Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Акордом вічної дороги в душі лягає сивий щем”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

“Любіть життя, яке воно не є!”

Слово Просвіти, №34 за 2025 рік

Микола СЛАВИНСЬКИЙ Творчий доробок відомого лі' рика Миколи Боровка унікаль' ний не лише в українській, а й у світовій поезії. Це не перебіль' шення, а неспростовна констата' ція: понад тисячу ронделів напи' сав талановитий автор за пів сто' ліття неметушливого, цілеспря' мованого віршотворення. Були в перших збірках романтичні кат' рени, оперені ямбами публіцис' тичні роздуми, легкокрилі вер' лібри, але саме ронделі, несміли' во явившись ще у 80'х роках ми' нулого століття, стали провідни' ми, визначальними на шляху до самобутності провінційного лі' рика (незмінно живе в Бориспо' лі), найповнішого вияву його природного хисту, впевненого долання периферійності й, зреш' тою, виходу на орбіти всеукраїн' ської лірики. Коронування ронделя відбу' лося у Франції 1392 року. З часом цей давній тринадцятирядковий вірш із двома наскрізними рима' ми та обов’язковими, чітко виз' наченими повторами рядків на' був поширення в Європі, але так і не потіснив молодшого, набагато популярнішого сонета. Епізодич'-но до ронделя звертався не один український автор, зокрема Пав' ло Тичина, і лише для Микола Боровка складна поетична жан' роформа стала провідною зіркою над нивою творчих шукань, які увінчалися збірками з промовис' тою назвою “Ронделі” (1994, 2000, 2007, 2010), а також осяж' ним, значною мірою підсумко' вим виданням 2016 року “П’ятсот миттєвостей” (тобто п’ятсот рон' делів). Згодом побачили світ книжки “Теургія” та “Пришестя Слова”, які поповнили фонди бібліотеки Центру Анни Київ' ської в Санлісі (недалеко від Па' рижа), де зустрілися із суголосни' ми середньовічними рондо Еста' ша Дешана (1346–1406) та Карла Орлеанського (1394–1465). Ві' риться, що туди полине й нова збірка “Розмови з прийдешнім”. Як наголошує в передмові знаний поет, перекладач і літера' турознавець Олександр Гордон, прозирання Миколи Боровка в майбутнє – “це насправді роман' епопея в ронделях з життя укра' їнського народу”, лірико'філо' софська оповідь про його мину' ле, сучасне й завтрашнє, “близь' ка до поем і дум Тараса Шевченка за своєю поетичною екзистенці' єю, за прозірливістю і значущіс' тю вироків історії та суспільству”. А ще в ронделях книжки природ'-но єднається відлуння молитов та народних пісень з їхніми тради' ційними повторами, паралелями, несподіваними сюжетними пово' Євген БУКЕТ Лейтмотивом відродженої ми' нулого року газети “Рідний край”, яку в часи української революції початку XX століття в м. Гадячі на Полтавщині редагували Олена Пчілка та Петро Новіков (Нови' ків), а тепер видає в Києві пра' правнук останнього Олексій Нові' ков, є гасло “Хай живе вільна і не' залежна Україна! Слава Україні!”. Публікує видання здебільшо' го історичні та краєзнавчі матері' али, що є актуальними в наш не' простий час для загальноукраїн' ського загалу. Чимало з них прис' вячено Олені Пчілці, Лесі Україн' ці, Тарасові Шевченку, Михайлу Драгоманову, Панасу Мирному та іншим подвижникам. У 2025 році вже побачили світ розвідки про Полтавський університет, Дикан' ський історико'краєзнавчий му' ротами й висновками. Отож, не' зважаючи на те, що класичний канон стародавньої структури незворушний і незрушний, його внутрішні простори дають змогу вільно дихати новітнім сенсам, позачасовим символам, мерех' тливим алюзіям, веселковим ди' тячим мріям та зітханням нев' томної мудрості, коли “акордом вічної дороги // в душі лягає си' вий щем”. Творення сотень справді роз' маїтих, неповторних ронделів здається просто'таки неможли' вим. Але неможливе, неймовірне існує: це потверджує масштабна ронделіана Миколи Боровка, зокрема широкий проблемно'те' матичний діапазон наснажених глибинною духовністю, далеких від зоднаковілості “Розмов з прийдешнім”. У них мирно, по' сусідськи приязно спілкуються ронделі публіцистичні, ліричні, пейзажні, а ще й рондель'любо' мудр, мандрівник отчими края' ми, лукавець, заземлений праг' матик, чемний навчитель, фанта' зер, суворий ритор, вражений свідок того, як “і правильно, і мудро, й до ладу // перевертні із блазнями сюркочуть”. І воднораз свідок того, як “небо руками Ма' тері // винесло з бою сина”… Рондель, який бачив гусяче перо й каламар, сьогодні, вивер' шений майстром слова, пильно вдивляється в грозові супереч' ності й виклики новочасся, дихає вільно, на повні груди, вбирає в себе озон нездоланної україн' ськості/європейськості, не підда' ється жорсткому диктату славо' любної моди та спокусливої кон’юнктури, коли множаться й множаться, прикриваю' чись щитом актуальнос' ті, однотипні, невиразні верлібри'одноденки із “закрученими рядками” (Борис Нечерда), які вулканяться тріскучою патетикою. На їхньому сірому тлі з особливою яскра' вістю світяться ронделі Миколи Боровка: вони приваблюють як упізна' ваністю вибагливої кла' сичної структури, так і несподіваністю внут' рішніх видозмін, артис' тизмом плетення строф, їхньою ажурністю, ви' шуканістю, то дзвінкіс' тю, то притишеністю, замисленою розважли' вістю, яка переконливо засвідчує: аристокра' тичний, скупий на сло' ва, неговіркий рондель набуває нових обрисів, барв і ритмів. Вони – стрижень перших (та' ки перших і єдиних!) у світі рон' делів зі своєрідними “ключами” – тобто прозовими мотто, епігра' фами, вступними міркуваннями, попередніми заувагами, влучни' ми висловами та щирими запро' шеннями у світ осібного віршо' творення. Саме там читача спер' шу зустрічають лаконічні роз' мисли, а після них – ронделі, які так чи так розвивають, доповню' ють або уточнюють афористичні формулювання. Ось лише один із низки символічних заспівів: “…Істина загубилася у строкато' му натовпі модерних потішників. Її вже перестали чути і пізнавати. Кольори безглуздя засліпили зря' чих і сліпих…” Після таємничих трьох крапок – поетичні рядки графічно чіткої, майстерно від' шліфованої тринадцятирядкової структури: “Знов піна фарисейс' тва піднялась: // Хто за? Хто про' ти? Треба вибирати”. Три крапки, характерні для ба' гатьох вступних суджень Миколи Боровка, розшифровуються, на' бувають визначеності й, прояс' нивши задум твору, його концеп' цію та асоціативні зв’язки з інши' ми мініатюрами книжки, знову мовби народжуються, щоб заноту' вати в пам’яті читача неоднознач' ність, здавалося б, непомильних присудів і висновків: “У клопотах загубили розгілля напрямів… Шу' каємо вихід із безвиході…” На жаль, не завжди знаходи' мо. Тут і в збірці загалом поетове світоосягнення живиться фольк' лорними, сковородинівськими та шевченківськими традиціями, народними вимірами як добра і зла, любові та ненависті, правди й кривди, так і загадкових найріз' номанітніших уявлень, видінь, прозрінь, уважного вдивляння в себе, в сучасність, обпалену вій' ною, і в переможне майбуття. Мужня зрілість знову й знову наполегливо торує шлях до уні' версальності золотої середини – рівноваги почуттів і думок, прос' тоти й складності, буденності й святковості в житті строф, рядків, образів… А їх, воістину яскравих, викличних, – рясне суцвіття: “Огир пустельних вітрів заіржав”, “Зорі радощів сипле з ковша”, “Від самосаду кашляє димар”, “Шибу вечора миють дощі”, “В грудях билось пташатко слів”… Кожен рондель Миколи Бо' ровка має свою таїну, яку хочеть' ся пізнати чи бодай стати причет' ним до неї. Містичне начало зде' більшого ледь вловне, навіяне щастям дитячого світосприйнят' тя й світорозуміння, невмирущи' ми повір’ями, небесними знака' ми, ворожбитським світінням зі' рок, мовби старосвітською, нас' правді ж новочасною настано' вою: “Любіть життя, яке воно не є!” Саме тому в збірці почуваєть' ся своїм шляхетне публіцистичне прямослів’я, адже рондель своєю строгістю суголосний сьогоден' ню, яке вже четвертий рік у “пік' селі” – суто українському вій' ськовому камуфляжі. Вроджений аристократизм давньої поетичної структури з ро' зумінням і тактом сприймає нову реальність, по'своєму її трактує: “Вдовіють зорі угорі. // Пішов у вічність цілий рід”. Іноді навіть важко повірити, що класична форма, в задзеркаллі якої сві' титься давнина, вловлює сутності буття миру й життя війни, межу, яка між ними існує, наслухає тривожну надію на те, що непід' купний, невблаганний час уреш' ті'решт принесе перемогу над лютим ворогом. Знову й знову відчувається: поетові не тісно в лабетах тринад' цятирядковості. Навіть видаєть' ся, що він розкошує в них, захоп' люється невичерпністю духовно' го та естетичного потенціалу ронделя, милується його вишука' ністю, внутрішнім незгасним світлом, яке, хоча вже й вечірнє, пульсує в “Розмовах з прийдеш' нім”, позначених “печаттю про' зорої краси і срібного спокою” (Максим Рильський). Незмінна, продиктована за' конами воістину королівської друковуються зі збереженням то' гочасної граматики та орфогра' фії, без жодних коментарів і по' яснень – для того, щоб читачі са' мостійно, занурившись в істо' ричну атмосферу, осмислили по' дії минулого й порівняли їх із су' часністю. Адже тоді все було просто дивовижно схоже на те, що ми переживаємо зараз! Газета “Рідний край” вихо' дить один раз на тиждень. Її пе' Микола Боровко. Розмови з прийдешнім: ронделіана. – Кам’янець-Подільський, “Друкарня “Рута”, 2025. – 120 с.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин