Про
читання · “Фізичним зором не розгледіти усієї таємниці буття, до якого має стосунок ліричний суб’єкт поезії”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Зримі й незримі світи Павла Мовчана Рецензія на монографію: Гаврилюк Н. Бачить далі, аніж зір: поезія Павла Мовчана / Монографія. К.: Ярославів Вал, 2024. 368 с.
Слово Просвіти, №36 за 2024 рік
Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, к. філол. н., науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, секретар НСПУ
В самоті душа пильніша бачить далі, аніж зір: простір – інший, колір – інший, гори хмар чи хмари гір. П. Мовчан
6 вересня під час книжкової ярмарки “KyivBookFest” було презентовано монографію “Бачить далі, аніж зір: поезія Павла Мовчана” (“Ярославів Вал”, 2024), у якій літературознавиця Надія Гаврилюк, наукова співробітниця Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, пропонує віршознавчу й філософську реконструкцію творчості Павла Мовчана, конструюючи власні наукові шукання за допомогою підходів міфокритики, вияскравлюючи ключові концепти в поезіях та інтерпретуючи їх через поетику стихій. Монографія складається з передмови “Великий дух тебе безмежним робить”, семи розділів (“Ефірні стихії: світ у поезії Павла Мовчана”, “Між паузами в часі я жив, і вічність розумів”, “Мов мед грудневий, простір пився”, “Вже вийшов голос мій за береги”, “Життя в словах мудріша”, “Промита пам’ять, наче скло”, “Людина. Сіль. Дерево”) та післямови “Зусилля твоїх рук чого на світі варті”. Досліджуваний поетичний світ представлено як міфологічний, де в центрі – світове дерево, а навколо цього міфологічного центру оприявлено різні екзистенції, що мають позачасове існування. Н. Гаврилюк здійснює скрупульозний філологічний аналіз поезії, передусім досліджуючи систему образів і мотивів. Її аналітичні рефлексії дають можливість зрозуміти естетичну позачасовість поезії. І загалом ідеться про універсальні сенси: поетичний вимір П. Мовчана випливає з містичного уявлення про одвічний колообіг матерії та енергії у Всесвіті. Й тільки поет здатний на хвилину увійти в осердя цих космічних трансформацій і явити читачам невидиме. Н. Гаврилюк звертає увагу читачів на те, що в художньому вимірі П. Мовчана домінує саме час (“В творчості Павла Мовчана категорія часу вагоміша, ніж простору”, – зауважує літературознавиця, с. 53 рецензованої монографії). Варто наголосити, що поезія П. Мовчана є формою оприявнення буття українського світу. Дослідниця звертає увагу на те, що відповідно до міркувань самого поета, окремою стихією в цьому міфологічному світі є мова. Вона відповідно до відомої метафори Гайдеґґера є домом буття. У поезіях П. Мовчана значущим є іманентний зв’язок поета з буттєвим простором, із якого він виростає. Життя поета в такому поетичному світі уподібнюється до дерева, яке є провідником до метафізичного світу. Виразною є апеляція до трансцендентального в такій поезії: Слово є медіумом, а поет – деревом, яке розростається, щоб у світі фізичної екзистенції явити екзистенцію метафізичну. “Хребет людини, як і хребет дерева, – серцевина, що тримає і визначає керунок руху, а отже, і засади, що цей рух уможливлюють. Їх часто не бачиш безпосередньо, вони ніби невидимі – під землею (камінь-корінь), але без цього опертя не проростеш. Незримі, принаймні спершу, і роки дерева. Воно росте повільно, тож висота – питання часу” (с. 13). Наукова монографія Н. Гаврилюк є не біографічною, а теоретичною візією поетичного часоплину. Завдяки таким дослідженням розумієш, що поетична творчість є спробою поринання в іносвіт. І саме поезія – формою промовляння до буття, яке розкриває себе в метафорах стихій. Такі метафори відображають здатність поета розчинятися в бутті й віддавати своє життя тає й до якого повертається. Відповідно до теоретичних розмислів М. Еліаде поруч зі світовим деревом завжди є світова вісь (axis mundi). І саме така вісь визначає топографію того буттєвого поетичного світу, до якого здатний входити суб’єкт лірики. Вісь вияскравлює метафізичну вертикаль, тобто ціннісну модель перебування суб’єкта, який не мислить себе на горизонталі пересічного життя. Важливо тримати верх у фокусі, рухатися вгору, наближатися до того, що є забороненим і непізнаваним, але лише доти, доки ти не розвинув у собі метафізичного внутрішнього зору. Щойно він з’являється, ти поринаєш далі в інші світи і розумієш усю мізерність фізичної реальності, її несправжність та ілюзорність. Буттєві цінності сховані в часопросторі інобуття, у якому інша вісь, що поєднує земну твердь і “голубу блакить”. Метафора реальності, яка понад фізичним і яка поза фізичним зором ключова в поетичному світі П. Мовчана. Зрештою, стихії незримі. Їх неможливо побачити: це скупчення енергетичних потоків. Лише коли занурюєшся в них, коли потрапляєш у це силове поле, відчуваєш справжню могуть нової реальності. Так і з поезією П. Мовчана – це храм, у якому є портал до невидимого для пересічного ока буття, потрапляння в яке й дає можливість побачити реальність нову, де все у стократ потужніше та яскравіше. Це як входження до раю після протирання очей у Данте. Потрібно протерти очі й зрозуміти, що далі, за словом, є енергія, і ця енергія скеровує в часові екзистенції, де світова вісь, якої не побачиш у земному житті, але яку схопиш внутрішнім зором, що бачить стихії буття в різних екзистенційних експлікаціях. Аналіз поетичного Всесвіту П. Мовчана, який здійснила Н. Гаврилюк, засвідчує, наскільки органічним є зв’язок поета з його країною, мовою, історію, природою. Йдеться про своєрідну єдність макрой мікросвітів, які проходять через поетичне єство. Поезія П. Мовчана репрезентує саме таке поєднання макрой мікросвіту, розкриваючи топологічну подібність поета з деревом. Поет виростає з видимого й невидимого, але для того, щоб зрозуміти поетичний безмір, потрібно відмовитися від фізичних окулярів. Поезія П. Мовчана розкриває перед вищому єству – поетичному, міфологічно укоріненому й трансцендентально наснаженому. Поезія П. Мовчана – космічний храм стихій праматерії й буття, у якому інтелект ліричного суб’єкта прагне зафіксувати ті енергії, що визначають метафізичне буття України. З такої романтичної інтенції випливає іманентний зв’язок поета з його землею. Ландшафт фізичний – інший бік ландшафту духовного, який оприявнюється зокрема в мові. Обрана методологія (передусім взорування на роботи Ґастона Башляра) дають доволі цікаві результати в науковому проєкті Н. Гаврилюк: перед нами монографія, яка розкриває логіку саморуху поетичних стихій, що створюють могутній образ ліричного суб’єкта, який є незнищенним, бо через нього промовляє Час. Метафора Часу в поетичному світі П. Мовчана архіважлива: поет – передусім медіум Часу, але також заручник Часу, а понад те: творець окремих екзистенційних часосвітів, які важливо відтворити в мові. Структури, які він бачить в інобутті, настільки потужні, що потрібно знайти за допомогою поезії аналогії й асоціативні ланцюжки, щоб донести до читачів квінтесенцію побаченого. З цього випливає назва монографії Н. Гаврилюк, яка утверджує намагання дослідниці побачити те, що за формою слова й що водночас розкриває ключову інтенцію поетичного суб’єкта П. Мовчана – явити в слові те, що є надбуттєвим, що неможливо побачити фізичним зором, але що можна побачити зором серця, тобто зором внутрішнім, метафізичним, ірраціонально-містичним, коли відкривається третє око. Поштовхом постає здатність поета входити в епіцентр стихій, у центр їхньої взаємодії, коли працює вже не сила гравітації, а якась космічна сила, що відкриває перед читачами принципово нову реальність. У тій реальності бачиш образи, які дають можливість збагнути буттєві цінності. Це світ архаїчний і, по суті, незнищенний (перефразовуючи: поезія П. Мовчана – “пісня про незнищенність матерії”). Зрештою, коли ти перебуваєш поруч зі світовим деревом, то ніщо не здатне тебе похитнути. А саме таким є ліричний суб’єкт поезій П. Мовчана: завжди в епіцентрі напруги й енергій, завжди біля світового дерева (arbol mundi), з якого вирос-
Надія Гаврилюк, Світлана Короненко, Дмитро Чистяк, Павло Мовчан під час презентації 6 вересня
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
