Про-читання · “Слово —категорія моральна”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
НЕ МАЄМО ПРАВА МОВЧАТИ
Слово Просвіти, №36 за 2009 рік
Ніна ГНАТЮК
У новій книжці поета й публі$ циста Василя Гея з Луцька “Виз$ воляймося від лукавого” — стат$ ті, рецензії, нотатки про важливі події літературного і суспільного життя нашої країни; про тих, хто будує незалежну Українську державу і хто розтягує її, хто тво$ рить і оберігає мовні скарби і хто нівечить цю прадавню мову; хто є патріотом за станом душі, а хто — за службовим обов’язком, на час виконання найнеобхідніших ритуалів державних свят; про дерева і ліс, про величезну біду, що загрожує довкіллю, всій Ук$ раїні — смітники, що заполонили вулиці й майдани, лісові галяви$ ни й навіть людські душі. Та найзаповітніше, найглиб$ ше, найсердечніше слово пись$ менника — про літературу, су$ часний творчий процес, нові книжки своїх побратимів і по$ сестер. Є в цій книжці Василя Гея розділ “Ожинова жага життя”. Ці невеличкі етюди, шкіци, зама$ льовки, начерки, що приваблю$ ють яскравістю, гостротою, вмінням побачити те, що часто проходить повз нас непоміче$ ним. В одному з таких роздумів “Тексти і протести” йдеться про чистоту української мови та по$ зицію письменників щодо цього. Часто ті, хто називає себе майс$ тром пера, обурюються антиук$ раїнством окремих чиновників, нарікають на владу, яка мало дбає про престиж державності української мови, на депутатів, яких часто й народними назвати сором, бо вони в парламенті представляють інтереси не на$ роду, а свого клану. “Справедливо нарікаємо. А самі?” — запитує публіцист. Чи часто письменники, вчителі, викладачі організовували акції протесту проти незаконних, ан$ тиукраїнських дій того чи іншого можновладця, олігарха, чи до кінця були послідовними у від$ стоюванні своїх ідей, переко$ нань? На жаль, ні. Та й у творах багатьох письменників надибує$ мо стільки бруду, матюків, чор$ ноти, що хочеться руки помити після читання таких сторінок. І тут Василь Гей зазначає: “Сказане мною в дискусії: “Я щасливий, що жив в епоху Гонча$ ра” виявилося, як пересвідчився згодом, повтором вислову Оста$ па Вишні, зафіксованого у Гонча$ ревих “Щоденниках” (8 січня 1993 р.). А й справді, якби жив сьо$ годні Олесь Гончар, він байдуже не спостерігав би за тим, як бру$ тальність, нецензурщина запо$ лонили не лише побут, спілку$ вання, а й багато літературних творів. Ось лише два записи у “Щоденниках” Олеся Гончара на цю тему: “Слово — категорія мо$ ральна. Українська пісня свід$
чить про чистоту і цнотливість нації. Я виріс у хаті, де не було лихослів’я. Загидила Україну матерщиною Московія. Солдат$ чина. Табори-гулаги. Майбутня Україна від цього (вірю!) очис$ титься! Література не може дозволи$ ти собі бути грубою, вульгарною. Вона має творитись мовою чис$ тою, як Святе Письмо. Це розумі$ ли наші класики” (02.02.1993). Ці рядки захотілося проциту$ вати ще й тому, що недавно у журналі “Кур’єр Кривбасу” про$ читала новий роман Олеся Улья$ ненка “Софія”. Письменник не позбавлений таланту, міг би створити прозу, що стала б ок$ расою літератури. Не випадково і “Малу Шевченківську премію” отримав не без рекомендацій світлої пам’яті Павла Загребель$ ного. Новий роман читала впро$ довж кількох ночей. І була дуже розчарована — на сторінках “Софії” стільки матюків, порнос$ цен, наркоманії, різноманітного бруду, що всі позитиви письма Олеся Ульяненка стали непоміт$ ними, а залишилася гіркота роз$ чарування за змарновані читан$ ням ночі. І знову згадалися щоденни$ кові рядки Олеся Гончара: “Роз$ гул аморальності, ріст злочин$
НА ПОЛИЧКУ ВЧИТЕЛЮ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
