Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спадщина · “Дивились фільм, натхненні високим мистецтвом родини Саєнків, творчим подвигом їхніх трьох поколінь”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Обитель нескореного українського духу

Слово Просвіти, №34 за 2025 рік

Ольга КОБЕЦЬ Уже майже відійшло покоління шістдесятників, які були тими “дріжджами”, “закваскою”, якщо говорити біблейською мовою, завдяки яким наприкінці 80-х років минулого століття відбувся новий виток нашої боротьби за Незалежність. Багато що можна сьогодні прочитати у спогадах очевидців і учасників тих подій, багато що можна почерпнути для майбутніх звершень в ім’я України. Мені ж хочеться згадати навіть не шістдесятників, а ще раніше покоління українців, які усім своїм життям робили свій внесок у загальну скарбницю української боротьби. Це покоління початку минулого століття. Чимало з них, як Олена Теліга, життям заплатило за своє українство. А майже ровесник Олени Теліги, всього на шість років старший Олександр Саєнко, вижив, мабуть, тільки завдяки фізичній ваді свого здоров’я, бо внаслідок перенесеної в дитинстві хвороби був позбавлений слуху і мови. Його наставники у мистецтві й найближчі соратники не вижили в Україні: Василь Кричевський, засновник українського стилю в архітектурі, змушений був емігрувати і помер у далекій Венесуелі, а Михайло Бойчук, художникмонументаліст, що запроваджував український стиль у монументальних творах образотворчого мистецтва, та й ціла його школа були знищені 1937 року. Усе це знову й знову пригадується особливо гостро тут, на батьківщині Олександра Саєнка, куди мені вдалося потрапити завдяки ласкавому запрошенню доньки О. Саєнка, відомої дослідниці й популяризаторки його творчості, заслуженої діячки мистецтв України, яка продовжила його творчість і в декоративному мистецтві, створивши дуже гарну галерею килимів. Прибули ми цілою делегацією з Києва до батьківської оселі Ніни Саєнко, до Борзни на Чернігівщині, де її стараннями майже тридцять років тому було створено художньо-меморіальний музей “Садиба народного художника України Олександра Саєнка”. Важко передати словами ті відчуття, які накочуються на кожного, хто відвідує цю привітну оселю. Не знаю, як у кого, а мене переповнювало почуття величезної вдячності, насамперед, звісно, п. Ніні Саєнко, а крім того, усім, хто всі ці десятиліття створював, розширював, удосконалював, досліджував унікальні У Саєнковому саду експозиції музею. Тут збережено усе, що нагадує про перші кроки в мистецтві самого Олександра Саєнка, можна чимало дізнатися про його батька Ферапонта Петровича Саєнка, відомого громадського діяча початку століття, якого за участь у подіях 1905–1906 рр. в часи царської реакції було засуджено і вислано до Пінеги Архангельської губернії; про родину з п’яти дітей, які завдяки подвижництву й жертовності батьків, особливо матері Мотроні Іллівни, до речі, з козацького роду, усі отримали освіту, в тому числі хворий Сашко, якого завдяки фінансовій підтримці дружини Пантелеймона Куліша Ганни Барвінок було влаштовано до спеціального училища в Петербурзі. Неймовірно цікаво спостерегти, як розповіді про дружні відносини Олександра Саєнка з родиною Кулішів відсвічують у його власному житті і творчості: на стінах музею можемо побачити серію Олександрових малюнків, присвячених перебуванню Тараса Шевченка в гостях у Білозерських, Забіл і в родині Куліша у Мотронівці. Бачимо, зокрема, Тараса Григоровича у різних побутових ситуаціях, а також у хвилини натхнення, коли він читає у Кулішів свої поезії. До речі, видно на цих малюнках стародавні різьблені дерев’яні дивани, які одразу впадають в око у самій світлиці музею: Ферапонт Петрович перевіз їх із Кулішевої оселі, коли Ганна Барвінок вирішила продати хату, щоб видати твори свого покійного чоловіка… Отак безкінечно можна досліджувати експонати музею й творчість самого Олександра Саєнка, його відносини з Василем Кричевським і Михайлом Бойчуком у часи навчання і перші самостійні кроки у мистецтві, вивчати впливи великих учителів і його власні пошуки та утвердження на особливому шляху в образотворчому мистецтві. Однак не менш важливим видається і дійство, яке щороку організовує пані Ніна у день народження свого батька. У цей день у музеї відбувається урочиста академія в його честь, на яку запрошуються гості з Ніжина, Чернігова, Києва. Цього разу ведучі програми директорка Музею Ніна Храпач і наукова працівниця Людмила Шульжик представили директора Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана Юрія Володимировича Ткача, філіалом якого став нещодавно Борзнянський музей Саєнка, директора Історико-меморіального музею-заповідника “Ганнина Пустинь” Юрія Блоху, де колись був маєток Білозерських- Кулішів на хуторі Мотронівка на Чернігівщині (нині частина с. Оленівка), Ольгу Чепець, бібліотекарку Публічної бібліотеки Борзнянської міської ради. Вони говорили про значення творчості Олександра Саєнка в наші дні, про подвижницьку працю його нащадків і продовжувачів роду доньки Ніни Саєнко і вже її доньки Лесі Майданець, професорки Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. З великою увагою присутні слухали виступ самої Ніни Олександрівни, яка розповіла про вшанування творчості Олександра Саєнка у світі, про діяльність заснованого нею Міжнародного фонду Олександра Саєнка, про нові видання книжок про художника. Зокрема, пані Ніна презентувала нову книжку: “Мистецькі традиції та інновації у творчості династії Саєнків ХХ – початку ХХІ ст.”, у якій зібрано матеріали однойменного Круглого столу, проведеного з ініціативи Управління культури і туризму Ніжинської міської ради минулого року до 125-річчя від дня народження О. Саєнка. Тут, до речі, вміщено найцікавіші повідомлення про нові дослідження життя і творчості митця, його творчої спадщини і творчості продовжувачок його традицій – доньки Ніни Саєнко й онуки Лесі Майданець. Серед доповідачів такі відомі особистості, як докторка мистецтвознавства, академік Національної академії мистецтв України Тетяна Кара-Васильєва, Шевченківська лавреатка Зоя Чегусова, доктор історичних наук, відомий дослідник з генеалогії Валерій Томазов, художник Олесь Соловей, державний і громадський діяч, культуролог Ігор Ліховий та ін. Серед повідомлень багато хто зацікавиться статтею докторки філософії, директорки Видавничого дому “АДЕФ-Україна” Алли Істоміної про видані ними унікальні книжки, присвячені творчості мистецької родини Саєнків. А це “Золоте перевесло: Мистецька династія Саєнків у музеях України. 2019, 2024” авторства Н. Саєнко і О. Майданець (які також були презентовані на святі), “Український стиль в інтер’єрах Олександра Саєнка” Н. Саєнко тощо. Між іншим, “Золоте перевесло” було представлене на міжнародній книжковій виставці у Франкфурті, здобуло там широкий розголос, було затребуване в інших країнах. Є тут і дослідження Людмили Тихонової, науковиці з Національного музею декоративного мистецтва України про дружбу Олександра Саєнка з художницею Євгенією Дмитрієвою, з якою він познайомився учас свого навчання у М. Бойчука в 20-х роках минулого століття, яку вони пронесли крізь усе життя, багато інших цікавих матеріалів. Виступили й інші учасники вечора, зокрема, Вадим Фелік, фахівець поліграфічного дизайну, Леся Оленівська, письменниця, журналістка, сценаристка, головна редакторка журналу “Хата”, Ольга Кобець, почесна голова Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги, де пані Ніна Саєнко – довголітня почесна членкиня. Особливого колориту цій зустрічі надав виступ бандуристки Олени Фесенко, викладачки Борзнянської дитячої музичної школи, яка представила майстерно виконані інструментальні інтерпретації відомих творів, а також зачарувала присутніх своїм сольним виконанням: шкода, що тільки однієї пісні. Потім був майстер-клас із ткання килима, який влаштувала пані Леся Майданець, і це був особливо захоплюючий момент для молоді, яка могла особисто покласти свою нитку до килимка, який пані Леся уже завершує, і який вона хоче подарувати Музеєві. На завершення режисер Олександр Ткачук презентував свій фільм про Олександра Саєнка, який нещодавно був представлений у Києві і зібрав численну аудиторію. Звісно, це неабияке творче досягнення режисера, який зумів на музейних експонатах здійснити справді захоплюючу розповідь про життя, становлення, творчу майстерність видатного українського художника Олександра Саєнка, який у надзвичайно складних умовах початку і середини минулого століття не тільки зберіг, а й розвинув український стиль в українському образотворчому мистецтві. А це, усвідомимо, було не тільки творчо складно, а й небезпечно для життя в тих умовах. Невимушений стиль цього кінематографічного полотна, створеного у суворих умовах нашого воєнного часу, особливо контрастував із звуками сирени, яка попереджала про тривогу: Борзна постійно перебуває у полі російських атак. Однак ми все-таки додивились фільм і, натхненні високим мистецтвом родини Саєнків, творчим подвигом їхніх трьох поколінь, залишили цю чудову обитель нескореного українського духу з почуттям особливої вдячності всім працівникам музею, його натхненникам і організаторам. Марія Мардинавка, Леся Майданець, Ніна Саєнко, Ольга Кобець Майстер-клас Лесі Майданець Режисер Олександр Ткачук

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин