Інформаційний простір · “Шлях до духовного оновлення людини пролягає крізь правдиве Слово”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Утверджуймо правдоцентричне переконання на українськоцентричних засадах!
Слово Просвіти, №35 за 2024 рік
Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка
У сучасному інформаційногуманітарному просторі триває гостра інформаційно-психологічна війна, яка охопила не тільки Україну, інші європейські країни, а – й цілий світ. Однією з глобалізаційних причин її засилля є повномасштабна геноцидна, терористична, руйнівна війна Російської Федерації проти України. Під брехливими гаслами “спеціальної військової операції” проти нацистів, фашистів, мазепинців, петлюрівців і бандерівців, які, мовляв, захопили в Києві українську владу, московські загарбники будь-що прагнуть знищити самостійну державу Україна, а українців – як етнос, народ, націю. Цій зловорожій меті передувала цілеспрямована маніпулятивна пропаганда про “російську місію вселюдського порятунку”, яка нині набуває найвитонченіших відтінків, щоби психологічно найгостріше отруйне вістря встромити в серце і душу кожного українця, кожної людини. Особлива небезпечність російської зловісної інформаційно-психологічної спрямованості полягає в тому, що вона спирається на постмодернізм, посттоталітаризм, постколоніалізм, постгуманізм, які породили постправду і постестетику. Богослов, доктор Мирослав Татарин з університету святого Єроніма (Канада) наголосив, що явище постправди відкрило інформаційне поле, на якому емоційно маніпулюють міфами. На такому інформаційно-психологічному полі населення вірить різним фейкам, себто вірить у неправду, представлену такими авторитетом як “Правда”. Постправду, тобто майстерно сконструйовану неправду потужно використовують російські ідеологи, політики, засоби масової комунікації, змішуючи грішне з праведним. “Правдиве і фейкове отримують однаковий статус – незалежної позиції, громадської думки. Усе має однакову вагу, значущість, – зазначає В. Караченцев. – Правда стає секондхендом”. Україна – жертва кремлівської агресії – урівнюється з насильником, руйнівником – Російською Федерацією. Легіони московських ботів, фальшивих акаунтів олжу в одежі правди множать на технічні можливості
ЗМК, соціальних мереж, пронизуючи не тільки українське суспільство, а також Європу, Америку і навіть Африку, показуючи Україну у викривленому світлі. За умов домінуючого поширення російської фейкової інформації, спрямованої проти українських національно-громадянських, державотворчих, морально-духовних цінностей, життєдайної ідентичності й демократичних засад розвитку цивілізованих країн світу, у якій емоції переважають над раціональною оцінкою фактів, подій, явищ, надзвичайно зростає функціонально-гуманістична місія журналістської правдочесності. Щоби в Україні повсюдно запанував дух правди, який живе у Шевченкових словах “в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”, то ідеологія, політика, діяльність ЗМК, соціальних мереж мають ґрунтуватися на українськоцентричних, націєтворчих засадах в органічній єдності з правдоцентричністю. Правдоцентричність і українськоцентричність, як єдиносущна місія журналістики, одухотворено забезпечують фундаментальні передумови, щоби, кажучи словами Івана Франка, Україна газдою, не слугою перед світом стала. Безперечно, нові теоретикопрактичні напрацювання в галузі журналістики неможливі без ґрунтовного осмислення сутності спілкування з читачами, глядачами і слухачами на засадах морально-духовної доброчесності, візія якої черпає силу з колодязя національного, українськоцентричного духу.
Світоглядне ядро правди У “Словнику української мови” і “Великому тлумачному словнику сучасної української мови” зазначено: “правда те, що відповідає дійсності; істина. Певна сукупність достовірних відомостей про що-небудь. Дійсний стан речей”. Кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка Андрій Баумейстер слушно зазначив, що слово “правда” пов’язане переважно з моральною і соціально-правовою сферами. У давньоукраїнській державі Русь “правда” була відповідником латинського Lех (“закон”). Національна пам’ятка “Руська правда” Ярослава Мудрого – це збірка правових норм (законів) давнього руського=українського звичаєвого права, аналогічного правовим кодексам германських народів (Leges barbarorum). “Слово “істина” має ширше значення. Ідеться про те, що відповідає фактам, є “насправді” (тобто “дійсно”, “реально”). “Правда” більше відповідає латинським словам Lex та justitia (“закон”, “справедливість”, “праведність”), а “істина” – латинському veritas”. Володимир Мономах у “Поученні” (назву твору також пишуть “Повчання”, “Повчання Володимира Мономаха своїм дітям”, “Повчання дітям” та ін.) закликав: “Не наслідуй лиходіїв, без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою; діяти благочестиво, гнів подавляти; помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла Господа ради…”. Володимир Мономах звертав увагу на основні риси характеру людини-християнина: правдивість, чесність, працьовитість, любов до ближнього. Григорій Сковорода писав, що правда – основа розвитку суспільства. Дослідниця Л. О. Кострюкова з Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара наголосила, що специфічною особливістю правди є виразне світоглядне ядро, яке фокусує у собі весь її аксіологічний та етичний потенціал. Важливість цієї думки в контексті місії журналістики полягає в тому, що “правда – це не тільки достовірна інформація про що-небудь. Вона володіє властивістю соціальної організації досвіду як судження і вираження істинних цінностей... Правда передбачає не тільки знання про феномен цього світу, а вбирає в себе емоційно-чуттєве переживання стосовно потреб, інтересів, ідеалів, поглядів і мети”. Кандидат наук із соціальних комунікацій Олег Джолос, розглядаючи правду як головний засіб впливу на формування в українців національно-громадянських, світоглядно-патріотичних переконань і морально-духовних цінностей, підкреслив, що “правда не має залежати від інструментів, за допомогою яких журналіст створює контент. Бо журналістика – це про правду”. Однак в інформаційно-гуманітарному просторі невгаває антиукраїнська маніпулятивна пропаганда “русского міра” з використанням таких понять як “правда” та “істина”. Водночас кремлівські ідеологи і політики, засоби масової комунікації різноманітними способами і методами намагаються пе-
Малюнок Олексія Кустовського ред світом відбілити новітню тоталітарну ідеологію – рашизм, який увібрав у себе шовінізм, нацизм, фашизм, комунізм і расизм. “Рашизм – це практика варварства, яка хоче опустити цивілізований світ до дикості життєвих уявлень і цінностей московитів, заперечує права і свободи”, – наголошують І. Заєць і В. Вовк. Гібридна війна Російської Федерації проти України загострила комплексну проблему правди в журналістиці, яка мотивує поглиблено з’ясовувати природу сутнісних ознак, сенсів, функціональних особливостей правди. У цьому контексті особливу увагу привертаємо до актуального, ґрунтовного дослідження “Правда як соціальнокомунікаційна категорія журналістики” С. І. Петренко. Докторка філософії Світлана Петренко визначила і схарактеризувала базові соціальнокомунікаційні функції правди, обґрунтувала принцип правдоцентричності в системі цінностей особистості журналіста. “Правдоцентричність і егоцентричність є діаметрально протилежними і взаємовиключними. Егоцентричність споруджує і стверджує “свою правду”. Правдоцентричність як принцип забезпечує реалізацію природних властивостей – функцій правди та соціальної місії журналістики”, – наголошує С. Петренко. Отже, питання правдоцентричності безпосередньо пов’язане з морально-духовними, національно-громадянськими, професійними цінностями особистості журналіста й правдою як визначальною цінністю, життєдайність якої ґрунтується на фундаментальних засадах українськоцентричності.
Російське терористичне свавілля Досить часто стосовно оцінки певних обставин, ситуацій можна почути: “У кожного своя Правда, а Істина завжди одна”. Тому, мовляв, немає підстав дошукуватися якоїсь особливої правди. Насправді, йдеться не про відсутність правди, а про різне ставлення,
трактування людьми сутності тих самих фактів, подій і явищ, про суб’єктивний момент, який не сам собою існує, а ґрунтується на сукупності знань, світоглядній позиції, що обумовлює можливість відрізнити правду від брехні, “світло від темряви” (А. Шептицький), наблизитися до Істини. “Істина існує незалежно від того, хто і що про неї думає. Істина не належить жодній людині, бо вона не суб’єктивна. Вона просто є. Вона поза часом. Істина божественна. Істина і Бог – слова синоніми””, – читаємо в соціальних мережах. Адже “споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог”. У Слові присутній Дух Святий, який є життєтворчою енергією. Шлях до духовного оновлення людини пролягає крізь правдиве Слово. Тарас Шевченко вірив, що його Слово – “велике” і “святе”, “тихе, добре, кротке” Слово, яке даровано йому Богом, відкриє істину незрячим і глухим для духовно-морального просвітлення, українського національного самоусвідомлення. Тоді Встане Україна. І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!.. Однак й нині опечалює те, що, “за визначенням Карла Густава Юнга, дух не позбувся демонізму, а людство, розвиваючи науку і технологію, наближає себе до небезпеки одержимості, – наголошує академік Микола Жулинський. – Архетип духа і досі продовжує служити і добру і злу, адже сучасна людина не відмовляється від співпраці із духом пітьми, що й засвідчує терористичне свавілля путінської Росії, в якій тотально зруйновано моральну автономію людини”. Духом тьми і брехні, свавілля і деспотизму глибоко заражена вся історія існування Московії=Росії. Нині надзвичайно важливо розкривати українській, російській, європейській та світовій людності джерела, коріння інформаційно-психологічної і військової агресії Російської Федерації проти України. Злодійство, цинізм, підступність, захланність, жорстокість, завойовництво, які прикривають так званим російським месіанізмом, притаманні риси усіх московських державних систем. Видатний французький історик Ален Безансон у книжці “Свята Русь” (переклад українською мовою Тараса Марусика) процитував свого краянина Мішле: “Росіянин – це брехня. Брехня – у громаді, фальшивій громаді. Брехня – в поміщику, священнику і цареві […] брехлива з брехливих, найвища брехня, яка увінчує всі брехні”. Характеризуючи історичний шлях становлення царської московської=російської та комуністичної імперії СРСР, Ален Безансон справедливо підкреслив,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
