Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пряма мова · “Мені цікаво працювати в різних жанрах. Так, це багато роботи над голосом і це виклики, але це ж і є найцікавіше”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Мар’яна Боднар: “Театр, кіно, музика і виставки фантастично лікують!”

Слово Просвіти, №35 за 2024 рік

– Розкажіть, будь ласка, як цей проєкт з’явився у вашому житті та про процес підготовки самої вистави, її внутрішню кух2 ню. – Все відбулось, як у хороших професійних театрах. Спершу було оголошено кастинг, для якого ми готували та виконували арію з опери. Далі режисер Іван Уривський ставив різні драматичні завдання та спілкувався з учасниками. І, зрештою, з диригентом-постановником Віталієм Фізером вибирали та визначали, хто на яку роль у постановці підходить чи ні. Мені запропонували роль Першої Русалки, з чого я дуже зраділа. Але це опера Леонтовича, який є насамперед хоровим композитором, тому всі головні жіночі персонажі так чи інакше є частиною хору і виконують усі хорові твори. Власне, хор є головною діючою особою. Окремо виділена лінія Козака. Процес постановки був напрочуд цікавим, творчим і, я б сказала, дихаючим. До початку постановочного процесу вже була готова та представлена нами концепція, неймовірна кінематографічна сценографія та ескізи костюмів. А далі ми почали рухатись від сцени до сцени, наповнюючи ту чи іншу ситуацію енергетикою, контекстом, емоціями та пластикою. Це був гнучкий процес, все наповнювалось та змінювалось залежно від зміни ситуації, переходу на сцену, роботи з декорацією та реквізитом. Якось наш диригент-постановник Віталій Фізер, який і створив прекрасне аранжування музики Леонтовича, сказав, що головне, аби ми стали командою. Знаєте, було відчуття, що ми один дружній, гармонійний, творчий організм, який із захватом творить щось нове, свіже та неочікуване, підтримує одне одного, надихає та отримує море задоволення. Було круто. А головне – була створена цікава сучасна концепція, розвінчані певні стереотипи про козаків та русалок, порушені теми споживацтва, екологічного забруднення та людських відносин. Мені завжди до вподоби новаторські, сучасні речі та естетика, а тут вона дуже потужна. Естетична складова вельми вагома в усіх постановках Уривського, від сценографії до костюмів та розташування персонажів на сцені. Часом у мене було відчуття, що це немов кадри з фільмів Соррентіно. І тут хотілося б відзначити неймовірну роботу художниці Тетяни Овсійчук, саме вона створила всю красу на сцені, була на всіх репетиціях та примірках, і коли відповідно до пластичних елементів вистави потрібно було щось змінити в костюмах – це одразу змінювалось. А те, як вона відчула кожну з дівчат і кожній ідеально підібрала все – від взуття до окулярів та гриму, – просто неймовірно. – Що можете розповісти про свою героїню? – Перша Русалка найбільше розповідає про себе в пісні-розповіді, чому і як вона потрапила у води Дніпра. Власне, за історією, вона там першою і опинилась. Ще вивчаючи твір до кастингу, відштовхуючись від слів пісні, я почала трохи міркувати щодо її характеру та мотивації, намагатись пропустити її переживання крізь себе (завжди так роблю). В арії Першої Русалки багато для мене драматизму та сили. Там є відчай, образа, злість, розпач, алея знайшла для себе момент надлому, коли вона дозволила собі, розповідаючи цю історію дівчатам-русалкам, проявити свій справжній біль, тугу, можливо, жаль за життям, яке так і не дожила. Але вона бере себе в руки, зціпивши зуби, збирає розбиті скельця свого серця і йде далі. Моя героїня для мене – однозначно сильна, з внутрішнім стержнем, вона точно не плаче (хіба часом стиха тужить, щоб ніхто не бачив). Вона захищає та оберігає цілу спільноту Русалок, по суті, є їхньою “альфою” (я її так для себе назвала), підтримує і захищає правила та традиції того нового підводного світу, нового життя дівчат, які розгублено в ньому опиняються, як Нова Русалка. Разом вони наповнюють його прекрасною жіночою естетикою та енергією. І це так красиво, вишукано. – Класична опера поставлена в сучасному стилі. Як ви до цього ставитеся? – Прекрасно. Я людина сучасних поглядів, тож люблю нове, прогресивне, мені до вподоби творчі експерименти. Головне, щоб була продумана концепція, правильні ціннісні меседжі. Багато опер у світі поставлені в сучасному трактуванні. Це круто, адже вони суголосні сьогоденню. До того ж немає нічого нового. Насправді все повторюється: природа людини, людські стосунки, характери та поведінка, змінюються лише епоха, час, одяг, декорації. То чому не перенести події в сучасність і не поговорити про ті речі, які сьогодні актуальні й наболілі? – Раніше ви грали переважно в оперетах та мюзиклах, а тут опера. Очевидно, специфіка відріз2 няється? – За освітою я оперна співачка, але щаслива працювати саме в музичному театрі і з таким широким спектром жанрів, бо це дуже цікаво, різноманітно і за енергетикою, і за технікою виконання. До того ж це завжди сміливий творчий виклик. А я таке люблю, бо це про розвиток. Щодо порівняння опери та інших музичних вокальних жанрів – у кожному є свої особливості, складнощі, своя голосова манера (особливо якщо порівнювати оперу/оперету та мюзикл), голосовий режим. Наприклад, в опері потрібно постійно співати в академічній манері. Це і важко, але й легко водночас, однак потрібно добре розігріти голосовий апарат та дихання. І головне – вгамувати хвилювання. У нашій опері “На Русалчин Великдень” ми співали без перерви більше години, адже хор русалок, у якому співають усі, постійно на сцені і співає крім того, що ми виконуємо, ще й наші сольні партії. Я завжди порівнюю оперний спів зі спортом, адже це і є спорт. Без належної підготовки, режиму, самоконтролю або не вийде заспівати, або можна перестаратись і зашкодити своїм голосовим зв’язкам (це як підняти в спортзалі неналежну вагу та ще й без розігріву). Оперета теж має свою особливу складову: це поєднання вокальних партій і драматичного тексту. Вокал також академічний, підготовка до співу така ж, як і для опери, але тут є інший виклик (особливо для академічних співаків) – драматичний текст, який має звучати як звичайна розмова, а не співані слова. Це вже зміна голосової манери, і треба вдало балансувати, обережно це поєднувати, не перефорсувати текст (особливо коли він на музиці), щоб легко вийти на класичну та ще й високу арію. А мюзикл – це взагалі інший підхід: зовсім по-іншому працює гортань зв’язки, звукова подача інша, багато танцю, драйву, емоцій, текстів. Тут важливо також підтримати сильну фізичну форм, контролювати емоції та працювати над диханням. Бо енергетично, особливо такі мюзикли, як “Чикаго”, “Сімейка Адамсів”, “В джазі тільки дівчата”, надзвичайно потужні. Це марафон, треба розкласти свої сили на всю виставу і при цьому не втрачати запалу. Дуже люблю за це мюзикли. Загалом усі жанри прекрасні. У кожного своя естетика, емоційність, особлива складова. Мені цікаво працювати в різних жанрах. Так, це багато роботи над голосом і це виклики, але це ж і є найцікавіше. – Що вплинуло на ваш вибір професії? – Визнаю, що в дитинстві у мене не було голосу. А коли мені було шість чи сім років, батьки вирішили віддати мене до музичної школи. Коли побачила бандуру, то одразу захотіла навчитися грати на цьому музичному інструменті. Але мене не взяли, бо не вміла співати і не було слуху. Мамі запропонували віддати мене на скрипку. Не скажу, що була в захваті від цього музичного інструменту, хоча він мені легко давався. З першого класу вивчала досить складні твори, брала участь у концертах і конкурсах. Проте скрипка зіграла ключову роль у розвитку мого слуху і музичності. Коли мені було років п’ятнадцять, ми з батьками вперше поїхали за кордон, на море до Болгарії. Жили на туристичній базі, а поруч щовечора відбувалися дискотеки. Одного разу вночі почула пісню Селін Діон “My Heart will go on”. І все. Так закохалася в цю пісню, що з’явилося непоборне бажання співати. Спочатку батьки не ставилися до цього серйозно. Але мій тато, художник, завжди підтримував творчі прагнення доньки. Подарував музичний центр із мікрофоном. У той час я хотіла співати естраду, поп-музику. Татів друг мав свою студію звукозапису в Тернополі. Він сказав, що у мене не попсовий голос, у ньому є якась плакучість. Тоді я не надала цьому значення, виступала в школі, здобула перемогу на одному фестивалі, багато концертувала, співаючи від школи ту ж Селін Діон (яку досі обожнюю). Через якийсь час мені запропонували прослухатися в однієї викладачки в Тернопільському музичному училищі. Вона сказала, що у мене оперний голос. Раніше про оперу я навіть не чула, але зацікавилася. Тоді я вже вступила до Києво-Могилянської академії (моя перша освіта – магістр культурології), але за можливості приїздила до цієї викладачки. У якийсь момент я вирішила паралельно вступити до Національної музичної академії України. Якщо коротко – до цього питання я поверталась в кілька етапів і не одразу вирішила, що це мій остаточний шлях, моя мрія, за якою я повинна йти. Встигла попрацювати журналісткою на різних телеканалах, згодом в інформаційній службі Секретаріату Президента Віктора Ющенка. Якось до рук потрапив диск неокласичної музики, опери. Він мене так зачепив, відбувся той самий turning point, я відчула, що знову страшенно хочу співати, що цього разу не відступлю. Першою моєю вчителькою з вокалу в Україні була Надія Куделя. Потім я вступила на вечірнє відділення Національної музичної академії до класу Діани Петриненко. Провчилася там рік, а потім подала документи до римської консерваторії St.Cecilia, яку й закінчила. Окрім італійської школи вивчала ще Estill Voice Craft, техніки якої допомогли мені розвинути манеру голосової подачі, потрібної для виконання ролей у мюзиклах. – А як доля звела вас з Націо2 нальною оперетою України? – Я навчалася у Римі, потім у Відні. Але я з тих людей, яких весь час тягне додому, до сім’ї. Після Революції Гідності в Україні був справжній сплеск, піднесення, розвиток. Ми з чоловіком вирішили, що набуті знання та навички повинні показати і розвивати вдома, привносити свої таланти в рідну країну. Спочатку жили в Ужгороді (там тепер живе моя родина, хоча сама я з Тернополя), потім вирішили повернутися до Києва. Саме тоді я дізналася, що в Національній опереті України буде прослуховування. Подала документи і після прослуховування мене прийняли до театру. Спочатку дали роль циганки в опереті “Маріца”. Потім були “Ключ на Бруківці”, “Містер Ікс”, “Біла Ворона”, “Сімейка Аддамсів”, “В джазі тільки дівчата”, “Москалиця”, мав бути “Бал”. Так я почала працювати в улюбленій опереті. – Є улюблені ролі? – Страшенно подобається Мортиція Адамс з мюзиклу “Сімейка Аддамсів”. Треба було пройти тривалий шлях зміни себе, голосу, манери розмови та поведінки, щоб перевтілитися в неї. Спершу ніхто навіть не чекав, що це вдасться. Режисер Кестутіс Стасіс Якштас казав, що цей образ мені не зовсім властивий, бо я енергійна, весела, швидко розмовляю, емоційна. А це має бути повна протилежність. Але я дуже наполеглива та працьовита, люблю виклики, які змушують працювати над собою, вдосконалюватись. Я себе дещо пригальмувала. Хоча насправді значна частина образу Мортиції – це саме я. Сильна, стримана, зовні холодна та жорстка, а всередині любляча та сповнена вогню танго. Далі я поглиблювала цей образ, уважно слухала всі режисерські підказки та завдання. Взагалі люблю пра- У Національній опереті України наприкінці театрального сезону відбулася прем’єра опери Миколи Леонтовича “На русалчин Великдень”. Роль Першої Русалки виконує солістка-вокалістка театру Мар’яна Боднар. Сьогодні пані Мар’яна – гостя “СП”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин