Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗ АНКЕТА ЧИТАЦЬКИХ ЗАУВАЖЕНЬ І ПОБАЖАНЬ ГАЗЕТІ «СЛОВО ПРОСВІТИ»
1. Читаю “Слово Просвіти” з _______________ регулярно, час від часу, повністю, вибірково, сам, передаю іншим (потрібне підкреслити). 2. Мені подобаються публікації на такі теми ___________________ ______________________________________________________, а також таких авторів ________________________________________________. 3. Слід відмовитись від публікацій, в яких _____________________ ______________________________________________________________. 4. Вважаю, що “Слово Просвіти” повинно впровадити додаткову рубрику______________________________________________________, в якій ________________________________________________________. 5. Читаю ще газети ___________________________________________ ______________________________________________________________, тому, що в “Слові Просвіти” не знаходжу матеріалів про ________ ______________________________________________________________. 6. 2009 року газета “Слово Просвіти” була мені корисною тим, що __________________________________________________________. 7. Я використовую кожне число “Слова Просвіти” для ознайом$ лення з поточними подіями, шукаю відповіді на свої запитання, роблю вирізки для використання в роботі, збираю підшивку, інше _________________________________________________________ (потрібне підкреслити). 8. На 2010 рік щодо “Слова Просвіти” маю намір: передплатити та залишатися в числі активних читачів і дописувачів; передпла$ тити і бути серед прихильників газети; купувати тижневик у кіоску; читатиму газету принагідно; не розраховую бути читачем, інше _________________________ (потрібне підкреслити). 9. Мої персональні дані: а) професія, посада _________________________________________; б) вік _______ , стать ____________, освіта _____________________; в) ім’я, прізвище (за бажанням) ______________________________; г) адреса або інші реквізити для контакту (за бажанням) _____________________________________________________________.
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗ Катерина КАЗАКОВА, читачка й шанувальниця тижневика, с. Гореничі, Київська обл.
Тижневик “Слово Просвіти” передплачую давно. Щочетверга чекаю з нетерпінням свіжого чис$ ла, бо це моя газета за духом і змістом. Тут і література, й еконо$ міка, й історія, й політика, бо в наш час боротьби й протистоянь від неї не сховатись. Усе це подано неупереджено, демократично, грамотно й цікаво. Розгортаю тижневик і дивлю$ ся, чи є мої улюблені автори: Пет$ ро Антоненко, Ніна Гнатюк, Любов Голота, Надія Кир’ян, Віктор Бара$ нов, Дмитро Дроздовський та ін$ ші. Майже всіх слухаю й на “Радіо “Культура” і радію, що є такі люди. Вони підтримують мою надію, що Україна відродиться, зміцніє, ста$ не справді незалежною, її поважа$ тимуть у світі. Уроки української мови Івана Ющука, публікації Іри$ ни Фаріон, Михайла Слабошпиць$ кого, Володимира Скляра розкри$ вають очі на те, над чим ми не за$ мислювалися раніше. Моє дитинство минуло в Ро$ сії, рідну мову забула, а коли по$ вернулася в Україну, в школі звільнили від вивчення україн$ ської. Дитиною цьому раділа, аж тепер зрозуміла, що це була по$ літика радянської влади, спрямо$ вана на наше зросійщення. І нині, у незалежній Україні, ця політика ще живе й діє. Інформаційний простір майже весь у руках оку$ пантів: і газети, й книжки, і теле$ бачення, й радіо. І тому ваша га$ зета, “Радіо “Культура”, інші пат$ ріотичні ЗМІ дають надію, що “ще не вмерла Україна”. Але може вмерти, якщо ми не чинитимемо опору. Дай Боже сили і наснаги нам усім. Вірю, що ми переможемо. Слава Україні!
Надія ДАНИЛЕВСЬКА, поетеса, фольклористка, вчителька народознавства, м. Київ
Тижневик “Слово Просвіти” читаю давно. Було дуже добре, ко$ ли його передплачували всім письменникам. У тижневику дру$ кують цікаві матеріали: політичні, патріотичні, поетичні, мистецькі. Нині часто купую газету в Будинку письменників або в кіосках. Треба, щоб про передплату “Слова Просвіти” для шкіл, бібліо$ тек, ВНЗ подбала держава, адже у тижневику багато корисного для освітян. У тридцятому числі мене гли$ боко вразило звернення Патріар$ ха Філарета до українського наро$ ду з приводу візиту в Україну Мос$ ковського патріарха Кирила “Не в силі Бог, а в правді”. Вважаю, що боротьба за Церкву — політична. У світі існує одна помісна Церква.
Бог єдиний, і розділяти його — гріх. Думаю, що об’єднанню вірян сприятимуть мистецькі заходи: християнські фестивалі, видання християнської літератури, зокре$ ма дитячої. Нещодавно вийшла моя книжка “Великдень в україн$ ській поезії”. Переглянувши літе$ ратурні твори від ХІІ століття, знайшла понад 100 віршів на ве$ ликодню тематику. Це і класика — Іван Франко, Ліна Костенко, і мо$ лодші автори — Галина Маніва, Зоя Жук. Вони упорядковують збірники, редагують, пишуть. Це дуже важлива справа.
Олена ЗАДВОРНА-ГАЛАЙ, вчителька української мови і літератури Київського ліцею № 157
Серед усіх ЗМІ українською мо$ вою обов’язково відшукуємо пот$ рібне, бажане. Те, що надихає на віру й довіру, патріотизм не в за$ тертому сенсі цього слова. Хочеть$ ся, щоб зі сторінок газети чи жур$ налу віяв свіжий дух любові до Ук$ раїни, того єдиного джерела, звід$ ки нам жити і творити. Шукаєш ди$ восвіт краси, від якої стаєш добрі$ шим, виваженішим, врівноважені$ шим, наближаєш у трепеті щодня себе до себе. Це — важливо. Тому газету “Слово Просвіти” читаю з благоговінням і наснагою. Вона того варта.
Події, факти, коментарі · “Без демократичної революції в Україні неможливі були б і кардинальні зміни в Європі”. · с. 2сторінка оригіналу ↗ Петро АНТОНЕНКО
“За нашу і вашу свободу! За наше спільне майбутнє!” Саме така назва акції, яку запо$ чаткували Фонд “Демократичні ініціативи” і Товариство Лева (Львів). Презентація її відбу$ лася на прес-конференції в Укрінформі. Присвячена акція 20$річчю падіння комуніс$ тичних режимів у Європі, й у цьому контексті — ювілею утворення Народного руху України. Учасниками прес-конференції були директор Фонду “Демократичні ініціативи” Ілько Куче$ рів, голова Товариства Лева Андрій Нечипо$ рук, відома громадська діячка української ді$ аспори, голова Громади українців Литви у 1989—1997 роках Людмила Жильцова-Ву$ сик, головний редактор часопису “ЄвроАт$ лантика” Віталій Довгич, відомий журналіст, консультант Фонду “ДІ” Вахтанг Кіпіані, екс$ перт Фонду Тарас Фролов. Без демократичної революції в Україні, без проголошення її незалежності неможливі були б і кардинальні зміни в Європі, наголо$ шували на прес-конференції. Завершення холодної війни, падіння комуністичних режи$ мів стало історичною віхою в житті Європи. А для країн колишнього соціалістичного табору це був радикальний перехід до демократії. Для нас, українців, це означало ще й відро$ дження нашої державності. Однак процес переходу до демократії непростий. У деяких країнах Східної й Цен$ тральної Європи, особливо на пострадян$ ському просторі, відбувається згортання гро$ мадянських прав і свобод. Тому організатори акції хочуть нагадати, що ті грандіозні зміни, які почалися в Європі 20 років тому, мають стати незворотними, а демократія потребує зміцнення й розвитку. Також цією акцією ви$ словлюється солідарність із тими людьми, громадськими організаціями, політичними силами, які продовжують боротися за утвер$ дження демократичних ідеалів. Одним із головних заходів акції буде Між$ народна конференція “За нашу і вашу свобо$ ду! За наше спільне майбутнє!”, яка пройде 25—27 жовтня у Львові. До речі, саме гасло “За нашу і вашу свободу!” відоме понад 200 років. Його проголосили в Польщі 1795$го, коли патріоти відстоювали незалежність. Під цим гаслом проходила демонстрація в Мос$ кві й 1968$го на підтримку Празької весни і як девіз протесту проти введення радянських військ до Чехословаччини. Гасло не втратило актуальності й нині. До цього гасла, добре ві$ домого всім борцям із тоталітаризмом, орга$ нізатори акції додали другу частину, підкрес$ люючи, що йдеться про побудову спільного європейського дому. До участі в Міжнародній конференції у Львові запрошено видатних представників демократичного руху Європи: Вацлава Гаве$ ла, Вітаутаса Ландсбергіса, Адама Міхніка. Звичайно ж, візьмуть участь і відомі діячі на$ ціонально-демократичного руху України. З великим інтересом слухали журналісти виступ Людмили Жильцової-Вусик. Адже во$ на не просто створила й очолювала в ті бур$ хливі роки Громаду українців Литви, а й ра$ зом з однодумцями багато робила для де$ мократичного руху України. Досить сказати, що тоді, у 1989—1990 роках, саме в Литві, на$ самперед у Вільнюсі, за найактивнішого сприяння української громади друкували більшість перших незалежних, насправді — підпільних газет України. Таких видань були сотні. Саме за сприяння пані Людмили й ук$ раїнців Вільнюса друкували й першу неза$ лежну чернігівську газету “Громада”, яку ак$ тивісти Чернігівського Руху з ризиком для се$ бе нелегально привозили в Україну. На почат$ ку 90$х Громада українців Литви радо прий$ мала співочий гурт Чернігівської “Просвіти” у тижневій поїздці цією країною. Тож співпраця наша давня й міцна. Організатори акції в її рамках оголосили про збирання матеріалів з історії національно$ демократичного руху, зокрема й про Народ$ ний рух, для Державного архіву України. Тому й звертаються до всіх громадян, політичних і громадських організацій, установ із закликом збирати такі матеріали. Їх можна передавати в обласні відділення Державного архіву України, а найцікавіші надсилати на електронну адресу [контакт приховано]/ Їх передадуть до Держархіву України. Довідки за телефонами Фонду в Києві: 581-33-17; 234-80-46. Почав працювати Інтернет-сайт Фонду “Вільна Європа”, на якому розміщують тек$ сти, фото$, відеоматеріали, присвячені історії демократичного руху в Європі, зокрема в Ук$ раїні. Адреса сайту: vilnaevropa.org.ua.
Події, факти, коментарі · “Без демократичної революції в Україні неможливі були б і кардинальні зміни в Європі”. · с. 2сторінка оригіналу ↗ Євген БУКЕТ
Значну роль у подіях повалення комуніс$ тичних режимів у країнах Центральної й Східної Європи відіграв серед інших україн$ ський національно-визвольний рух. Про це, відкриваючи слухання, сказав Володимир В’ятрович. Він зазначив: “СБУ вперше роз$ секречує й оприлюднює документи, яким 20 років. Вони показують умови відроджен$ ня української незалежності 1991$го, роз$ повідають про створення та діяльність На$ родного руху України. Віднині всі вони дос$ тупні у Відкритому електронному архіві СБУ”. В. В’ятрович повідомив, що в архівах уже віднайдено 250 документів КДБ про си$ туацію в Україні наприкінці 1980$х — на по$ чатку 1990$х років. Перший з них датується 6 грудня 1986 року, останній — 22 серпня 1991$го. В’ятрович підтвердив знищення величезної кількості документів того часу в останні дні існування Союзу. На виконання наказу КДБ СРСР №0150 1990 року повніс$ тю знищено безцінні документи оператив$ ного документування — відео$ і кінозйомки, фотографії найважливіших подій, велелюд$ них акцій та маніфестацій. 24 травня 1991 року майже одночасно знищено масив ма$ теріалів КДБ про І та II з’їзди Народного ру$ ху, найважливіші рухівські акції. Попри не$ поправні втрати, документи Архіву свідчать про розмах українського національно$ демократичного руху кінця 1980$х—початку 1990$х, зав$ зяту боротьбу з ним радян$ ських органів безпеки. Співробітник архіву Олек$ сандр Лошицький звернув увагу на документи другої половини 1988 року, в яких КДБ інформував партію про ініціативи створення в Україні широкого громадського об’єднання, схожого на при$ балтійські народні фронти. Комітет боявся впливу на учасників національно-де$ мократичного руху закордон$ них українських центрів, зок$ рема ОУН. “Створення 1989 року Народного руху
Фото Ксенії Гладишевої сприйняли з великим ентузіазмом в усій Ук$ раїні, — зазначив пан Лошицький. — Доку$ менти КДБ інформують про активну діяль$ ність осередків Руху в Київській, Дніпропет$ ровській, Черкаській, Харківській, Хмель$ ницькій і Кримській областях”. КДБ цілеспрямовано перешкоджав ді$ яльності активістів Руху: “В соответствии с указаниями КГБ СССР, МВД СССР и Проку$ ратуры СССР предотвращена попытка Чер$ новола, Горыня и Геля принять участие 10— 14 декабря с. г. в “семинаре независимых общественных организаций стран-учас$ тниц хельсинкского процесса по гумани$ тарным вопросам” в г. Москве, где Черно$ вол должен был возглавить “секцию нацио$ нальных проблем” и выступить с докладом провокационного содержания, — йдеться у звіті. — Органами КГБ осуществляются ме$ роприятия по дальнейшему контролю за поведением Черновола, ограничению и до$ кументированию его инспираторской дея$ тельности, компрометации среди едино$ мышленников”. “Народних депутатів України, зокрема, Братуня, Федоріва, Сорочика, а також Чор$ новола, Кендзьора і братів Горинів пропону$ вали або залякати, або фізично знищити, — повідомив пан Лошицький. — Там є прик$ лад: “Мы будем их по одному вылавливать и вешать вниз головой”.
Не маючи можливості цілком припинити діяльність активістів національно-демокра$ тичного руху, КДБ намагався вплинути на його подальший розвиток: “Через опера$ тивные возможности оказывается положи$ тельное воздействие на инициаторов соз$ дания “Народного фронта”, — зачитував архівіст документ, — с целью побуждения их к согласованию программных документов с партийными органами”. Проте це вже була деградація комуніс$ тичної системи та її органів безпеки. 24 сер$ пня 1991 року українську незалежність зав$ дяки широкому розвитку національно-де$ мократичного руху було відновлено. Перший голова Народного руху України за перебудову Іван Драч поділився спога$ дами про ті часи: “Ситуація була жорстока, потрібно було діяти віртуозно. Мені було ві$ домо, що в день проведення І з’їзду НРУ до Києва мобілізували 15 тисяч солдатів і мілі$ ціонерів”. Він також розповів, як колись до них прийшов підполковник КДБ, аби засте$ регти, що документи знищують: “Розпо$ відав нам, що треба щось робити, бо до$ кументи везуть на Обухівський целюлоз$ ний комбінат… Машинами вивозять із КДБ, палять”. Іван Заєць зауважив, що “ці документи можна хоч до рани класти, за винятком дея$ ких. Це довідки, писані на певні оперативні донесення. Дуже важливо було побачити саме ці оперативні донесення, документи нижчого рівня: розробки конкретних захо$ дів. Але їх нема — їх знищено. Для нас це дуже важлива подія. Адже можна побачити тенденції, щось підтверди$ ти, щось спростувати. Зокрема, тепер мож$ на викрити міф про те, що Рух творив КДБ. Слабкість системи виявилася в тому, що во$ на не врахувала масовості”. Геннадій Боряк висловив переконання, що більшість документів того часу втраче$ но, адже будь-який тоталітарний режим добре дбає про архіви. Він їх або ховає, або знищує. “Так сталося з документами Ради міністрів УРСР 30$х років, щоб приховати Голодомор, репресії. Те саме відбулося і з документами кінця 80$х—початку 90$х. Як джерельну базу академічна наука має нині дуже мало документів, залишених радян$ ською системою”. Деякі документи уже піс$ ля проголошення незалежності поїздами вивозили до Москви. Жвава дискусія між учасниками слухань розгорнулася стосовно долі інших докумен$ тів — архівів Народного руху України за пе$ ребудову, зокрема, періоду до І з’їзду. Цих документів у повному обсязі теж немає, більшість із них знайдено в приватних ко$ лекціях. Хоч, як повідомили учасники слу$ хань, уже видано дві книжки з історії Руху, стенограму з’їзду, безліч спогадів активних учасників подій. Напередодні відзначення 20$річчя Руху науковці й громадські діячі звернулися до лідерів політичних партій і громадських ор$ ганізацій з проханням передати до архівів документи, що стосуються важливих істо$ ричних подій новітнього пері$ оду історії України. Завдяки цьому стане можливим їхнє наукове опрацювання, по$ дальше оприлюднення і ви$ дання. А з розсекреченими ар$ хівними документами про ді$ яльність Народного руху Ук$ раїни можна ознайомитися в системі Відкритого електрон$ ного архіву СБУ, який є в кож$ ному обласному центрі Украї$ ни. Матеріали з архіву також буде представлено на вис$ тавці 12 вересня у Національ$ ному палаці “Україна”. Крім того, СБУ спільно з Інститу$ том історії України Національ$ ної академії наук України го$ тує до видання збірник доку$ ментів.
Фото Ксенії Гладишевої
3 вересня у прес центрі Служби безпеки відбулися громадські слухання, присвячені 20 літтю Народного руху України. Учасниками слухань були відомі громадсько політичні діячі Іван Драч, Віталій Дончик, Іван Заєць, доктор історичних наук Геннадій Боряк, директор Центрального державного архіву громадських організацій України Володимир Лозицький, заступник голови Державного комітету архівів України Костянтин Ново хатський, директор Департаменту архівного забезпечення Служби безпеки України Володимир В’ятрович, співробітник Архіву СБУ Олександр Лошицький і журналіст Вахтанг Кіпіані.
Події, факти, коментарі · “У здобутті незалежності України роль Руху визначальна”. · с. 3сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
ти перемоги. Ось чому й зараз тим політичним партіям треба припинити вивищуватися одна над одною і, принаймні, згада$ ти недалеку історію. Йдеться про такого провідника в Захід$ ній Україні як Авґустин Воло$ шин. Він умів поступатися власними інтересами задля об’єднання українських полі$ тичних сил в ім’я перемоги на виборах, що відбулися на За$ карпатті. І було проголошено Карпатську Україну. Ось наша новітня історія. Хоч би що нині відбувалося, бачу розгін. Не вдасться сьогод$ ні — вдасться завтра, післязав$ тра. Але на порядку денному по$ винен бути принцип єдиної дії. Кожен політичний лідер навіть малесенької партії повинен ска$ зати: “Я піду, якщо треба, щоб ми були єдині. Я себе поставлю у виборчому списку сто двадця$ тим, аби була єдність. І не пре$ тендую, щоб моя партія стояла в першому ряду”. Все зробити в ім’я того, щоб нашу ідею сприй$ няло суспільство.
Спілкувався Петро АНТОНЕНКО
Однак не забарилась і реакція громад$ ськості. Мешканці Голованівська, зокрема, краєзнавець С. Піддубний, голови район$ них організацій Партії реґіонів І. Кучер і “Єдиний центр” С. Марчак, священик УПЦ КП В. Гдешинський, колишній зас$ тупник голови РДА, нині пенсіонер І. Смуток звернулися до голів Голованів$ ської селищної й районної рад А. Мако$ вея й А. Ткачука із заявою, в якій, зокре$ ма, сказано: “З прикрістю і болем дізна$ лися про перенесення пам’ятника сві$ точу української нації Т. Г. Шевченку з центральної площі на подвір’я Голова$ нівської школи, в той час, коли на цен$ тральному майдані селища залишаєть$ ся стояти пам’ятник катові українського народу В. Леніну. …На руках його кров мільйонів наших співвітчизників, земля$ ків, дідів і прадідів. Вважаємо, що утри$ мання пам’ятника такому бузувіру на українській землі, на головній площі райцентру є свідомим гальмом розвит$ ку і розбудови селища. Недарма воно так рясно вкрите смітниками, недобу$ довами та руїнами. Недарма жодна ву$ лиця райцентру не освітлена. Недарма в селищі та районі панує безкультур$ ність, хамство та невігластво. Як грома$ дяни незалежної демократичної Украї$ ни і ваші виборці просимо терміново розглянути на сесіях Голованівської се$ лищної та районної рад питання про знесення в Голованівську пам’ятника символу колишнього тоталітарного ре$ жиму В. Леніну та перейменування цен$ тральної вулиці імені Леніна на вулицю Ук$ раїнських достойників”. 3 вересня ці заяви було зареєстровано. Тим часом від мешканців селища і району надходять пропозиції розпочати збір підписів за ліквідацію пам’ятників більшовицькому вождеві, яких у районі п’ять.
Події, факти, коментарі · “У здобутті незалежності України роль Руху визначальна”. · с. 3сторінка оригіналу ↗ Продовжуємо дискусію до 20 річчя утворення Народного руху України. Аналізуючи недавнє минуле, розмірковуємо над сьогоденням, зокрема, над питанням єдності національно демократичних сил. Сьогодні наш співрозмовник — депутат Верховної Ради першого скликання, один із перших рухівців, громадський діяч Олександр ГУДИМА.
— Пане Олександре, яка, на Вашу думку, роль Руху в новітній історії України? — У здобутті незалежності України роль Руху визначальна. Чому Рух не зміг прийти до вла$ ди? Мабуть, тому, що мав лише одне міцне крило — Західну і Центральну Україну. З одним крилом здолати велику відстань неможливо. Часто доводиться чути порівняння з польською “Солідарністю”, “Саюдісом” у Литві. Але то були загальнонаці$ ональні громадські організації, вони впливали на весь загал. Чи могли б ми більше впли$ нути на перших виборах пре$ зидента? Те, чого тоді добили$ ся, за тієї кількості мандатів, які мали у Верховній Раді пер$ шого скликання, кажу про На$ родну Раду, — ми й так стриб$ нули “вище голови”. Осягнути дві проблеми було важко. До$ мінував наш вплив на прийнят$ тя Декларації про державний суверенітет України, на прого$ лошення незалежності, рефе$ рендум. А ось добитися обран$ ня президента від нової полі$ тичної сили — цього вже не змогли. Суттєвим недоліком було те, що керівництво нових політичних сил не було готове до співпраці. Бракувало єд$ ності в середовищі національ$ но-демократичних сил, через що й було висунено кілька кан$
дидатів у президенти. Якби був один кандидат, то люди консо$ лідувалися б і, принаймні, був би другий тур. І ще невідомо, чим усе закінчилося б. Однак керівництво нових по$ літичних сил не бачило перспек$ тиви, мислило не категоріями незалежної Української держа$ ви, а категоріями боротьби за незалежність. Уявлялося, що бо$ ротьба буде тривалою. А тут — незалежна держава. Наші ж по$ літики з національно-демокра$ тичного табору не мали чіткої програми дій. — Чому ж забракло такої перспективи, як єдність у демократичному таборі? — Є цікаві способи політич$ ної боротьби. Зокрема й за ту велику ідею, з якою прийшов Народний рух і яку екстрапо$ лював політичним партіям, що вийшли з середовища Руху. Чо$ мусь забувають, що на початку Рух був єдиною громадською організацією й демонстрував той спосіб, яким можна досяг$
Події, факти, коментарі · “У здобутті незалежності України роль Руху визначальна”. · с. 3сторінка оригіналу ↗ 11 вересня 2009 року в Києві відбудеться міжнародна конференція “Рух у відродженні української державності та зламі комуністичної системи”. Місце проведення: Національна академія державного управління при Президентові України (вул. Пугачова, 12/2). Початок о 9:30 (реєстрація учас$ ників із 9:00). Мета конференції — узагальнення досвіду державотворення та подолан$ ня спадку тоталітарного комуністично$ го режиму, вироблення заходів, спря$ мованих на консолідацію українського суспільства, розвиток демократичних інститутів, підвищення ефективності функціонування держави. Як відомо, у вересні 1989 року в Ук$ раїні було засновано масову громад$ ську організацію — Народний рух Укра$ їни за перебудову. Базуючись на прин$ ципах патріотизму та демократії, Рух поставив перед собою два основні зав$ дання: відновлення державної неза$ лежності України та побудова демокра$ тичного суспільства. Через 20 років по$ тому виникла потреба ґрунтовного аналізу і здобутків, і нерозв’язаних проблем, визначення ролі Руху в про$ цесі розбудови держави й основних завдань, актуальних сьогодні. Тематика доповідей охоплюватиме історію формування Руху і його витоки, аналіз діяльності Руху в контексті подій 80$х років минулого століття, зв’язок із рухами та фронтами інших країн, роз$ гляд сучасної геополітичної ситуації. Конференція працюватиме у фор$ маті пленарних і секційних засідань. До виступів на пленарних засідан$ нях запрошено засновників-організа$ торів Руху, видатних громадських і дер$ жавних діячів, науковців та політиків з України й світу. На конференції працюватимуть чо$ тири секції: “Рух у формуванні національної ідеології та українського державотворення” (керівник секції Іван Заєць) — історичні та ідеологічні витоки Руху; Рух як чинник демократії та зламу ко$ муністичної системи; Рух як консоліду$ юча сила українського народу; “Рух і трансформація економіч$ ної системи України” (керівник секції Володимир Пилипчук) — концепція ре$ формування відносин власності, демо$ нополізації економіки та розвитку кон$ куренції; проблеми створення банків$ ської системи, розробки і реалізації власної грошової політики; шляхи ре$ формування бюджетної й податкової систем; оптимальне поєднання ринко$ вих механізмів і державного регулю$ вання; становлення зовнішньоеконо$ мічних зносин та інтеграції в міжнарод$ ні структури; добробут народу і соці$ альні гарантії; “Рух і мовно-культурна та інфор$ маційна політика державного будів$ ництва” (співкерівники секції Микола Жулинський і Мирослав Попович) — Рух і формування концепції державної культурної політики України; мовна по$ літика України у світлі програмних до$ кументів Руху; Рух і національні менши$ ни в Україні й проблеми нової редакції Українського правопису; проблеми викладання української мови в загаль$ ноосвітній школі; національна культура і європейський світ у контексті прог$ рамних документів Руху; “Геополітичний вимір діяльності Руху” (керівник секції Володимир Ва$ силенко) — Рух і шляхи реалізації прин$ ципу самовизначення української нації; Рух і проблеми Союзного Договору; Рухівські принципи зовнішньої політики України; Рух і політика нейтрального, без’ядерного і позаблокового статусу України; Рух і зовнішній світ.
Редакція “Слова Просвіти” має на# мір друкувати окремі матеріали конфе# ренції на шпальтах тижневика.
Події, факти, коментарі · “У здобутті незалежності України роль Руху визначальна”. · с. 3сторінка оригіналу ↗ ГОСТРИЙ СИГНАЛ
Світлана ОРЕЛ, м. Кіровоград
Мабуть, не знайдеться небайдужої людини в Україні, яка не чула б про страш$ ну смерть селянина із Голованівського ра$ йону Валерія Олійника, що до неї причет$ ний колишній народний депутат України від БЮТ, а нині розшукуваний по всьому світові Віктор Лозинський. Та ситуація висвітлила не тільки нелюдську жорсто$ кість убивць, а й середньовічний рівень безправності мешканців української про$ вінції. Коли однією злочинною ниткою пов’язані керівники правоохоронних ор$ ганів, судів, лікарень, інших закладів, простій людині правду знайти неможливо. І злочинні тенета в Голованівську досі до кінця не порвано, попри всі заходи. Але йдеться про інше. Якщо про саме вбивство і страшний рівень корупції у зга$ даному реґіоні писали багато, то про дея$ кі дії колишнього нардепа щодо україн$ ських символів відомо менше. А це саме з його подачі Голованівська селищна рада майже напередодні вбивства селянина проголосувала за зняття Тризуба з пам’ятника “Щаслива родина” і заміну його на… есесерівські серп і молот. Того самого дня було сплюндровано погруддя Т. Шевченка на центральній площі селища. Невдовзі воно зникло зовсім. Ці блюзнірські дії громадська думка приписує місцевому на$ півкримінальному оточенню екс-депутата. Сьогодні, після гучних обурень і звернень до депутатів, голови селищної ради, до пра$ воохоронних органів (а їхнє керівництво у ра$
В’ячеслав ЛЕВИЦЬКИЙ
4 вересня відбулося засідан$ ня Центрального правління ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. На ньому, зокрема, йшлося про виконання плану просвітницької діяльності Секретаріату Товарис$ тва на вересень—грудень 2009 р. Обговорювали питання, пов’язані з педагогічними проектами, захо$ дами з відзначення перемоги в Пилявецькій битві та вшанування пам’яті видатних митців (Івана Котляревського, Михайла Коцю$ бинського, Павла Загребельного та Володимира Дрозда). Так, з ініціативи голови Київ$ ського міськоб’єднання “Просві$ ти” Василя Герасименка правлін$ ня зосереджується на активній систематичній роботі з учнів$ ською та студентською молоддю йоні, хоч би формально, змінилося) серп і мо$ лот з пам’ятника зняли, але Тризуба на місце не повернули. Погруддя Т. Шевченка знай$ шли, але замість того, щоб встановити його на колишньому місці, вирішили перенести на подвір’я школи. І вже 1 вересня це рішення було виконано.
Події, факти, коментарі · “У здобутті незалежності України роль Руху визначальна”. · с. 3сторінка оригіналу ↗ Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
навчальних закладів столиці, на$ званих на честь видатних україн$ ських діячів. У її рамках передба$ чено й послідовну співпрацю з Київським міським педагогічним університетом ім. Бориса Грін$ ченка. До того ж, читаннями “Історія української “Просвіти” та її зав$ дання на сучасному етапі розвит$ ку української державності” роз$ починається проект організації просвітницької читальні за участю колективних членів Товариства — Будинку вчителя та видавництва “Педагогічна преса”. Члени прав$ ління Леонід Мужук і Юрій Ган$ дзюк реалізовуватимуть медійне забезпечення заходів. Водночас, як зазначив голова ВУТ “Просві$ та”, народний депутат Павло Мовчан, слід реалізувати ті куль$ турні програми ВУТ, що виграли тендери. Це, приміром, “Дитяча колекція”, яку невдовзі презенту$ ватимуть у Кіровоградському державному педагогічному уні$ верситеті ім. В. Винниченка. Члени правління направили звернення до голів обласних ад$ міністрацій щодо підтримки захо$ дів. На часі — святкування 80$річ$ чя поета, перекладача й літерату$ рознавця Дмитра Павличка в Киє$ ві, Львові, Тернополі, на його рід$ ній Івано-Франківщині.
Увага учасників засідання бу$ ла прикута й до Львівського фо$ руму видавців. Вирішено підготу$ вати звернення просвітян до ор$ ганізаторів і учасників цього захо$ ду, де підкреслити стрижневі, проте часто замовчувані пробле$ ми українського книговидання. Також ВУТ “Просвіта” ім. Та$ раса Шевченка долучилося до участі в заходах, приурочених до нового навчального року в україн$ ській школі м. Риги (Латвія). Окремо розглянули організа$ ційні питання щодо діяльності облоб’єднань і підготовки семіна$ рів голів реґіональних товариств у Києві й Миколаєві.
«Просвіта» · “Без державної підтримки вітчизняне книговидання з колін не підніметься”. · с. 4сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
рами. Продовжив свято “День Сте$ пана Руданського у музеї Олексан$ дра Гріна”, присвячений 175$річчю з дня народження поета. Відкрила йо$ го директор музею Світлана Світлич$ на. Авторську літературно-музичну композицію “Зоряний вітер” підготу$ вала житомирянка — поетеса, ком$ позитор-виконавець Олеся Сінчук. Ще не стихли оплески, а місце ведучого зайняв лауреат премії імені Степана Руданського Микола Сарахан. Піснею на слова Степана Ру$ данського “Повій, вітре, на Вкраї$ ну” у виконанні голови феодосій$ ської “Просвіти” Валерії Комарової розпочалася презентація нової ди$ тячої книжки “Степан Руданський — поет і лікар”. Василь Фольварочний презен$ тував новий роман “Симон Петлю$ ра”. Він розповів, як виникла ідея твору, як збирав матеріали про ро$ довід, формування характеру ге$ роя, зачитав уривки з книжки. Бібліотекарі шкіл Феодосії от$ римали від “Просвіти” книжки й компакт-диски із серії “Дитяча ко$ лекція”. Учасники фестивалю вис$ тупили на міських урочистих збо$ рах, присвячених Дню Незалеж$ ності України. Серед фестивальних заходів були “День фахового спілкування”, екскурсії в музеї Феодосії, зустрічі з читачами й обговорення нових творів. Презентацію книжки “Сходинки гандболу” київських авторів Олек$ сія Гончарука й Андрія Бенедіса розпочав суддя міжнародної кате$ горії Олександр Людовик: — Значення цієї книжки для правдивого відтворення історії віт$ чизняного гандболу величезне. Вона ще не була надрукована, а вже мала багато недоброзичлив$ ців, які не зацікавлені в об’єктивно$ му висвітленні подій. Річ у тому, що донедавна датою народження гандболу в СРСР вважали 1922 рік. Місце народження — Москва. Тоді у “ручний м’яч” грали на футболь$ ному полі команди з одинадцяти гравців. Олексій Гончарук й Андрій Бенедіс наводять оригінали доку$ ментів і статистичні дані, які свід$ чать, що насправді гандбол наро$ дився у Харкові 1909 року. Той варі$ ант гри, коли в команді по сім грав$ ців, назвали “українським гандбо$ лом”. Цікаво, що за принциповими положеннями він збігається із су$ часним, у який грає весь світ. Тож вітаємо всіх зі 100$річчям україн$ ського гандболу! Олексій Гончарук на прохання присутніх зачитав уривки з нової книжки. Закінчився фестиваль літера$ турно-мистецьким святом “І. К. Ай$ вазовський та Україна” в Націо$ нальній картинній галереї його іме$ ні. Зі вступним словом звернулася директор картинної галереї Тетяна Гайдук. Про зв’язки митця з Украї$ ною й діячами української культури розповів автор цих рядків. Дехто щиро здивувався, дізнавшись про маловідомі факти з біографії ху$ дожника. Наприклад, що його батько Геворг Айвазян народився у Станіславі. А сам художник ство$ рив близько сотні картин, на яких українські краєвиди та сцени з жит$ тя українців. На святі виступили літератори й музиканти — учасники фестива$ лю, грала бандура і лунало україн$ ське слово, відбулося нагороджен$ ня переможців конкурсу на кращу книжку фестивалю дипломами та подарунками від міськради та Кримського рескому з інформації. Фестиваль засвідчив, як багато роблять ентузіасти для української книжки і як багато треба зробити державі. Наступний ювілейний фестиваль відбудеться у Феодосії з 18 до 25 серпня 2010 року. За$ прошуємо всіх шанувальників ук$ раїнської книжки на свято.
«Просвіта» · “Без державної підтримки вітчизняне книговидання з колін не підніметься”. · с. 4сторінка оригіналу ↗ Євген БІЛОУСОВ, голова оргкомітету фестивалю, Феодосія
Вдев’яте гостинно зустрічала Феодосія Всеукраїнський фести$ валь української книги, на який за$ вітали прозаїки й поети, видавці, бібліотекарі, освітяни з Києва, Сім$ ферополя, Львова, Житомира, Він$ ниці, Дніпропетровська, Феодосії. — Пам’ятаю, як 2001 року ми вперше запросили до Феодосії кількох письменників і видавців. З 2004$го до фестивальної програми долучилося Всеукраїнське това$ риство “Просвіта” ім. Тараса Шев$ ченка і Кримський Республікан$ ський комітет з інформації, а два останні роки нас підтримала ще й Спілка українських, російських і бі$ лоруських письменників АРК, — сказала на урочистому відкритті свята начальник Управління куль$ тури Феодосійського міськвикон$ кому Тамара Стеблюк. Київська бандуристка Тетяна Котик виконала пісню на слова Павла Мовчана “Ой пошила нень$ ка…” Звучали сопілка й дримба. Юні літератори феодосійської ЗОШ №17 під керівництвом Тетя$ ни Огієнко прочитали власні твори з нового збірника “І навчалися, і сперечалися”. Після відкриття книжкових вис$ тавок розпочався “круглий стіл” “Українська книга сьогодні й зав$ тра”. Проблем багато, тому шляхи їх подолання учасники шукали ра$ зом. Виступ автора цих рядків було присвячено аналізу випуску книж$ кової продукції в Україні 2008 року. Книжкова палата України торік реєструвала 24 040 назв книжок і брошур. Загальний наклад — 58 мільйонів 158 тисяч примірни$ ків. На кожного жителя України припадає майже 1,3 книжки. Порів$ няно з 2007 роком збільшується кількість назв видань. За даними Книжкової палати, найбільше літе$ ратури видають накладом до 500 примірників (44 %). Накладом по$ над 100 тисяч видано лише 42 дру$ ковані одиниці (0, 2 %). Політичної й соціально-економічної літерату$ ри видано майже 25 % загальної кількості назв, 19 % — з освіти та культури. Художньої літератури — майже 4 тисячі назв накладом 10,5 мільйона примірників (16,6 %).
Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська обл.
Щедрий подарунок отримав Національний університет “Ост$ розька академія” від Ірини Коваль$ ської-Павелко, доньки Миколи Ко$ вальського, уродженця Острога, відомого українського науковця, засновника дніпропетровської школи джерелознавців — дослід$ ників історичних джерел. У дар на$ уковій бібліотеці навчального зак$ ладу передано понад три тисячі різноманітних за тематикою та рет$ роспекцією видань із бібліотеки Ковальського. Зокрема, українській зарубіжні монографії, спеціальні періодичні видання, матеріали нау$ кових та науково-практичних кон$ ференцій, а також методичні доку$ менти, навчальні посібники, мате$ ріали науково-дослідних розробок з питань історії, літератури, бібліо$ графічні покажчики, словники, пу$ тівники, статистичні видання й ен$ циклопедії, календарі, науково-по$ пулярні брошури, видання класиків української й зарубіжної літератури — від старовинних фоліантів до су$ часних книжок. Тож і після смерті науковця (Микола Ковальський помер три роки тому) книжки з його бібліоте$ ки продовжують слугувати на благо української науки. А за життя Мико$ ла Павлович за понад чверть сто$ ліття наукової й викладацької ді$ яльності у Дніпропетровському уні$
Про видання “Просвіти” розказує Василь Фольварочний
Торік підростаюче покоління отримало 1 699 друкованих оди$ ниць накладом майже 6,5 мільйона примірників, що становить 7,1 %. Спеціалізоване державне видав$ ництво дитячої літератури “Весел$ ка” випустило 13 назв книжок — по одній книжці на місяць. 2008 року книжок українською мовою видрукувано 16 417 назв за$ гальним накладом 32 мільйони 606 тисяч примірників. Це стано$ вить 68 % загальної кількості назв. Не виходить навіть по одній україн$ ській книжці на кожного громадя$ нина України. Видавництва і видавничі орга$ нізації державної форми власності випустили 30 % назв книжок. Вис$ новок простий: без державної під$ тримки вітчизняне книговидання з колін не підніметься. Продовжив засідання заступ$ ник голови ВУТ “Просвіта” ім. Тара$ са Шевченка Василь Фольвароч$ ний, який зупинився на темі націо$ нальної ідентичності в Україні в умовах глобалізаційних викликів. Від учасників фестивалю пролуна$ ла пропозиція написати звернення до учасників парламентських слу$ хань, які повинні відбутися у листо$ паді цього року. Ось уривки з деяких виступів на “круглому столі”.
Зоя Логвиненко, головний бібліотекар з питань масової робо$ ти Централізованої бібліотечної системи м. Києва: — Проблемою сучасного укра$ їнського книговидання вважаю не$ достатню увагу держави до друку й розповсюдження української книж$ ки, брак коштів для рекламних ак$ цій. А ще засилля комерційних низькоякісних закордонних книжко$ вих проектів, брак змістовних націо$ нальних книговидавничих програм. Розв’язати проблеми можна, ухва$
ливши державну програму підтрим$ ки книговидання шляхом знижен$ ням податків для книговидавців та безплатного розповсюдження ук$ раїнських книжок в окремих реґіо$ нах України, зокрема в Криму. Пот$ рібне фінансування молодіжних гу$ манітарних проектів, підтримка мо$ лодих письменників, заходів, які добре себе зарекомендували. Нап$ риклад, фестивалю української кни$ ги у Феодосії. Валерія Комарова, голова Феодосійського міського об’єд$ нання ВУТ “Просвіта”: — Працюючи у російськомовно$ му Криму, активісти “Просвіти” до$ кладають зусиль для популяризації української книжки. Ми організовує$ мо передплату української періоди$ ки, зокрема “Слова Просвіти”, “Шля$ ху перемоги”, “Кримської світлиці”.
Феодосійський міський голова Олександр Бартєнєв з учасниками фестивалю
Намагаємося поповнювати наші біб$ ліотеки українськими книжками. Завдяки виданням “Просвіти” маємо багато потрібних книжок, а віднедав$ на — чудову колекцію компакт-дис$ ків, що їх випускає київська компанія “Атлантік”. Зрозуміло, що електронні видання не витіснять книжок, але у наших бібліотеках за ними черга. Валерія Норченко, професій$ ний психолог, письменниця, Фео$ досія: — Стурбованість викликає тема$ тика творів. Нікого вже не дивують книжки-жахи, триллери, “твори”, які пропагують жорстокість, найгірші людські якості. Державні мужі від культури вдають, що опікуються лі$ тературою. А насправді вже вісім$ надцять років ми втрачаємо і втра$ чаємо, й не лише національну куль$ туру і книжку. Втрачаємо нормальне людське обличчя. Так буде доти, до$ ки у представників влади всіх рівнів прокинеться давно втрачена со$ вість. І вчора, і сьогодні ми говорили про патріотичне спрямуванння укра$ їнських книжок, про ставлення моло$ ді до цього питання. Патріотизм — це насамперед любов до землі, на якій народився, до людей, які оточу$ ють тебе. Це духовне поняття. Без патріотизму нам не обійтися. Феодосійський фестиваль ви$ конує свою місію. Це свято зустрі$ чають з радістю. Дехто під його впливом почав розмовляти україн$ ською. Книжка завжди мала і має друзів. Вона допомагає людям по$ долати стіну відчуження, поверну$ ти радість спілкування. За “круглим столом” було бага$ то небайдужих виступів. Любов Сташко зі Львівської обласної біб$ ліотеки для дітей поділилася досві$ дом міжнародної співпраці як мож$ ливості популяризації читання й виховання толерантності в дітей. Дніпропетровські бібліотекарі роз$ повіли про нові форми роботи з ук$ раїнськими книжками. Усі заклади культури Феодосії долучилися до фестивальної прог$
«Просвіта» · “Без державної підтримки вітчизняне книговидання з колін не підніметься”. · с. 4сторінка оригіналу ↗ Ректор Національного університету “Острозька академія”, Герой України Ігор Пасічник знайомить письменників із книжками, які зберігаються у навчальному закладі верситеті (1967—1994) заклав міц$ ний фундамент для подальшого розвитку українського джерело$ знавства й досліджень з історії Ук$
раїни XVI—XVIII століть, створив школу істориків, які присвятили життя дослідженням “націоналіс$ тичної” доби в історії України.
«Просвіта» · “Я в серці маю те, що не вмирає!” Леся Українка · с. 5сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
постійно пише на політичні теми. Особливо ж тепер, напередодні президентських виборів. Кого має$ мо підтримувати? Того, хто є свідо$ мим українцем, хто не на словах, ана ділі живе Україною, бореться за її силу, авторитет і економічне зрос$ тання. Досвід галицьких просвітян варто підтримати і впроваджувати в себе. Має бути живий контакт між місцевими осередками, обмін де$ легаціями, молодіжний туризм. Треба створити своєрідний просві$ тянський поїзд, який відвідував би реґіони, залучав до роботи відомих науковців, митців, письменників, творчу молодь. Від району до району, від області до області можна було б повезти і виставки про Голодомор, діяльність УПА, і Шевченкіану, адже маємо го$ туватися до 200$річчя від дня народ$ ження Т. Шевченка. Та й 140$літня іс$ торія “Просвіти” заслуговує на те, щоб про неї знали набагато більше, особливо у східних і південних об$ ластях України, в АР Крим. Любов Голота у своєму виступі зупинилася на багатьох інших ас$ пектах діяльності “Просвіти” та її друкованого видання, закликала добродіїв до співпраці з газетою, спільних поїздок Україною, що до$ поможе глибше пізнати себе і рідну землю.
обласні премії імені Лесі Українки групі митців. Удостоїлися звання ла$ уреатів художник Леонід Шелудько, письменник Геннадій Шкляр, теат$ ральний режисер Петро Сурай, ре$ жисер Олексій Заворотній з Рівного.
«Просвіта» · “Я в серці маю те, що не вмирає!” Леся Українка · с. 5сторінка оригіналу ↗ Ніна ГНАТЮК Фото Євгена БУКЕТА
У Національному музеї Тараса Шевченка свято: галицька “Просві$ та” приїхала! Понад сорок поваж$ них панів і пань з дітьми й онуками мандрують Україною. Завітали і до Шевченкового дому. Вони тут не вперше — добре знають історію, життя і творчість Тараса Шевченка. Та завжди відкривають для себе щось нове. І письменни$ кам, шевченкознавцям, просвітянам столиці при$ ємно зустрітися з тими, хто уособлює силу духу, тер$ нистий шлях українського народу до свободи. Пані Богдана Пилипчук ще з дитячих літ мандрує з “Просвітою”. Охоче розпо$ відає про добрі, славні діла своїх дідів і батьків. Народ$ жена 1922 року, вона про$ йшла підпілля ОУН, страш$ ну сибірську неволю. І те$ пер, у 87 літ, не нарікає на тернисту долю, на хвороби — недарма мала псевдо “Криця”. Вона працює з молоддю, розповідає, як нелегко далася нашому на$ родові незалежність, як щоденною невтомною працею треба зміцнювати нашу молоду державу. Сюжетом для цікавої книжки може стати і доля Богуслави Гри$ нів. Її батько очолював “Просвіту” в Бучаку на Тернопільщині, був січо$ вим стрільцем. Толокою збудували церкву, дім “Просвіти”. Досі тут збираються люди. 27 вересня 1939 року батька заарештували, кинули в тюремні катівні. А в квітні 1940$го всю ро$ дину вивезли до Казахстану. Во$ ни думали, що везуть у неволю, де перебуває батько. Але його сліди надовго стерлися. Тільки пізніше з’ясувалося, що Сталін ухвалив рішення 3 тисячі в’язнів із Західної України і 5 тисяч поль$ ських офіцерів знищити, оголо$ сивши, що це зробили фашисти.
Так їхній батько опинився серед жертв Катині. Богуслава Гринів працює з мо$ лоддю в пластовій оселі в Карпа$ тах, розповідає юнакам і дівчатам про найяскравіші сторінки виз$ вольних змагань. Молодь має зна$ ти, якою дорогою ціною заплатили старші покоління за те, щоб на кар$ ті світу з’явилася держава з вимрі$ яним ім’ям — Україна. Любов до неї має сьогодні бути не деклара$
Гості Шевченківського дому тивною. Хіба ті, хто знищує ліси в Карпатах, забруднює річки, пере$ творює затишні сквери та дитячі іг$ рові майданчики на смітники, на$ справді люблять Україну? Має душа вболівати і за те, що у містах і селищах закривають кни$ гарні, українські книжки не дохо$ дять до бібліотек, молодь дедалі менше читає. Необхідно думати і про під$ тримку українців у світі. Стало відо$ мо, що скасовують останню 15$ хвилинну передачу українських но$ вин на польському телебаченні. Треба збирати підписи відомих дія$ чів української культури, літератури і мистецтва під відозвою протесту. У програмі багатоденної поїзд$ ки просвітян були не лише зна$
йомства з музеями, історичними пам’ятками, відвідання Полтави, Миргорода, інших гоголівських місць, Сорочинського ярмарку, а й зустрічі з діячами культури, відоми$ ми письменниками. Тепло зустріли галичани лауреата Національної премії України імені Тараса Шев$ ченка, головного редактора газети “Слово Просвіти” Любов Голоту. Вона розповіла про те, чим живе сьогодні ВУТ “Просвіта”, як важли$
во згуртовувати підростаюче поко$ ління навколо старших представ$ ників цього громадського об’єд$ нання. Важливо, щоб “Просвіта” виховувала і рекомендувала на державні посади яскравих особис$ тостей, які не боялися б саможер$ товної праці в ім’я України. Чимало для виховання свідомих українців, збереження і примно$ ження духовності може і повинна робити преса, а особливо ж “Слово Просвіти”. На недавньому з’їзді за$ декларовано 280 тисяч членів “Просвіти”. Чому ж тоді такий ма$ лий наклад газети? Якби хоч кожен п’ятий просвітянин передплатив наш тижневик, щоб він був у кожній школі, бібліотеці, то і просвітян$ ський рух пожвавився б, і було б
Виступає Любов Голота зроблено чимало добрих справ у культурі, освіті, ад$ же досвід найкращих пе$ рейняли б в інших осеред$ ках, містах і селах країни. А пропагувати маємо що: Україна пишається ба$ гатьма яскравими особис$ тостями в літературі, науці,
Богдана Пилипчук мистецтві, спорті. Про них постійно пишемо на шпальтах “Постаті”, “Рідний край”, “Палітра”, “Село на нашій Україні”, “Молода країна”. Га$ зета чимало місця приділяє аналі$ тичним статтям з мовного питання,
Учасники свята, просвітяни біля пам’ятника Лесі
…Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає! Її патріотичне полум’яне слово живе і вічно житиме. На завершення свята вручили
«Просвіта» · “Я в серці маю те, що не вмирає!” Леся Українка · с. 5сторінка оригіналу ↗ Святослав ВАСИЛЬЧУК, голова Житомирського облоб’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Місто над Случем Новоград$ Волинський, знаний в історичних документах як Звягель, нещодавно святкував 750$річчя. Розлого, ве$ лелюдно, науково, історично$ фольклорно, видовищно. На свято з’їхалися не лише житомирці, а й гості з усієї України та з-за її меж. Прибули очільники держави. І ось знов у звягельців подія: 23 роки тому започаткували і щороку проводять тепер уже міжнародне свято літератури і мистецтв “Леси$ ні джерела”. Розпочалося дійство 22 серпня. Першого дня його учасники відвіда$ ли літературно-меморіальні музеї Лесі Українки та родини Косачів, музей льону, взяли участь в екскур$ сіях і виставках. У міському парку було відкрито обеліск козацької слави на честь козаків Звягельсько$ го полку, сформованого 1648 року під час походу козацьких військ під проводом Богдана Хмельницького на захід. Командував полком місь$ кий війт Михайло Тиша.
До Лесиних днів відкрили са$ лон-магазин “Українське мистец$ тво”, презентували виставку виро$ бів майстрів декоративно-приклад$ ного мистецтва “Перлини Полісся”. Біля річки в цей час відбувалося свято Купальської пісні з нагоди 115$ої річниці публікації етнографіч$ ного запису Лесі Українки “Купайло на Волині”. У міському Палаці куль$ тури Полтавський академічний му$ зично-драматичний театр показав драму-феєрію “Лісова пісня”. Другого дня, у День Державно$ го прапора України, численні гості міста та звягельці побували на кон$ церті лауреатів обласних і реґіо$ нальних конкурсів вокалістів і вико$ навців народної, інструментальної й духової музики, взяли участь в екскурсії “Новоград-Волинський: від сивої давнини до сьогодення”. Урочисто пройшли вулицями міс$ та, поклали квіти до пам’ятника Ле$ сі Українці. На вулицях і майданчи$ ках відбувалися різні заходи: “По$ ліська вишиванка”, “Пісенні колек$ тиви”, “Свято книги”, “Свято хорео$ графії”, “Дитячий зорецвіт”, “Звя$ гельські розваги”. Завершення свята припало на День Незалежності України. У хра$
мах міста відбулися мо$ лебні за Україну, покла$ дено квіти до пам’ятни$ ка Тарасові Шевченку, групі юнаків і дівчат вручили паспорти. Від музею Лесі Ук$ раїнки учасники свята урочистою ходою про$ йшли майже два кіло$ метри до пам’ятника поетесі на Центральній площі. На урочистості при$ були делегації з Білору$ сі, Росії, Польщі, Грузії (з міста Сурамі, де мешка$ ла Леся Українка), Маке$ донії. Приїхали поважні земляки: голова Вер$ ховної Ради України Во$ лодимир Литвин, народ$ ні депутати Борис Тара$ сюк, Микола Рудченко. Вітали їх міський голова Микола Боровець, голо$ ва райдержадміністрації Олексій Іванюк. На сцені висів великий заквіт$ чаний портрет Лесі Українки, юної, вродливої. Згадалися її пророчі слова:
Пам’ять · “Людина, яка зуміла зберегти своє людське реноме і власну гідність”. · с. 6сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
протоієрей Юрій МИЦИК, доктор історичних наук, професор
21 серпня 2009 р. помер видатний український вчений, історик українознавець, член Національної спілки письменників України Ярослав Іванович ДЗИРА.
Ярослав Дзира народився 2 травня 1931 р. у багатодітній укра$ їнській селянській родині на Пере$ мишльщині (с. Трушевичі). У його пам’яті назавжди залишилися спо$ гади про довоєнні й повоєнні со$ вєцькі репресії, війну, визвольну боротьбу УПА, сумнозвісну акцію “Вісла”. На початку 50$х років він закінчив Дрогобицький вчитель$ ський інститут і працював по його закінченні у вечірній школі карпат$ ського селища Турка. 1953 року вступив на філфак Київського уні$ верситету ім. Т. Шевченка, а 1958 р. закінчив з відзнакою. Якщо в дитинстві на юнака мав великий вплив батько — офіцер ар$ мії ЗУНР, то в університеті — відомі викладачі П. Плющ, П. Тимошенко, Н. Тоцька, А. Могила, а особливо К. Ткаченко та І. Бровко. Уже на сту$ дентській лаві Ярослав Дзира напи$ сав такі курсові й дипломну роботу, що їх рекомендували до друку. Уче$ ний зі світовим іменем академік О. Білецький став його науковим ке$ рівником і визначив тему кандидат$ ської дисертації: “Літопис Самійла Величка як літературний твір”. Дослідження Ярослава Дзири стало новим словом в українсько$ му шевченкознавстві. Він просте$ жив вплив українських літописів на творчість Великого Кобзаря, вия$ вив глибинні корені філософії сві$ тогляду Тараса Шевченка. За свід$ ченням О. Білецького, ніхто з дос$ лідників до Дзири не помітив, як уважно читав Шевченко літопис Величка, “що так вплинув на уяв$ лення поета про минуле України, беручи з Величка й освітлення пос$ татей окремих гетьманів, і багато іншого аж до окремих образів, по$ рівнянь і метафор”. Здавалося, перед молодим ученим стелилася пряма дорога. Та не так сталося… Сумнозвісний М. Шамота звинувачував Ярослава Дзиру в тому, що він намагається відірвати Шевченка від “благород$ ного впливу на нього російської лі$ тератури, зв’язати Кобзаря з пред$ ставниками націоналістичної ко$ зацької старшини, мазепинцями”. У результаті Дзирі рік не давали змоги влаштуватися на роботу піс$ ля закінчення аспірантури (з 1962 р. він став працювати в Інсти$ туті історії АН УРСР), виганяли з
Пам’ять · “Людина, яка зуміла зберегти своє людське реноме і власну гідність”. · с. 6сторінка оригіналу ↗ Києва, забороняли друкуватися, брати участь у конференціях, на$ віть зірвали захист дисертації 1963 року, хоч автореферат уже бу$ ло розіслано. Учений із сім’єю (дружиною Лі$ лією й сином Іваном) жив у малень$ кій кімнаті в академічному гурто$ житку, але продовжував невтомно працювати, взяв активну участь у підготовці “Шевченківського слов$ ника”, “Радянської енциклопедії іс$ торії України”, написав низку ста$ тей, присвячених видатним людям України та пам’яткам писемності. Вийшла у світ і велика серія його статей у головному органі україн$ ських істориків — “Українському іс$ торичному журналі”, у щорічниках “Історичні джерела та їх викорис$ тання”, “Український історико-гео$ графічний збірник”, “Історіографіч$ ні дослідження в Українській РСР” (у цьому виданні Я. Дзира був від$ повідальним секретарем) та ін. Знаходячи підтримку відомих істориків (Ф. Шевченко, О. Гуржій, В. Сарбей та деяких інших), він за$ думав розпочати видання серії ук$ раїнських літописів. Майже всіх цих пам’яток не видавали з дореволю$ ційного часу, а деякі (літопис Г. Граб’янки) навіть потрапляли до сумнозвісних “спецфондів”. Омріяна серія вдало розпоча$ лася виданням 1971 р. Літопису Самовидця. Припала пилом віків пам’ятка засяяла коштовним світ$ лом зірки першої величини, не ви$ падково весь її наклад розійшовся дуже швидко. Б. Антоненко-Дави$ дович писав з цього приводу укра$ їнському письменникові з Австралії Дмитрові Чубу (Нитченку): “У Києві його вже нема в продажу, бо спраг$ лий на таку лектуру читач швидко розкупив видання, що визначаєть$ ся науковим характером з доброю передмовою молодого таланови$ того вченого Я. Дзири… Це видан$ ня, яким ми можемо цілком під$ ставно пишатися”. Науковець розробив власні правила передачі староукраїн$ ських текстів козацької доби, які домінують у сучасній археографіч$ ній практиці. Ярослав Дзира заду$ мав підготувати до друку Густин$ ський і Межигірський літописи, твори Самійла Величка, Григорія Граб’янки й Олександра Рігельма$ на, видав статті, присвячені цим пам’яткам. Ярослав Дзира був своїм у колі шістдесятників, зокрема товаришу$ вав з дисидентами Борисом Анто$ ненком-Давидовичем, Юрієм Бад$ зьом, Михайлом Брайчевським, Іва$ ном Дзюбою, Михайлиною Коцю$ бинською, Євгеном Сверстюком, Іваном Світличним, Василем Сту$ сом, Зіновією Франко та ін., відоми$ ми україністами з Польщі (Стефан Козак, Михайло Лесів), Румунії (Ма$ рія Герлан), Чехословаччини (Ми$ хайло Мольнар і Юрій Бача), брав участь у поширенні “самвидаву”, був активним учасником лекторію з історії козацтва й України. Це не могло пройти повз пильне око КДБ, і Дзира постійно відчував на собі тиск і дискримінацію через політич$ ні погляди і принциповість. Саме то$ му блискучий злет наукової твор$ чості вченого, 40 років мав понад 100 друкованих праць, був грубо перерваний. 12 вересня 1972 р. звільнено з роботи в Інституті історії чільних науковців, які досліджували історію України козацької доби (Олена Апанович, Михайло Брайчевський, Раїса Іванченко, Олена Компан, Ярослав Дзира), виключили з пар$ тії Марію Дмитрієнко. Їх не просто звільнили, а й прирекли на безро$ біття й забуття, на їхні праці не можна було навіть посилатися. Найтяжче довелося Ярославу Дзи$ рі, який підтримував дружні сто$ сунки з Василем Стусом. За його власним свідченням, “протягом 1965—1971 років моїм духовним сусідом-однодумцем у Святошині був Василь Стус, який мешкав не$ далеко від мене. Ми мали спільних недругів, видимих і невидимих, бо нас брутально вигнали з Інституту літератури як “націоналістів”. Настали тяжкі часи для вченого і його сім’ї. За 15(!) років не вий$ шло друком жодного (!) рядка. Ярославу Дзирі не давали роботи за спеціальністю навіть у школі, КДБ “рекомендувало” переїхати у якусь провінційну діру, щоб легше було контролювати вченого та його зв’язки, пропонувало виступити з “разоблачєнієм”, обіцяючи золоті гори, погрожувало фізичною роз$ правою у разі відмови. Але Дзира лишився непохитним. Як зазначав письменник Вале$ рій Шевчук, Дзира був людиною нелегкої біографії, гнаним в сумні часи застою. Людиною, яка “зумі$ ла зберегти своє чисте людське реноме і власну гідність як учено$ го”. У цей тяжкий період Ярослав Дзира прагнув не втратити квалі$ фікації, не пропускав літературних вечорів чи творчих зустрічей, май$ же щодня ходив до Центральної наукової бібліотеки (нині Націо$ нальна бібліотека України ім. В. Вернадського), де не тільки читав, а й спілкувався з багатьма науков$ цями, обмінювався новинами нау$ кового й суспільного життя, кон$ сультував аспірантів. Мені випала честь бути знайо$ мим з ним протягом майже 40 років (з 1972$го). Він не лише давав ґрун$ товні наукові поради, а й розвінчу$ вав дуті авторитети політруків від науки, які мали високі звання й по$ сади, але були ялові як науковці й не гидували плагіатом і переслідуван$ ням талановитих колег. Якось він показав мені розрек$ ламовану книжку, видану в Інститу$ ті історії. Вся вона була густо поме$ режана помітками Ярослава Івано$ вича, який налічив у ній 4 000 (!) по$ милок, не враховуючи списаних фраґментів. Учений був для мене живою хронікою подій дисидентського життя, він вказував на кричущі фак$ ти зросійщення України, на нищен$ ня українських книгозбірень у Киє$ ві, Харкові, Запоріжжі та ін., обурю$ вався нищенням церков у Західній Україні… Нарешті почалася горбачовська перебудова… Послабшала цензу$ ра, і вперше за 15 років почали дру$ кувати статті Ярослава Дзири, який знову став в обороні рідного слова і культури. Вченого прийняли до
Спілки письменників України (1990), обрали академіком Україн$ ської Могилянсько-Мазепинської Академії наук у Торонто (1991), зас$ тупником голови Київського осе$ редку Українського історичного то$ вариства. Він виступав з лекціями й доповідями у США, Канаді, Польщі, залишаючись принциповим, не за$ побігав перед космополітично на$ лаштованими докторами з Гарвар$ да. Науковому доробку і мужній громадянській позиції вченого від$ дали належне провідні україністи в Україні й за її межами, зокрема шевченкознавці М. Антонович, Я. Рудницький, Б. Стебельський. Чи$ тачі, авторитетні письменники й громадські діячі, наприклад Микола Руденко, із захопленням сприйняли нові статті вченого. Один із читачів з приводу виходу шевченкознавчої статті “Геній і коментатори його на$ укової творчості” (серія з п’яти ве$ ликих статей) написав: “Радість охопила мене, коли побачив Ваше ім’я на сторінках “Літературної Ук$ раїни”… Правда перемогла! Без$ межно радий за Вас. Читаю і пере$ читую Ваше дослідження. П’ю чис$ ту воду із чистої криниці. Як наб$ ридла правдоподібна брехня! Пле$ каю надію, що незабаром порадує$ те новими працями!” Ярослав Дзира з радістю зус$ трів проголошення незалежної Ук$ раїнської держави, після чого його нарешті поновили на роботі в Інс$ титуті історії. Він непокоївся за до$ лю України, прагнув чесною й сум$ лінною працею прислужитися її розбудові. Він ще встиг написати цінні розвідки про Тараса Шевчен$ ка, Миколу Гоголя, Михайла Гру$ шевського, Василя Стуса, видав і деякі статті поета-мученика, що зберігав їх у себе навіть у часи пе$ реслідувань, видав “Історію Русів”, цикл статей про українських геть$ манів і гетьманські столиці, про Ре$ єстр Війська Запорозького 1649 р. й українські прізвища… Науковий доробок Ярослава Дзири складає понад 300 друкованих праць. Але в незалежній Україні нау$ ковцеві вдалося плідно попрацю$ вати лише десяток років. Тяжкі стреси й поневіряння совєцьких часів підірвали його здоров’я (ін$ фаркт, інсульт). Він уже не міг писа$ ти, останні роки не виходив з дому, але і в цю тяжку годину молив Бога за рідну Україну. Земне життя Ярослава Дзири обірвалося… Вченого поховали на Північному кладовищі Києва. Сим$ волічно, що його похорон відбувся в День Незалежності України 24 серпня і відспівав його священик Української Православної Церкви Київського Патріархату. Царство Небесне рабу Божому Ярославу. Вічна йому пам’ять!
Пам’ять · “Людина, яка зуміла зберегти своє людське реноме і власну гідність”. · с. 6сторінка оригіналу ↗ Надія ГРИГОРІВ, голова громадського комітету Івано-Франківської міської ради з контролю за дотриманням Конституції та законів України з мовних питань
У день народження лауреата Націо$ нальної премії імені Т. Шевченка, поета$ політв’язня, автора книжок “Несімо лю$ бов планеті”, “Князь роси”, “Із-за ґрат”, “Чага” Тараса Мельничука в Івано$ Франківській обласній бібліотеці для ді$ тей відбулася літературно-мистецька година “Згубний вітер — на вкраїнське сонце”. Організував і вів дійство голова ради Клубу творчої інтелігенції При$ карпаття, член правління Івано-Фран$ ківської “Просвіти”, заслужений діяч мистецтв України, письменник Ярос$ лав Ярош. Він, зокрема зазначив, що Тарас Мельничук — один з найвидат$ ніших українських поетів другої поло$ вини ХХ століття, невтомний борець проти радянського комуністичного режиму, за незалежну самостійну Ук$ раїну. І тільки за активну літературну діяльність кадебісти двічі запроторю$
вали уродженця Косівського краю до тюрем, концтаборів, зокрема, на да$ лекий Урал. За колючими дротами Т. Мельничук переконався, що судді порушують за$ конодавство, чинять, як заманеться, і лише у спорті можливе дотримання елементарних правил: “Полонили ме$ не, затюрмили, Захрестили за кросна ґрат. У футболі — суддю би на мило, А тут — судді не ті, не та гра…” Коли у квітні 1979 року Тараса вдруге ув’язни$ ли, на судовому процесі судді єхидно питали у підсудного, де він працює. “Я пишу вірші”, — відповідав Мельничук. “Ми знаємо, що ви там щось пописує$ те, але нас цікавить, де ви працюєте”, — не вгавали цинічні судді. Тож згодом відповів віршами:
Я іду сьогодні по етапу, Як на вірну смерть ішли колись.
Ось воно, московськеє гестапо, “Во странє” із золотих беріз.
Перед культпрацівниками і педагога$ ми Івано-Франківська виступали завіду$ вач відділу обласної книгозбірні Тетяна Назарук та професор Прикарпатського національного університету імені В. Сте$ фаника, депутат міськради, народний артист України Михайло Кривень. Звучали також вірші із драми Яро$ слава Яроша “Залізний Зек — Тарас Мельничук і Марія”. Самобутнього поета — Князя роси — вже 14 років нема поміж нами. Твор$ чість Т. Мельничука все більше хвилює наших сучасників, особливо молодих. Нам не можна його забувати, оскільки мужньо витримував утиски тоталітар$ ної системи і дбав про світле майбуття рідного краю, Української соборної держави.
Пам’ять · “Людина, яка зуміла зберегти своє людське реноме і власну гідність”. · с. 6сторінка оригіналу ↗ Відійшов у вічність патріот України Олег Ми$ колайович Дроб’язко, один із засновників Євпа$ торійського об’єднання товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка та міської організації УРП “Собор”. Довгі роки Олег Миколайович своєю нез$ ламністю, організованіс$ тю, непохитністю в бо$ ротьбі за торжество укра$ їнської ідеї був прикладом для всіх, хто його знав. Приречений тяжкою неду$ гою до нерухомості в мо$ лоді роки, Олег не опустив рук, а до останніх днів не полишав громадської праці. Помешкання Олега служило своєрідним шта$ бом української громади, а часом і готелем, де зна$ ходили прихисток відомі українські діячі. Саме в по$ мешканні Олега вирішува$ лась доля відомого часо$ пису “Кримська світлиця” — Олег згуртував його засновників. Неможливо перелічи$ ти всі добрі справи, що за всі ці роки зробив Олег Миколайович для України, бо любив свою Вітчизну не лише до глибини душі, а й до глибини власної ки$ шені. Українська громада Євпаторії з великою скор$ ботою переживає непо$ правну передчасну втрату і щиро співчуває рідним і близьким покійного. Зем$ ля тобі пухом, дорогий наш друже!
Українська громада Євпаторії
Про-читання · “Слово —категорія моральна”. · с. 7сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
ності, глумління над могилами, похабщина, що поганить літера$ туру, нахабство войовничих гра$ фоманів, засміченість літератур$ ної мови вульгаризмами, матер$ щиною й блатняцьким жаргоном — все це, чим так охоче добува$ ють собі визнання молоді деге$ нерати (їхня самоназва), вияв$ ляється, багатьох уже обурю$ вало, викликало в душах про$ тест, але чому ж ніхто не висту$ пав? І керівництво Спілки всю цю гидоту ковтало мовчки — чому? Не знаходжу пояснення” (07.02.1993). Ми вже звикли, що на плену$ мах Національної спілки пись$ менників України в останні роки обговорюють питання далеко не творчі — майна, землі, оренди. Тому проходять такі засідання здебільшого в закритому режи$ мі, без ЗМІ. А хотілося б, щоб на одному з наступних пленумів Спілки було обговорено питання творчі — проблеми мови, куль$ тури письма, глибоко проаналі$ зовано доробок таких письмен$ ників, як, приміром, Ульяненко. До підготовки такого пленуму варто було б залучити Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАНУ, відомих літературознавців, уче$ них, педагогів, творчу і наукову молодь, яка не вся поділяє такі погляди. Переконана, така розмова привернула б увагу преси, радіо і телебачення, всієї громад$ ськості, сприяла б приверненню уваги до болючих тем не лише в українському письменстві, а й у житті всього суспільства.
Про-читання · “Слово —категорія моральна”. · с. 7сторінка оригіналу ↗ Ніна ГНАТЮК
У новій книжці поета й публі$ циста Василя Гея з Луцька “Виз$ воляймося від лукавого” — стат$ ті, рецензії, нотатки про важливі події літературного і суспільного життя нашої країни; про тих, хто будує незалежну Українську державу і хто розтягує її, хто тво$ рить і оберігає мовні скарби і хто нівечить цю прадавню мову; хто є патріотом за станом душі, а хто — за службовим обов’язком, на час виконання найнеобхідніших ритуалів державних свят; про дерева і ліс, про величезну біду, що загрожує довкіллю, всій Ук$ раїні — смітники, що заполонили вулиці й майдани, лісові галяви$ ни й навіть людські душі. Та найзаповітніше, найглиб$ ше, найсердечніше слово пись$ менника — про літературу, су$ часний творчий процес, нові книжки своїх побратимів і по$ сестер. Є в цій книжці Василя Гея розділ “Ожинова жага життя”. Ці невеличкі етюди, шкіци, зама$ льовки, начерки, що приваблю$ ють яскравістю, гостротою, вмінням побачити те, що часто проходить повз нас непоміче$ ним. В одному з таких роздумів “Тексти і протести” йдеться про чистоту української мови та по$ зицію письменників щодо цього. Часто ті, хто називає себе майс$ тром пера, обурюються антиук$ раїнством окремих чиновників, нарікають на владу, яка мало дбає про престиж державності української мови, на депутатів, яких часто й народними назвати сором, бо вони в парламенті представляють інтереси не на$ роду, а свого клану. “Справедливо нарікаємо. А самі?” — запитує публіцист. Чи часто письменники, вчителі, викладачі організовували акції протесту проти незаконних, ан$ тиукраїнських дій того чи іншого можновладця, олігарха, чи до кінця були послідовними у від$ стоюванні своїх ідей, переко$ нань? На жаль, ні. Та й у творах багатьох письменників надибує$ мо стільки бруду, матюків, чор$ ноти, що хочеться руки помити після читання таких сторінок. І тут Василь Гей зазначає: “Сказане мною в дискусії: “Я щасливий, що жив в епоху Гонча$ ра” виявилося, як пересвідчився згодом, повтором вислову Оста$ па Вишні, зафіксованого у Гонча$ ревих “Щоденниках” (8 січня 1993 р.). А й справді, якби жив сьо$ годні Олесь Гончар, він байдуже не спостерігав би за тим, як бру$ тальність, нецензурщина запо$ лонили не лише побут, спілку$ вання, а й багато літературних творів. Ось лише два записи у “Щоденниках” Олеся Гончара на цю тему: “Слово — категорія мо$ ральна. Українська пісня свід$
чить про чистоту і цнотливість нації. Я виріс у хаті, де не було лихослів’я. Загидила Україну матерщиною Московія. Солдат$ чина. Табори-гулаги. Майбутня Україна від цього (вірю!) очис$ титься! Література не може дозволи$ ти собі бути грубою, вульгарною. Вона має творитись мовою чис$ тою, як Святе Письмо. Це розумі$ ли наші класики” (02.02.1993). Ці рядки захотілося проциту$ вати ще й тому, що недавно у журналі “Кур’єр Кривбасу” про$ читала новий роман Олеся Улья$ ненка “Софія”. Письменник не позбавлений таланту, міг би створити прозу, що стала б ок$ расою літератури. Не випадково і “Малу Шевченківську премію” отримав не без рекомендацій світлої пам’яті Павла Загребель$ ного. Новий роман читала впро$ довж кількох ночей. І була дуже розчарована — на сторінках “Софії” стільки матюків, порнос$ цен, наркоманії, різноманітного бруду, що всі позитиви письма Олеся Ульяненка стали непоміт$ ними, а залишилася гіркота роз$ чарування за змарновані читан$ ням ночі. І знову згадалися щоденни$ кові рядки Олеся Гончара: “Роз$ гул аморальності, ріст злочин$
НА ПОЛИЧКУ ВЧИТЕЛЮ
Про-читання · “Слово —категорія моральна”. · с. 7сторінка оригіналу ↗ Надія КИР’ЯН
Видавництво “Грамота” надрукувало навчальний посібник вчителя-методиста, відмінника освіти України, наукового ко$ респондента Інституту педагогіки АПН України Ольги Соломонюк “Диференці$ йовані домашні завдання з української мови” для 3 класу за підручником “Рідна мова” М. Вашуленка та О. Мельничайко. Посібник схвалено Міністерством освіти і науки України для загальноосвітніх нав$ чальних закладів. Його особливість у то$ му, що до кожної теми, на відміну від вправ у підручниках, дібрано завдання різної складності (І рівень — початковий, ІІ — середній, ІІІ — високий). Це дасть змогу кожній дитині обрати завдання, яке відповідає її нинішнім знанням, повірити у власні сили, здолати острах, невпевне$ ність і підійматися сходинками пізнання дедалі вище. Більшість завдань цікаві, мають ігровий характер. У рецензії на посібник Микола Вашу$ ленко, головний науковий співробітник ла$ бораторії початкової освіти Інституту пе$ дагогіки АПН України, доктор педагогічних наук, професор пише: “Мовний матеріал до вправ повністю відповідає вимогам, які ставляться до нього з боку дотримання загальнодидактичних та лінгводидактич$ них принципів. Авторка чітко дотримуєть$ ся програмових вимог, а також творчо ви$ користовує формулювання, до яких тре$ тьокласники звикли, працюючи за підруч$ ником”. У посібнику використано різновиди робіт: виправити помилки, описати малю$ нок, доповнити прислів’я, скласти розпо$ відь за даним зачином чи кінцівкою, відга$ дати загадки, ребуси, кросворди тощо. Дібрані тексти українських класиків і най$ кращих сучасних письменників високоху$ дожні, виховують у дитини любов до крас$ ного письменства, розвивають творчі з$ дібності. Посібник успішно пройшов апроба$ цію на двох випусках третьокласників. “Книжка Ольги Соломонюк — цінний нав$ чальний посібник для третьокласників і неоціненний методичний — для вчите$ ля”, — ділиться враженням Світлана Шейко, вчитель вищої категорії київської ЗОШ №230.
Про-читання · “Слово —категорія моральна”. · с. 7сторінка оригіналу ↗ Народна артистка України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Наталія Сумська, відомий письменник Іван Корсак (Луцьк) та земле$ знавець і еколог, доктор наук Едуард Дегодюк удостоєні на$ город Української Православ$ ної Церкви Київського Патріар$ хату. Нагороди їм у своїй рези$ денції вручив Святійший Патрі$ арх Київський і всієї Руси-Ук$ раїни Філарет. Він відзначив їх$ ній вагомий внесок у справу духовного відродження в Укра$ їні. Представлення до наго$
родження орденом св. Варва$ ри Великомучениці Наталії Сумської, орденом Юрія Пере$ можця Івана Корсака, орденом св. рівноапостольного князя Володимира Едуарда Дегодю$ ка подала Ліга українських ме$ ценатів. І в цьому є закономірність, оскільки всі ці добродії тісно співпрацюють з виконавчою дирекцією Ліги. Скажімо, На$ талія Сумська ось уже кілька років веде в Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка урочистос$
ті з нагоди завершення черго$ вого Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика і нагородження його перемож$ ців. У такий спосіб вона приєд$ налася до численних волонте$ рів і меценатів патріотичного мовного турніру, які дають йо$ му життя. Письменник Іван Корсак ра$ зом з родиною побудував у се$ лі на Волині храм, який, звичай$ но ж, належить до Київського Патріархату. Так Корсаки впи$ сали своє ім’я в історію благо$ дійництва в Україні.
Науковець Едуард Дегодюк нещодавно розробив концеп$ цію національної безпеки Укра$ їни, в якій наголосив: націо$ нальне і духовне відродження в Україні невід’ємно пов’язане із розв’язанням актуальних еко$ логічних проблем, адже йдеть$ ся про життя української люди$ ни в українському просторі, про землю і води України, які ми маємо передати своїм на$ щадкам.
Прес-служба Ліги українських меценатів
Такий вигляд має первопис Конституції Пилипа Орлика торія Модови). Тому її інколи називають ще Бендерською конституцією. Недавно знайшли українськомовний ва$ ріант, написаний староукраїнською (русь$ кою) діловою мовою, якою користувалися на початку XVIII ст. У Російському державному архіві давніх актів його відшукав київський іс$ торик Олександр Алфьоров. Копію знахідки передано до Музею гетьманства у Києві.
Про-читання · “Слово —категорія моральна”. · с. 7сторінка оригіналу ↗ Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська обл.
Про Конституцію Пилипа Орлика 1710 року в Україні мовлено багато, але бачили її лише одиниці співвітчизників — шанувальників історії, адже оригінал документа зберігається в Національному архіві Швеції. На святкуванні 360 ліття з часу підписання Зборівського договору прийнято спільну українсько шведську домовленість про привезення Конституції Пилипа Орлика до України.
Як зазначає президент благодійного фонду “Україна — свята родина” Іван Матіє$ шин, який опікується цією справою, трива$ ють переговори навколо дати можливого прибуття Конституції в Україну. Планують привезти Конституцію не на короткий тер$ мін, як це роблять, наприклад, з творами мистецтва. Ідеться про тривале перебуван$ ня документа на нашій території для того, щоб влаштувати його турне всією країною і показати в найбільших містах.
Повна назва Конституції — “Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запо$ розького та всього вільного народу Малоро$ сійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною стар$ шиною, полковниками, а також названим Вій$ ськом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сто$ ронами вільним голосуванням і скріплені на$ йяснішим гетьманом урочистою присягою”. За оцінкою сучасних українських істори$ ків, це перша європейська Конституція в су$ часному розумінні. Цікава історія її створен$ ня. Після поразки в битві під Полтавою геть$ ман Іван Мазепа з найближчими сподвижни$ ками з числа козацької старшини разом із за$ лишками українсько-шведської армії, рятую$ чись від російських військ, опинились на те$ риторії Османської імперії. Тут, не витримав$ ши потрясінь, Іван Мазепа помер. Найімовір$ нішим наступником був близький до гетьма$ на генеральний писар — Пилип Орлик. Під час обрання на раді старшин було прийнято документ, що визначав права й обов’язки гетьмана. Так, конституцію було прийнято 5 (16) квітня 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тяжина на правому березі річки Дністер (турецька назва Бендери, нині тери$
Про-читання · “Слово —категорія моральна”. · с. 7сторінка оригіналу ↗ Аркадій МУЗИЧУК
Забирали в рабство рідну мову (І нема страшнішої біди). І тоді одне маленьке СЛОВО Непокірно стало на диби.
І забрали СЛОВО у солдати, Розіп’яли СЛОВО на хресті… А воно воскресло… І на страту Букви повели тоді святі.
Без ридання, каяття, без зброї, Наче полонені не вони, П’ятеро одна біля одної Стали букви гордо до стіни.
І здригнулись руки у чужинців (Може, свій згадали алфавіт). Щоб вбивати букви поодинці — Ще не знав такого білий світ.
“Може, підірвати усіх разом? Чи гуртом втопити у ріці? Спопелити, отруїти газом?” — Кат згинає пальці на руці.
До тортур і звиклі, і охочі Радилися зайди допізна. А коли звели на букви очі, Там стояло СЛОВО… як стіна!
Мова єдина · “Це наша духовна фортеця”. · с. 8сторінка оригіналу ↗ Леся СТАВИЦЬКА доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу соціолінгвістики Інституту української мови НАН України;
Світлана ЄРМОЛЕНКО член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України Звернутися до аж ніяк не нової теми нас спонукали засоби масової ін$ формації в Україні. Саме вони охо$ че підхопили висловлені 11 серпня цього року президентом Росії п. Дмитром Мед$ ведєвим претензії до України в мовному питанні. У посланні до Президента Украї$ ни Віктора Ющенка президент Росії се$ ред інших політичних та економічних проблем українсько-російських відносин, які, на переконання російського лідера, “зашкалюють”, зауважив: “На жаль, не стихають кампанії, пов’язані з витіснен$ ням російської мови з українських засо$ бів масової інформації, зі сфери освіти, з науки”. Дивно, що в українському інформацій$ ному просторі надто часто дублюється та$ ка проросійська імперська риторика. Відповідь Президента України була чіткою, послідовною, містила переконли$ ві аргументи на всі закиди, також на ті, що стосувалися мовно-культурної пло$ щини “непростих стосунків”: “Перекона$ ний, що питання історії поряд із рідною мовою, культурою, родинною етикою є фундаментальними засадами для фор$ мування держави та ідентифікації україн$ ської нації”.
Спробуймо з’ясувати суть тієї частини діалогу, конфліктність якої задавнена. Коментуючи відповідь Президента Ук$ раїни, не можна не помітити, що вона ціл$ ком закономірно ґрунтується на тексті 10$ої, “музейної” статті Конституції Украї$ ни, яка, як відомо, стверджує, що держав$ ною мовою в Україні є українська, а держа$ ва забезпечує всебічний розвиток і функці$ онування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території Украї$ ни, а також на змісті Закону “Про мови” 1989 р., у якому засвідчено, що “українська мова є одним із вирішальних чинників наці$ ональної самобутності українського наро$ ду. Українська РСР забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування йо$ го суверенної національно-державної май$ бутності”. Законом України передбачено загаль$ новідомі правничі засади функціонування російської мови: “В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних мен$ шин України”. Варто розглянути докладніше закид щодо “витіснення” російської мови з тих сфер, про які пише п. Медведєв. Отже, який вигляд мають нібито утиски росій$ ської мови в українських засобах масової інформації? У Законі “Про мови”, якому двадцять літ, сказано: “В Українській РСР мовою офіційних засобів масової інфор$ мації є українська мова. Мовою офіційних засобів масової ін$ формації можуть також бути мови інших національностей”. Як склалося з українською мовою й мовами інших національностей (говоримо про російську) в цій сфері? За даними Держкомтелерадіо, 2005 року за кількістю назв газет, що їх видава$ ли, українськомовні склали 51 %, росій$ ськомовні — 40 %. В Україні поширена практика, коли в українськомовних за наз$
вою газетах чи журналах зовсім нема ук$ раїнськомовних матеріалів. Якщо взяти разовий наклад газет за 100 %, то з них на українськомовні припа$ дає 31 %, а на російськомовні — 64 %. Уп$ родовж 10 років вага українськомовного накладу скорочувалася (1995 року стано$ вила 47 %), а російськомовного — зроста$ ла (1995$го — 47 %) — дані Держкомтеле$ радіо. Щодо річного накладу, то в українсько$ мовних газет він становить 34 % порівняно з 63 % у російськомовних. Упродовж 10 років вага українськомовного щорічного накладу скорочувалася (з 50 % 1995), а російськомовного — зростала (із 45 % 1995 року). За даними Рахункової палати, оприлюдненими 2003 року, на сто україн$ ців припадало 46 примірників газет рід$ ною мовою, а на сто росіян, які прожива$ ють в Україні, — 386 примірників, або у 8,4 раза більше. В Україні виходить лише дві загально$ національні щоденні газети українською мовою — “Україна молода” та “Газета по$ українськи”. Ще кілька щоденних газет двомовні. Найтиражніші загальнонаціональні щоденні видання (“Сегодня”, “Факты”, “Вечерние Вести”, “Комсомольская прав$ да”) виходять лише російською мовою. Співвідношення річного накладу жур$ налів (періодичних видань), за даними Книжкової палати України імені Івана Фе$ дорова, становить 70 % на 19 % на ко$ ристь російськомовних видань. Протягом 10 років вага українськомов$ ного річного накладу журналів скоротила$ ся з 70 % 1995 року до 19 % 2005$го, а ро$ сійськомовного — навпаки, зросла з 18 % 1995 р. до 70 % 2005 р. Щодо сегмента так званих глянцевих журналів, спеціалізованих видань, то тут українськомовного продукту майже нема. Російська мова домінує і в онлайнових ЗМІ, які, до речі, нині активно диктують мовну моду; на Uaportal з-поміж 150 заре$
єстрованих видань тільки 28 мають україн$ ську версію і лише в 16 ця версія базова, решта — російськомовні. Українську мову “затиснено” на обме$ жених каналах радіомовлення і телебачен$ ня: передачі українською мовою з центру не доходять до реґіонів, а українськомов$ ним культурологічним телепередачам від$ ведено нічні години. Такі засоби форму$ вання українського мовного середовища, як засоби масової інформації, не мають змоги виконувати важливу комунікативну функцію і функцію державотворення. Тепер про співвідношення української й російської мов у галузі освіти. Закон “Про мови в Українській РСР” дуже лояльний щодо освітньо-мовних пот$ реб інших національностей: “В Українській РСР навчальна і виховна робота в загаль$ ноосвітніх школах ведеться українською мовою. У місцях компактного проживання гро$ мадян інших національностей можуть створюватися загальноосвітні школи, нав$ чальна і виховна робота в яких ведеться їх$ ньою національною або іншою мовою”. З одного боку, практика і статистичні дані переконують у тому, що освіта — єди$ на сфера публічного життя, де є підстави говорити про реальну, а не міфічну україні$ зацію. За даними Міносвіти, приміром, 2005 року 84,2 % дітей в дошкільних нав$ чальних закладах виховували українською мовою, 15,2 % — російською. А з іншого — є всі підстави стверджувати, що освітня політика Української держави в Криму та Східній Україні достатньо гнучка і враховує потреби російськомовного населення. У реґіонах, де проживає найбільше ет$ нічних росіян і російськомовного населен$ ня, у сфері дошкільного виховання домі$ нує або широко представлена російська мова. Зокрема, в Севастополі в дошкіль$ них навчальних закладах виховують росій$ ською 98 % дітей, в Криму — 95,3 %, на Лу$ ганщині — 64,4 %, на Донеччині — 34,1 %, на Харківщині — 11,3 %.
Мова єдина · “Це наша духовна фортеця”. · с. 8сторінка оригіналу ↗ Уже досить давно в Україні поняття “політика” та “політична гра” стали синонімами. Навіть найжорстокіша гра має правила, табу та обмеження, окрім політичної, де панує вседозволеність і без мірність. Діє правило: всі способи дієві, якщо вони приводять до мети.
Наталія АНТОНЮК
Часто питання, які по$ винні бути категоричними, стають забавкою для полі$ тичних махінацій. І державна недоторканність, і націо$ нальні цінності не раз става$ ли темами для жвавої диску$ сії між політиками. Одна з таких тем — мовне питання, що, як правило, пожвавлю$ ється перед президентськи$ ми виборами. Зокрема, 5 вересня під час урочистих заходів на меморіальному комплексі “Саур-могила”, присвячених 66$м рокови$ нам звільнення Донбасу від фашистських окупантів, лі$ дер Партії реґіонів Віктор Янукович заявив, що буде створено комфортні умови для розвитку російської мо$ ви і культури російськомов$ ного населення України. А ще раніше в ефірі Одеської обласної телерадіокомпанії повідомив, що у разі обран$ ня його Президентом він зробить усе для того, щоб російська стала другою дер$ жавною в Україні. Слід заз$ начити, що Януковича під$ тримує значна частина полі$
тичного прошарку, і що важ$ ливо, наша добросусідська Росія, яка активно втруча$ ється в національні питання. Свідчення цьому — звер$ нення президента Росії Дмитра Медведєва 11 сер$ пня, в якому він обурюється тим, що в Україні не вщуха$ ють “кампанії, пов’язані з витісненням російської мо$ ви з українських ЗМІ, освіти, культури, науки”. Ми вирішили запитати у простих українців, чи під$ тримують вони ідею офіцій$ ної двомовності.
Юля, студентка, 20 років (обурено): Я категорично проти російської мови як другої державної в Україні. Мені навіть думати не хочеться про можливість ухвалення відповідного закону, адже для багатьох щирих україн$ ців це стане не лише неп$ риємною новиною, а й жор$ стоким ударом по націо$ нальній гордості. Навіщо нам в Україні російська мова? Нехай во$ на буде офіційною в Росії! До речі, російські політики чомусь особливо не перей$ маються проблемами укра$ їнців, що проживають на території Російської держа$ ви. Наш народ має красиву, мелодійну українську мову, яку потрібно берегти й роз$ вивати, адже це наша ду$ ховна фортеця.
Лідія Василівна, 49 років, кондитер (стомлено): Позитивно. В Україні проживає багато росій$ ськомовних громадян, які мають право на другу офі$
ційну мову — російську. Хоч я спілкуюсь українською, моє повсякденне оточення здебільшого російськомов$ не. Знаю, що в багатьох школах і університетах у вжитку також переважає російська мова. До речі, нещодавно мій онук, який змалечку привчався роз$ мовляти українською, після дитсадка почав вживати російські слова. Звісно, це негативно, однак реалії на$ шого часу такі, що скрізь лунає російська мова, і з цим нічого не зробиш. Тож нехай кожен спілкується, як йому зручніше, — росій$ ською або українською.
Валерій, 60 років, пенсіонер (активно): Я проти того, щоб вво$ дили російську мову як другу офіційну. Українська мова — наша гордість. Хоч я закінчив російську шко$ лу, деякий час спілкувався лише російською, однак не підтримую ідеї двомов$ ності. Хочу, щоб мої внуки навчалися рідною мовою й вивчали українську куль$ туру. Однак, на мою думку, українці ще не зовсім усві$ домили потребу підтриму$ вати свою мову. І тому зав$ дання культурної еліти — поступово, виважено змі$ нювати нинішній стан укра$ їнської мови, не звертаючи уваги на перепони, які ставлять російськомовні. До того ж, прийняття відпо$ відного законопроекту зве$ де нанівець усі досягнуті позитивні тенденції в роз$ витку української мови.
Андрій, 48 років, підприємець (вперто): Підтримую ідею вве$ дення російської мови як другої офіційної. Адже ті громадяни, які спілкуються російською, мають право на реалізацію власних інте$ ресів. Я родом з Луганської області, де переважає ро$ сійськомовне населення, і тому висловлюю думку тих людей, які з дитинства привчилися до іншої мови. Російська — мова більшос$ ті громадян України, тому не бачу нічого поганого, щоб це було визнано на державному рівні. Законо$ давче закріплення двомов$ ності в Україні — справа потрібна, така, що об’єк$ тивно відображає україн$ ську сучасність.
Олексій, 18 років, студент (розгублено): Вважаю, що в Україні має бути лише одна офіцій$ на мова — українська. Ду$ маю, що політикам усі сили потрібно використати не на роздування ворожнечі між російськомовними й укра$ їнськомовними, а на подо$ лання такого негативного явища як суржик. Молодь і так дуже тяжко знаходить компроміс між власними
Мова єдина · “Наша мова — це атрибут української державності”. · с. 9сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
сусідів, що стає дедалі по$ мітнішим і жорсткішим. А паралельно слід відроджу$ вати інтерес до рідної ук$ раїнської мови: високоя$ кісним викладанням у дит$ садках і школах, виданням українськомовної літерату$ ри, досконалим перекла$ дом фільмів (до речі, нині український дубляж дає фору російському), цікави$ ми молодіжними телепрог$ рамами, як, наприклад, шоу “Файна Юкрайна”, різ$ ними музично-культурни$ ми акціями, схожими на фестиваль Олега Скрипки “Країна мрій” тощо. А роз$ мови про другу офіційну мову — це перший крок позбавити Україну власно$ го майбутнього, національ$ ного голосу.
Микола Семенович, 74 роки, інженер (палко): Хіба російськомовним так погано живеться в Ук$ раїні? Російська мова не має жодних утисків та об$ межень. Натомість нам, ук$ раїнцям, слід бути наполег$ ливішими й завзятішими у наукових виданнях, які публікуються ук$ раїнською мовою, виклад основних поло$ жень наукових результатів подається ро$ сійською та іншими мовами. У періодич$ них наукових виданнях, які публікуються російською або іншою мовою, виклад ос$ новних положень наукових результатів подається українською мовою”. Кожному науковцеві відомо, що в абсолютній біль$ шості українських наукових видань ано$ тації статей подають англійською й росій$ ською мовами. Насамкінець варто зазначити, що мовне питання у президентському пос$ ланні виникло не на порожньому місці. Представники російського істеблішменту мають звичку говорити про “утиски” ро$ сійської мови в Україні. Такі закиди зву$ чать зовсім кумедно, коли, наприклад, виступи відбуваються в тих реґіонах Ук$ раїни, де жодна найприскіпливіша міжна$ родна комісія не знайде найменших оз$ нак “українізації”, наприклад, виступи московського мера п. Лужкова в Севас$ тополі. Озвучення ідей “утисків” росій$ ської мови сьогодні швидше свідчить про лояльність до російської влади, толеран$ тність, ніж наслідок об’єктивного аналізу мовної ситуації в Україні. Зрозуміло одне: скорочення росій$ ського мовно-культурного простору в Ук$ раїні означатиме водночас і зменшення політичного та ідеологічного впливу на на$ шу державу. Саме така перспектива вик$ ликала, як свідчить останнє послання п. Медведєва, відкритий тиск російського істеблішменту на українське політичне ке$ рівництво. Історія існування двох сусідніх дер$ жав, обтяжена тривалим нерівноправним існуванням у тоталітарній, недемократич$ ній державі, безумовно, потребує як но$ вого осмислення і формування нових дипломатичних відносин. Вони мають бу$ дуватися на засадах толерантності, взає$ моповаги, що формуватимуть не образ ворога, а образ гідних своєї культурної місії громадян двох суверенних держав. Гармонізації таких дипломатичних відно$ син аж ніяк не сприяє загальний стиль послання п. Медведєва до президента суверенної держави.
мовних питаннях. Школи повинні активніше прово$ дити мовну просвіту серед молоді, а політична еліта — серед дорослого населен$ ня. Однак цей процес від$ бувається не дуже активно. Для того, щоб нас не сприймали як “хлопів нез$ рячих, гречкосіїв”, нам пот$ рібно стати духовно сильні$ шими.
Отже, можна сказати, що найзагрозливіші для ук$ раїнської мови не політичні передвиборні гасла, не по$ літика Кремля і навіть не розповсюдженість росій$ ської мови в побуті, а те, що ідея двомовності поступо$ во, невеликими порціями руйнівної отрути, потрап$ ляє у свідомість українців. Те, що ми повинні сприйма$ ти обурливо й категорично, часто сприймаємо спокій$ но й байдуже. Однак залишаються ук$ раїнці, що гаряче протес$ тують проти безглуздих за$ яв політиків, негативно ставляться до спроб на$ в’язати нам чужу мову. Во$ ни розуміють, що всупереч дволиким Янусам україн$ ської політики прості укра$ їнці збережуть рідну мову. Наш народ століттями бо$ ровся за власну мову, а те$ пер добровільно знову впрягається в ярмо. Що це — свідомий вчинок чи раб$ ські інстинкти? Невже так важко сказати просто “ні”, без хитрощів, без лесто$ щів, без ультиматуму, без політичної гри?..
Мова єдина · “Наша мова — це атрибут української державності”. · с. 9сторінка оригіналу ↗ Промовистий факт: у Севастополі та Криму майже нема українськомовних шкіл, а в 16 реґіонах Західної та Централь$ ної України немає або майже немає росій$ ськомовних. Може, цей факт мав на увазі п. Медведєв, говорячи про витіснення ро$ сійської мови з освіти? Але ж і відсоток ет$ нічних росіян там незначний. Напрошується логічне питання до пре$ зидента Росії про задоволення мовно$ культурних потреб етнічних українців, які проживають на території Росії. Ніби передбачаючи таке питання, п. Медведєв зауважив: “…ми завжди до$ рожитимемо братніми зв’язками з україн$ ським народом, зміцнюватимемо гумані$ тарне співробітництво. Саме тому ми… всіляко підтримуватимемо прагнення ук$ раїнців, які проживають у нашій країні, розвивати свою національну культуру”. Тим часом МЗС РФ стверджує абсолютно протилежне: “…незважаючи на велику чи$ сельність українців… запити на заснуван$ ня повноформатних шкіл… не надходять”. Чи не свідчить це про загальну атмосферу, коли у громадян навіть не виникає бажан$ ня створювати українськомовні освітні й культурні осередки? У Росії немає системи української ос$ віти, і причини цього промовисті: 1) під час перебування в одній державі, крім позитивного досвіду взаємного культур$ ного збагачення, про що відомо з під$ ручників і про що говорить п. Медведєв, були і вкрай негативні явища — цілес$ прямована імперська політика переслі$ дування української мови, оголошення її лише “південним діалектом общєрус$ ского язика”, що породжувало зросій$ щення українців, виникнення в них почуття меншовартості, несамоцінності; 2) брак у Росії українського інформацій$ ного простору. І нарешті про російську мову в галузі науки. Неодноразово згадуваний Закон “Про мови” повністю легітимізує росій$ ську мову в цій сфері: “В Українській РСР результати науково-дослідних робіт оформляються українською або росій$ ською мовами. Виконавці науково-дос$ лідних робіт можуть вибирати мову публі$ кацій наукових результатів. У періодичних духовними переконаннями й реальною мовною ситуа$ цією, а в разі затвердження російської мови на офіцій$ ному рівні більшість зовсім перестане спілкуватися рідною. Мені здається, що українська мова, як дино$ завр, вимре.
Анастасія, 34 роки, журналістка (аргументовано): Я категорично проти введення російської мови як другої офіційної в Украї$ ні. На побутовому рівні лю$ дина має право спілкувати$ ся, як їй зручно, але на офі$ ційному наша мова — це атрибут української дер$ жавності. Мине час, вирос$ те нове покоління, яке на$ родилося вже в незалежній Україні, й питання другої офіційної мови вже не буде актуальним, а здавати$ меться безглуздим і штуч$ ним. Вважаю, що українській владі потрібно виявити на$ полегливість і принципо$ вість у цьому питанні, поп$ ри зовнішній опір наших
Ім’я видатної просвітянки, діячки українського національного відродження Софії Русової шанують на її батьківщині — Чернігівщині. Саме тут, у селі Олешня Ріпкинського району, в родині відставного генерала й народилася Софія. Тут поховано її батьків — Федора Ліндфорса й Ганну Жерве.
Петро АНТОНЕНКО
Новий поштовх громадській ініціативі з ушанування видатної землячки надало ство$ рення цього літа в Чернігові Благодійного фонду Софії Русової. Засновником Фонду став відомий на Поліссі бізнесмен Іван Чаус. Майже десять років Іван Петрович був пре$ зидентом чернігівського футбольного клубу “Десна”, а до цього — одним з провідних гравців команди. Він і зараз не пориває зі спортом, очолює клуб “Полісся” в рідному селищі Добрянка. Клуб виховав уже не один десяток футболістів для команд вищої ліги України. Але погодьмося, спортивна, зокре$ ма футбольна сфера — царина, далека від національних поривань. Цього не приховує і сам голова Фонду. І ось, мабуть, “у генах щось взялося” за рідне, національне. “Я ж звідси, з цієї землі, — говорить Іван Петро$ вич. — Ось і відчув таку потребу — відкрива$ ти для себе нашу історію, робити щось для духовності”. Приємно, що люди бізнесу, люди справи повертаються до духовності. А в даному разі це й цілком зрозуміло. Рідне селище Івана Петровича Добрянка відоме ще з княжих ча$ сів, як і чимало довколишніх сіл і містечок. А село Олешня вже не перше століття славить$ ся майстрами гончарства. Тож планів, по$ в’язаних з історією Сіверщини, в Івана Пет$ ровича багато. Але нині основний його клопіт — Благодійний фонд Софії Русової. І ось перша конкретна справа — Фонд започаткував туристичний маршрут “Черні$ гівські шляхи Софії Русової”. Нещодавно на його своєрідну презентацію в село Олешню приїхали академік НАН України, професор, директор Інституту українознавства НДІУ Петро Кононенко, письменник Дмитро Го$ ловко, народний артист України, кобзар-лір$
Садиба батьків Софії Русової
Гості в Олешні
Іван Чаус ник Василь Нечепа, заступник голови Черні$ гівської облдержадміністрації Володимир Приходько. Зустріч відбулась біля садиби, де наро$ дилася Софія Русова і де нині зусиллями засновника фонду Івана Чауса розпочато бу$ дівельно-реконструкційні роботи зі створен$ ня історико-культурного комплексу “Садиба$ музей Софії Русової”. Гості вшанували па$ м’ять батьків Софії Русової. Завітали до Олешнянської школи, якій ще 1993 року зем$ ляки присвоїли ім’я великої просвітительки. Організатори Фонду звернулися до де$ путатів сільської ради Олешні з пропозицією назвати площу в центрі села (поруч із сади$ бою) майданом Софії Русової. 30 вересня, у День Віри, Надії, Любові та їхньої матері Со$ фії, саме тут відбудеться присвячене Русовій зібрання за участю відомих державних, гро$ мадських діячів, митців. У програмі діяльності Благодійного фон$ ду на 2009—2012 роки чимало цікавих про$ ектів. Серед них — збирання матеріалів для майбутнього музею, вручення Всеукраїн$ ських премій імені Софії Русової діячам осві$ ти, культури, дослідникам, встановлення пам’ятника Русовій в Олешні. А на сайт Фон$ ду вже заходять численні відвідувачі не лише з України, а й з Німеччини, Росії, Канади, США.
* * * Педагогічна спадщина видатної просві$ тянки Софії Русової приходить до нас у пов$ ному обсязі. Управлінням у справах преси та інформації Чернігівської обласної державної адміністрації за обласною програмою “Укра$ їнська книга” видано четвертий том вибра$ них педагогічних творів славетної землячки. Загальну редакцію здійснила професор Ні$ жинського державного педагогічного універ$ ситету імені Миколи Гоголя Є. Коваленко. Уперше побачили світ твори видатного педагога з теорії та історії педагогіки. Чет$ вертий том містить праці, в яких представле$ но аналіз сучасних авторці течій реформа$ торської педагогіки Європи й Америки та де$ які історико-педагогічні статті. Видання цін$ не тим, що педагогічна спадщина Софії Ру$ сової злободенна й нині.
* * * Чернігівський відділ Союзу Українок про$ вів молебень біля світлиці ім. С. Русової, на просп. Миру, 74 в обласному центрі. Моли$ лися за відродження цього будинку Полто$ рацького, відомого громадського діяча Чер$ нігова початку ХХ століття. У цьому домі бу$ вали відомі діячі української духовності, просвітяни художник М. Жук, поет М. Воро$ ний. Не раз тут бувала й Софія Русова. Сам будинок, який члени Союзу Українок відро$ дили майже з руїн, влада передала їм в без$ платну оренду на 49 років. Просвітянки — члени СУ моли$ лися, щоб там швидше постала му$ зей-світлиця Софії Русової, заснов$ ниці українського демократичного жіночого руху, яка свого часу була почесним головою Союзу Українок і головою Національної жіночої ради іна повен голос говорила про долю жінки-українки на світових жіночих форумах, боролася за волю і неза$ лежність України. Молебень відслу$ жив єпископ Чернігівський і Ніжин$ ський УПЦ Київського Патріархату Іларіон. У музеї-світлиці Софії Русової працюватиме недільна школа під опікою владики Іларіона. Дітям, вва$ жає єпископ, важливо прищепити християнську етику й мораль, плека$ ти рідну українську мову і звичаї.
Очевидець і літописець · “Людина — це обов’язок, а не титул”. · с. 10сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
спадщину Василя Стуса. Тепер цей архів зберігається у відділі рукопи$ сів Інституту літератури і відкритий для вивчення і досліджень. Справжня поезія, підкреслив М. Жулинський, має магічну силу. Прикро лише, що глибокі, вистраж$ дані вірші не звучать тепер на кон$ цертах, урочистостях, у престиж$ них залах. Маємо повернутися до першовитоків, до поезії. Вихід компакт-диска зі словом Василя Стуса — подія небуденна. Та поруч з радістю відчула і смуток. А все тому, що, за словами Олексан$ дра Биструшкіна, державі це не пот$ рібно. Ні Міністерство культури і ту$ ризму, ні Міністерство освіти і науки не відгукнулися на цей проект, не за$ мовили компакт-дисків для шкіл, бібліотек, вищих навчальних закла$ дів. Думалося, що наклад диска бу$ де хоч би 20—30 тисяч, дійде до шкіл Донецька, Луганська, Криму. Та випущено лише тисячу примірників. Тож як дістати цей диск учителям із віддалених шкіл? І народний артист із болем сказав, звертаючись до всіх небайдужих: “Зробіть краще, не мовчіть! Не може без національної ідеології жити держава!” “Бувайте. Прихиляю вам неба. Ваш Василь”, — це рядки одного з останніх листів поета. Вони адресо$ вані не лише дружині Валентині По$ пелюх і синові Дмитро$ ві, а й усім нам. Василь Стус своїми зболеними руками і своїм згорьо$ ваним серцем прихи$ ляв до нас небо духов$ ності, чистоти і віри. Не цураймося його. Жити без небес, одними зем$ ними клопотами, — і грішно, і тяжко. Прис$ лухаймося до мудрих порад Василя Стуса. Вони не лише для Дмитра — вони адре$ совані вічності. “Людина — це обов’язок, а не титул (народився — і вже людина). Людина тво$ риться, самонароджу$ ється. Власне, хто ти є поки що? Кавалок гли$ ни сирової, пластич$ ної. Бери цей кавалок в обидві жме$ ні і мни — доти, поки з нього не вий$ де щось тверде, окреслене, пе$ рем’яте. Уяви, що Бог, який творить людей, то Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозо$ лями кремінь. Для цього в тебе най$ кращий час — Твори ж!”
нсайд (Великобританія), Енрік Ка$ засес (Каталонія), Наталка Снядан$ ко й Остап Сливинський (Україна). Відбудуться й інші дискусії: “Переклад: наслідування, тлума$ чення чи коментар?”, “Чи потрібна європейцям свобода?”, “Що пот$ рібно українській літературі, аби бути успішною за кордоном?” До участі заявлені Адам Міхнік (Поль$ ща), Алєксєй Цвєтков (Росія/США), Оксана Пахльовська (Україна/Іта$ лія), інші письменники. Отже, Львівський форум видав$ ців — не просто книжковий ярмарок. Це можливість поговорити про проб$ леми видавничої справи, літератури, популяризувати українську книжку в світі. Ніхто не заперечить, що україн$ ська література цікава. Прикро, що на полицях книгарень часто не знаходи$ мо того, що хотіли б, а це передусім вартісна сучасна українська літерату$ ра, світова класика в українських пе$ рекладах. Та й ціни, щиро зізнатися, “кусаються”. Натомість нам пропону$ ють російськомовну книжку — багато й недорого. Держава мало цікавить$ ся проблемами книговидавців, але в майбутньому така позиція може ста$ ти фатальною. Сильна нація — осві$ чена, а освіта — це передусім книж$ ка. Тому, друзі, час читати!
Очевидець і літописець · “Людина — це обов’язок, а не титул”. · с. 10сторінка оригіналу ↗ Ніна ГНАТЮК Фото Ксенії ГЛАДИШЕВОЇ
Двадцять чотири роки тому, в ніч з 3 на 4 вересня, у пермському табо$ рі Кучино не стало Василя Стуса. Вже два десятилітя цього дня у бага$ тьох селах і містах України запалю$ ють свічу пам’яті. Біля пам’ятника землякові зібралися шанувальники творчості поета у Вінниці. Поклали квіти до погруддя найвидатнішого односельчанина у Рахнівці Гайсин$ ського району. Свідомі українці, рід$ ні й близькі пом’янули дорогу люди$ ну в Донецьку й Горлівці. У Національному музеї літера$ тури багато років поспіль відбува$ ються цього дня презентації кни$ жок, літературно-мистецькі вечори, зустрічі з тими, хто знав Василя Стуса, його побратимами в бороть$ бі за волю і честь України. А цьогорічного вересня у най$ кращій залі музею кияни зібралися на презентацію диска “Листи до сина”. Народний артист України Олек$ сандр Биструшкін щиро зізнався: “Книжка “Листи до сина” Василя Стуса справила на мене незабутнє враження. Це унікальне явище епіс$ толярного жанру. Я дав її прочитати синам. Зайняті власними справами і проблемами, вони так і не розкри$ ли її сторінок. А як же дійде слово Стуса до хлопців з Донецька і Лу$ ганська, якщо я не переконав про$ читати напутні рядки Стуса своїх синів, які все ж таки люблять Украї$ ну? Тому в мене виникла ідея запи$ сати листи і вірші Василя Стуса з неволі. Сподіваюся, диск наші діти послухають”. Літературознавець, лауреат Національної премії України ім. Тараса. Шевченка Дмитро Стус, який з побратимами 20 років тому перевіз батьків прах на Байкову го$ ру, зізнався, що в нього були неп$ рості взаємини з батьком, та все ж він вирішив зайнятися його твор$ чою спадщиною. І лише тоді, коли розбирав його записи, вивчаючи і впорядковуючи рукописи, він осяг$ нув, якої величини це була Людина, і вирішив уже для власних дітей під$ готувати книжку “Листи до сина”. Кошти на видання виділив благо$ дійний фонд Анатолія Матвієнка “Україна Інкоґніта”. А тепер до вшанування пам’яті Стуса долучився й Олександр Бис$ трушкін. Після Галини Стефанової й Романа Семисала це вдала спроба прочитання. Він не грав роль поета, а прагнув передати його почуття, думки.
Фото Ксенії Гладишевої
Олена ШУЛЬГА
Книжковий форум — це літера$ турний фестиваль, бізнес-форум і благодійна акція водночас. Але на$ самперед це найбільший у світі яр$ марок української книжки, адже цього року свою продукцію пред$ ставляють майже 600 українських та іноземних видавництв. Анатолій Мураховський, відкри$ ваючи прес-конференцію, зазначив, що Держкомтелерадіо цього року вперше долучився до заходу, надав$ ши на організацію і проведення 100 тис. гривень. Він матиме окремий стенд, де представлять книжки, ви$ дані за програмою “Українська кни$
Зараз вже стало звичним пов$ сюди говорити про кризу. Але доти, доки ми не усвідомимо значення книжки і художнього слова, не подо$ лаємо культурної прірви, ситуація не зміниться ні в економіці, ні в полі$ тиці. Якщо добре гартувати дух, то жодна прірва не буде нездоланною. До видання компакт-диска долу$ чилася народна артистка України Ма$ рія Миколайчук. Вона була на тому знаковому вечорі 4 вересня 1965 ро$ ку в київському кінотеатрі “Україна”, коли під час перегляду фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” Василь Стус закликав встати всіх тих, хто проти репресій, переслідувань ук$ раїнської інтелігенції. Народна пісня “Глибокий колодязь”, голос Марійки є символічним поверненням Василя у дитинство, святою водою його любо$ ві й пам’яті, віри і сподівання у немар$ ність своєї боротьби. А Василь Стус усіма силами своєї душі, свого талан$ ту, своєї людської порядності боров$ ся не лише проти аморального тота$ літарного суспільства, а й проти мис$ тецтва і літератури з бацилами рабс$ тва. У листі, датованому 4.11.1984 р., він пише: “Упродовж усієї історії 99 % митців були служками можновладців: виконували їхні забаганки, маючи за те змогу добре жити (тобто паразиту$ вати). Митці губили принциповість свою, діставали, як щоденний наряд, те, що згодом стало зватися законо$ мірністю мистецтва… Як казав Самій$ ленко, “Тарас Григорович помер, Іван Степанович у нас тепер”. Література стає цариною анемічних душ, які не га”. Пан Мураховський оприлюднив статистику за даними Книжкової па$ лати імені Івана Федорова. Статис$ тичні дані в устах виконувача обов’язків голови Держкомтелера$ діо звучали оптимістично, але не вельми переконливо. Відсоток назв виданих цього року книжок зріс по$ рівняно з виданими торік, але пан Анатолій не уточнював, скільки в цьому переліку становлять підручни$ ки, скільки — малотиражна літерату$ ра для службового користування. На переконання Олександри Коваль й Олександра Афоніна, си$ туація на книжковому ринку Украї$ ни далека від оптимізму. Падіння накладів серед ринкової книжки вміють (чи не хочуть) жити по-люд$ ськи, література стає схожою на про$ даж сиропної води, зельтерської. Тобто в міру т. зв. прогресування літе$ ратура стає все більше й більше чин$ ником не лише аморальним, а й де$ моралізаційним. Те, що вона сьогодні значною мірою стала явищем духовної не$ мочі, в мене не викли$ кає (на жаль!) сумні$ ву”. Хоч ці рядки “пато$ логічно чесного”, за вироком психіатрів, Василя Стуса написані чверть століття тому, вони не втратили акту$ альності й болять кож$ ному з нас, сьогодні проливають світло на причини суспільного занепаду і моральної деградації значної частини населення (не народу!) України. Долучився до проекту і знаний гра$ фік Сергій Якутович, створивши портрет нескореного поета$ політв’язня. Виразний дизайн — Юрія Марусія. А видано компакт за фінансової підтримки Ві$ талія Кличка. І це особливо втішно: так хочеться, щоб відомі українські боксери, футболісти, олімпійські чемпіони знали і цінували українську мову і культуру. Бо ж, як писав поет, “український інтелігент — на 95 % чиновник і на 5 % — патріот. Його патріотизм ні до чого не зобов’язує. Ми — в’язні історії…” Хоч як прикро, а більшість киян мовчки заплющують очі на те, що сьогодні діється в столиці. Одне з найгарніших міст Європи перетво$ рюється на кам’яний мішок, смітник, втрачає парки і сквери, свою україн$ ську душу і таємничу ауру. І тому до$ речно, що диск із листами доповне$ но враженням поета про святкуван$ ня Києвом 1500$ліття (запис 9—10): “Київ замість живого міста перетво$ рюється на маскарад. Золотоголо$ вий Київ — змієголовий”. Директор Інституту літератури НАНУ Микола Жулинський підкрес$ лив, що образна структура віршів Василя Стуса складна, тут макси$ мум оголених почуттів. Ми ще сповна не оцінили поезію цього митця. Це абсолютно новаторський підхід до форми, виняткове само$ наповнення кожного рядка. І пере$ дати це не так просто. Олександр Биструшкін записав Тараса Шев$ ченка, Івана Франка, тепер маємо Василя Стуса у його прочитанні. Академік тепло говорив про свого колишнього аспіранта, а те$
Олександр Биструшкін і Дмитро Стус пер наукового співробітника Інсти$ туту літератури Дмитра Стуса. Хто читав його монографію “Василь Стус: життя як творчість”, теж від$ значив відвертість сина, його неп$ росте сприйняття батька. Написав Дмитро про це із сумлінням, він доклав чимало зусиль, щоб вирва$ ти з кадебістських схронів творчу
Очевидець і літописець · “Людина — це обов’язок, а не титул”. · с. 10сторінка оригіналу ↗ Із 10 до 13 вересня проходитиме ХVІ Міжнародний книжковий ярмарок “Форум видавців у Львові”. З цього приводу в Укрінформі відбулася прес конференція, у якій взяли участь виконувач обов’язків голови Держкомтелерадіо Анатолій Мураховський, президент громадського об’єднання “Форум видавців” Олександра Коваль та президент “Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів” Олександр Афонін.
збільшується, і без відновлення кредитної політики українським ви$ давцям буде дуже важко. Попри все, Форум у Львові, за словами Олександри Коваль, не зменшився, хоч приміщення затіс$ не. Передбачають, що цього року участь у ньому візьмуть підприємс$ тва гуртової й роздрібної торгівлі, поліграфічні підприємства, вироб$ ники й розповсюджувачі електрон$ них видань, програмного забезпе$ чення, аудіо$ й відеопродукції, біб$ ліотеки, громадські організації, лі$ тературні агенції, асоціації, куль$ турні центри й фонди з України, Ро$ сії, Польщі, Австрії, Франції, Німеч$ чини, Ізраїлю, інших країн світу. Серед акцій, запланованих на Форумі, — Всеукраїнський конкурс
“Книга Форуму видавців—2009”; бізнес-форум “Українське книгови$ дання в умовах кризи: час змін” за участю керівників Держкомтелера$ діо й місцевих органів влади, полі$ тиків, керівників видавництв, жур$ налістів, вітчизняних і закордонних експертів; Міжнародний літератур$ ний фестиваль — літературні читан$ ня-тандеми українських й інозем$ них письменників; дискусії, “круглі столи”, зустрічі з авторами. Плану$ ють, що участь у фестивалі візьмуть майже 200 письменників з України й 18 країн. Важлива подія — дискусія “Сучасна література: національне versus глобальне”. У ній братимуть участь Ігор Стокфішевський (Поль$ ща), Альгерд Бахаревіч (Білорусь), Роман Симич (Хорватія), Джон Бер$
Роде наш красний · “Розділене горе — це половина горя, а розділена радість — подвійна радість”. · с. 11сторінка оригіналу ↗ Надія КИР’ЯН Фото автора
Історія, схожа на казку, поча$ лася, коли одного дня підприє$ мець Іван Суслов із дружиною та маленькими дітьми Євгеном і Сашком вирішили відпочити у селі Буки Сквирського району на Київ$ щині. Узяли палатку, рюкзаки. Тут, на природі, був такий спокій, що Іван Миколайович проспав трохи не добу. Вирішив, що це Знак Гос$ подній, що він має залишитися тут жити й працювати. Звернувся до сільської влади з проханням про$ дати ділянку землі, де було вели$ чезне сміттєзвалище. Сказав, що побудує тут церкву. До пропозиції поставилися скептично. Однак, оскільки гроші були потрібні, ді$ лянку продали.
Священики храмового комплексу вітають родину
Подарунки від дітей — найдорожчі
І почалися дива. Сміття вивезли (розповідають, кількасот КАМАЗів). Нині тут височіє дивовижний храмо$ вий комплекс Святого Євгенія Вели$ комученика. Будівництво триває, споруди будують за індивідуальними проектами, роботи ще чимало, але храм уже діє. Іван Миколайович — великий мрійник, але, на відміну від багатьох, уміє втілювати в життя найфантас$ тичніші проекти. Колись сказав: “Хо$ чу мати 50 дітей”. І заснував “Центр розвитку дитини” сімейного типу. Згадує голова села Буки: “30 серпня 2002 року сюди привезли сімох ма$ леньких горобеняток, наполоханих і нещасних. Тепер вони веселі й задо$ волені. Завдяки цьому наше село стало відоме на весь світ”. Нещодавно “Центр розвитку дитини” відзначив знакову дату —
лодимирові Хомку. Першим скушту$ вало коровай-рекордсмен рівнен$ ське подружжя Куліїв, яке прожило разом 57 років, потім молодята, які одружилися цього дня, й усі охочі. Хоч насправді охочих виявилося значно більше ніж шматків короваю. Недавно на Сорочинському яр$ марку тамтешні майстри також спекли рекордний коровай. Його ва$ га була 160 кілограмів, на нього піш$ ло 105 кілограмів борошна і 155 ку$ рячих яєць. Втім, цей рекорд прот$ римався лише тиждень. Цікаво, скільки ж протримається рівненське досягнення.
сім років (сімка — улюблене число господаря). На свято з’їхалися гос$ ті — серед них і ті, які підтримали заклад під час його створення, й нові друзі. Кожному гостеві діти вручали “листочок”, де писали святкові побажання, потім їх при$ кріплювали до “дерева щастя”. На літній сцені — діти, яких у гос$ подарів уже 26. Власними силами підготували концерт: співали, тан$ цювали, дякували батькам, надавали слово гостям. І згадували минуле: 2003 року — вперше відпочивали в Яремчі. Після відпочинку сім’я по$ повнилася. 2004$го — вперше побу$ вали за кордоном. 2005$го — на морському узбережжі в оздоровчо$ му комплексі “Бригантина” в селі Коблево на Миколаївщині; 2007 року — відкрито стадіон, облаштовано спортивний майданчик. 2008$го — перша усиновлена дитина Роман Суслов став курсантом Академії СБУ, чим пишається вся велика родина. У кожної дитини власна історія приєднання до цього колективу, але всі задоволені, що потрапили сюди. Дякуючи батькам, Роман сказав: “Якби не ви, то й не знаю, як склала$ ся б моя доля. Спасибі, що ви є, та$ кі лагідні, чуйні, добрі”. Цього року ще четверо вступили до ВНЗ. Як хвилювався батько, щоб вони стали студентами! До речі, для кожної ди$ тини він будує квартири, щоб, закін$ чивши навчання, вони повернулися в рідне село. Голова Сквирської райради Ва$ силь Титарчук сказав, що в цій сім’ї немає власних і чужих дітей — усі рідні, дорогі. Мама Наталія Микола$ ївна, директор Центру, багато пра$ цює, адже за цим святом стоїть що$ денна копітка робота. Звичайно, як і скрізь, є багато проблем, які треба розв’язувати.
У таких будиночках будуть квартири для дітей
Голова Сквирської райдержадмі$ ністрації Тетяна Власюк зазначила, що родина Суслових живе за прин$ ципом: розділене горе — це полови$ на горя, а розділена радість — по$ двійна радість. Вітали ювілярів від Міністерства сім’ї, молоді і спорту, Білоцерків$ ського інституту економіки та управ$ ління, Агропромислової корпорації “Сквира”, Сквирської районної лі$ карні, багато інших друзів. Прозву$ чала думка, що Іван Суслов — це справжній Герой України, який ство$ рив “шматочок щастя”. Син Івана Миколайовича Євген Суслов, нині народний депутат, який свого часу став наймолодшим мером у Європі, згадав: “Коли у сім’ї було нас лише двоє, я мріяв, щоб у мене було ще хоч двоє братів, бо, коли ми гралися, не вистачало двох солдатів. (Ці слова викликали у кожного з при$ сутніх щиру доброзичливу усмішку). Тепер мрія здійснилася. Бажаю бра$ там і сестрам, щоб Бог тримав над ними свою руку, щоб вони виросли гідними громадянами держави”. А Сашко сказав, що хоче подарувати батькам на золоте весілля золотий автомобіль, і що не може так довго одружитися, бо шукає дружину, схо$ жу на маму, а це дуже важко. Діти Суслових мають усе необ$ хідне — комп’ютери, книжки, спор$ тивний інвентар тощо. І найцінніше — ласку і любов батьків, якої виста$ чає на всіх. Недаремно дитячі пісні були про рідну хату, про маму, тата, країну дитинства, зігріту сонцем і теплом, про те, що “нічого кращого не треба, коли збирається вся сім’я”. Свято вдалося. А насамкінець священики місцевої церкви подару$ вали дітям ікону Божої матері, щоб оберігала цей дім і його мешканців.
Роде наш красний · “Розділене горе — це половина горя, а розділена радість — подвійна радість”. · с. 11сторінка оригіналу ↗ Євген БУКЕТ
Тепер лелеки у Грузь$ кій гніздяться здебільшого на старих електричних стовпах, до яких люди при$ ладнують ободи від возів. А колись гніздилися вони на столітніх покручених де$ ревах, що пам’ятали якщо не Київських князів, то ко$ заків — безсумнівно. На одному такому ду$ бові навесні звила гніздо пара лелек. Діти назвали їх Лелем і Ладою. Красиві, горді птахи були їхніми улюбленцями. Вони вдвох або повільно ходили Бру$ силівським шляхом, або низько кружляли над се$ лом і зовсім не боялися людей. Малеча навіть збудувала для лелек го$ дівницю. Скоро у Леля й Лади з’явилися пташенята. Ма$ ти сиділа з ними, а батько годував усіх зі свого вели$ кого червоного дзьоба. Якось уночі здійнялася над Грузькою велика буря. Злива стояла стіною, гур$ котів грім, а небо повсяк$ час різали блискавки. Од$ на з них раптом влучила в дуб, на якому гніздилися лелеки. Вмить він розчах$ нувся, і величезна гілка накрила гніздо. Уранці, коли буря вщухла, діти побачили Ле$ ля, який кружляв навколо старого розчахнутого блискавкою дуба і бив кри$ лами ненависну гілку. В гнізді плакали пташенята… Грузецькі чоловіки як могли швидко прибрали товсту відламану гілку з гнізда. Пташенята вціліли, а їхня мати, що, схоже, під час зливи накрила їх кри$ лами, уже заклякла. Гілля$ ка вбила її. Чоловіки зняли Ладу і поховали, а Лельо заходився годувати пта$ шенят… — Шкода його, — ска$ зав дядько Захар, — до$ живатиме останнє літо до буслового суду. У лелек, кажуть, — лише одна па$ ра на все життя. І якщо хтось із них після літа зостається сам — його у вирій не пускають.
* * * Є на горбку в Обирках кругленьке маленьке бо$ літце, що наповнюється водою, лише коли тануть сніги. А коли з дерев по$ чинає падати листя, воно вщент заповнюється бус$ лами, які злітаються зві$ дусіль. Тут вони прово$ дять "буслів суд" — виз$ начають, кого брати до вирію, а кого ні. Лельо покірно стояв, коли інші лелеки, стукаючи дзьобами, підкидали його крилами. Щоразу їхні уда$ ри були дедалі відчутніші, й зрештою він упав, заби$ тий до смерті. Не може летіти до ви$ рію той, хто не вберіг свою пару. Такий суворий буслів суд.
Роде наш красний · “Розділене горе — це половина горя, а розділена радість — подвійна радість”. · с. 11сторінка оригіналу ↗ Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська обл.
У Рівному пекарі й кондитери ВАТ “Поліссяхліб” створили найбільший весільний коровай. Його розміри вписано до Книги рекордів України. Офіційно засвідчено, що вага ко$ роваю — 175 кілограмів, один метр 30 см заввишки. На виготовлення такого красеня використано 140 кг борошна, 210 яєць і 25 кг цукру. Рівненські пекарі випікали весіль$ ний коровай три доби, щоб встигнути до святкування Дня міста. Розрізати коровай доручили мерові Рівного Во$
Школа · “Художня подача у вихованні дитини значуща насамперед для підготовки позитивного світобачення”. · с. 12сторінка оригіналу ↗ В’ячеслав ЛЕВИЦЬКИЙ Фото Максима КОРОДЕНКА
Прихід вересня, давнього при$ хильника викладацьких мантій, цього року міг би вразити більшість допитливих киян. Річ у тому, що, крім звичайних гамірних класів чи аудиторій, йому вдалося приво$ рожливо відчинити двері до одного з найлегендарніших освітніх закла$ дів. Ідеться про колегію Павла Ґа$ лаґана, у залах якої Національний музей літератури України відкрив промовистий вернісаж. У його гемінґвеївській назві від$ лунює щось насторожене й водно$ час розкуте, але напрочуд співмір$ не вистояним осіннім починам. “Свято, яке завжди з тобою” — це лаконічна експозиція, у якій збіга$ ється кілька планів Дня знань. Ка$ лендарно розпочатий 1 вересня, захід організував колектив видав$ ництва “Педагогічна преса” на чолі з Юрієм Кузнецовим, доктором фі$ лологічних наук, членом-кореспон$ дентом Академії педагогічних наук України, заслуженим працівником освіти України. А найголовніше — кілька поколінь відвідувачів до 12 вересня можуть ознайомитися з доробком художників, що офор$ млювали книжки. Андрій Віксенко, Цезарій Гануш$ кевич, Ольга Зернецька, Володимир Литвиненко, Валерій Соловйов — не лише переможці Всеукраїнського конкурсу підручників. Ці майстри вже успішно представляли роботи в Польщі, Німеччині й інших країнах. Урешті, саме їхнє багатоголосся в партитурі живопису, графіки, фото$ мистецтва може бодай натяково розкрити загадку, бентежливу для численних учнів, зокрема semper ti$ ro. Звісно, бо хіба малоцікаве “зад$ зеркалля” задачників і хрестоматій, а надто авторів видань?!. Урочисте відкриття виставки розпочала подякою “Педагогічній пресі” й напутнім словом до гостей заступник директора літературно$ го музею Раїса Сеннікова. Василь Кремень, президент Академії педагогічних наук Украї$ ни, головний редактор журналу “Педагогіка та психологія”, слушно зауважив: сучасну підручникову традицію започаткувало видавниц$ тво, яке очолює Юрій Кузнецов. А художня подача у вихованні дитини значуща насамперед для підготов$ ки позитивного світобачення.
Голова Всеукраїнського това$ риства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, письменник, народний депутат Ук$ раїни Павло Мовчан наголосив на прикметній аурі Музею літератури. Вже неодноразово учасники вис$ тавок у цьому приміщенні здобува$ ли найвищу державну відзнаку — Національну премію України імені Т. Шевченка. Її варті й творці цього$ річного свята. Надто, що представ$ лені картини справді “літературні”. Зокрема, роботи Володимира Лит$ виненка нагадали Павлові Мовчану символізм Моріса Меттерлінка й упевнили в рішучому розвитку пи$ томо українського шкільництва. Академік Національної академії наук України Микола Жулинський, директор Інституту літератури, го$ лова редакційної ради журналу “Українська мова й література в се$ редніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах”, зауважив, що верес$ невий захід — чи не перша ластівка у презентації не лише проектів ви$ давництв, а й духовного життя їхніх колективів. Привітання учасникам адресу$ вала й Катерина Ющенко, голова наглядової ради фонду “Україна— 3000”. До її щирих побажань долу$ чився Микола Берізко, заступник керівника департаменту Секрета$ ріату Президента України.
Слово Павла Мовчана
Виправдав очікування відвіду$ вачів і Юрій Кузнецов. Він — не ли$ ше вимогливий видавець, а й дос$ лідник імпресіонізму. Оскільки більшості художників притаманні відлуння цього стилю, коментар науковця виявився дивовижним “прологом”. Три музейні зали підказують, що “позапрограмовий” простір ве$
Виступає Василь Кремень ресня навчального скидається на вигадливий лабіринт. Скоритись його заломистим поворотам зму$ шує наскрізна серпанковість робіт Андрія Віксенка вже на початку експозиції. Мовчазні плеса і при$ спані срібні стежки художник вино$ сить на туманне тло, ніби утопічний острів Лапута, відвіданий героєм Джонатана Свіфта. Цезарієві Ганушкевичу влас$ тиво з найнеобачнішої відстані вхоплювати краєвиди вивержень або рвучких скелястих підйомів. Завмерлі обриси на його полот$ нах миттєво пронизуються матіс$ сівською пластикою й стрімкою насиченістю палітри. Блукальцеві “одвічним святом” зостається хі$ ба здогадуватися: чи не робота над “Алгеброю і початками аналі$ зу” навіяла Ганушкевичу напруже$ но$“параболічну” формулу? Здавалося б, полотна Воло$ димира Литвиненка ще суттєвіше загострюють конкретику спосте$ реженого. Правда, це відбуваєть$ ся непередбачувано. Художнико$ ві — дбайливому натхненнику виставки — притаманна окресле$ ність плетива підсвідомого. Цьо$ му й присвячено один із пред$ ставлених циклів. Автор теж оп$ редмечує передні плани, найре$ тельніше — у портретах. Фактура якого ми звикли, яке дітям свого часу нав’язували в школі, й не таке, як у дорослих. Усі твори високого мистецького рівня, відчувається, що це майбутні художники, що зними працюють талановиті педаго$ ги, майстри своєї справи”. Малюнки різні за технікою ви$ конання, стилем. Вік авторів — від чотирьох до сімнадцяти років, від$ повідно різний вибір літературних творів і їхнє розуміння. Найбільше дітей зацікавили видовищні карти$ ни з масовими дійствами: “Ніч пе$ ред Різдвом”, “Сорочинський яр$
його героїв часто по-бароковому повновида й життєствердна, втім, із мимовільною босхівською над$ реальністю зажури. Через це їхні збуремлені краєвиди вдало пере$ гукуються з Віксенковими “ост$ рівними” теренами. Як і олюднені фотопанорами Валерія Соловйо$ ва, де за кожним примруженням криється дещиця внутрішнього сяйва. Зрештою, найподібніша до нитки Аріадни підсумкова й па$ м’ятлива добірка робіт Ольги Зер$ нецької. Кожному з її образів (а це здебільшого квіти) характерна легка стрункість. Силуети півників або гладіолусів зависають на про$ зорому тлі, мовби півзасвічені не$ гативи. Найзахопливіше те, що кожен — з ретельно з’ясованою ботанічною латинською назвою! “Ноктюрн” — так іменується один із циклів мисткині. Чи пов’язаний він лише з колористичним заду$ мом? Вочевидь, проте відчуття естетичної гри з формами, завдя$ ки якій “початок свята” вивершу$ ється “повечорілим” жанром, не минає. Приємно, що 7 вересня у залах музею також розпочалися київські педагогічні читання. Во$ ни відбуваються в рамках діяль$ ної співпраці ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка з викладачами міста. Новий навчальний рік означений шефством просвітян над школа$ ми, названими іменами видатних літераторів. Упродовж заплано$ ваного діалогу вивершуватимуть$ ся славетні традиції Бориса Грін$ ченка та Лесі Українки, що стояли біля джерел столичної “Просві$ ти”. Саме таким взірцем керують$ ся їхні сучасні послідовники, від$ недавна очолені заступником на$ чальника Головного управління освіти м. Києва Василем Гераси$ менком. За мету ж уже накресленого малярського маршруту організато$ ри вбачали наснажливий доказ співпраці всіх співробітників “Пе$ дагогічної преси” — від директора до коректора. Їм це вдалося довес$ ти. Тому невипадково при виході перші відвідувачі побачили батико$ ву мжичку, що здіймала музей, ніби повітряний острів.
марок”, “Вечір напередодні Івана Купала”, “Майська ніч, або Утопле$ на” тощо. А деякі вражають недитя$ чим розумінням складніших тем (“Ніс”, “Мертві душі” “Шинель”); трагічних сторінок біографії пись$ менника. Наприклад, шістнадцяти$ річні москвичі Юлія Орлова та Роді$ он Воронков вдало відобразили стан письменника в ті хвилини, ко$ ли він спалював другий том “Мер$ твих душ”. Виставка ще раз переконує: всі діти мають талант, його треба тіль$ ки відкрити й підтримати.
Школа · “Художня подача у вихованні дитини значуща насамперед для підготовки позитивного світобачення”. · с. 12сторінка оригіналу ↗ Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
цею мистецтв №133, та В. Рома$ нов, заступник директора з есте$ тичного циклу московської ЗОШ №1188 з поглибленим вивченням образотворчого мистецтва. Відвідувачі ознайомилися з творами дітей з Харкова, Одеси, Києва, Львова, Москви. На відкрит$ ті виставки Сергій Гричанок сказав, що ідея створення цього проекту
Надія КИР’ЯН Фото Ксенії ГЛАДИШЕВОЇ
У Національному музеї літера$ тури України відкрилася виставка дитячих робіт за мотивами творів Миколи Гоголя. Організатори укра$ їнсько-російського проекту “Гоголь і наша епоха” — С. Гричанок, зас$ тупник директора харківського лі$
Данило Галюк, м. Харків (10 років), “Ніч перед Різдвом”
народилася як чудова пер$ спектива не лише популя$ ризувати творчість класика світового рівня, а спробу$ вати поглянути на нього очима сучасних дітей, про$ вести аналогію з нашою дійсністю, адже кожне по$ коління у творчості видат$ ного письменника знахо$ дить щось власне. Нелегко пояснити дітям, що сміх бу$ ває й крізь сльози, що в кожній драмі є комедія, що любов до сина й до батьків$ щини — різні почуття. Вис$ тавка свідчить, що це вда$ лося. Високо оцінили роботи викладачка Київської школи мис$ тецтв ім. М. Вериківського народна майстриня Раїса Чайкіна, викла$ дачка Центру творчості Києво-Свя$ тошинського району Ірина Кожуш$ на, заслужений працівник культури України, лауреат літературних пре$ мій Анатолій Качан, письменниця Марія Морозенко. Враженням поділилася стар$ ший науковий співробітник музею Оксана Хлоп’яча: “Виставка цікава тим, що ми бачимо дитяче сприй$ няття творчості Гоголя в сучасному світі. Воно не хрестоматійне, до
Сергій Гричанок й Анатолій Качан
Подорожні нотатки · “Українська громада в Британії видалася мені згуртованою”. · с. 13сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
підприємств іноземцям, тож люди опиняють$ ся без роботи і кусня хліба. Українська полі$ тика зробила все для того, щоб мільйони ук$ раїнців позалишали домівки (і не лише десь у селах, а й навіть у столиці) в пошуках кращої долі в чужій країні. І нікого не турбує, чому щороку ці потоки збільшуються, ніхто не пе$ реймається тим, що потрібно зробити, щоб захистити українців від вимушеної економіч$ ної міграції. У такому разі гасла, що лунають від посадовців і Президента країни про те, що вони дбають за український народ, — порож$ ня балаканина. Дбають за великих інвесто$ рів, які заробляють мільярди на Україні, бо з цього перепадає і в “державні кишені”, але за звичайних людей, які в ґумових човнах пе$ репливають Ла-Манш, щоб знайти заробіток бодай прибиральниці чи слюсаря, не дбає ніхто. Усе-таки українська громада в Британії видалася мені згуртованою. Є церкви (гре$ ко-католицька, православна), є свої цен$ три… Звичайно, з логістикою нині виникають проблеми. На жаль, нам із колегою-філоло$ гом Оксаною Приходько так і не вдалося за допомогою британських українців розшука$ ти могили знаної української еміграційної поетеси Галі Мазуренко (Галина Сергіївна Мазуренко-Боголюбова, член-засновник об’єднання українських письменників “Сло$ во”, художниця (превалює сюрреалістична поетика), авторка поетичних збірок “Поро$ ги”, “Ключі”, численних історичних опові$ дань). Прикро, що навіть таких визначних для української культури імен не фіксують.
ЧОРНОБИЛЬ ОЧИМА БРИТАНСЬКОГО ПОЕТА Насамкінець, уже за день до відльоту, відбулася несподівана зустріч із британ$ ським письменником Маріо Петруччі, авто$ ром поетичної збірки “Важка вода: вірші про Чорнобиль”. Деякі вірші з неї було опубліко$ вано в журналі “Всесвіт” у моєму перекладі. Маріо — знана фігура у британській літера$ турі. У лондонському поетичному кафе на стіні — його величезний портрет як пред$ ставника сучасного літературного мейн$ стриму. Однак Маріо в розмові менш опти$ містичний: поетичні смаки в Британії погір$ шуються, люди просто не вміють читати пое$ зію, а навчити їх розуміти мистецтво поетич$ ного слова — справа неприбуткова. Поет розробив курс, орієнтований на те, щоб нав$ чити сучасних читачів розуміти поетичний світ. Курс мав успіх, його придбала одна літе$ ратурна асоціація в Британії й “запхнула” десь у куток свого сайту, тож не кожен помі$ тить цю прекрасну методичну розробку, якій Маріо віддав 18 місяців свого життя. Сумно, що ми поступово відходимо від справжньої поезії, натомість наше життя де$ далі більше технізується. Але, як мудро зау$ важив Джон Веддінґтон-Фезер, нові техно$ логії мають спрощувати лише технічний бік нашого життя, щоб ми мали змогу більше ча$ су присвятити вічному мистецтву.
P.S. На цьому двотижнева мандрівка до# бігла кінця. Звичайно, важко описати Брита# нію в усій повноті. Вийшов маленький нарис: Британія очима українця. Ця острівна країна різноманітна: країна високої культури, в якій, проте, неприбраним видається місто, де на# родився Шекспір; країна мультикультурна, але жорстка до “інших” (третьосортних) представників світу; країна демократична, але яка розуміє стурбованість Москви у зв’язку з непродуманою політикою США (зокрема, за часів Джорджа Буша-Молодшого); країна, до якої тікають заробітчани з усього світу; країна, що дбає за своїх меш# канців; пост-імперія, що прагне розгрішити# ся зі своїм колонізаторським минулим… Оз# начення можна підбирати безконечно. Для кожного Британія буде своя. Все одно про всі моменти не встигну розповісти в межах однієї статті (згадалася зустріч у Білорусько# му центрі, організована за сприяння Віри Річ, з отцем Олександром, дуже приємною, шля# хетною людиною-архіваріусом, якому бо# лить нинішня ситуація в авторитарній Біло# русі). Приємно, що українська культура посту$ пово проникає на цей чарівний острів (у Кем$ бриджі нарешті відкрито українські студії, які очолює доктор Рорі Фіннін) через таких лю$ дей, як перекладачка і журналістка Віра Річ, Ольга Керзюк, Марта Єнкала. Хочеться віри$ ти, що коли все-таки Україна стане частиною європейського простору (юридично), то британська та українська культури не відчу$ ють величезної прірви, що поглиблювалася десятиліттями, а знайдуть спільні вектори для подальшого взаємного збагачення.
Подорожні нотатки · “Українська громада в Британії видалася мені згуртованою”. · с. 13сторінка оригіналу ↗ Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, Києво-Могилянська академія, “Всесвіт”
Закінчення. Початок у ч. 35 за 2009 р.
БРИТАНІЯ — КРАЇНА ЩАСТЯ І все-таки Англія гетерогенна. Крім роз$ маїття етнічного складу, можна вказати на велику відстань між класичним британським невеличким містечком і Лондоном. Мені ви$ пала нагода побувати в Шрусбері, маленько$ му містечку, що розташоване за три години їзди потягом від Лондона. У цьому мальов$ ничому містечку мешкає мій друг письмен$ ник Джон Веддінґтон-Фезер. Моє перебування осторонь “заклопота$ ного Лондона”, як кажуть англійці, ствердило в такій думці: в Англії для людини пенсійного віку життя тільки починається. Якщо в нас літні люди часто опиняються за межею, жи$ вуть лише думкою про день отримання пен$ сії, про що свідчать періодичні черги до “пен$ сійних” віконечок на пошті, то в Британії ці люди мають усе. Держава подбала, щоб ос$ танні роки життя вони провели якомога щас$ ливіше. Літні люди мають можливість купити заміський маєток (це приблизно півмільйона британських фунтів), подорожувати, влаш$ товувати світські раути. І люди розважають$ ся, спілкуються — одне слово, живуть повно$ цінним життям, якого українці поважного віку не можуть собі дозволити. Хіба можна про$ жити на пенсію 800 грн, якщо левову частку “з’їдають” комунальні платежі й харчування? Наша державна система не зацікавлена в то$ му, щоб забезпечити людині, яка працювала на благо своєї країни в певній царині, гідну старість. Мене здивувала одна родина, дру$ зі Веддінґтон-Фезера, які одружилися чоти$ ри роки тому (їм далеко за 70). Вони позна$ йомились на круїзному лайнері, що з Одеси вирушав до Туреччини. Одеса — популярний курорт серед бри$ танців: і дешевий, і комфортний. Звідти вони часто вирушають до Туреччини, одного з найдешевших світових курортів. Загалом ставлення англійців до України прихильне, правда, віднедавна Україна не сходить з уст мешканців Британського ост$ рова. Причина — газові конфлікти. На жаль, контексти, в яких постає наша країна, не вельми привабливі. Це доводилося чути від людей різного соціального статусу: Україна дедалі більше почала негативно заявляти про себе. Українська боротьба за незалеж$ ність у газових відносинах через брак дипло$ матії, що могла б донести розумний меседж до Європи, перетворюється на паплюження української політики в очах іноземців, що до$ повнюється вже, правда, поодинокими пові$ домленнями, що Україна вже півроку працює без міністрів, і дедалі більше міністрів пи$ шуть заяви про звільнення, а декого “опози$ ціонери” активно намагаються звільнити, на два тижні забуваючи про всі інші проблеми під час світової економічної кризи. Певно, питання “націоналізму” в нас і досі значно важливіші, ніж стратегії зовнішньоекономіч$ ної діяльності.
УКРАЇНА — РОСІЯ — БРИТАНІЯ: ЧОМУ ТРИКУТНИК (НЕ)МОЖЛИВИЙ? Ставлення до Росії в британців особли$ ве: вони чітко розрізняють Москву як центр імперії, як простір “путінського” тоталіта$ ризму й велику Росію, що переважно асоці$ юється із Сибіром. Під час перебування в Британії однією з центральних новин стала звістка про візит президента США Барака Обами до Москви. Всі статті в центральних газетах починалися з колажу: трап, яким спускається з літака Обама, спрямовано в пащу до сибірського Мед… тобто ведмедя. Так, Москва (Кремль) для Заходу — цілкови$ тий простір людської несвободи, страху й небезпеки. І все-таки, навіть розуміючи це, часто до$ водилося чути, як британці виправдовували політику Росії, мовляв, росіяни налякані не$ розумною поведінкою США, які можуть ні з того ні з сього розпочати війну (як в Іраку), тож доводиться тримати руку напоготові… Чого — залишається запитати. Ядерного че$ моданчика? Звичайно, все це результат роботи ро$ сійських дипломатів радянської школи, які вміють переконувати Захід у тому, чого не$ має насправді й навпаки. Британці й досі по$ декуди засліплені екзотикою російського Сибіру, який оспівав іще на початку ХХ сто$ ліття французький поет Блез Сандрар у “Транссибірському експресі”. Зрештою, Британія, як ніхто більш, здатна оцінити по$ туги мілітаристської імперії нового часу, а от$
же, вона розуміє, що з інтересами імперії все одно доведеться рахуватися. Проте саме Британія нині виступає одним із найбільших лобістів демократії у світі. Бага$ то британців залучені до різноманітних проек$ тів із підтримки демократії. Я мав нагоду зус$ трітися з професором Аланом Флаверсом, фізиком, який працює в царині ядерної енер$ гії. Свого часу він зробив дуже багато для по$ ширення у світі знань про Чорнобиль, як, до речі, й Віра Річ, яка була однією з перших, хто в міжнародній пресі сказав про чорнобиль$ ську біду. Нині доктор Флаверс — представ$ ник Європейського Молодіжного Парламен$ ту. Він відвідав Україну й Грузію, щоб з’ясува$ ти основні проблеми сучасної грузинської мо$ лоді, її настрої й переживання. Такі поїздки вкрай важливі, щоб здійснювати моніторинг міжнародної політичної ситуації. Адже саме молодь — рушійна сила, здатна до великих соціальних та історичних змін.
Віра Річ
УКРАЇНЦІ НА ОСТРОВІ: ВТЕЧА ЧИ ВИРОК? Чисельність української громади на Бри$ танському острові значна. А кількість неле$ гальних заробітчан ще більша. У Лондоні ме$ ні випало побувати в Союзі українців у Вели$ кій Британії. Це по-сучасному обладнаний будинок із величезною бібліотекою. Найбіль$ ше вразили речі Степана Бандери, які збері$ гаються на балконі. Це не копії й не муляж. На сорочці — пляма від кулі. Вразила також бібліотека Союзу. В ній — фонди видатних українських письменників, які мешкали на острові й за заповітом пере$ дали їх до Союзу. Щороку сюди приїздять дослідники з України й світу, щоб попрацюва$ ти з рідкісними виданнями. Побачив на стела$ жах і видання про Голодомор (зокрема дос$ лідження Джеймса Мейса, якого шанують у Британії); українські альманахи початку ХХ століття, книжки доби бароко, рідкісні в Укра$ їні видання поезії Ліни Костенко. У підшивці видань, пов’язаних із британсько-українськи$ ми відносинами, знайшов своє інтерв’ю з Ві$ рою Річ, яке готував для української преси 2005 року. Але найцікавіше було побачити світлини, на яких Віра Річ, іще зовсім юна, ра$ зом з матір’ю Магдалиною проводжають в ос$ танню путь Степана Бандеру. Віра Річ — ціла академія наук на Британ$ ському острові. Ця людина зробила для укра$ їнської культури значно більше ніж деякі наші академічні спільноти й міжнародні фонди. Її переклади Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Павла Тичини, Михайла Драй$ Хмари, Ліни Костенко, Василя Стуса вража$ ють довершеністю. Віра Річ дошукується пра$ давніх пластів англійської мови, щоб майстер$ но передати український оригінал, адже часто українська поезія не така вже і проста для анг$ лійського перекладу (це не переписати Тичину англійським неримованим віршем і сказати, що це — Тичина по-англійськи). Віра Річ пра$ цює 24 години на добу, і цього їй замало, щоб завершити розпочате. Мені випала честь побачити пані Віру в робочому процесі перекладу “Гайдамаків” Шевченка: як відбувається пошук слова, від$ чуття ритму та внутрішньої символічної об$ разності, як вловлюються звукові символічні зв’язки, явища алітерації й асонансу, що ма$ ють бути адекватно передані англійською мовою.
Наприкінці 2007 року за підтримки Інсти$ туту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ вийшло видання вибраних поезій Т. Шевченка в пе$ рекладі Віри Річ із передмовою академіка Івана Дзюби. Це фундаментальне академіч$ не видання має назву “Тарас Шевченко. Вибрана поезія. Живопис. Графіка”. Воно побачило світ у видавництві “Мистецтво” (твори Шевченка представлено і в оригіна$ лі). Упорядник й автор приміток — україн$ ський шевченкознавець Сергій Гальченко, передмову до живописних творів підготува$ ла Тетяна Андрущенко. Видання дуже важли$ ве. Крім того, що це мистецький артефакт доби, воно виконує функцію наближення найвизначніших здобутків української літе$ ратури у Великій Британії, яка насправді знає про Україну та її культуру замало. Інколи стає сумно за ту інформацію, що надходить на закордоння — про політичні скандали, корупцію або й про кількість за$
Джон Веддінґтон#Фезер гиблих в Україні внаслідок стихійних лих. Звичайно, це правда життя, але скільки ще ми самі не дбатимемо про формування по$ зитивного іміджу про себе у світі?! І літерату$ ра — передовсім той канал комунікації, що може причарувати західний світ. Скажімо, в англійських перекладах існує вся класика російської літератури — від Пушкіна, Толсто$ го, Достоєвського до Ахматової, Євтушенка, Вознесенського тощо. Натомість перекладів української літератури небагато. На жаль, це видання через невеликий об$ сяг (воно вартувало б принаймні 50 000 при$ мірників) не набуло резонансу ні в Британії, ні в нас. Прикро, що ми й досі не навчилися популяризувати власні вершинні здобутки культури. Єдиний виняток — торік до роко$ вин Голодомору у Вестмінстерському абатс$ тві провели службу по загиблих в Україні. Як розказували українці, цього дня в центрі Лондона майорів український стяг. І це справді було великим здобутком, що робить тебе гордим за рідну країну. Також я мав честь бути запрошеним на зустріч до Українського Інституту в Лондоні (директор — доктор Марта Єнкала). Інститут розташовано в самому центрі міста, поряд із ним — пам’ятник Володимиру Великому (це було місце для українських помаранчевих прочан під час революції в Україні в листопа$ ді 2004). Також неподалік розташоване і По$ сольство України в Сполученому Королівстві. Мій виступ у колі українців і однодумців було присвячено висвітленню сучасної української літературної ситуації. Ішлося про останні тен$ денції в літературі, про роль та історію журна$ лу світової літератури “Всесвіт”, про всупе$ реч-державницьку політику нинішніх україн$ ських видань, адже Українська держава аж ні$ як не зацікавлена у високому рівні власної культури: в столиці України книгарні закрива$ ють, а видавництва, які становлять скарб ук$ раїнської культури (як “Дніпро”), ледь не ви$ кидають на вулицю. Така політика — рейдер$ ська, вона далека від цивілізованих норм, що сприяють підтримці аналогічних видань у сві$ ті (як, скажімо, “Index on Censorship” у Вели$ кій Британії). Також мав розмови з “нелегаль$ ними” емігрантами, які розповіли про ті не$ людські умови, на які доводиться пристава$ ти, щоб опинитися якнайдалі від України, що її політика орієнтована на знищення малого й середнього бізнесу, на продаж українських
Арт-калейдоскоп · “Україно, ти для мене диво…” · с. 14сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
ванням. Адже ярмарок — це справді місце, де можна похизуватися майстерністю. А ще на ярмарку численні відвідувачі ма$ ли можливість зустрітися відразу з двома Го$ голями — молодим і старшим. У ролі класи$ ка були семикласник Ігор Сорока й режисер аматорського народного театру Дубенсько$ го будинку культури Андрій Федорук. З’ява цього письменника на дубенській ринковій площі була невипадковою принаймні з трьох причин — бо цього року виповнилося 200$ ліття з дня народження класика; бо він яск$ раво описав події в Дубенському замку, що розташований за сотню метрів від контрак$ тової площі (“Тарас Бульба”); бо, зрештою, так, як Гоголь, ярмарок мало хто оспівав. Щоправда, це стосується ярмарку Сорочин$ ського. Але дубенці сподіваються, що нев$ довзі їхнє місто стане нарівні із Сорочинцями в організації ярмаркування. Так воно відно$ вить свою славну традицію.
Книжка про художницю тав: “Людмило Євгенівно! Ваші роботи — втілення краси, гармонії, мудрості, словом — української душі. Виставка — подія для всіх українців Москви. Ми пи$ шаємося Вами. Спасибі за Вашу твор$ чість. Галкіна Л. В.” Низький уклін Вам, Людмило Євгенівно! Здоров’я Вам, велика Українко!
Арт-калейдоскоп · “Україно, ти для мене диво…” · с. 14сторінка оригіналу ↗ Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська обл.
1772 року, після того, як важливий торговельний центр Львів відійшов від Польщі під владу Габсбургів, великий контрактовий ярмарок почали проводити у Дубні. Саме Дубенський ярмарок невдовзі дав початок знаменитим “Контрактам” на Подолі в Києві. Нині його вирішили відновити. Перша спроба виявилася вдалою — на ярмарок з’їхався і зійшовся багатотисячний гурт.
Історія засвідчує, що у ХVІІІ столітті Дуб$ но набуло високого економічного й культур$ ного піднесення саме завдяки тутешньому контрактовому ярмарку. Починався він 7 січ$ ня і тривав цілий місяць. Для зручностей гос$ тей і купців князь Михайло Любомирський, тодішній власник Дубна, побудував кілька двоповерхових будинків навколо ринкової площі, звів ратушу і ще один палац у замку, блискуче декорований італійським зодчим Доменіко Мерліні. Дубно, населення якого тоді становило 6 535 осіб, щороку протягом двох десятиліть приймало до 30 тисяч гос$ тей. У замку влаштовували пишні бенкети, лицарські турніри, феєрверки. Тут ставив власні п’єси знаменитий польський драма$ тург Войцех Богуславський, виступала Рим$ ська опера. Під час контрактів Дубно тричі (1781 ро$ ку) відвідав польський король Станіслав Ав$ густ, де йому влаштували полювання на вед$ медя. Загалом Дубенський ярмарок зали$ шив помітний слід в історії не тільки міста, ай усієї країни.
— У Державному історико-краєзнавчому заповіднику Дубна є чимало цікавих архівних матеріалів щодо життєдіяльності міста напри$ кінці XVIII століття, — розповідає заступник Ду$ бенського міського голови Олександр Кар$ пюк. — Вивчаючи їх, ми з директором заповід$ ника Петром Смоліним вирішили ініціювати відродження ярмарку. Чимало часу й зусиль було витра$ чено на його організацію. Водно$ час, здається, всеньке місто під$ тримало цю ідею — і морально, й реальними справами. Зокрема, лісове господарство надало мате$ ріал, з якого виготовили оригі$ нальну стометрову огорожу — з плетеного гілля. Вона окреслила сектори, які заповнили майстри з різноманітними виробами. Прикметно, що участь у яр$ марку взяли майже всі міські гро$ мадські організації, українські й зарубіжні товариства. Перший Дубенський ярмарок став ярмарком ідей, талантів. Серед цих талантів виокремлю$ валася своїми диво-картинами майстриня художньої вишивки Леокадія Загальська, роботи якої пройняті українським характером, його емо$ ціями, переживаннями. А неподалік від зна$ ної майстрині розташувався куточок худож$ ника-початківця. — Жодного разу не брала участі у вис$ тавках, хоч маю чимало робіт, виготовлених із бісеру, — зізна$ ється Алла Фаст. — Почувши про ярмарок, наважилася. Ска$ жу щиро: жодного витвору не продала, бо такий у мене прин$ цип — картин не продавати. На$ томість саме через ці картини у мене зав’язалася дружба з ба$ гатьма шанувальниками народ$ ної вишивки. Я — від них, вони — від мене почерпнули багато професійних секретів. І все зав$ дяки ярмарку. Чого тільки не було на яр$ марку! Свитки, чобітки різних фасонів, постоли, що сміються всіма зморшками, шапки, як стіжки, рукавиці, циганські се$ режки з червоного золота… Гор$ шки, миски, полумиски, глечики, ринки, макітри, які жінки вибира$ ли за передзвоном. І все це са$ моробне, з мудруванням і хитру$
Арт-калейдоскоп · “Україно, ти для мене диво…” · с. 14сторінка оригіналу ↗ Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, генеральний директор Культурного центру України в Москві, доктор історичних наук
27 серпня в Культурному центрі України в Москві відкрилася виставка гобеленів народної художниці України, академіка Національної академії архітектури Людмили Жоголь.
Мисткиня удостоєна численних дер$ жавних нагород, почесних грамот, дипло$ мів, лауреат премії ім. Катерини Білокур і Всеукраїнської премії “Жінка III тисячоліт$ тя”. Втім, Людмила Євгенівна була й Жін$ кою II тисячоліття, недарма Расул Гамзатов назвав її “однією з найчарівніших жінок планети”. Для мене Людмила Жоголь — це уособ$ лення України — красивої, ніжної, талано$ витої, сильної, мужньої. Скільки разів перед гобеленами Жоголь спливали в пам’яті сло$ ва Василя Симоненка: “Україно, ти для ме$ не диво…” У витворах золотих рук майстри$ ні нема настирливих нагадувань про Украї$ ну чи української символіки, але вони диха$ ють Україною, передають її самобутні жит$ тєві барви. Ці дивовижні квіти і трави, ці со$ няшники і яблука… Вони українські, вони Україною пахнуть…
Гобелен Л. Жоголь
Твори художниці високо оцінили у вис$ тупах ректор Московського державного художньо-промислового університету ім. С. Строганова Олександр Стасюк, док$ тор мистецтвознавства Людмила Крама$ ренко, член Спілки художників Росії Степан Химочка. На відкритті виставки йшлося і про те, що торік видавництво “Либідь” видало ди$
вовижної краси книгу “Людмила Жоголь”. Її автори З. Чегусова, Т. Кара-Васильєва, Т. Придатко настільки залюблені й заглиб$ лені в унікальну творчість видат$ ної майстрині, що, здається, їхня розповідь ллється легко, радіс$ но й щиро, як українська пісня чи поетичний твір. Казкові гобелени Людмили Жоголь перебувають у музеях Києва, Москви, Мінська, Баку, Єревана, Торонто, в багатьох приватних колекціях. Понад 20 неповторних витворів майстрині прикрашають зали Секретаріату Президента, Київської міської ради, Президії Національної ака$ демії наук, Національного банку. Ними можна також милуватися в готелях “Київ”, “Національний”, “Русь”. Людмила Євгенівна створила понад 250 гобеленів іще близько двох сотень оригі$ нальних верет, ліжників, художніх розписів на тканині. Чимало з них експонували на виставках українського мистецтва у Бельгії, Греції, Італії, Канаді, Франції, Югославії, Норвегії… Загалом в Україні та за кордоном відбулося понад 30 персональних виставок Людмили Жоголь. Розгорнув книгу відгуків у виставко$ вому залі й серед перших записів прочи$
Арт-калейдоскоп · “Право бути вільним залишається актуальним”. · с. 15сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
юся, що Бог мені допоможе у здійсненні цих планів-задумів і водночас у написанні нових пі$ сень, якими артист повинен постійно поповню$ вати свій доробок. — Глядачі під час концертів просто вимолюють у Вас “старі” пісні, особливо “Явори ну”, як трапилося сьогодні. — “Яворина” — особлива пісня. Вона напи$ сана на слова прекрасного поета Степана Галя$ барди, присвячена світлій пам’яті незабутнього Назарія Яремчука. Спочатку називалася “У рай$ ськім саду”. Під час одного з концертів за кор$ доном я не заспівав її, за що наразився на після$ концертне нерозуміння публіки. Водночас варто зрозуміти, що ця пісня пройнята сумом і печаллю, і не завше спів$ звучна з урочистостями. У такому випадку своє слово каже глядач. Приміром, у Млинові на святі люд почав навіть скандувати: “Явори$ ну! Яворину!” Як тут відмовиш… Символічно: коли звучать перші акорди, всі піднімаються з місць і слухають стоячи. Це найдорожча дани$ на пам’яті всім талантам, усім вірним синам України.
Спілкувався Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська обл.
Арт-калейдоскоп · “Право бути вільним залишається актуальним”. · с. 15сторінка оригіналу ↗ Кожен концерт народного артиста України Степана Гіги — це аншлаг і воістину свято душі. Разом із його піснями хочеться любити, вірити, плакати, сміятися, мріяти, сподіватися, прощати. У цьому переконалися жителі та гості селища Млинова, до яких із концертом завітав Степан Гіга. А про всенародну любов до артиста свідчить хоч би такий факт: одна із млинівчанок прихильниць його таланту аж п’ять разів виходила на сцену, щораз даруючи співакові пишний букет троянд. Стільки квітів під час одного концерту від однієї особи, зізнається артист, він ще ніколи не отримував.
ЗАВДЯКИ ТАКИМ ПІСНЯМ УКРАЇНЦІ ПОВЕРТАЮТЬСЯ В УКРАЇНУ
Степан Гіга — перший з українських співа$ ків, який отримав “золотий диск” із нагоди поя$ ви мільйонного примірника його аудіоальбомів. Це ще одне підтвердження всенародної любові. Зокрема, його “Яворину”, присвячену світлій пам’яті Назарія Яремчука, слухають усі, як на$ ціональний гімн, — стоячи. Коли звучить його пісня “Друзі мої”, публіка по-справжньому здру$ жується, кладучи одне одному руку на плече. А “Дорога до храму” спонукає задуматися над сутністю життя. Щось схоже було й у Млинові, центральний майдан якого заради Гіги наповнився настільки, що, як кажуть, яблуку ніде впасти. А з цього ве$ лелюддя виокремлювалася симпатична моло$ диця, яка під час концерту раз по раз посилала свого чоловіка до квіткового магазину, щоб вру$ чити букет народному артистові України. — Та що там п’ять букетів, наша сім’я готова “потопити” Гігу в морі квітів, — зізнається пані Надія. — Він на таку прихильність заслуговує. — Деякий час мені довелося жити в Італії, — доповнює дружину Василь Козачук. Їдучи туди, прихопив із собою диск із піснями Степана Гіги. Потім разом із земляками, які прийшли на гос$ тину, слухали пісні. Одна із заробітчанок не ви$ тримала і каже: “Гіга мене настільки розчулив, що завтра повертаюся в Україну”.
Петро АНТОНЕНКО
Із журналістами зустрілися глава УГКЦ Блаженніший Любо$ мир Гузар, народна артистка Ук$ раїни Наталія Сумська, яка вести$ ме концерти, режисер акції Сергій Архипчук та лідер гурту “С.К.А.Й” Олег Собчук. На прес-конференції йшлося про те, що нинішній тур — продов$ ження весняної акції Церкви. Тоді, у травні, тур успішно пройшов ба$ гатьма містами України. Ось що сказав Блаженніший Любомир Гу$ зар про цю місію Церкви: “Коли ми почали дискутувати над проектом, я зрозумів, що можемо дати лю$ дям набагато більше ніж видови$ ще. Успіх концертів залежить від того, як широко ми відкриємо сер$
ЛИШЕ ОДИН КОНЦЕРТ — БЕЗ “ЯВОРИНИ”
— Приємно чути такі слова, — прокоментував почуте і побачене народний артист України. — Хоч, як на мене, не варто було чоловікові так витрачатися на пишні бу$ кети. Часом маленька польова квіточка вартує більше. Зрештою, найважливіше — щирість. У свою чергу намагаюся бути щирим, коли пишу й виконую пісні про любов, про жінок. Недавно почув одну прекрасну філософську фразу: “Якщо тобі щось дано безплатно, то безплатно його і віддай”. На її підтвердження наведу ще слова священика, який сказав: “Знаєш, Сте$ пане, а ми з тобою виконуємо однакову місію. Я виходжу перед олтарем і проповідую людям добро. І ти виходиш на сцену і проповідуєш людям добро. До церкви людей ніхто не зага$ няє. І на твої концерти також люди йдуть за ве$ лінням серця”. Звичайно, це високі слова. А за ними — від$ повідальність. Бо не маєш права донести до людського серця бодай краплину фальші. Усе має бути правдиво і щиро, що й намагаюся ро$ бити, як повелів Бог, від Якого — мій талант. — Ми зустрілися на самому початку ба$ биного літа. А перед тим у Вас концерти… Невже так і не знайшлося влітку часу на від$ починок? — Склалося так, що часу не було ні на море, ні на гори. Але ар$ тист повинен бути щасливим від того, що у нього бракує часу на відпочинок, що його всенького поглинає творчість. Щодо моєї твор$ чості, то віднедавна пишу пісні для донь$ ки Квітослави, зас$ луженої артистки України, й сина Сте$ пана. Невдовзі має вийти їхній спільний альбом. Дуже тішу$ ся, що їхній спів по$ лонить серця. Восени готуюся концертним туром містами України від$ значити свій полу$ день віку. Планую також концерту столичному Палаці “Україна”. Сподіва$
Арт-калейдоскоп · “Право бути вільним залишається актуальним”. · с. 15сторінка оригіналу ↗ Петро АНТОНЕНКО
Цього року міжнародний му$ зичний фестиваль “Be Free” (пра$ во бути вільним) надав можливість відчути себе вільними понад 10 000 шанувальників рок-музики: саме стільки людей за два дні від$ відало фестиваль у Чернігові. Гля$ дачі безплатно змогли почути більш як 20 груп із Білорусі, Украї$ ни, Польщі. “Родзинками” фести$ валю стали гурти “Ляпіс Трубец$ кой” (Білорусь) і “Воплі Відоплясо$ ва” (Україна). Організаторами заходу тради$ ційно виступили “Білоруська му$ зична альтернатива”, ініціатива “Студфармат” і “Європейське ра$ діо для Білорусі”. Дійство прохо$ дило під патронатом Чернігівської міської ради. Фестиваль, що відбувся в Чер$ нігові, — це не лише гарна музика, а й місце знайомств молоді з різ$ них країн, можливість під час по$ дорожі побачити багато цікавого. Разом з музичною частиною цього року фестиваль містив навчальні заходи з прав людини, які органі$ зували Чернігівський громадський комітет захисту прав людини, Бі$ лоруський Гельсінкський комітет, організація “Правова ініціатива”, німецьке товариство “Культурак$ тив” із Дрездена. Проблема за$ хисту прав і свобод людини, роз$ витку громадянського суспільства в Білорусі стоїть все ще досить гостро (втім, і в Україні також). То$ му основний меседж фестивалю — “Право бути вільним” — зали$ шається актуальним. Музиканти “викладалися” пов$ ністю. Приємно здивував біло$ руських і українських поціновува$ чів року Олег Скрипка, лідер групи “Воплі Відоплясова”, який навіть намагався розмовляти з публікою білоруською мовою, а наприкінці виступу підняв національні прапо$ ри України й Білорусі. І, звичайно ж, у концерті “ВВ” прозвучали всі найулюбленіші хіти публіки. Ось кілька вражень від фести$ валю. Сергій Міхалок, лідер групи “Ляпіс Трубецкой”: “Я чекав, що на фестивалі буде більше україн$ ців. Але, ймовірно, річ у тому, що українська публіка трохи розбе$ щена безліччю фестивалів. Гляда$ чів із Білорусі було дуже багато, навіть порівняно з Be2gether (цей фестиваль щороку проходить у Литві й має значно більше фінан$ сування). Можливо, це зумовлено тим, що на “Be Free” грали деякі білоруські групи, які рідко висту$ пають у Білорусі. Співати тут нам сподобалося. Тож якщо наступно$ го року нас запросять, обов’язко$ во приїдемо!” В’ячеслав Корінь, група “Ulis”, один з організаторів фести$ валю: “Як учасник і організатор можу зазначити: фестиваль цього року пройшов значно ліпше, ніж раніше. Більшим стало наметове містечко, кращими — сцена й апа$ ратура, збільшилася команда лю$ дей, які допомагали. Та й атмос$ фера була святкова. Сподіваюся, що й майбутній фестиваль пройде також у Чернігові”. Марія Садовська, член орг$ комітету фестивалю: “Помітним було бажання довідатися про нас більше. На “Be Free” були акреди$ товані десятки журналістів. Зріс інтерес публіки — молодь уже прагне допомогти в організації, а не бути пасивним глядачем”. Організатори висловлюють щиру вдячність Чернігівській місь$ кій раді за підтримку заходу.
Арт-калейдоскоп · “Право бути вільним залишається актуальним”. · с. 15сторінка оригіналу ↗ Народний артист України Степан Петро$ вич Гіга народився 16 листопада 1959 року на Закарпатті. Навчався у Київській консервато$ рії. 1995 року вийшов перший сольний альбом співака “Друзі мої”. Згодом з’явилися ще два: “Вулиця Наталі” й “Троянди для тебе”. Саме альбом “Вулиця Наталі” став для Степана до$ леносним — 2002 року продаж сягнув мільйо$ на примірників. Степан Гіга першим в неза$ лежній Україні отримав “золотий диск”. 1998 року став заслуженим артистом Ук$ раїни, 2002$го отримав звання народного ар$ тиста. 1989 року було створено гурт “Друзі мої”, з яким артист працює досі. Степан Гіга одружений, має двох дітей. Дружина Галина — колишній адміністратор Закарпатської філармонії, нині — директор студії звукозапису “GIGARecords”. Донька Кві$ тослава і син Степан часто гастролюють ра$ зом із батьком, із сольними номерами, вико$ нують пісні на його музику.
Сумська, чимало інших колективів і виконавців. Нинішній тур, як і весняний, благодійний. Зібрані кошти буде спрямовано на спорудження в столиці патріаршого собору УГКЦ Воскресіння Христового. Квитків на концерти не продаватимуть, глядачі робитимуть добровільні пожертви. До речі, під час трав$ невого туру було зібрано 800 ти$ сяч гривень.
Ось графік концертів музично$ го туру “З вірою і любов’ю” (дата й місто): 7 — Луцьк, 8 — Рівне, 9 — Чортків, 12 — Тернопіль, 13 — Іва$ но-Франківськ, 14 — Чернівці, 15 — Коломия, 16 — Долина, 17 — Стрий, 20 — Брошнів, 21 — Жов$ ква, 22 — Львів.
Арт-калейдоскоп · “Право бути вільним залишається актуальним”. · с. 15сторінка оригіналу ↗ Музика об’єднує, підтримує, надихає. Саме це стало суттю нової масштабної акції “З вірою і любов’ю”, організованої Українською Греко Католицькою Церквою. Музичний тур пройде 7—22 вересня шістьма західними областями України. Презентації його й була присвячена прес конференція в УНІАН.
ця для краси, для сприйняття ду$ ховних цінностей, щоб удоскона$ лити себе”. Попередній концертний тур був присвячений класичній музиці й став містком між європейською культурою та її частиною — укра$ їнською, сприяв спротиву “мас$ культурі”, консолідації вірян різ$
них конфесій. Тому природно ви$ никла ідея продовження цієї спра$ ви. Нинішній тур буде присвяче$ ний сучасній українській музиці. Серед учасників — Тарас Петри$ ненко і Тетяна Горобець, “Піккар$ дійська терція”, лідер групи “Ман$ дри” Фома, гурти “Друга ріка”, “С.К.А.Й”, Марта Шпак, Дарина
Фестиваль · “Маємо нову хвилю української музики”. · с. 16сторінка оригіналу ↗ “Два Гуся”, що постійно підтримує фес$ тиваль, надала 15 тисяч гривень. До того ж, адміністрація парку “Перемога” обме$ жила нас у часі — концерти мали завер$ шуватись до 22 години. Жоден фести$ валь, що проходить не у житловій зоні, не має таких обмежень. Ми ж працюємо на позитивний імідж міста і культурний роз$ виток його мешканців — фестиваль збирав у кожен із днів не менш 10 тисяч відвідувачів. “Мазепа-фест” продовжує формува$ ти адекватну музичну свідомість, націо$ нальну самосвідомість, позитивне став$ лення до постаті гетьмана Мазепи. Під час фестивалю на знак гостин$ ності організатори вручили полтавські короваї головному режисерові Сергієві Архипчуку, білоруському гурту “Хуткі смоўж” та гурту “С.К.А.Й.”. Одне із завдань фестивалю — від$ криття нових імен. “Щороку приходжу на фестиваль, бо тут можна побачити і почу$ ти приємні сюрпризи”, — стверджує мешканець Полтави, архітектор Юрій. — Цього року для мене це жвавий рок-н$ рольний “Дніпрогес”. А ті, хто не зможе прийти на фести$ валь, віднині матимуть змогу почути його в онлайн-режимі: адміністрація запрова$ дила Інтернет-трансляцію всіх виступів. Пряме включення зі Співочого поля в Полтаві стало можливим завдяки техніч$ ній підтримці одного з міських Інтернет$ провайдерів.
“Родзинкою”, на моє переконання, став вокальний квартет “Тенора Бель$ канто”, який публіка дуже добре сприй$ няла. “Червоній руті” у їхньому виконанні підспівував весь “зал”. Цікава й географія фестивалю: учас$ ники від Сімферополя до Івано-Франків$ ська, відвідувачі — від Донецька до За$ карпаття. Цього року на фестивалі з’яви$ лася й команда з-за меж України — гурт із Білорусі “Хуткі смоўж”. На жаль, не змогли прибути гурти “Беркут” з Польщі й петербурзький “Телевізор”. — Чи всі артисти працювали за гонорар? — Жоден полтавський гурт не брав за виступи грошей. Без гонорару виступили гурти із Сум і Харкова. — Була підтримка міської адміністрації? — Жодної допомоги від міської адмі$ ністрації ми не отримали, обласне управ$ ління культури також не надало фінансу$ вання. Міністерство культури і туризму обіцяло спочатку 200 тисяч, потім ми от$ римали кошторис на 142 тисячі, але жод$ ної копійки досі не одержали. Спонсорів обмаль. Від “Нашої України” ми отрима$ ли 40 тисяч гривень, київська ресторація
Сергій КЛИМКО Щ
Відповідальний секретар
Ірина ШЕВЧУК Відділ культури
Сергій КЛИМКО 279$49$47 Відділ просвітянської роботи
Надія КИР’ЯН 270$55$57 Відділ коректури
Олена ШУЛЬГА 278$63$69 Комп’ютерна верстка
Ірина ШЕВЧУК Олег БЕССЬКИЙ 278$63$69 Інтернет-редактор
Євген БУКЕТ 279$39$55
Черговий редактор
Сергій КЛИМКО
Бухгалтерія 279$41$46
А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10-Б, м. Київ, 01001
E-mail: slovo_prosvity@ukr.net
http://slovoprosvity.org.ua
Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301236 Наклад у вересні — 35600
Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів.
При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове.
І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 Передплатна ціна, враховуючи поштові послуги: на місяць — 4,27 грн. на 3 місяці — 12,36 грн.
09036
4 820095 780016
орічний рок-фестиваль “Мазе$ па-фест” у Полтаві відбувся в повному обсязі, чим потішив шанувальників музики на тлі багатьох фестивальних невдач цього літа. Кон$ цертний майданчик, розташований на схилі одного з полтавських пагорбів, під час фестивалю щільно заповнювали гля$ дачі всіх соціальних верств і вікових кате$ горій. Уже всьоме сцену Співочого поля ім. Марусі Чурай атакували рок-гурти з усієї України: у фестивалі взяло участь більш як 30 музичних колективів, зокрема кілька місцевих команд, серед яких “Контрабас”, “Арахнофобія”, “Оней$ роїд” і “Трансформер”. “Зірками” фести$ валю стали “Dazzle Dreams”, гурт “Гуді$ мов” та “С.К.А.Й.” — останні викликали справжнє шаленство в публіки. Пораду$ вали глядачів зі смаком харківська ко$ манда “ГУП та Дзиґа” й івано-франків$ ська “КоралЛі”. Фестиваль традиційно безплатний, що не перестає приємно дивувати гос$ тей з інших міст. “Тут зовсім не потрібні гроші! — каже дівчина на ім’я Наталка. — Ми з подругою приїхали автостопом із Луганська, переночуємо у друзів — в умовах кризи це чудово!” Мало хто з полтавців відмовляється від прогулянки до Співочого поля в ці, без перебільшення, святкові дні. “Дуже приємно, що в Полтаві є свій фестиваль, на який збирається майже все місто, — каже Геннадій, полтавець, що живе у Лондоні. — На мою думку, це вкрай пот$ рібний атрибут будь-якого міста, що має амбіції або бажання бути культурно чи ту$ ристично привабливим”. Такий погляд на подію поділяє зас$ новник і головний організатор “Мазепа$ фесту”, голова Полтавського обласного об’єднання “Просвіти” Микола Кульчинський: — Пане Миколо, чим особливий цьогорічний фестиваль? — Маємо багато молодих гуртів ви$ сокого рівня. Я навіть казав би про нову хвилю української музики. Полтавські команди також дуже виросли. Крім того, на фестивалі дуже мало нетверезих. Життя без алкоголю — одне з гасел фестивалю.
У Національному художньому музеї України 11 вересня о 18 годині відкривається виставка “Невідомі сторінки українського авангарду. Василь Седляр — ілюстратор “Кобзаря”. Виставку приурочено до 110 річчя із дня народження В. Седляра (1899— 1937), 195 річчя з дня народження Т. Шевченка й до виходу в світ нового видання “Кобзаря” з ілюстраціями В. Седляра. На виставці експонуватимуть твори з фондосховищ Національного художнього музею України, Центрального державного архіву музею літератури і мистецтва України, Музею українського народного декоративного мистецтва, Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, а також з приватних колекцій. 17 вересня о 16:30 під час роботи виставки відбудеться презентація нового видання “Кобзаря” і демонстрація документальних фільмів про школу художників бойчукістів.
Фестиваль · “Маємо нову хвилю української музики”. · с. 16сторінка оригіналу ↗ Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу
Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р.
Ше ф-р ед ак т о р Павло МОВЧАН
Го ловн ий ре да кто р Любов ГОЛОТА
Р ед к оле г і я Любов ГОЛОТА (голова), Ярема ГОЯН, Павло МОВЧАН, Олександр ПОНОМАРІВ, Іван ЮЩУК
Перший заступник головного редактора
Ніна ГНАТЮК 279$49$47 Заступник головного редактора
Петро АНТОНЕНКО 279$49$47 Заступник головного редактора з виробничих питань
Наталія СКРИННИК 278$01$30 (тел/факс)