Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні · “Тепер народ-воїн перемагає. Бо за ним історична і Божа правда”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Після воєн спритні політики обкрадають переможців

Слово Просвіти, №34 за 2022 рік

Мало часу пробув у Вишгороді під Києвом. Тут відбуваються важливі для нашої держави події, живуть значні й цікаві люди. Одного чоловіка пощастило слухати тричі і я вирішив поспілкуватися з вченим, лідером Луганського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, генератором патріотичних ініціатив Володимиром Семистягою докладніше. Віктор ТЮТЮН В. Тютюн: – Пане Володимире, я про вас і чув, і читав. З роками ви не втрачаєте гостроти думки і прагнення справедливості. Частина людей, незважаючи на російську агресію, на численні наші жертви, поводяться так, ніби нічого страшного не сталося, і ми живемо на заквітчаній галявині, де тільки радіти та обніматися... В. Семистяга: – Добре, якщо такі не бачили смаленого вовка. Насправді, я в це не вірю. Ми живемо в насиченому інформацією світі. Якщо хтось знає про біду в родині сусіда або в своїй країні, але байдуже спостерігає, то така людина погана і навіть небезпечна суспільству. Ми зустрілися і познайомилися на уроці української мови, який проводила заступниця голови райдержадміністрації Тетяна Волотовська. Ви звернули увагу, що заняття проходять під гаслом “Хто ми без тебе, Україно?” Це ключове запитання протягом багатьох століть для населення наших територій. Відповідають на нього, бува, не впевнено. Досить сказати: “Я – українець!” – і сакральна особиста проблема успішно розв’язана. Проте без мови і Батьківщини ми – ніхто! Безбатченки й перекотиполе. Зросійщення в складі московської імперії, ґвалтівна асиміляція скалічили частину нації, загарбники переселили зі сходу й півночі чужі нам етнічні групи. Тому слід закладати в державний порядок денний потужну деколонізацію. В. Тютюн: – Так. Мене вразили судження деяких учасників цього уроку. Ніби на початку 90-х вони пропонували “зважено й делікатно призвичаювати громадян до української мови”. Звучить безглуздо для будь-якої держави. Україна народилася не в 91-му році, не в 17-му – ми тут живемо і говоримо тисячоліття. Тим паче, коли “двуязичіє” консервують понад 30 літ, щоб нічого не змінювати. Особливо, на фоні кривавого московського мовного терору відносно носіїв українського слова. Створена командою розповідає 13 історій українців ХХ та ХХІ століть, які постраждали від комуністичної та сучасної російської влади. Історії вибрані не випадково – вони проводять паралель між злочинами комунізму та рашизму, а також засвідчують, що методи, мотиви росіян щодо знищення українців не відрізняються: це розстріли, виселення, грабунки, депортації, фільтраційні табори. На восьми стендах оприлюднено архівні документи про репресованих українців у ХХ столітті й свідчення про сучасні злочини російської армії. Першими відвідувачами виставки стали військовослужбовці гарнізону, студенти історичного факультету педуніверситету, співробітники обласного краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, а також фахівці архівних установ Полтавщини. Ведуча церемонії – професорка, завідувачка кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету Людмила Бабенко наголосила на тому, що “українцям треба багато працювати над самими собою, аби позбутися впливу чужих ідентичностей, відчути свою українськість”. “У цьому сенсі ця виставка є дуже важливою. Такі просвітницькі проєкти наближають нас до завершення формування політичної нації. Суспільство потребує вагомих історичних знань для формування національної пам’яті, Згадую трагічну долю Валерія Марченка. (16 вересня йому б виповнилося 75 років, але тюрми й табори особливо строго режиму вкоротили віку мужньому літераторові й правозахисникові у 1984 р.). “В моїй смерті в умовах табору будете винні ви, громадянин суддя. А ось тут, під оцим гербом Української РСР пропоную повісити відбиток руки Івана Світличного з “медичним” твердженням, що на ній 5 пальців” – з останнього слова Валерія Марченка на суді (13.03.1984). Ще одного з наших мучеників – Івана Світличного – на каторзі змусили збирати праски з дрібних деталей. Це було садистським знущанням, адже Світличний мав лише два пальці. Я й сьогодні б тиражував такий відбиток: на наших скалічених терором і війною руках залишається мало пальців: якщо визнати інструментами державотворення діючі громадські інститути, то їх або ще немає, або вони вже корумповані, або заблоковані. Суди не працюють для громадян. Розглядаються лише справи “на замовлення”. Правоохоронці “полюють” на волонтерів. Депутати й ОП ніяк не поділять “гуманітарку” й заарештовані бізнеси. Зате в умовах воєнного стану безсилі громадські організації, котрі чудом вціліли, мовчать партії – діє заборона масових акцій, котра чомусь не розповсюджується на московських попів. В. Семистяга: – Іван Світличний – Царство йому Небесне – з козацького роду, з Луганщини також. Занадто багато балачок про “майбутню перемогу”. А справ мало! З подібними очікуваннями ми зустрічали “перестройку”, потім раділи Незалежності. Ще в 1994 році ми в Луганську з Дорою Томашевською створили потужний українсько-канадський центр. Через 20 років діяльності його бібліотека налічувала до 200 тисяч примірників книг. Поступово наш край повертався в українську родину. І це непокоїло путіноїдів у Кремлі та їх маріонеток у Києві. Пропорційно в політичному житті країни зникав український народ і нізвідки з’являвся “народ Донбаса”. Ще тоді Кучму і Януковича задіяли в “спецоперації з денацифікації”: патріотичних лідерів Ющенка і Тимошенко замінили промосковські гниди. Аншлюс Криму за фашистськими лекалами і збройне вторгнення в Донецьку і мою, Луганську, області минулося путіну безкарно. Мене заарештували і кинули “на підвал”. Цей жаргонізм пом’якшує сприйняття нашими ліричними душами усвідомлення того, що людину катують, щоб знищити. Когось тоді виторгували у нелюдів – обміняли. Мені пощастило втекти. Московські царі починали впокорення українців і привласнення їхньої історії як людолови і варвари. Боярські війська вбивали в наших містах і селах старих і малих, спалювали книги. Багатьох у лавах патріотів ми недорахувалися з 2014 року. “Апалченци” зруйнували наш Центр, спалили всю літературу й періодику. Оскільки провина за цей злочин частково є і на тих, котрі на словах торочили про відданість “загальнолюдським цінностям”, були гарантами нашої територіальної цілісності, то тепер повно бажаючих забути минуле. Так народжуються страхітливіші злочини. В. Тютюн: – Мені запам’ятався ваш виступ на обговоренні есе Юрія Щербака “ Війна і мор”. Говорячи про історичну й аналітичні глибину письменницької думки, ви згадали нашого вченого Сергія Грушевського, розстріляного енкеведистами у Сандормосі в 1937 році... В. Семистяга: – У 2013 році мене запросили на наукову конференцію до Краснодона. Зверніть увагу на тему: “Юг і Восток Росіі в історії Російський государствєнності”. Сучасні карамзіни і соловйови спотворювали історичні й демографічні матеріали, усуваючи з наукового обігу згадки про освоєння цих земель козаками Запоріжжя та селянами Центральної України. У своїй доповіді про роботу Сергія Грушевського – небожа першого українського Президента Михайла Грушевського – я спростував частину ворожих вигадок. Послався на його працю про “українське людське море” (вислів єврейського політика Зеєва Жаботинського – Авт.) на теренах Кубані та пропозиції з подальшої “українізації населення” в період цієї більшовицької акції. Отже, і “на підвалі” я опинився не випадково. Мені пригадали участь у чотирьох підряд Форумах українців світу, приятелювання з легендарним Василем Куком. ...Тепер я сумніваюся, коли мене закликають бути стриманішим чи толерантнішим в оцінці ворожих підступів, що це говориться через непоінформованість або приплив гуманізму. Ворог сприймає людяність як слабкість і нападає. В. Тютюн: – В Офісі Президента “кипить” робота над “миршистів. Сподіваюся, що всі полонені наші воїни і ті, хто нині боронить кордони України, повернуться живими і будуть розбудовувати нашу державу”. Також виступили директорка Департаменту культури і туризму Полтавської ОВА Ірина Удовіченко, директорка Державного архіву Полтавської області Валентина Гудим та адміністраторка інформаційно-довідкової зали УСБУ в Полтавській області Олена Євдокімова. Виставку присутнім представив гість з Києва, директор Архіву національної пам’яті Ігор Кулик. “Кожному українцю вкрай важливо пам’ятати, хто був і залишається головним нашим ворогом. Це треба знати, щоб не мати хоч якихось ілюзій стосовно “добрих росіян” і зрозуміти генетичне прагнення московитів знищити нас як націю за вибір європейського вектору розвитку, – зазначив пан Ігор – ми не просто проводимо паралелі між комунізмом і рашизмом, ми ставимо між ними знак “дорівнює”. Адже, як бачимо, криваві методи росії зовсім не змінилися протягом останніх ста років. Фотодокументальний проєкт “Комунізм = рашизм” розповідає про жертв двох режимів: в XX ст. нас знищував комуністичний тоталітарний режим, а в XXI ми стали жертвами рашизму. Хочемо показати, що, оскільки ми не засудили вчасно комунізм інші цим користаються і намагаються всі ці найгірним договором з РФ”. Про неї ми дізнаємося “ із задніх уст”, як висловлювався один з очільників Українського радіо. То путін зойкне на саміті ШОС (Шанхайської організації співдружності), що в цьому документі був пункт про “не вступ до НАТО”. То нардеп Співак закликає “бистро міріться с сосєдямі”. Уряд (віце-прем’єрка Ірина Верещук) подав до ВР законопроєкт, фактично, про кооперацію з бандитами і вбивцями... Влада каже, що не домовлятиметься з окупантами, доки ми не визволимо всі наші території. Але ж існують паралельні рухи: то СБУ покриває московських церковників, то суди “не помічають” депутатів заборонених партій. Хто гарантує, що ця армія ків та сальдо склала зброю?! В. Семистяга: – Легковажно думати, ніби агресор просто прорахувався, обіцяючи парад в Києві за 3-4 дні. Нам навіюють, ніби вороги покладалися на медведчуківських прихвоснів та кількох шпигунів. І “шашличок на вихідних” – лише жарт... “Все не так, ребята!” – як співав Висоцький. І у ворога все значно глибше та жахливіше. І ми ще докопуватимемося до причин того, чому державу знесилювали десятиліттями. Хто не помилився, то це мужній та самовідданий український народ. Він захищав державу і свій вибір на Майданах. Він захищав кожне село в самообороні та в лавах ЗСУ і 24 лютого. Тепер народ-воїн перемагає. Бо за ним історична і Божа правда, як сказав його святість Філарет. І переможе. ші людиноненависницькі практики втілити в Україні. Ми хочемо показати, що зло буде покаране”. “Цю виставку вже переклали англійською, шведською, естонською та латиською мовами. Проводимо роботу з організації показу наших фотодокументів у країнах, які є нашими надійними партнерами. Також працюватимемо далі над наповненням експозиції новими фактами і унікальними світлинами”, – пояснив Ігор Кулик. Виставка мовою документів висвітлює долю професора Полтавського сільськогосподарського університету, українського вченого-помолога, селекціонера, садівника і очільника секції садівництва, педагога, жертву комуністичних сталінських репресій Володимира Симиренка. А ще багатьох присутніх вразила розповідь про уродженця села Осняги Гадяцької громади Полтавщини 26-річного тракториста Олега Гайдабури. 11 травня 2022-го він обробляв фермерські поля на Харківщині. Пілот-окупант ворожого російського літака, пролітаючи на низькій висоті повз аграрія, чітко бачив цивільну техніку, але навмисне випустив ракету. Згодом Олег помер через тяжкі травми та опіки... Полтавський офіс УІНП (за матеріалами інформагенції Міністерства оборони “АрміяІнформ” та офіційних сайтів УІНП та Архіву національної пам’яті)

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин