16 Прем’єра · “Ідеться про вічне, що торкається нас у будь-яких умовах та обставинах. Щось подібне відбувається у багатьох родинах”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
У лабіринтах спогадів
Слово Просвіти, №34 за 2025 рік
На Камерній сцені імені Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка відбулася прем’єра вистави “Калинова сопілка”. Це сценічне прочитання повісті відомої української письменниці Оксани Забужко, в якій поєднуються глибока людська драма, фольклорні образи, тема пам’яті, втрати та зв’язку між поколіннями.
на сцені вовків, то згадуєш 108 окремий штурмовий батальйон “Вовки Да Вінчі” – і виникають зовсім інші асоціації. Тобто зовсім інший вимір. Як сказала відома критикиня Валентина Заболотна: “Я волію ходити десь на 10- 12-ту виставу”. Сподіваюсь, що в цьому процесі кожен із акторів знайде свою природу існування, а головне – відчує смак слова, який заклала Оксана Забужко. Це дуже важливо. Йде процес, творчість, а вони завжди благословенні. А ось що розповіли люди, безпосередньо причетні до створення вистави. Валентина Єременко-Ворожбіт, режисерка-постановниця: – Це твір живого українського класика, а я переконана, що класиків треба ставити за життя. Обговорювали з керівництвом кілька варіантів творів для постановки, а зупинилися на цьому ще й тому, що наступний сезон у Театрі Франка планують присвятити сучасній українській драматургії. Цей твір зацікавив тим, що тут йдеться про вічне, що торкається нас у будь-яких умовах та обставинах. Щось подібне відбувається у багатьох родинах. У нас було мало часу для роботи над виставою, темп був швидкий, процес – на-
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото із соціальних мереж
Відповідальний секретар
Ірина ШЕВЧУК
Літературна редакторка
Галина ДАЦЮК
Коректорка
Олена ГЛУШКО
Комп’ютерна верстка
Ірина ШЕВЧУК
Бухгалтерія
279-41-46
А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10-Б, м. Київ, 01001
E-mail: slovo_prosvity@ukr.net
Надруковано в ТОВ “Мега-Поліграф”, 04073 м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14.
Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. Редакція не завжди поділяє погляди своїх авторів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове.
І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617
Постановку здійснила Валентина Єременко-Ворожбіт, яка вже неодноразово працювала із сучасною українською драматургією. Вистава розповідає історію родини, що змушена пройти крізь пекло втрати, шукаючи відповіді на найболючіші питання. Це драма батьків, чиє життя змінилося назавжди після того, як вони втратили обох доньок. Батьки блукають лабіринтами власних спогадів, намагаючись віднайти ту невидиму межу, що розділила їхнє минуле і нестерпне теперішнє. Де був той переломний момент? Чи могли вони щось змінити – у вихованні, у взаєминах, у словах і мовчанні – аби трагедія не сталася? – Передусім хотів би сказати, що радий сміливості режисерки і всієї команди брати сучасний матеріал, – наголосив генеральний директор – художній керівник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, народний артист України Євген Нищук. – У даному випадку це сучасна письменниця, якою пишається Україна, яка є репрезентованою у Європі та світі. Нам бракувало сучасного матеріалу в театрі, творів, які створені в останнє десятиліття. Це дуже непростий матеріал для режисерки та акторів. Сьогодні ж до постановок беруть переважно ігровий матеріал. Ми навіть до певної міри дискутували про сценографічне рішення, про карусель, що виростає з-під землі і є філософською. На жаль, у багатьох глядачів і у мене, зокрема, вона викликала зовсім іншу реакцію. Це ракета, що прилетіла на дитячий майданчик і пошкодила карусель, на якій каталися діти. А коли бачиш
Травмована людина не може виховати нетравмованих дітей. У нас у виставі була красномовна метафора з обручкою – зціплені вуста і людина не може говорити. Думаю, що сьогодні це дуже актуально. Коли ми працюємо над роллю, то трохи опрацьовуємо себе. Під час репетицій сталася цікава річ. До цього здавалося, що я свої минулі проблеми вже пропрацювала. А тут почав виникати внутрішній конфлікт, і я зрозуміла, що пропрацювала ще не все. Якби батьки кохали одне одного, то, напевне, такої історії не було б. Бо діти дивляться на поведінку батьків. Ганнуся ніколи не бачила, як мати проявляє любов до свого чоловіка, тож не знає, як себе поводити з Дмитром. А мати не знає, що їй порадити. Аліна Підгорна, виконавиця ролі Олени: – Моя героїня – це нелюбима своєю мамою дитина. Мені це не близьке, бо з дитинства я відчувала любов обох батьків. Водночас дуже цікаво досліджувати природу цієї дівчини, з чого все почалося і чим закінчиться. Спочатку ми репетирували в класі, робили пластичні етюди. А коли додалися декорації, то все стало зрозуміліше, але й набагато складніше. Це моя перша робота в Театрі Франка, за що велика вдячність Всесвіту, батькам, режисерці. Вважаю себе щасливою людиною.
сичений. Візуально все вдалося, актори прекрасні, але завжди хочеться щось доробити. Коли роблю виставу, то завжди відштовхуюся від того, що у мені відгукується й резонує. А так як я люблю працювати з метафоричним театром, то все закладаю в метафори. Вже сам твір є відповіддю на питання про сенси і кожен буде трактувати їх у залежності від свого досвіду, інтелекту. Вважаю, що режисер про все говорить своїми виставами і йому не потрібно більше нічого пояснювати. Жанр вистави ми визначили для себе як реконструкцію. Тобто дія відбулася і батьки реконструюють для себе цю подію, заповнюючи прогалини. Це для них потрібно, аби звільнитися і зрозуміти, як жити далі. Тамара Антропова, виконавиця ролі Матері: – Були складнощі під час роботи над матеріалом, тому що це не п’єса, а інсценізація повісті. Складність у виконанні, бо це жанр реконструкції. Складно існувати на сцені, знаходити міру існування. Ця міра дуже делікатна, сподіваюся, що ми її ще знайдемо. Режисерка просила, аби ми стримували свої емоції. Насправді їх було важко стримувати, тому що ця історія всіх нас дуже зачепила. Але це потрібно було робити, бо за емоціями інколи губляться думки.
Дякуємо! Редакція тижневика, який заснований і видається громадською організацією, складає щиру вдячність усім нашим передплатникам і читачам, що в ці доленосні для України часи залишаєтеся зі “Словом Просвіти”. Ми високо цінуємо фінансову підтримку від наших давніх друзів – просвітян Олексія Черняхівського, Василя Глаголюка, Юрія Мосенкіса, Ігоря Олещука. Уклін авторам з міст, які постійно під ворожим обстрілом, – Анні Столяровій з Харкова і Віктору Скрипнику зі Слов’янська. Дякуємо за вагомий і постійний благодійний внесок очільниці Товариства української мови Чикаго (США), професорці Вірі Боднарук. Разом – вистоїмо!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
