Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Їхня сутність – злодійствуй, мародерствуй, упокорюй, убивай і фарисействуй”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

“Месіанство” людиновбивць

Слово Просвіти, №34 за 2022 рік

Рашизм, путінізм, моzковитський нацизм, ядерний тероризм, “вершинний” цинізм. “Якості” конаючої недоімперії, що поза межею людськості, об’єднані тлом занапащеної месіанської ідеології “руzькомірства”. Вся історія цього “глубінного” народу простежується безпомилково в одному безперервному дійстві – передачі кривавої “естафетної палички” від царів до більшовиків, від лєніністів до сталіністів і путіністів. Нічого нового під сонцем. Випадкові невипадковості. “Ідеали” грабунків, насильств, людиновбивств, несвободи. Вони, на жаль, животіють донині. Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України 25 вересня. Абсурд картини часу. Путлєр “ушкварив” гру у своїх царів. Навіть не “в пєтра-катєріну”, а в трохи пізнішу – “в алєксандера І”. Чому б не пограти, адже останній – класичний імперець, ідеолог реакційної “аракчеєвщини”, “реформатор-переможець”, який дійшов до Парижа, розділяючи Європу на найдовшому самітів історії міжнародної політики Віденському конгресі (1.11.1814 р. – 8.06.1815 р.). Адже це він у період свого владарювання насильно і пожадливо прибрав до рук Грузію, Фінляндію, Бессарабію, Азербайджан, Варшавське герцогство… А в упокореній Україні скасував виборність, посилив русифікацію, всіляко придушуючи українську культуру, утверджуючи колоніальні порядки. Чом не приклад для наслідування?! Однак часи змінилися. Навіть не зважаючи на те, що нинішньому любітєлю “гумових попок” (путіну) “подарували” для більш захоплюючого ігрища ще й “ядерну дубину”. Адже на відміну від тодішнього попередника (алєксандра), який вважався законодавцем політичної “моди”, коли міжнародні відносини держав розвивалися в умовах домінування промислової Англії, воєнно-феодальноі росії і напівфеодальної Австрійської імперії, для сучасних кремлівських “гібонів” визначено зовсім інше місце “під сонцем”. Найбільш показово це проявилося нещодавно на самаркандській зустрічі країн ШОСу, коли всі глави держав (ніби змовившись) запізнювалися на двосторонню зустріч із кремлівським диктатором, а на спільному зібранні йому довелося задовольнятися невеличким диванним клаптиком між лукашенком та президентом Таджикистану Рахмоном, оскільки “центр” був уже “заброньований” за турецьким лідером Ердоганом. Помітно, як імперія русні помалу еволюціонувала за останні століття в загниваючу недоімперію, а її “лідери” перетворилися в нерукоподатних істот-парій, яких зневажають у порядних людських середовищах, утративши повагу, легітимність і вплив у євразійському, американському, світовому просторах. У чому криється причинність цієї провальної аморальності? Відомий дипломат К. Меттерніх ще в ті часи могутності московитів заявляв, що росія завжди викликає побоювання при таких (своїх) урядах, у яких відсутні тверді принципи і які діють в угоду капризам. Лише бреше, краде, грабує, завойовує. Психологія оскаженілого кочівника, що виживає завдяки переміщенню та грабунку нових земель, який не здатний наводити порядок на місцях тимчасової осілості. Панування над “іншим”, “чужим” і є справжнім месіанством цього злого, чванливого народу та його хано-царів. Брехня, її пропагування визначає “групу крові” москвинів, яка генетично зблизила їх з нацистським виплодом. Рашизм із “негативно-позитивним” резусом людиноненависті, нетерпимості, цинічності. Адже той же алєксандер-царедворець ще понад 200 років тому стверджував, що “хто не бреше і не краде – той не москвин”. Історик Ключевський писав, що крадуть усі – від царя до жебрака, всі це знають, однак ніхто не кине каменем у злодія. Справжня “національна традиція” курокрадів, брехунів і ґвалтівників, яка сьогодні повністю домінує на росії – від алко-попрошайки до соловйово-скабєєвських пропагандонів, від путіно-лавровських сателітів до гундяївських “проповідників”. Колись влучно цю атмосферу діянь у раші описав М. Костомаров у своїй відомій праці “Нариси домашнього життя і звичаїв великоруzького народу…”. Він зазначав, що московські державні клейноди – крадені; у гімні “Боже, царя храни” слова англійського гімну (переклад Жуковського) та музика європейського композитора В. Гена; від двоглавого орла, кольорів прапора і до назви своєї столиці (моzкви) – “запозичення” у Візантії, Голландії, Фінляндії. “Українці заклали там науку, літерату! ру, школу…, а Київська Академія постачала учителів на всю Росію”, – пише в “Україн! ській культурі І. Огієнко. Щоб чогось таки доброго навчити. Не вдалося… Бо навіть назву для своєї імперії та глубінного народу було поцуплено від своїх навчителів, з Ук! раїни. “Злодійство, брехня, загарбництво стали національними рисами москвина”. Саме з допомогою таких “якостей” утри! мувалася (-ється) ця обезлюднена деспо! тія. Але, насправді, не можна не бачити й головного спільного знаменника, майже тотожного уподібнення між путіним та його “попєрєдніками”. Усі вони були і є заражені невиліковною хворобою месіанства, що означає “право” дикунів панувати фізично, мілітарно, економічно, духовно, політично, тиранічно над немосковськими народами. В усі часи вони були наділені єдиним “розумінням”, що втрата влади над “іншими” означатиме крах їхньому існуванню, перетворившись в куце, непримітне, духовно й матеріально убоге творіння, яке важко називати державою. Бо не для них мудрість Святого Письма: “У поті свойого лиця ти їстимеш хліб…” (Буття 3, 19). Адже їхня сутність – злодійствуй, мародерствуй, упокорюй, убивай і фарисействуй. А тому, коли безперервно чутно ці свинячі загрози-зойки кровожерних московитів та їх обслинених вожаків, починаючи з путіна, про манію нищення України; про термоядерну війну; про “героїку” мобілізації “патріотичних” москвинів-бурятів; про “торжество” божевільних псевдореферендумів на окупованих територіях; про галасливу ідею, що “мы за ценой не постоим”, то згадується відомий вислів їхнього пушкіна (глашатая імперськості) щодо образу таких верховодів “третьоримського” народу: “Властитель слабый и лукавый,/ Плешивый щиголь…”. Так, це про алєксандра І, однак повністю (з низкою вкрай негативних доповнень!) ця огидна характеристика стосується і конвульсивного “стратега”, ошуканця та збоченця-ґвалтівника путлєра. А всім, хто належав і належить до цієї зграї людиновбивць, україноненависників, п’яно-волаючих, що “Крим – наш” і це також “наше”, – варто сказати цим мавпоподібним істотам словом Творця: “Добре знай, що потомство твоє буде приходьком в землі не своїй. І будуть їх (московитів, московських зайд) мучити чотири сотні літ…”. До скону днів. Як кровоненаситних катів, убивць наших дітей, людей, народів. Бо “хто не цінує життя, той його не заслуговує”. Лише тоді воістину торжествуватиме Справедливість. І нехай святою Правдою для цієї благородної місії стане Меч нашої Перемоги! Перемоги України над безбожною московією! Йде восьмий місяць героїчної боротьби Українців проти богопротивної, оскаженілої руzні. Щомиті, щоденно відбуваються разючі зміни, події. Сталим залишається тільки єдине – почуття, снага, мрія Перемоги. Нею українці жили, живуть і вічно житимуть. 5 липня. …Бо коли чуєш, бачиш, читаєш, як нищаться моzковити, їхня зброя, ресурси, зухвала “віра” в непереможність “другої армії світу”, то щоразу відчуваєш, як міцніє Дух Українського народу. На видноті не просто війна, а передусім героїчний супротив рашистам. Тут немає нейтральних, індиферентних, збайдужілих. Українці стоять проти москалів. А ті, хто (що)”“за” або “внє політики”, то не вправі себе називати українцями. Наша єдність формується лише на ґрунті цих двох антиподів. Боротьба зі вселенським злом недоімперської кацапщини відбувається в усіх сегментах життєдіяльності українства. Там, де на перший погляд нібито й незручно акцентувати суспільну увагу. Але вдивімося прискіпливіше в причинність цієї варварської агресії кремля. Абсолютно очевидно, що єдиною (а не просто головною) її мотивацією, ціллю є знищення України як держави, Українців як Народу та Нації. Історія людства засвідчує, що здійснюється цей геноцидний задум передусім через руйнацію, ліквідацію Ідентичності (національно-культурної, мовної, історичної, політичної, релігійної, ментальної). Нічого “оригінального” не спостерігається і в нинішній віроломній навалі моzковщини, окрім небачених досі звірств, руйнувань, дітовбивств з боку нацистського оркостану. Про завдання знищення української ідентичності й державності стверджують лідери та політики провідних країн. Ще в травні 2022-го держсекретар США Блінкен заявив, що “мета війни Путіна – руйнування української ідентичності”. Про це відкрито заявляють недруги й вороги. Один із кремлівських пропагандистів написав: “Денацифікація невідворотно означатиме й деукраїнізацію…”. Російські фашисти розуміють денацифікацію як викорінення української національної ідентичності та заміну її малоросійською ідентичністю. Україна (малоросія) має стати в кращому випадку білорусією, тобто територією, де московська сатрапія повністю ліквідує українську мову, утвердить гундяївську церкву, впровадить та заставить вивчати “історію” московщини, “руzкаго міра” з культом пьотра, єкатєріни, лєніна-сталіна і, бузумовно, путлєра. Такою маячнею сьогодні “заправлений” імперський кремлівський політикум та знавісніла воєнщина. За таких нічим не прикритих чорних задумів сьогодні мало декларувати багатьом політикам, журналістам, політтехнологам, експертам та блогерам свою антипутінську позицію, необхідно скрізь і всюди не допускати в національно-державницький простір будь-яке (найліберальніше!) руzьке місиво, захищаючи, оберігаючи, творячи український контент. Однак, коли в ці доленосні для України часи спостерігається “ігнор” навіть багатьма “патріотами” державної української мови, замінюючи її (навіть не англійською, польською чи словацькою) обов’язково кацап-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин