою шиєю та наростами на дзьобі й на голові ґерґунка – жін. до ґерґун ґлемездати – ірон. писати поспішно і погано ґльоґати – клювати, дзьобати щось (про птицю, яка клює зерно) ґрис – висівки з крупномеленого збіжжя дві вікні (відрі, руці, сестрі) – форми двоїни, донедавна поширеної так само, які однина та множина держално – ручка заступа (лопати), вил, сапи, граблів тощо де(а)рмо – сито з рідким переплетен! ням для просівання обмолоченого зерна дітий (людий) – окремі слова, які ви! мовляють із чітким “и” на місці наголоше! ного “е” дотошний – занадто вимогливий, на! докучливий доха – шуба, півшуба, яку носили в се! лі до к-ця ХХ ст. дошкуляти – заважати, непокоїти, тур! бувати, боліти драглі – холодець, від слова “драглис! тий”, цебто який трясеться, коливається дра(я)пак – віник із гілля для замітання двору дрисля – надто рідке вариво, невдало зварене дрихлити – довго спати дубасити – бити когось жужмом – зібганий, зім’ятий одяг, зіб! раний купою, не складений завиляти – зневажл. заглядати, диви! тися задубіти – замерзнути (на смерть) заґалаґонити – дуже забруднити зазубень – частина поля, яка виступає вбік порівняно з іншими частинами заки, заки!м – поки заков’язнути – замерзнути (на смерть) закоцюбнути – замерзнути замурзати – дуже забруднити заникати – десь подіти; сховати так, що не знайти й самому запелеханий – розпатланий, із розку! йовдженим волоссям; утв. від “пелехи” заповзати – забруднити запомогтися – у значенні “мало що до! поможе” запроторити – десь подіти; сховати так, що не знайти й самому заступ – лопата для копання затула – залізний заслін (із ручкою) до печі зашпортатися – 1. Заплутатися в чо! мусь. 2. Запрацюватися зашурувати – дуже забруднити (одяг) заялозити – забруднити згоритись – насилу виконати щось зґребло – гребінь для вичісування худо! би здихатись – позбутися чогось або ко! гось неприємного, набридлого зелепуха – зелена, ще не достигла ягода злецько – зле, погано, незручно зморозити – сказати щось незрозуміле або непутнє зобачити – побачити зола – холод без морозу надворі; зябке зоритись – дивитися довго, замріяно їдло – їжа, харч для худоби їйбо!присяйбо (їйбо!присійбо) – їй-богу; присяй-Богу (від присягаю Богові) кагла, кагелка – вимурований димохід з печі чи грубки в комин, який після опа! лювання затуляють для збереження тепла кажись, вставн. сл. – здається, як на мене. Ймовірно, утв. від московинс. ка! жется казали (тато), були (бабуня) – казав (та! то), була (бабуня). Шаноблива форма мо! ви про старших калабаня – калюжа каляндра – коріандр (городня рослина) кантер – побутова вага з гачком для домашнього вжитку капа – покривало для ліжка каралі – коралі, намисто карк – хребет, рідше – спина кварта – кухоль, велика кружка кирниця – криниця ’кік’о, скі’ко, скі’ки – 1. Скільки; 2. Де! кілька кіло – кілограм (скорочена форма) кіска – великий ніж для відрізання гич! ки від буряків кливак – поганий зуб ковбаха – ніша, заглиблення біля печі для дрібного кухонного начиння ковердяка – 1. Велика, крива, незручна палиця. 2. ірон. Незграбна людина каверза – невдоволена, примхлива, ве! редлива людина корба – колесо, за допомогою якого витягують воду з криниці кулющина – конюшина куфайка – ватяна куртка комизитися – викабелюватись, вистав! ляти себе напоказ, проявляти примхи ко! кетування коперація – сільська крамниця (мага! зин); спрощене від “кооперація” корч – будь-який кущ; кущ картоплі з плодами під ним кубинський мішок – більший від мішка звичних розмірів (від слова Куба) кулко – дротик, який втикають у поро! сяче рило кульчики – сережки кумекати – розуміти ладнувати – готувати їжу, сумку; спо! ряджати в дорогу лакитки – вишукана їжа, яку селяни вживали рідко; ласощі, витребеньки лантух, вантух – великий мішок. Ком! незамівці забрали навіть порожній лантух

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин