Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Тільки в “СП” · “Ось так я опинився віч-на-віч з чистим аркушем паперу і батьковою Правдою в голові та в душі”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Воскресіння через пів століття

Слово Просвіти, №34 за 2024 рік

Цією публікацією тижневик “Слово Просвіти” розпочинає оприлюднення рукопису сина командира УПА-Південь Василя Процюка (Кропиви) Миколи Васильовича Процюка (1939 – 2024). Матеріал досі ніде не друкувався. За кожним його рядком подвижницька пошукова робота автора і емоційно пережита дорога до Батька. Цей унікальний документ долі однієї української родини є водночас документом величної сторінки національно-визвольних змагань 40-50 – их років минулого століття. Маємо кілька інформаційних приводів: 110-та річниця від дня народження командира Кропиви, 80-ліття його загибелі за волю України, 30-ліття перепоховання (1994) і 85-ліття від дня народження Миколи Процюка, який заповідав це видання. (Друкується скорочено). Микола ПРОЦЮК Завіса часу і тенета протиріч (Замість вступу) Уже декілька років друзі вимагають від мене опублікувати життєпис мого батька – відомого командира УПА – Південь Василя Процюка (Кропиви). Справді час настав. Після перепоховання його в Шумську на Тернопільщині 6 листопада 1994 року, мені вдалось зібрати достатню кількість матеріалу для книжки. Єдиною засторогою стала боязнь припуститися якоїсь ненавмисної помилки, адже після загибелі батька минуло пів століття. За часів комуністичного режиму кожне правдиве слово про ті події нещадно каралося, автора чекали каторга або психушка. Для спотворення правди було залучено могутню комуністичну пропагандивну машину. Наслідки тієї “роботи” ми спостерігаємо ще й тепер. Я усвідомлюю свої скромні здібності на письменницький ниві, проте мовчки спостерігати, як сьогодні покоління “нових українців” топчеться по могилах борців за волю України, накликаючи гнів Божий на себе і на нас, не маю права! Ось так я опинився віч-на-віч з чистим аркушем паперу і батьковою Правдою в голові та в душі. Але з’ясувалося, що за час багаторічної служби в збройних силах імперії мій словниковий запас катастрофічно зменшився. У голові настирливо крутився відомий набір армійських команд і статутних виразів на кшталт “равняйсь, смірно, равненіє на сєрєдіну”. З таким набором братися за літературний твір було трохи страшно. Тому я звернувся до деяких письменників і журналістів з пропозицією літературно оформити зібраний мною фактичний матеріал. Аби читачеві стала близькою та зрозумілою велика українська правда, за яку поклав життя мій батько і його бойові побратими. Проте, побачивши неприховане здивування в очах наших маститих літераторів, зрозумів, що проблему мушу вирішувати сам. І почав писати самотужки. Запропонована праця і є, власне, укладеною мною документальною повістю про мого батька, командира штабу УПА – Південь Василя Процюка, “Кропиву”. Тут подаються знайдені першоджерела і мої коментарі, роздуми, пояснення. Розповідь може здаватись перенасиченою цитатами та витягами. Я свідомо пішов на таку форму подачі матеріалу, знаючи, що ці джерела є недоступними для більшості. Більше уваги приділено викладу відомих мені усних переказів і спогадів про мого батька. Хотілось би, щоб читач сам зробив висновки про його життя в реальних обставинах того часу. Спробував я, хоча б ескізно, подати психологічний портрет командира Кропиви. Головно, користуючись своїми синівськими почуттями і ставлячи себе подумки в його тодішні обставини, я намагався через товщу півстолітньої відстані відчути ті тонкі, ледь вловимі порухи струн батькової душі, які визначали конкретні дії в тих чи інших ситуаціях. Звісно, це зроблено на рівні підсвідомості та інтуїції, але я вважаю своє подання важливішим за деякі знайдені конкретні факти. У результаті цих роздумів виникло поняття внутрішньої зради, як одного з психологічних феноменів збройної повстанської боротьби. Відомо, що в мирний час майже не вживається термін “зрада”. Ми чуємо про зраду лише тоді, коли йдеться про викриття шпигунів, які видають чужим спецслужбам військові і державні таємниці. У годину важких випробувань роль і значення того слова багаторазово виростають. Якийсь нікому не відомий бухгалтер може виявити в бойових умовах прекрасні якості патріота і громадянина. У мирний час цей поважний чоловік і сам ніколи не підозрював, що він здатен на такі героїчні вчинки. Бо він навіть не міг припустити, в які умови поставить його війна. А кадровий офіцер, який десятки разів дефілював на парадах перед урядовими трибунами, опинившись на полі бою, демонструє зовсім не ті якості, яких від нього очікувало суспільство. Яка тут може бути порада? Я думаю, що найкраще буде, коли наш бухгалтер так все життя і проклацає на рахівниці, навіть не підозрюючи про свою хоробрість. А той офіцер нехай би марширував до пенсії, задираючи ноги вище голови перед представниками правлячого режиму і щиро вірячи, що кожен сантиметр висоти підняття покращує боєздатність війська на цілих 10 відсотків. Це, якби політики уміли розв’язувати міждержавні конфлікти мирними заходами, не втягуючи свій народ у збройне протистояння. На жаль, надійних рецептів вічного миру людство поки не виробило. Хочеш миру – готуйся до війни! Складніше це питання вирішувалось в особливо важких умовах боротьби ОУН – УПА за волю України. Вже в 1944 році надія на швидку перемогу над кривавим, озброєним до зубів, більшовицьким, тоталітарним режимом розтанула, як дим. Збройна перемога в найближчому часі не передбачалась. Кожний учасник ОУН-УПА подумки вирішував найскладніші для себе питання: “Що робити далі?” У душі кожного з небувалою силою почав працювати свій власний Юда Іскаріот. В УПА почастішали випадки дезертирства і відвертої зради. Для батька, як і для кожного справжнього націоналіста-ідеаліста, характерною рисою була величезна довіра до всіх повстанців, без поділу на старших і молодших, “західняків” і “східняків”. Першого болючого удару по цій довірі нанесло викриття змови колишнього офіцера Червоної армії радянського контррозвідника майора Голубенка, який зі своїми однодумцями планував знищити командування групи “Богун” влітку 1943 року. Змова була викрита, змовники розстріляні. Але Кропива все одно розчарувався в “східняках”, він просто став більш обережним при призначенні людей на керівні посади. І всі бесіди з кандидатами на ці посади проводив вже у присутності представників Служби безпеки, щоб не припуститися помилки. Об’єктивний аналіз подій того часу показує, що не менш руйнівну роботу “внутрішній Юда Іскаріот” проводив і в душах “західняків”, особливо деяких інтелігентів. Займаючи становище лідерів під час розростання національно-визвольної боротьби, вони тепер, відчувши смертельну небезпеку для свого фізичного існування, вирішили сховатися у тінь, відгородитись, залягти на дно… Це дуже добре видно на прикладі діяльності Луки Павлишина – Ігоря. Ні, йому не можна пред’явити (на основі відомої мені інформації) прямих звинувачень у зраді чи дезертирстві. З УПА він був “офіційно” відпущений тодішнім її зверхником Василем Куком – Лемішем. Ая побачив у цьому випадку перемогу і торжество його внутрішнього Юди Іскаріота. І тому намагався хоча б поверхнево відобразити невидиме протистояння двох психологічних антиподів – Кропиви та Ігоря. Головною перемогою в бойовій діяльності свого батька бачу саме оцю духовну перемогу над своїм внутрішнім Юдою, а найвищою особистою нагородою для нього стало Воскресіння з Божої ласки його імені та чину через пів століття після загибелі. Сподіваюсь, що ця цікава тема буде в майбутньому більш глибоко досліджена нашими науковцями – соціальними психологами та аналітиками. У 30-х роках популярність мого батька не сягала далі кількох сіл на його рідній Сокальщині. Він ніколи не намагався завоювати дешевий авторитет, працюючи на публіку. Таким він прийшов в УПА. Помалу приходило визнання його як командира і організаційного зверхника серед повстанців-оунівців. Навесні 1943 року бачимо його сотником, заступником курінного Василь Процюк-Кропива, начальник штабу УПА-Південь Крука. В липні він тимчасово призначений курінним Крем’янецького куреня на час проведення бойової операції проти більшовицької банди Одухи в Суразькому лісі. Восени 1943 року Кропива вже командир рейдуючої групи. Якісна зміна в його становищі наступила під час перебування на південній Волині Головного командира УПА Романа Шухевича – Тура, Чупринки в листопаді 1943 року. Чупринка призначив тоді Василя Процюка – Кропиву начальником штабу УПА-Південь, що засвідчив у своїх спогадах Григорій Ільченко-Степовий. На превеликий жаль, про мету перебування і діяльність Романа Шухевича на південній Волині в листопаді і грудні 1943 року майже нічого не відомо. Це питання ще потребує свого вивчення та осмислення. Більшість дослідників обмежується згадками про перебування Шухевича інкогніто на Конференції Поневолених народів, яка проходила 21-22 листопада 1943 року в школі села Будераж на Здолбунівщині. Більше ніяких досліджень на цю тему не було. Тому для мене справжнім подарунком долі стали спогади зв’язкового УПА-Південь Григорія Ільченка, завдяки яким вдалося вияснити багато невідомого і забутого. Достовірність спогадів Г. Ільченка підтверджується архівними документами, приведеними в літописі УПА. (Нова серія, т. 2). У своїх спогадах Г. Ільченко подав цінну інформацію про обставини, за яких Головний командир УПА Роман Шухевич – Чупринка призначив тоді Омеляна Грабця – Батька Командиром УПА-Південь, а Василя Процюка – Кропиву – начальником Штабу УПА – Південь. Думаю, що вибір генерала Романа Шухевича щодо кандидатур Батька і Кропиви не був випадковим. Але доля розпорядилась дещо по-іншому. При проведенні рейду на Вінниччину до загону Омеляна Грабця – Батька Кропива був поранений і безпосередньо перебувати там не міг. Після одужання на початку січня 1944 року Кропива знову відбуває до загону Омеляна Грабця – Батька, який тепер перебував на постої у Вишгородку. Він веде загін в пропагандивний рейд на південь, на тернопільське Поділля, але десь коло Водохреща в січні 1944 року повертається на Південну Волинь. Повернувшись з рейду, Кропива організовує роботу шкіл підстаршин і саперів, про що свідчить у своїх спогадах курінний Макс. Але викликали його не тільки для вирішення справ вишколу групи “Богун”. Вирішується питання надзвичайної ваги – формування окремої рейдової групи УПА- Південь на базі групи “Кодак”. Таке завдання поставив ще Роман Шухевич під час свого перебування на Волині в листопаді-грудні 1943 року. Кропиві доручено найважливішу частину роботи, а саме комплектування групи УПА-Південь підстаршинами (сержантами) і старшинами (офіцерами). На початку лютого 1944 року новосформована група УПА – Південь. вирушає в рейд на південь. Веде групу її командир Василь Кук – Леміш. Кропива залишається на Крем’янеччині, де він має перебути перехід фронту і перейти в підпілля. Одної лютневої ночі він разом зі своєю охороною (почотом) був оточений в хаті більшовицькими бандитами. Всі охоронці загинули, але Кропива дивом врятувався. П’ять кілометрів біг він босий, в одній білизні до сусіднього села, де дістав одяг. З Крем’янеччини він вирушає на Південь – до села Колодне, де перебував Василь Кук – Леміш зі своїм штабом. Тут Кропива став шефом штабу групи УПА – Південь. Цей факт підтверджують у своїх спогадах Максим Скорупський – Макс і Лука Павлишин – Ігор. Вже наступного дня після прийняття всіх справ від Луки Павлишина – Ігоря, якого Леміш відпустив до Львова, Кропива був вимушений організувати бойові дії групи з регулярними частинами червоної армії на відкритій місцевості. Це було на початку березня 1944 року. Щоб уникнути подальших фронтальних боїв, командування вирішило розділити групу на менші відділи, які мали перейти в Крем’янецькі ліси (за вийнятком куреня Степана Савчука – Наливайка, який тепер вже під командуванням Максима Скорупського — Макса пішов на Бродівщину). Цей маневр виявився вдалим, і на Південній Волині знову зосередились значні сили повстанського війська. 29 лютого 1944 року при переїзді з Рівного до Славути, в сутичці з українськими повстанцями було поранено командувача 1-го українського фронту генерала Ватутіна. На його місце Сталін призначає маршала Жукова, який на початку березня 1944 року проводить Проскурівсько-Чернівецьку операцію. Але в запіллі фронту, на південній Волині, опиняється декількатисячна Група УПА – Південь. Для знищення українських повстанців Жуков направляє “заградотряди” НКВД – спеціальні частини, які постійно пересувались фронтом. Тепер енкаведистські “заградотряди” почали наступати на Південну Волинь з заходу. А зі сходу наступали перекинуті сюди з глибокого запілля новосформовані частини НКВД. 30-тисячна енкаведистська орда щільним кільцем почала оточувати повстанське військо, яке з боями відступало вглиб Південної Волині. Далі буде.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин