Витоки · “Тема мовної історії перестала бути винятково академічною і стала простором безпеки”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Особливості формування української драми
Слово Просвіти, №34 за 2025 рік
Дмитро КОЛЯДЕНКО, президентський стипендіат 2025 року, лавреат Міжнародної німецько'україн' ської премії імені Олеся Гончара
Драматургія як світове явище (у своїх витоках сакрально'магічне) з’явилась у межах синкретичного культу (танцю'піс' ні) ще в первісному суспільстві, у часи дав' нього кам’яного віку (палеоліту). Від тієї епохи залишилося багато свідчень про ви' сокорозвинене мистецьке життя. Так, у печерах Західної Європи (насамперед Іс' панії та Франції) виявлені сотні культових місць із численними сакральними зобра' женнями – зокрема ритуальних танців. В інших країнах знайдено твори інших видів первісного мистецтва – особливо пошире' ні статуетки жінок і тварин (статуеток чо' ловіків майже немає). Незалежно від того, зображували ці статуетки богинь чи зем' них матерів роду (дослідники дискутують про це), їх використання в ритуальних дійствах безсумнівне. Культово викорис' товували також кістки (а особливо черепи) тварин. Згідно з теорією “натурального макета” людина поступово переходила в обрядах від використання повної туші тва' рини (наприклад, ведмедя) через її частко' ве використання (голова зі шкурою, наки' нуті на камінь) до культового освоєння ли' ше самих зображень (пагорбів, каменів, дерев, тощо, що нагадували тварин). На' ступний етап – свідоме доопрацювання природних об’єктів для надання їм біль' шої схожості з предметами культу. В Укра' їні відомі першою чергою магічні візерун' ки, зокрема й календарні. Використання їх для регламентації сакральних обрядів без' сумнівне. Таким чином, кожен витвір пер' вісного мистецтва – частина синкретичної сакральної драми. Згодом збиральницьке господарство змінилося привласнювальним, настав но' вокам’яний вік (неоліт). Найяскравіший його прояв в Україні (а також Молдові та Румунії) – усесвітньовідома Трипільська культура. Серед трипільських статуеток та візерунків на посуді багато зображень тва' рин – корів або биків, кіз, собак, змій. Усі ці культи мали календарно'обрядове зна' чення. Нащадки трипільців у Румунії зва' лися фракійцями, і їхній культ Діоніса (первісно – в образі козла) дуже нагадує українську народну драму “Коза”. Обидва культи були календарними й символізува' ли відродження вбитого божества. Ця дра' ма на Балканах стала основою давньо' грецького театру (за однією з версій, саме слово драма споріднене з позначенням драння ритуального козла), а в Україні була частиною великого комплексу дійств ук' раїнської народної драматургії. У традиційному українському весіль' ному обряді (багатокомпонентній весіль' ній драмі) можна виділити два найдавніші шари. Один пов’язаний із обрядом, відо' мим в етнографії як “героїчне сватання” – силове захоплення нареченої загоном хлопців на чолі з нареченим. Такий обряд описаний у києворуській билині про Вол' ха, яку вважають найархаїчнішою з усього билинного циклу. Зрозуміло, що спершу таке захоплення було справжнім, а пізніше – обрядовою імітацією зі згоди як мінімум самої нареченої. Таку форму весілля пов’язують із доземлеробським (мислив' ським) побутом. Натомість вищезгадана культово'календарна драма “водіння ко' зи” – явно землеробська: учасники співа' ють де коза ходить, там жито родить. Наступний за історичним часом обря' довий шар української весільної драми – віддзеркалений у ній князівський побут Київської Русі. Наречений на весіллі – князь, наречена – княгиня (чомусь не кня' жич і князівна), “команда” нареченого – бояри тощо. Очевидно, що народ копіював побут верхівки. До цього шару належить фольклорна обрядова пісня про зустріч князя'молодого з Дажбогом, нині рекон' струйована давньоукраїнською мовою. Іще одну модель весільного обряду описує чарівна казка, але це – тема для ок' ремої розмови. Детальніше про ці питання ідеться у книжці “Народження української драми”, що має незабаром вийти у світ.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
