Арт"калейдоскоп “Ми сильні, коли об’єднані”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Щоденник після смерті
Слово Просвіти, №34 за 2022 рік
На новій сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки показали виставу Національного українського академічного театру імені Марії Заньковецької (Львів) “Життя P.S.”. Цю виставу кияни мали побачити ще 26 лютого, але на заваді стала війна.
ВАСАДЗЕ. – Під час виступу акторів емоції застряють у горлі, душать, а вихор екзистенційних думок не дає відпочити. В Україні йде війна. Гинуть люди, гинуть діти, ті, хто повинен продовжувати життя людства. Весь цивілізований світ проти цієї війни, але…” Кілька слів про виконавців вистави. Мар’яна КУЧМА закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка за спеціальністю “актор драматичного театру і кіно”. Серед її педагогів були народні артисти України Богдан Козак та Григорій Шумейко. У театрі зіграла понад 60 ролей. Працює з дітьми, веде курс “Дикція і гармонія”. – Особисто для себе шукала моновиставу про життя жінок в АТО, – згадує Мар’яна. – Мене цікавило, як жінка поводиться і яке у неї життя в цих умовах. Побачила документальний фільм “Невидимий батальйон”. Писала всім дівчатам, які були в цьому батальйоні. Одна з них відправила мене до Валерії Бурлакової, і та відразу надіслала мені свою книжку. Це щоденник сорока днів після того, як загинув її коханий Толик. Коли прочитала книжку, то зрозуміла, що це тема, яку шукала: любов і втрата коханої людини. Під час репетицій я постійно тримала зв’язок з авторкою, спілкувалася з учасницями бойових дій, ознайомлювалася з їхньою інформацією, вивчала зброю, аби ввести себе у стан героїні, її атмосферу. Це реальна історія, яка відбувається тут і тепер. Повномасштабна війна з Росією для мене почалася у 2016 році. Воював мій батько, і я знала, що таке війна. А події 24 лютого не здивували, хоча, звісно, це значно масштабніша агресія... Сама ж вистава протягом останніх пів року набула ще більшої актуальності, стала чутливішою. Коли я кажу, що в моїй країні йде війна, то ці слова набувають іншого змісту. Ми їздили з виставою до Івано-Франківська, де була присутня мама прототипу героїні. З фестивалю в Грузії ми привезли нагороду “За кращий акторський ансамбль”. Грузини сприйняли виставу тепло, не став на заваді мовний бар’єр. Ця тема їм близька, вони пережили свій біль і втрати через агресію росіян. Тішуся, що мій партнер по сцені Олесь Федорченко після ДТП зміг повернутися на сцену. Під час репетицій цієї вистави він ледве тримався на ногах, а сьогодні ідеально рухається по сцені, грає і в інших спектаклях театру. Під час роботи над декораціями Наталя Тарасенко використала малюнки з щоденника Валерії Бурлакової. А ящик як декорацію на сцені привезли учасники АТО, він справді простріляний. Олесь ФЕДОРЧЕНКО працював журналістом, згодом закінчив факультет культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка, керівник курсу – народна артистка України Таїсія Литвиненко. З 2012 року – актор Національного театру імені Марії Заньковецької, в якому зіграв понад 40 ролей. У зв’язку з пережитою аварією в його творчості була довга пауза. Вперше після реабілітації вийшов на сцену у виставі “Життя P.S.”. – Перед тим, як працювати над своїм образом, перечитав щоденники Валерії Бурлакової, – продовжує розмову Олесь. – Передивлявся світлини, через спільних знайомих намагався дізнатися, яким був мій герой – веселим чи сумним. На жаль, цей хлопець вже небіжчик. Найважче було грати в Івано-Франківську. Під час фіналу чув, як в залі гірко плаче жінка. Коли ми працювали над виставою, мені допоміг той нелегкий досвід, який я здобув під час лікування після ДТП. Поруч лежали хлопці, у яких боліли душа й тіло. До того і сам навчився грати біль. Щоразу під час вистави відкривається рана нашого народу. А відколи почалася війна, ця рана стала відкриватися ще глибше. Мене ж, молодого тата, найбільше ранить число загиблих дітей. Це просто жахливо. Важливо, що на сцені ми граємо “очі в очі”, живемо, як єдине ціле. Дякую за це Мар’яні. Зізнаюся, що коли починалася робота над виставою, то в мене були сумніви, чи вдасться, і Мар’яна мене підтримала. Ми розуміємо, що нині вистава стала для людей ще потрібнішою, ніж до початку повномасштабної війни.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
