Школа · “Художня подача у вихованні дитини значуща насамперед для підготовки позитивного світобачення”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
ЛАБІРИНТ НА ВЕРЕСНЕВОМУ ОСТРОВІ
Слово Просвіти, №36 за 2009 рік
В’ячеслав ЛЕВИЦЬКИЙ Фото Максима КОРОДЕНКА
Прихід вересня, давнього при$ хильника викладацьких мантій, цього року міг би вразити більшість допитливих киян. Річ у тому, що, крім звичайних гамірних класів чи аудиторій, йому вдалося приво$ рожливо відчинити двері до одного з найлегендарніших освітніх закла$ дів. Ідеться про колегію Павла Ґа$ лаґана, у залах якої Національний музей літератури України відкрив промовистий вернісаж. У його гемінґвеївській назві від$ лунює щось насторожене й водно$ час розкуте, але напрочуд співмір$ не вистояним осіннім починам. “Свято, яке завжди з тобою” — це лаконічна експозиція, у якій збіга$ ється кілька планів Дня знань. Ка$ лендарно розпочатий 1 вересня, захід організував колектив видав$ ництва “Педагогічна преса” на чолі з Юрієм Кузнецовим, доктором фі$ лологічних наук, членом-кореспон$ дентом Академії педагогічних наук України, заслуженим працівником освіти України. А найголовніше — кілька поколінь відвідувачів до 12 вересня можуть ознайомитися з доробком художників, що офор$ млювали книжки. Андрій Віксенко, Цезарій Гануш$ кевич, Ольга Зернецька, Володимир Литвиненко, Валерій Соловйов — не лише переможці Всеукраїнського конкурсу підручників. Ці майстри вже успішно представляли роботи в Польщі, Німеччині й інших країнах. Урешті, саме їхнє багатоголосся в партитурі живопису, графіки, фото$ мистецтва може бодай натяково розкрити загадку, бентежливу для численних учнів, зокрема semper ti$ ro. Звісно, бо хіба малоцікаве “зад$ зеркалля” задачників і хрестоматій, а надто авторів видань?!. Урочисте відкриття виставки розпочала подякою “Педагогічній пресі” й напутнім словом до гостей заступник директора літературно$ го музею Раїса Сеннікова. Василь Кремень, президент Академії педагогічних наук Украї$ ни, головний редактор журналу “Педагогіка та психологія”, слушно зауважив: сучасну підручникову традицію започаткувало видавниц$ тво, яке очолює Юрій Кузнецов. А художня подача у вихованні дитини значуща насамперед для підготов$ ки позитивного світобачення.
Голова Всеукраїнського това$ риства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, письменник, народний депутат Ук$ раїни Павло Мовчан наголосив на прикметній аурі Музею літератури. Вже неодноразово учасники вис$ тавок у цьому приміщенні здобува$ ли найвищу державну відзнаку — Національну премію України імені Т. Шевченка. Її варті й творці цього$ річного свята. Надто, що представ$ лені картини справді “літературні”. Зокрема, роботи Володимира Лит$ виненка нагадали Павлові Мовчану символізм Моріса Меттерлінка й упевнили в рішучому розвитку пи$ томо українського шкільництва. Академік Національної академії наук України Микола Жулинський, директор Інституту літератури, го$ лова редакційної ради журналу “Українська мова й література в се$ редніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах”, зауважив, що верес$ невий захід — чи не перша ластівка у презентації не лише проектів ви$ давництв, а й духовного життя їхніх колективів. Привітання учасникам адресу$ вала й Катерина Ющенко, голова наглядової ради фонду “Україна— 3000”. До її щирих побажань долу$ чився Микола Берізко, заступник керівника департаменту Секрета$ ріату Президента України.
Слово Павла Мовчана
Виправдав очікування відвіду$ вачів і Юрій Кузнецов. Він — не ли$ ше вимогливий видавець, а й дос$ лідник імпресіонізму. Оскільки більшості художників притаманні відлуння цього стилю, коментар науковця виявився дивовижним “прологом”. Три музейні зали підказують, що “позапрограмовий” простір ве$
Виступає Василь Кремень ресня навчального скидається на вигадливий лабіринт. Скоритись його заломистим поворотам зму$ шує наскрізна серпанковість робіт Андрія Віксенка вже на початку експозиції. Мовчазні плеса і при$ спані срібні стежки художник вино$ сить на туманне тло, ніби утопічний острів Лапута, відвіданий героєм Джонатана Свіфта. Цезарієві Ганушкевичу влас$ тиво з найнеобачнішої відстані вхоплювати краєвиди вивержень або рвучких скелястих підйомів. Завмерлі обриси на його полот$ нах миттєво пронизуються матіс$ сівською пластикою й стрімкою насиченістю палітри. Блукальцеві “одвічним святом” зостається хі$ ба здогадуватися: чи не робота над “Алгеброю і початками аналі$ зу” навіяла Ганушкевичу напруже$ но$“параболічну” формулу? Здавалося б, полотна Воло$ димира Литвиненка ще суттєвіше загострюють конкретику спосте$ реженого. Правда, це відбуваєть$ ся непередбачувано. Художнико$ ві — дбайливому натхненнику виставки — притаманна окресле$ ність плетива підсвідомого. Цьо$ му й присвячено один із пред$ ставлених циклів. Автор теж оп$ редмечує передні плани, найре$ тельніше — у портретах. Фактура якого ми звикли, яке дітям свого часу нав’язували в школі, й не таке, як у дорослих. Усі твори високого мистецького рівня, відчувається, що це майбутні художники, що зними працюють талановиті педаго$ ги, майстри своєї справи”. Малюнки різні за технікою ви$ конання, стилем. Вік авторів — від чотирьох до сімнадцяти років, від$ повідно різний вибір літературних творів і їхнє розуміння. Найбільше дітей зацікавили видовищні карти$ ни з масовими дійствами: “Ніч пе$ ред Різдвом”, “Сорочинський яр$
його героїв часто по-бароковому повновида й життєствердна, втім, із мимовільною босхівською над$ реальністю зажури. Через це їхні збуремлені краєвиди вдало пере$ гукуються з Віксенковими “ост$ рівними” теренами. Як і олюднені фотопанорами Валерія Соловйо$ ва, де за кожним примруженням криється дещиця внутрішнього сяйва. Зрештою, найподібніша до нитки Аріадни підсумкова й па$ м’ятлива добірка робіт Ольги Зер$ нецької. Кожному з її образів (а це здебільшого квіти) характерна легка стрункість. Силуети півників або гладіолусів зависають на про$ зорому тлі, мовби півзасвічені не$ гативи. Найзахопливіше те, що кожен — з ретельно з’ясованою ботанічною латинською назвою! “Ноктюрн” — так іменується один із циклів мисткині. Чи пов’язаний він лише з колористичним заду$ мом? Вочевидь, проте відчуття естетичної гри з формами, завдя$ ки якій “початок свята” вивершу$ ється “повечорілим” жанром, не минає. Приємно, що 7 вересня у залах музею також розпочалися київські педагогічні читання. Во$ ни відбуваються в рамках діяль$ ної співпраці ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка з викладачами міста. Новий навчальний рік означений шефством просвітян над школа$ ми, названими іменами видатних літераторів. Упродовж заплано$ ваного діалогу вивершуватимуть$ ся славетні традиції Бориса Грін$ ченка та Лесі Українки, що стояли біля джерел столичної “Просві$ ти”. Саме таким взірцем керують$ ся їхні сучасні послідовники, від$ недавна очолені заступником на$ чальника Головного управління освіти м. Києва Василем Гераси$ менком. За мету ж уже накресленого малярського маршруту організато$ ри вбачали наснажливий доказ співпраці всіх співробітників “Пе$ дагогічної преси” — від директора до коректора. Їм це вдалося довес$ ти. Тому невипадково при виході перші відвідувачі побачили батико$ ву мжичку, що здіймала музей, ніби повітряний острів.
марок”, “Вечір напередодні Івана Купала”, “Майська ніч, або Утопле$ на” тощо. А деякі вражають недитя$ чим розумінням складніших тем (“Ніс”, “Мертві душі” “Шинель”); трагічних сторінок біографії пись$ менника. Наприклад, шістнадцяти$ річні москвичі Юлія Орлова та Роді$ он Воронков вдало відобразили стан письменника в ті хвилини, ко$ ли він спалював другий том “Мер$ твих душ”. Виставка ще раз переконує: всі діти мають талант, його треба тіль$ ки відкрити й підтримати.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
