Пошта “СП” · “Так неодмінно колись і станеться – завдяки доблесті наших воїнів та вірності кращим традиціям українського державотворення”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Дипломатія мистецтв
Слово Просвіти, №34 за 2024 рік
Часто згадую свого друга Романа Лубківського. Народившись на Тернопільщині у 1941-му і переживши нацистську окупацію, Роман Лубківський перетерпів ще й радянську... 60 років тому він підготував збірку своїх, ще юнацьких, поезій, що вже наступного року були оприлюднені під титлом “Зачудовані олені” – як для радянського часу, смілива назва. По 15-ти роках здобув свою першу, імені Павла Тичини, літературну премію. Наполегливо працював над власними поезіями і перекладами з іноземних мов. І вже за часів Незалежності Роман Мар’янович, змужнілий і досвідчений літератор, став лавреатом Державної премії України імені Т. Шевченка – за добірку поезій “Погляд вічності”.
ного “об’єднання” церков до неї належали батьки Романа Лубківського і він сам). Отже, за глухої радянщини Роман Лубківський не боявся зашкодити власній кар’єрі. Читав і розповсюджував “самвидав”, дружив з дисидентами Ігорем та Іриною Калинцями, за якими невсипно стежили: коли Ірина Стасів-Калинець приїжджала до Києва, за нею був “хвіст” від вокзалу аж до Хрещатика. А в 1972- му подружжя Калинців заарештували. Тож Лубківський як заступник головного редактора радянського часопису “Жовтень” наражався на чималі неприємності. Особливо легко було партократам звинуватити редактора, та ще й заступника головного, у порушенні норм т. зв. соціалістичного реалізму. Бо що являють собою ці норми, та й сам “соцреалізм”, не знав ніхто. Не розв’язувала цього питання навіть відповідна стаття з академічної Української Радянської Енциклопедії (УРЕ) під орудою Миколи Бажана від 1963 р., де стверджувалося, що основним принципом соцреалізму є “правдиве, історично конкретне зображення дійсності в її революційному розвитку”. А наявність чи відсутність таких ознак у творах літератури і мистецтва визначала влада суща, тобто ідейні наглядачі з міськкомів, обкомів і ЦК Компартії. Тому звинуватити можна було будь-кого за бажанням. Так і сталося у 1960–1970-х роках з деякими авторами часопису “Жовтень”. За часів Незалежності з’явилися реальні можливості уповні проявити свій творчий і громадсько-політичний потенціал. 1990 року земляки на Львівщині обирають Романа Лубківського народним депутатом. У тому першому скликанні він працює разом зі згаданою Іриною Стасів- Калинець. Їм належить пропозиція, яку озвучив з трибуни Роман Лубківський – внести до зали Верховної Ради національний прапор України і надати йому статус державного; він же подав ідею складання президентської присяги на Пересопницькому Євангелії. І саме тоді вперше в стінах Верховної Ради прозвучав національний гімн України. У 1992–1995 роках, очолюючи наше посольство у Празі, завдяки вільному володінню мовами, він активно сприяв політичному і культурному порозумінню Чехії та Словаччини з Україною. Прибувши для вручення вірчих грамот до президента тодішньої Федеративної Чеської і Словацької республіки Вацлава Гавела, відомого драматурга і публіциста, чий президентський термін саме спливав, Роман Лубківський у розмові з ним зауважив: як добре, переставши бути службовцем високого рангу, повернутися до улюбленої письменницької справи. Гавел це підтвердив, добре зрозумівши співбесідника. Адже він так само, як і Лубківський, прийшов у політику через літературу. Ми доволі часто бачилися з Романом Мар’яновичем у 2006–2007 роках під час його го-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
