Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема · “Молоді українці нарешті відшукають відповідь на сакраментальні запитання: хто ми є, що з нами трапилось і куди прямуємо?” · с. 9сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ ЧИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЗРАДИ?», с. 3

ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ ЧИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЗРАДИ?

Слово Просвіти, №36 за 2010 рік

— Чому? — Це надавало їм можливість розпродати все, що було під руками. Ми ж колись мали тваринництво. А племінну худобу масово розпродали саме голови колгоспів. У той час, як племінна худоба — зародок тваринництва. І друге — міграція селян. — За кордон? — Так. І до міста. На це уряди чомусь не звертали увагу. А ті, що залишились, мають можливості великих присадибних ділянок. Мають чималу пенсію. Мають паї — додатково землю в гектарах. Пенсія й присадибна ділянка мають прогодувати селянина і його родину. — Ви так вважаєте? — Абсолютно. А що я можу зробити з паєм? — запитують себе селяни… Не мають вони техніки, тварин, помічників. Отже, основна помилка держави: було зроблено реорганізацію села, в результаті якої в людей не виникло поняття мети. Тобто держава не зуміла реорганізацію села довести до результативного кінця. — І що ж буде далі? — Власне, найголовніше і найскладніше завдання уряду і Президента України — організувати життя на селі. Я можу сказати багато різних варіантів, якщо конкретно — треба… треба… треба… Але як одержати певний результат, — я не знаю. — А хто знає? Хто може під% казати уряду? — Не знаю. Але знаю, що це питання для обговорення. І що йо1 го малою кров’ю не розв’язати. — У переносному значенні? — Звичайно. Це питання, яке має розв’язувати молодий селянин. Це завдання я бачу дуже радикально. Сільське господарство й лісове господарство мають одержати певні права і певні фінанси. — Де їх взяти? — У бюджеті. — Звідки вони туди потрап% лять? — З податків людей. А проблема із сільським господарством — це проблема кардинальна для України. Бо з половини обширу ріллі Україна повністю нагодує себе і матиме прекрасний експорт, а другу половину — витратить на енергетику. І таким чином сільське господарство може стати цілком самозабезпеченим, експортоспроможним. По-друге, сюди входить проблема сільської освіти, шкіл. Врешті, проблема освіти взагалі: державу, крім грошей, має утворювати освіта. — То що робити з освітою? — Дві речі. У селі створювати базові школи. І — довезення учнів до базових шкіл з хуторів. — Але ж люди проти того, щоб школи в деяких селах стоя% ли пусткою. Заперечують у цьо% му міністрові освіти, який уже, власне, й розпочав те, про що Ви кажете. — Треба так зробити, щоб людям було вигідно. Школи мають бути добре оснащені. І друге: освіта як джерело патріотизму дітей. Це не менш важливо. Все. Замість післямови. “Зна% єш, я уже не хочу політики. І науки вже не хочеться, — ска% зав мені на прощання Ігор Ра% фаїлович. — Маю свій сайт. Бу% ду спілкуватися”. І аж тепер, коли я поставив крапку в цьому інтерв’ю, — згадав, що забув привітати академіка, якого знаю ще з того часу, коли він був чи не наймолодшим в Ук% раїні доктором наук, з 85-річ% чям. Вітаю, Ігоре Рафаїловичу! Цією публікацією. Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК Закінчення. Початок на стор.3 10 вересня 2010 року відкривається музей Джеймса Мейса у Національному університеті “Києво-Могилянська академія”. Там тисячі книг документів, публікацій на цю тему. Є там і ґрунтовна колекція праць класиків марксизмуленінізму-сталінізму, практично всі матеріали Пленумів ЦК КПРС і ЦК КПУ. Є безцінні видання міністрів УНР, Директорії, Гетьманщини. Практично всі вони з помітками Джеймса. Він їх ґрунтовно вивчав і, повірте, добре знав, щоб не висловлювати суб’єктивні думки, а бути якомога безстороннішим і об’єктивнішим щодо повного свавілля такої дорогої комусь комуністичної партії. Переконана, що бібліотека-архів Джеймса принесе чимало несподіванок і відкриттів для українських істориків. Вона чекає на відвідувачів, сподіваюся, що вони будуть бережливими до цих безцінних книг, манускриптів, документів. Бо страшна доля в бібліотек, які втратили господаря. Я до цього часу з тремтінням згадую мішки, наповнені листами свідків геноциду з усієї України, які я бачила колись у квартирі Володимира Маняка. Де вони, яка їх доля? Де архів і рукописи Олекси Мусієнка? Скільки моїх друзів, володіючи безцінними архівними матеріалами і раритетними книгами, пішли з життя, сподіваючись, що їхні рідні виконають останню волю, передадуть державі те, чим при житті вони дорожили понад усе. Але ці духовні скарби раптом зникали, нікому не сяйнувши. Тому я дуже поспішала побачити й упевнитись, що бібліотека-ар- — Що вимагали змінити в першу чергу? — Зі змісту МОН вилучало: героїв Крут; Українських Січових Стрільців; визвольну боротьбу УПАв роки Другої світової війни; суспільно'політичні події і життя в Україні початку ХХІ століття. Також у програмі з’явилися теми, присвячені: Д. Апостолу, О. Довженку, О. Потебні, вченим ХХ ст. Я запропонував сюжети про Миколу Амосова та Олега Антонова. Треба було відкоригувати окремі речення, замінити ілюстрації. Наприклад, запропоновано прибрати ілюстрацію “Петро І відвідує Павла Полуботка у в’язниці. Худ. В. Волков”. Я забрав цей малюнок. Однак в параграфі залишився текст, де описана ця подія. Окрім того, мені рекомендували дописати, що до викупу Тараса Шевченка з кріпацтва долучилась імператорська сім’я. Також за розпорядженням “згори” я скоротив інформацію про Українських Січових стрільців. Всього таких пропозицій було в межах 20. — Чого стосувалась біль% шість новацій? — Значна частина цих оцінок стосувалася російської політики в Україні. Втручання в авторський текст розпочалося з матеріалів, де описані часи Хмельниччини. Більшість міністерських рекомендацій пов’язана з формуванням дещо іншого, неагресивного образу нашого східного сусіда — Росії. Певна річ, що така “чистка” змінювала загальну ідею, тому доводилось переробляти текст, зберігаючи історичний зміст. Часткових змін зазнали матеріали про Івана Мазепу, але вони не зачепили, як на мій погляд, основного — Мазепа постає зі шкільного Джеймс Мейс хів мого коханого чоловіка потрапила в бережливі руки, що вона оживе і заживе власним яскравим життям. І, можливо,саме там молоді українці нарешті відшукають відповідь на сакраментальні запитання: хто ми є, що з нами трапилось і куди прямуємо? І, звичайно, знайдеться там і стаття за двома підписами Джеймса Мейса і Валерія Солдатенка “Національне питання в житті творчості Миколи Скрипника”. Пригадуєте, добродію Солдатенко, “Український історичний журнал” за 1996 рік? І висновок “Скрипник — частина історії України. Кампанія проти нього — це кампанія руйнування самої структури нації. За фундатором теорії геноциду Рафаелом Лемкіним, руйнування одного національного зразка і насадження натомість іншого — це одна з найхарактерніших рис геноциду. Знищення Скрипника — це складова частина протиукраїнського геноциду”. Під цими словами стоїть і підпис Валерія Солдатенка — “людини неангажованої”, принципового противника “убивчої термінології”. Зізнаюся, мене важко здивувати подібними світоглядними піруетами в середовищі українських істориків: як-не-як, я з ними довго була на “ти” і знала, що називається, зсередини. І цю статтю редагувала і готувала до друку я. Джеймс Мейс короткий час працював старшим науковим співробітником в інституті етнополітики та міжнаціональних відносин — колишній інститут ЦК КПУ. Його начальником був наш новоспечений голова Інституту пам’яті. Я добре знаю історію появи цієї статті в журналі й усю історію творчого співробітництва, бо у мене на руках усі робочі матеріали і чернетки. Але вважаю зайвим деталізувати. Однак виникають два об’єктивні питання. Що це було? Адже і за підписом Валерія Солдатенка публікувалося це дослідження, а потім використовувалося — в уже автономному режимі — у власних книжках, щоправда без таких категоричних висновків. А, може, це банальний робочий момент у сходженні на маєстатні вершини “чесного світила чесної української науки”, який абсолютно “суб’єктивно” ставиться до таких понять, як наукове реноме, наукова позиція і авторське право. За свої погляди один із співавторів заплатив найвищою професіональною ціною — кар’єрою і життям. Інший — своєю совістю, коли почав глумитися над народною трагедією, блюзнірськи переконуючи, що вона в його генетичному коді.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин