Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” · “Всі зусилля Нації, всі духовні і соціальні сфери життя повинні бути спрямовані на осягнення політичної незалежності”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Місце сили – у Великому Кунинці

Слово Просвіти, №35 за 2024 рік

Валентина СЕМЕНЯК Фото авторки Ця хатинка, що на горбочку, немов той казковий кораблик, який потопає в морі квітів і купається у ніжних сонячних променях. Квітів дуже багато! Вони повсюди: ростуть від самісінького порогу аж до сільської вулиці. А найбільше їх на городі. Я застала там цвітіння гібіскусів. Їхні великі квіти цвітуть тільки один день. Біля хати – розкішний кущ калини, кетяги якої вже пломеніють, нагадуючи про завершення літньої пори. Тут живе вчителька інформатики, волонтерка Лариса Мокрицька. Великий Кунинець – її рідне село, і вона не уявляє свого життя деінде. Лариса виросла в багатодітній сім’ї, була найстаршою. Мама працювала на фермі дояркою, а тато – зв’язковим в Укртелекомі. Віктор – один з її братів, тепер на фронті. У 2015 році єдиний із села воював в АТО, учасник бойових дій. Коли почалось повномасштабне вторгнення, мобілізувався. На той момент Лариса вже знала, що це таке, не з чужих слів і не з новин. “Оті окопи, оте болото, як згадаю…” – казав, бувало, брат, повернувшись з АТО. А якось передзвонив до сестри: “Я думав, що все бачив на війні, але тільки тепер зрозумів, що практично нічого не бачив. Це не та війна”. “Ми пережили шалену зиму, – згадує пані Лариса, – щодня з ним прощалися. Мені дуже важко це згадувати…” Волонтерити пані Лариса почала на початку війни. Першими збирались вчителі. Поки була зима, весна – ліпили вареники, робили салати. З початком тепла стало приходити все менше людей. У результаті залишилась жменька вчителів. Нічого не робити жінка не могла. Пакували, складали, люди привозили продукти. На той час її сестра в Ланівцях була в команді дівчат, які сушили продукти для виготовлення “Бандерівського борщу”. Спочатку жінка до такої затії поставилася скептично. Мовляв, ну як можна пересушити продукти так, щоб вони потім були їстівними? Однак, коли спекотної пори від хлопців почали надходити добрі відгуки, замислилась… Та й сестра запропонувала робити так само. Якоїсь неділі жінка поїхала на фасування до Ланівців, почала уважно придивлятися… Буряк, морква, картопля, квасоля, м’ясо – все було сушене і розфасоване в пакетики, які завакуумовували. “А чому б і ні?” – подумала тоді пані Лариса. Тим паче, що мала вдома сушарку львівського виробництва. Розпитала детально сестру, як це робити. Невдовзі вже сушила овочі і передавала у Ланівці. “Чому ти передаєш сюди? Робіть самі і фасуйте, – порадила згодом сестра. – Є мама, є Неля (рідна тітка пані Лариси, якій вдалось виїхати з Очакова. – В. С.)” Так і зробили. Об’єднавшись втрьох, спочатку робили сухий борщ на 2,5 літра води. Окропом заливаєш – і через 10–15 хвилин вже є 2,5 літра густого червоного борщу. Досить поживно і смачно. Почали сушити необхідні складники, фасувати. “Борщ козацький по'Кунинецьки” Наразі в їхньому асортименті є “Борщ козацький по-Кунинецьки”, картопля з м’ясом, супи – гороховий “Козацький ароматний” із сухариками, вермішелевий, рисовий – “Ситий козак”, гречаний – “Апетитний”, розсольник, медові горішки, паста Амосова, енергетичні перекуси, енергетичні батончики, товстолобик в олії. Лановецькі дівчата ще роблять молочні каші, їм продукти передають зі всієї України. “Ми поділились на дві команди, – розповідає пані Лариса. – “Бандерівський борщ” і “Козацькі страви для ЗСУ по-лановецьки”, до якої відноситься наша філія в Кунинці. Нас троє в групі, часом дівчата із села приєднуються, бо трьом дуже важко. Іноді є такі великі запити, що доводиться ночами працювати”. На початку війни волонтерка створила групу у фейсбуці, через яку просила людей про допомогу, ходила до односельців. А вже торік, коли почали достигати овочі, від охочих допомогти не було відбою. Пані Лариса приходила додому, а біля дверей уже лежали наповнені пакети, торбинки. Поки вона була на роботі, її рідні помічниці оббирали овочі, а потім разом уже сушили. Вдома є п’ять сушарок. Була одна зі штабу Ланівців, але “згоріла”, то при потребі згодиться на запчастини. Жінка забрала до себе батьківську сушарку, бо з подорожчанням електроенергії батькам-пен- Лариса Мокрицька на подвір’ї рідної садиби сіонерам оплата буде не під силу. “Зарплата в мене є, – додає пані Лариса, – я собі ще раду даю. Світло оплачую зі своїх коштів”. У Великокунинецькій філії “Козацькі страви для ЗСУ по-лановецьки” в команді троє: Лариса Мокрицька, Неля Сивкова (рідна тітка) і Надія Кубінська (Ларисина мама). У них вже свій ритуал: рано встали, розклали в ящики по 50 пакетиків супчиків і пішли у своїх справах. Це вже як конвеєр. Поки були вимкнення електроенергії, жінки сушили тільки м’ясо, бо підготовлені овочі зберігаються ще з весни. Восени сушитимуть з нового врожаю. Запити на продукцію надходять від старовишнівецьких волонтерів, дуже багато – безпосередньо від військових. “Є волонтери, яких ми добре знаємо, то передаємо через них, – розповідає пані Лариса. – Дякувати Богу, є безкоштовна доставка “Новою поштою”, промокоди замовляємо постійно заздалегідь. На пакетику нашої харчової продукції є код, щоб було легко переглянути в мережі нашу сторінку. До слова, на дно коробки ми кладемо лист, в якому постійно попереджаємопросимо: “Якщо наша продукція потрапила до вас за кошти, звертайтеся напряму до нас. Для військових наша продукція повністю безкоштовна. Ми робимо за донати, які нам дають люди”. А ще педагогиня і волонтерка Лариса Анатоліївна долучає до співпраці учнів місцевої гімназії. Діти виготовляють ангелочків, пишуть листи і малюють малюнки. Їхні подаруночки також кладуть до згаданого набору. Пані Лариса активно співпрацює із 105-ю бригадою, де служить її рідний брат. “Усі мої знайомі волонтери і я постійно шукаємо як не колеса, то ще щось необхідне для техніки, – каже пані Лариса. – Якщо держава не сприятиме волонтерству, не знаю, що буде…” У садибі Лариси Мокрицької панує якась особлива магнетична сила, винятковий простір, куди хочеться повернутися ще раз. А ще тиша, яку зрідка порушує розкотисте півняче “Ку-ку-рі-ку!” Повертаючись додому, зрозуміла, в чому її секрет (тієї сили). Подвір’я Мокрицької, на відміну від інших, не має ані паркану, ані тинка, ані брами, ані хвіртки. Там справжня неосяжна вольниця, так і хочеться розпростерти руки-крила і стежкою від самісінького порога збігати-летіти згори вниз, як у дитинстві.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин