Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 34 (1315), 28 серпня — 3 вересня 2025 Іван Огієнко: “Служити народові – то служити Богові”
Слово Просвіти, №34 за 2025 рік
Галина ДАЦЮК, журналістка, м. Київ
23 серпня 2025 року – у День Державного Прапора України, напередодні Дня відновлення Незалежності України, – в Житомирському обласному краєзнавчому музеї відбулася одна з найвагоміших культурних подій нашої країни – урочиста церемонія вручення Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка. Ця відзнака об’єднує тих, хто творить духовний і культурний фундамент держави – через науку, літературу, освіту, мистецтво та громадську і духовну діяльність. Саме такі особистості розбудовують і змінюють сучасну Україну – не словами, а вчинками, втілюючи в життя високі цінності та ідеали Івана Огієнка (Митрополита Іларіона). Нагадаю, що премію засновано у 1995 році Всеукраїнським товариством імені Івана Огієнка, Житомирською обласною радою, Житомирською обласною державною адміністрацією, Національною спілкою письменників України, Фондом сприяння розвитку мистецтв, Всеукраїнським товариством “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Премія вважається другою за значенням після Національної премії імені Тараса Шевченка. Здобувають її достойні люди, покликані “тихою і неустанною працею любити Україну”. Лавреатами Премії 2025 року стали: Громадсько-політична та духовна діяльність о. Роман Грищук – протоієрей ПЦУ, військовий капелан (Буковина), Іван Заєць – український політик і громадський діяч (Київ). Наука Григорій Васянович – доктор педагогічних наук, професор (Львів), Сергій Присухін – доктор філософії, доцент (Київ).
Література Дмитро Чистяк – письменник, перекладач, доктор філологічних наук (Київ). Освіта Микола Васьків – доктор філологічних наук, професор (Київ). Мистецтво Микола Климович – народний художник України, майстер витинання із соломи (Овруч, Житомирщина). У церемонії нагородження взяли участь члени Огієнківського комітету Павло Мовчан, громадський і державний діяч, депутат п’яти скликань Верховної Ради України, письменник, голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка; Георгій Філіпчук, громадський та державний діяч, академік НАПН України, Юрій Гандзюк, громадський та культурний діяч, Святослав Васильчук, громадський діяч, голова Житомирського обласного товариства “Просвіта”, Сергій Болтівець, очільник Всеукраїнського товариства імені Івана Огієнка, Микола Покропивний, директор Житомирського коледжу культури та мистецтв імені Івана Огієнка. Павло Михайлович Мовчан щиро привітав нових лавреатів, які поповнили ряди огієнківців, і наголосив, що премія Івана Огієнка – не звичайна премія, це одна з найвищих державних відзнак. Огієнко – один з лідерів нації, він розбудовував такі сфери українського буття, які й сьогодні актуальні. Це дозорний нашої української мови. Бо мова – це Дім буття. Це державник. Саме через таких особистостей, як Іван Огієнко, інші народи стережуть свою історію і свою культуру від розмивання і поглинання імперіями. Павло Михайлович наголосив, що росія хоче знищити Україну, що сьогодні йде війна світоглядна, і від справедливої перемоги у ній залежить не лише доля України, а й світу. Тим то важливо мати опертя віри в особі таких велетів духа, як Огієнко, стверджуючи, що ми незнищенні. Цю думку підтримав і нинішній лавреат премії імені Івана Огієнка професор Київської Богословської академії Сергій Присухін. Професор навів слова Митрополита Іларіона, який понад сто літ тому застерігав, що з росією нам не по дорозі, що росіяни “чужий нам народ”. Тепер бачимо, наскільки й справді – чужий і варварський, тому нинішню російсько-українську війну вважає війною між варварами (росія) і цивілізаційним світом (Україна). На думку політичного і громадського діяча Івана Зайця, в Огієнка треба черпати державницькі настанови, які сьогодні потрібні Україні, аби зберегти нашу соборність. “Нема нічого ціннішого, аніж подарувати нації освічену молодь”, – процитував Огієнка у своєму вітальному слові академік Георгій Філіпчук. – Огієнко – велет. Його будительні думки і заповіти мають звучати від Києва до Сіетла. Огієнко розумів, як багато важить освіта для народу, закладаючи підвалини Кам’янець-Подільського університету у далекому 1918 році, коли вирішувалося питання — бути Україні чи не бути. Сьогодні ми мусимо спиратися на великих українців Огієнкового чину, які вважали, що церква в Україні має бути помісною і незалежною і мова державна має бути одна – українська. Лавреат премії імені Івана Огієнка 2025 р. професор Микола Васьків вважає, що в українську школу та вищу освіту вкрай необхідно повернути те, що з неї вихолощено – виховну компоненту. Сьогодні замість освітньо-виховного процесу маємо просто освітній. Освіта дає знання, але не виховує свідомих українців, готових захищати державу. Вичерпуються добровольці… У молоді відсутня мотивація патріотів, яку повинна б формувати школа. Словом, захід був урочистий, з радістю у серці, проте серйозно налаштовував на велику працю – чин Івана Огієнка зобов’язує до служіння і самопосвяти. Привітали лавреатів Огієнківської премії 2025 року начальниця управління культури та туризму Житомирської ОДА Тетяна Руденька і депутатка Житомирської обласної ради Тетяна Парфентієва. В. о. директора Житомирського обласного краєзнавчого музею Юлія Каплун сказала, це велика честь, що саме в стінах цього закладу відбувається така знакова подія. Сказала, що Іван Огієнко для неї особисто – взірець служіння Україні, продемонструвала огієнківську бібліотечку книг з серії “Запізніле вороття”, упорядковану і видану професором Миколою Тимошиком. Для охочих була проведена чудова екскурсія кімнатами музею, що засвідчила про глибоке коріння і багатюще минуле землі, на якій народився державник і просвітник України Іван Огієнко (Митрополит Іларіон). Під час церемонії було вручено Почесну Грамоту Президії Верховної Ради України пані Наталії Хом’як, заступниці директора Житомирського коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка, – за високі досягнення у галузі освіти. Ми щиро вітаємо пані Наталю, яка є незмінною і найактивнішою учасницею усіх заходів, пов’язаних з пошануваннями Івана Огієнка. У цей день в залі прозвучало чимало мудрих думок від свідомих українців, державників, просвітників, достойників, які докладають свій талант і працю на розбудову України і нашу перемогу. Всі вони засвідчили, що в Огієнковому колі людей, які сповідують його принципи і цінності, нема байдужих. Проте важливо сьогодні, щоб ці посили поширювалися в інформаційному просторі, ставали магістральною основою державної політики. Особливо яскраво ця думка прозвучала у слові, з яким звернувся до присутніх перший лавреат цієї премії пасіонарний огієнківець професор Микола Тимошик. Слово було зачитано на церемонії. “Сьогодні Житомирський край знову під покровом одухотворюючої сили посланця Неба – великого земляка і великого Українця, до осягнення величі і значення якого ми все ще наближаємося, – Івана Огієнка (митрополита Іларіона). Повернення цього духу має нині дві особливості. Перша: виповнюється рівно 30 років, як у Брусилові було започатковано традицію називати й у своєрідний спосіб нових лавреатів премії Огієнка. Нині таке пошанування – ювілейне, тридцяте. З радістю, але і певним присмаком гіркоти, про що слід буде поміркувати в мемуарах. Друга: наречення нових послідовників Огієнківського руху за ствердження української України четвертого року цієї підлої війни росіян проти українців. Гадаю, не буде перебільшенням ствердити, що в когорті нових достойників-лавреатів Іван Огієнко, найперше, потішився б за отця Романа Грищука. Отож, про цю постать – моє осібне слово.
Продовження на стор. 8
Отець Роман Грищук, Сергій Присухін, Галина Дацюк, Павло Мовчан, Іван Заєць, Микола Васьків
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
