Арт#калейдоскоп · “Кожен виступ торкався сердець глядачів і надихав на підтримку наших героїчних ЗСУ”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Валерій Вітер: “Щодня згадую Україну”
Слово Просвіти, №34 за 2024 рік
Багаторічний лідер легендарних гуртів “Кобза” та “Кобза. Оригінал”, заслужений художник України Валерій Вітер після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну живе в Німеччині. Нещодавно митець побував в Україні, дав низку концертів у Києві та інших містах країни. Перед одним із концертів відбулася наша зустріч.
– Пригадайте, будь ласка, як для вас почалася Велика війна. – О п’ятій годині ранку побачив вибухи з вікна своєї квартири на Русанівці в Києві. Хотіли якомога швидше виїхати, вирушили до батьків дружини в Кременчук. Згодом виїхали до Львова, потім у Краків і, врешті, до Німеччини, де нас зустріли хороші знайомі. Оселися в Баварії. – Як ви там живете, творите? – Зупинилися в невеликому селі Тауффкірхен, з населенням у 700 осіб. Тут гарні будинки, прекрасна природа, чисте повітря. Незабаром у селі дізналися, що я художник і музикант. Випадково в кірсі заспівав “Аве Марію” Баха. Мене запросили на одну службу, на другу, дав кілька концертів. Потім почали запрошувати на різноманітні свята, присвячені святим, матері, батьку. Німці активні та дружні люди. Кірха відчинена з ранку до вечора. Там стоять дорогоцінні канделябри, інші коштовності, але я жодного разу не чув, щоб хтось щось украв. Не бачив, щоб у кірсі продавали церковні вина, свічки, книжки. Церкви там утримуються за рахунок пожертвувань. Цікаво, що всі німці знають нотну грамоту, співають по нотах від малого до старого. Це мене вразило. У кірсі гарна акустика, тому я записав там кілька пісень. Умови для життя нам створили чудові. Допомогли з житлом, забезпечили харчуванням. Дружина й дочка вивчили німецьку мову. Дочка навчається у філії одного з харківських університетів. Дружина почала викладати в гімназії спочатку для українських дітей, а згодом і для німців. Я потроху почав малювати, став робити антивоєнні плакати. Один із них потрапив на виставку в Мюнхені. Створював також акварелі, портрети. В одному з німецьких банків провів велику персональну виставку, німцям сподобалося. Але такого культурного життя, як у Києві, тут немає. Приміром, місто Еггенфельден, 15 тисяч населення, за 100 кілометрів від Мюнхена. Там є театр, проте вистави йдуть лише раз на кілька місяців, галерей взагалі немає. Звісно, при бажанні можна знайти, де виставити свої роботи, але з нашою столицею не порівняти. Спочатку я робив портрети на замовлення, потім поставив перед собою завдання створити портрети відомих українських сучасників, яких знав. Це Валерій Лобановський, Ада Роговцева, Ліна Костенко, Володимир Івасюк, Борис Тодуров (хірург), Ніна Матвієнко, Євгенія Мірошниченко, Юрій Іллєнко, Тетяна Яблонська. Вже зробив 15 таких портретів (розмір 60 на 90). – Ви дійсно з усіма ними були знайомі? – Так. Малював дітей Євгенії Мірошниченко, з якою знімався в “Українській рапсодії”. З Ніною Матвієнко протягом двох років їздили Україною, дали спільно багато концертів, зокрема в Києві та Кам’янці-Подільському. З Валерієм Лобановським їздили до Італії в 1977 році. Київське “Динамо” там грало, ами давали концерти. Юрій Іллєнко жив у Прохорівці, я бував у нього в гостях, разом шукали місця, де побував Тарас Шевченко. Ліна Костенко була на моєму концерті в Будинку актора на Ярославовому валу, потім ми трохи поспілкувалися. Побував на кількох виставах Ади Роговцевої, робив для неї плакати. – Малюєте зі світлин? – Обираю кілька світлин, компоную їх так, як мені потрібно. Намагаюся створити не просто портрет, а узагальнений образ людини. Ті, кого я малюю, не знають про це. Лише Борису Тодурову повідомили. Хочу зробити сюрприз, організую велику виставку, виготовлю каталог, запрошу цих шанованих людей. – Продовжуєте працювати над цією серією? – Хочу зробити ще багато портретів. Івана Кавалерідзе, який приїздив до нас під час навчання. Мого друга Ігоря Білозора. Дружини плакатиста Анатолія Іконнікова – Валентини Калиновської. Далі в планах Тарас Петриненко, інші люди, які не зрадили Україну.
– Хотілося б також трохи більше дізнатися про вашу концертну діяльність протягом цих двох з половиною років. – Я вже казав, що співав у церквах. Потім українці почали відзначати Великдень та інші наші свята. Хтось декламує вірші, ая співаю, переважно пісні з репертуару “Кобзи”, під гітару, без апаратури. Щоправда, у 2022 році був один концерт, на якому допомогли з апаратурою. Я виконував Гімн України, а всі присутні українці мені підспівували. Також виступав у кількох містах Німеччини. А ще були приватні концерти для українців, на які приходило по 20-30 земляків. Я розповідав їм історію “Кобзи”, відповідав на запитання. Люди були вражені, дехто плакав. Я задоволений, що вони приходили, слухали. – Можете порівняти українську та німецьку культури? – Музична культура абсолютно інша, особливо в Баварії. Всі пісні маршеві, а у нас красиві, мелодійні. Загалом їхнє мистецтво з нашим не порівняти. Абстракція популярна всюди, але коли починають малювати щось реалістичне, то це має досить примітивний вигляд. Німці – дуже дисциплінований народ. Чоловіки майже не вживають алкоголю, тільки пиво, інколи шнапс. Починають працювати о шостій ранку, а до обіду вже вільні. Хай мені вибачать німецькі друзі, але порівняно з українським борщем та галушками їхня їжа ніяка. Запам’ятав лише баварську варену ковбасу білого кольору та якийсь суп із кльоцками. – Ви добре володієте німецькою мовою? – До цього трохи знав англійську та французьку. Місяць ходив на курси німецької мови, зрозумів, що це не моє. Краще більше реалізую себе як художник. Звісно, на побутовому рівні знаю мінімум, але вчити граматику складно. До того ж баварський діалект інколи навіть не всі німці розуміють. – Чи продовжуєте виконувати пісні російською мовою? – Ні, вже не співаю.
– А створили нові пісні? – Поки що ні. Багато малював. Відновив деякі пісні, які давно не співав. Вивчив багато пісень іноземними мовами – французькою, італійською, німецькою. Якщо в Україні я створював нову пісню, то одразу її записував. А в Німеччині поблизу таких студій звукозапису немає. – Часто згадуєте про Україну? – Щодня. У Кременчуці живуть батьки моєї дружини. Тут залишилося багато друзів. Свого часу мріяв про Мюнхен. Виявляється, це типове німецьке місто, гарні церкви в центрі. Але не порівняти з Дніпром, Хрещатиком, Русанівкою, де я жив до війни. Мине якийсь час – і я сюди обов’язково повернуся. – Чим ще вам запам’ятався цей період життя? – Я взяв участь в акції “Україна незламна”. Разом із колегами підготував колективну виставку, яка має проїхати Європою. Працював з відомим скульптором зі США Євгеном Прокоповим. Він створив фантастичний монумент, присвячений Україні, – блакитно-жовтий птах. Ая на його прохання зробив логотип до цього монументу. У якому місті буде встановлено цей монумент – ще не визначено. – За час повномасштабної війни ви вже вдруге приїхали до України. – Мій приїзд минулого року був дуже насиченим, все розписано по годинах. Зустрічі з друзями, концерти. Так само багатий на події і другий приїзд. Вже першого дня я вітав з днем народження заслуженого художника України Петра Зикунова. Наступного дня спілкувався з прекрасним актоартистів: гурт “Божедари,” O’Vi- ola, Тетяна Пирог та Люсія Ларес. Кожен виступ торкався сердець глядачів і надихав на підтримку наших героїчних ЗСУ. Це був день емоцій, тепла і гордості за нашу країну, яка кинула рішучий героїчний виклик рашистській імперії зла. Учасники патріотичного зібрання радо вітали іноземних партнерів з Австрії та Канади, які приїхали підтримати нашу спільну справу – боротьбу з ворогом людства – кремлівським режимом. Веселі розваги – фокуси, кріошоу, майстер-класи та подарунки – все це чекало ром Віктором Андрієнком, а ще з архітектором Олександром Карповим, з яким дружу з інститутських років. І, звісно ж, концерти, зустрічі з шанувальниками. Сподіваюсь реалізувати великий виставковий проєкт у Тернополі восени цього року…
*** Того ж вечора в художній майстерні Валерія Вітера, що в Києві, відбувся концерт, на який завітали його друзі, багаторічні шанувальники творчості митця. Пан Валерій розповів про історію гурту “Кобза”, в якому співав з 1971 до 1987 року. Про створений ним колектив “Кобза. Оригінал”, який почав свою творчу біографію з концерту в Національному палаці мистецтв “Україна” 2000 року з нагоди 55- річчя Юрія Рибчинського. Згадав, як у Канаді познайомився з австралійським бандуристом Віктором Мішаловим, робив з ним камерні концерти. Коли повернувся в Україну, то вирішив робити їх і тут. Спершу в кафе “Генерал” на Андріївському узвозі, потім у театрально-артистичному кафе в Національному заповіднику “Києво-Печерська Лавра”, згодом у майстерні художника Петра Зикунова і, врешті, у своїх художній майстерні. Під час концерту звучали пісні з репертуарів гуртів “Кобза” та “Кобза. Оригінал”, українські народні пісні, твори на вірші Лесі Українки, Леоніда Глібова, Юрія Рибчинського, музику Миколи Мозгового та інших українських композиторів. На прохання публіки кілька пісень виконав польською, французькою та німецькою мовами. Кожен номер закінчувався вигуками “Браво!” та гучними оплесками. – Знайомий з Валерієм давно, – розповів після концерту народний артист України Володимир Соляник. – Він музикант, а музикант для мене вище, ніж вокаліст чи інструменталіст. Він розуміє музику, розуміє, про що співає. Це людина, яка ніколи не підвела мене в житті, ми часто спілкуємося. Побачив його останні роботи, вони чудові. Чудові портрети, плакати, графіка. Якщо людина талановита, то вона талановита в усьому. Був на багатьох концертах Вітера. Він любить музику, мистецтво і просто живе.
Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО на родини з дітками, для того щоб цей серпневий день залишився в пам’яті назавжди. Захід пройшов чудово, і його учасники ще раз переконалися, що разом ми можемо подолати все!
Георгій ЛУК’ЯНЧУК
Виступає гурт “Божедари”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
