Очевидець і літописець · “Людина — це обов’язок, а не титул”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
ЛИСТИ У ВІЧНІСТЬ
Слово Просвіти, №36 за 2009 рік
Ніна ГНАТЮК Фото Ксенії ГЛАДИШЕВОЇ
Двадцять чотири роки тому, в ніч з 3 на 4 вересня, у пермському табо$ рі Кучино не стало Василя Стуса. Вже два десятилітя цього дня у бага$ тьох селах і містах України запалю$ ють свічу пам’яті. Біля пам’ятника землякові зібралися шанувальники творчості поета у Вінниці. Поклали квіти до погруддя найвидатнішого односельчанина у Рахнівці Гайсин$ ського району. Свідомі українці, рід$ ні й близькі пом’янули дорогу люди$ ну в Донецьку й Горлівці. У Національному музеї літера$ тури багато років поспіль відбува$ ються цього дня презентації кни$ жок, літературно-мистецькі вечори, зустрічі з тими, хто знав Василя Стуса, його побратимами в бороть$ бі за волю і честь України. А цьогорічного вересня у най$ кращій залі музею кияни зібралися на презентацію диска “Листи до сина”. Народний артист України Олек$ сандр Биструшкін щиро зізнався: “Книжка “Листи до сина” Василя Стуса справила на мене незабутнє враження. Це унікальне явище епіс$ толярного жанру. Я дав її прочитати синам. Зайняті власними справами і проблемами, вони так і не розкри$ ли її сторінок. А як же дійде слово Стуса до хлопців з Донецька і Лу$ ганська, якщо я не переконав про$ читати напутні рядки Стуса своїх синів, які все ж таки люблять Украї$ ну? Тому в мене виникла ідея запи$ сати листи і вірші Василя Стуса з неволі. Сподіваюся, диск наші діти послухають”. Літературознавець, лауреат Національної премії України ім. Тараса. Шевченка Дмитро Стус, який з побратимами 20 років тому перевіз батьків прах на Байкову го$ ру, зізнався, що в нього були неп$ рості взаємини з батьком, та все ж він вирішив зайнятися його твор$ чою спадщиною. І лише тоді, коли розбирав його записи, вивчаючи і впорядковуючи рукописи, він осяг$ нув, якої величини це була Людина, і вирішив уже для власних дітей під$ готувати книжку “Листи до сина”. Кошти на видання виділив благо$ дійний фонд Анатолія Матвієнка “Україна Інкоґніта”. А тепер до вшанування пам’яті Стуса долучився й Олександр Бис$ трушкін. Після Галини Стефанової й Романа Семисала це вдала спроба прочитання. Він не грав роль поета, а прагнув передати його почуття, думки.
Фото Ксенії Гладишевої
Олена ШУЛЬГА
Книжковий форум — це літера$ турний фестиваль, бізнес-форум і благодійна акція водночас. Але на$ самперед це найбільший у світі яр$ марок української книжки, адже цього року свою продукцію пред$ ставляють майже 600 українських та іноземних видавництв. Анатолій Мураховський, відкри$ ваючи прес-конференцію, зазначив, що Держкомтелерадіо цього року вперше долучився до заходу, надав$ ши на організацію і проведення 100 тис. гривень. Він матиме окремий стенд, де представлять книжки, ви$ дані за програмою “Українська кни$
Зараз вже стало звичним пов$ сюди говорити про кризу. Але доти, доки ми не усвідомимо значення книжки і художнього слова, не подо$ лаємо культурної прірви, ситуація не зміниться ні в економіці, ні в полі$ тиці. Якщо добре гартувати дух, то жодна прірва не буде нездоланною. До видання компакт-диска долу$ чилася народна артистка України Ма$ рія Миколайчук. Вона була на тому знаковому вечорі 4 вересня 1965 ро$ ку в київському кінотеатрі “Україна”, коли під час перегляду фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” Василь Стус закликав встати всіх тих, хто проти репресій, переслідувань ук$ раїнської інтелігенції. Народна пісня “Глибокий колодязь”, голос Марійки є символічним поверненням Василя у дитинство, святою водою його любо$ ві й пам’яті, віри і сподівання у немар$ ність своєї боротьби. А Василь Стус усіма силами своєї душі, свого талан$ ту, своєї людської порядності боров$ ся не лише проти аморального тота$ літарного суспільства, а й проти мис$ тецтва і літератури з бацилами рабс$ тва. У листі, датованому 4.11.1984 р., він пише: “Упродовж усієї історії 99 % митців були служками можновладців: виконували їхні забаганки, маючи за те змогу добре жити (тобто паразиту$ вати). Митці губили принциповість свою, діставали, як щоденний наряд, те, що згодом стало зватися законо$ мірністю мистецтва… Як казав Самій$ ленко, “Тарас Григорович помер, Іван Степанович у нас тепер”. Література стає цариною анемічних душ, які не га”. Пан Мураховський оприлюднив статистику за даними Книжкової па$ лати імені Івана Федорова. Статис$ тичні дані в устах виконувача обов’язків голови Держкомтелера$ діо звучали оптимістично, але не вельми переконливо. Відсоток назв виданих цього року книжок зріс по$ рівняно з виданими торік, але пан Анатолій не уточнював, скільки в цьому переліку становлять підручни$ ки, скільки — малотиражна літерату$ ра для службового користування. На переконання Олександри Коваль й Олександра Афоніна, си$ туація на книжковому ринку Украї$ ни далека від оптимізму. Падіння накладів серед ринкової книжки вміють (чи не хочуть) жити по-люд$ ськи, література стає схожою на про$ даж сиропної води, зельтерської. Тобто в міру т. зв. прогресування літе$ ратура стає все більше й більше чин$ ником не лише аморальним, а й де$ моралізаційним. Те, що вона сьогодні значною мірою стала явищем духовної не$ мочі, в мене не викли$ кає (на жаль!) сумні$ ву”. Хоч ці рядки “пато$ логічно чесного”, за вироком психіатрів, Василя Стуса написані чверть століття тому, вони не втратили акту$ альності й болять кож$ ному з нас, сьогодні проливають світло на причини суспільного занепаду і моральної деградації значної частини населення (не народу!) України. Долучився до проекту і знаний гра$ фік Сергій Якутович, створивши портрет нескореного поета$ політв’язня. Виразний дизайн — Юрія Марусія. А видано компакт за фінансової підтримки Ві$ талія Кличка. І це особливо втішно: так хочеться, щоб відомі українські боксери, футболісти, олімпійські чемпіони знали і цінували українську мову і культуру. Бо ж, як писав поет, “український інтелігент — на 95 % чиновник і на 5 % — патріот. Його патріотизм ні до чого не зобов’язує. Ми — в’язні історії…” Хоч як прикро, а більшість киян мовчки заплющують очі на те, що сьогодні діється в столиці. Одне з найгарніших міст Європи перетво$ рюється на кам’яний мішок, смітник, втрачає парки і сквери, свою україн$ ську душу і таємничу ауру. І тому до$ речно, що диск із листами доповне$ но враженням поета про святкуван$ ня Києвом 1500$ліття (запис 9—10): “Київ замість живого міста перетво$ рюється на маскарад. Золотоголо$ вий Київ — змієголовий”. Директор Інституту літератури НАНУ Микола Жулинський підкрес$ лив, що образна структура віршів Василя Стуса складна, тут макси$ мум оголених почуттів. Ми ще сповна не оцінили поезію цього митця. Це абсолютно новаторський підхід до форми, виняткове само$ наповнення кожного рядка. І пере$ дати це не так просто. Олександр Биструшкін записав Тараса Шев$ ченка, Івана Франка, тепер маємо Василя Стуса у його прочитанні. Академік тепло говорив про свого колишнього аспіранта, а те$
Олександр Биструшкін і Дмитро Стус пер наукового співробітника Інсти$ туту літератури Дмитра Стуса. Хто читав його монографію “Василь Стус: життя як творчість”, теж від$ значив відвертість сина, його неп$ росте сприйняття батька. Написав Дмитро про це із сумлінням, він доклав чимало зусиль, щоб вирва$ ти з кадебістських схронів творчу
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
