Спадщина · “Це світ зачарований, безмежний і незбагненний. Це високої ноти Гімн нашому прадавньому роду”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Іван Чендей, Сергій Параджанов і Рената Король: з історії створення фільму “Тіні забутих предків”
Слово Просвіти, №36 за 2024 рік
Сидір КІРАЛЬ, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу національної бібліографії НБУВ
В архіві українського письменника Івана Чендея збереглися листи головної редакторки кіностудії імені Олександра Довженка Ренати Король (21.04.1926 – 04.04.2009). Після закінчення філологічного факультету Київського університету імені Т. Шевченка доля привела цю красиву жінку в українське кіно. Власне, саме з Ренатою Король тісно пов’язана історія створення світового кіношедевру “Тіней забутих предків”, про що вона докладно оповіла у статті “Тіні незабутих днів”, опублікованій 3 вересня 1996 р. на сторінках, як не дивно, “непрофільної” російськомовної газети “Финансовая Украина”. На жаль, про цей факт, тобто причетність Ренати Степанівни до появи відомого фільму, як це часто буває, широкий загал (та й фахівці також!) практично нічого не знає. По-перше, сама “вузькопрофільна” газета цьому не сприяла (на сьогодні вже й спочила в Бозі), а, по-друге, після виходу фільму в кінопрокат вся увага була зосереджена на заслузі головного режисера Сергія Параджанова. Зрештою, якби не відома дослідниця кіно Лариса Брюховецька (до речі, упорядниця унікальної книжки “Фільм “Тіні забутих предків”: погляд через століття”, Київ, 2018), а також архів Івана Чендея, то ці цікаві й водночас важливі факти “загубились” би в історії українського кінознавства. Саме завдяки пані Брюховецькій (за що складаю їй щиру вдячність) довідався і про те, що в Києві живе дочка Р. Король, Наталя Дніпренко, яка теж працює в кіно. На радість, пані Наталя стішилася моєму дзвінку та люб’язно відповіла на всі запитання й, зрештою, дала згоду на зустріч, обіцяючи переглянути родинний архів із такої оказії. На жаль, клятий китайський коронавірус перешкодив нашій зустрічі, яка відбулася лише 4 вересня 2020 року: думаю, що це не випадково, адже в датах життя і смерті Ренати Король є чимало четвірок, та й прем’єра фільму відбулася саме 4 вересня вже далекого 1964 року (спрацювала, мабуть, магія цифр). Пані Наталя ділилася враженнями, які запам’ятала ще дитиною, коли з мамою бувала у Параджанова (пригощав смачнющими саморобними ласощами з цукрової пудри, натоді дефіцитної), принесла чеканки, виготовлені режисером, з дарчими написами Ренаті Король, розповіла, що мама передала чимало цінних матеріалів у музей Параджанова, адже товаришувала з ним та його дружиною Світланою Щербатюк. З якою гордістю та любов’ю показувала пані Наталя сценарій фільму Сергія Параджанова “Дремлющий дворец” за твором Пушкіна (запропонував їй, натоді студентці театрального інституту, зняти фільм як дипломну роботу), який не встиг сфільмувати через ув’язнення. Не без здивування слухав розповідь, як Наталя, внісши корективи у сценарій та придбавши квиток у Грузію, мала намір летіти до Параджанова на консультацію для благословення маестро на підготовку дипломної роботи. Та не судилося, з жалем говорила моя красива співбесідниця, адже зателефонувала Світлана Щербатюк, якій повідомили про загрозливий стан здоров’я Параджанова. Роздобути квиток на літак у ті совєтські часи було вкрай складно, а вилітати треба негайно. І тоді Наталя віддала свій квиток, який вдалося таки переоформити на Світлану Щербатюк, але живим Параджанова вона, на жаль, уже не застала. Наталя Дніпренко подарувала мені рідкісну “Українську газету” за квітень 1995 року, у якій уміщено унікальне інтерв’ю із Сергієм Параджановим власної кореспондентки газети в Австралії Марійки Галабурди-Чигрин під час його першої закордонної поїздки на кінофестиваль до Німеччини 1988 року. Мовлячи про історію фільму “Тіні забутих предків”, режисер добрим словом згадав саме Ренату Король, “жінку таку цікаву і добру – розказала мені про “Тіні забутих предків””. Твір полонив молодого режисера, який дійшов висновку, що “найкращий кінематографіст і письменник-кіносценарист є Михайло Коцюбинський” (і це при тому, що українською не володів). Прикро, що С. Параджанов не згадав автора сценарію Івана Чендея, який, до речі, у виступі на V з’їзді письменників України в листопаді 1966 року високо оцінив роботу всієї творчої групи і, зокрема, “велику роботу вірменина Сергія Параджанова” за любов до України. При тому закарпатський сценарист ще задовго до згаданого інтерв’ю С. Параджанова на цьому ж з’їзді цілком справедливо зауважив, що “творче досягнення в картині” зумовлене “перш за все, генієм Михайла Коцюбинського” (на цьому Чендей, до слова, наголошував не раз). С. Параджанов фактично через 12 років майже дослівно повторив цю слушну думку закарпатського митця, ім’я якого довгий час замовчували як співтворця фільму. Зрештою, не зовсім етичним і справедливим було й те, що в титрах “Тіней...” не вказали імені фактичної головної редакторки фільму Ренати Король, а лише прізвище письменника О. Сизоненка, який перейняв з її рук розпочату справу зі створення фільму. Справа в тому, що Рената Степанівна якраз носила під серцем Наталку, і, зрозуміло, пішла в декретну відпустку, тож не змогла далі працювати над фільмом у складі творчої групи. До речі, Іван Чендей також не брав безпосередньої участі у зйомках (і згодом дуже жалкував із цього приводу), оскільки терміново завершував роботу над романом “Птахи полишають гнізда...”, рукопис якого мав здати видавництву у відповитися на небеса, бачити через безмежжя його витвори може в хмарах а може і наяву та жалкувавідні терміни згідно з укладеною угодою. Наталя Дніпренко з прикрістю мовила й про те, що її народження перешкодило здійсненню мрії мами, яка все життя шкодувала, що не змогла довести до завершення розпочату роботу, а її участь як “жінки цікавої і доброї” у створенні фільму “юридично” не зафіксовано в титрах фільму. Постає запитання: чому С. Параджанов упустив цей факт, тобто не наполіг на внесенні прізвища Р. Король у титри фільму? Гадаю, що якби з його боку такі спроби були, а тим більше невдалі для нього, то він би про це сказав у згаданому попереду інтерв’ю! Але чомусь промовчав, як, зрештою, і про Івана Чендея, хоча водному з листів до “співсценариста” зізнавався у своїй любові не лише до його письменницького таланту, а й до світлої та великої душі людини, закоханої в рідний край. Тож свій допис присвячую св. пам’яті Ренаті Король та Іванові Чендею – людям, які були не лише очевидцями, а й реальними співтворцями фільму “Тіні забутих предків”. Заради справедливості слід наголосити й на тому факті, що ініціаторкою екранізації “Тіней...” була Ірина Коцюбинська, дочка письменника, яка з нагоди ювілею батька (17 вересня 1964 року виповнювалося 100 років від дня народження класика) запропонувала ще в 1962 р. екранізувати однойменну повість. Її лист потрапив саме до рук “доброї жінки” Ренати Степанівни – і так розпочався шлях народження шедевра світового кіно! До речі, Ірина Коцюбинська високо ставила письменницький талант Івана Чендея і на знак вдячності за створений ним сценарій запрошувала закарпатця відвідати музей М. Коцюбинського в Чернігові. Отже, магія цифр таки існує, адже саме 4 вересня 1963 року було остаточно затверджено необхідну документацію для виробництва фільму! І насамкінець. Як добре, що були і є такі славні дочки – берегині роду і пам’яті своїх кревних талановитих родичів: Ірина Коцюбинська, Наталя Дніпренко, Марічка Чендей-Трещак.
ти що він не з нами. Будем сумувати за його тихим голосом і чистими як сльоза очима. Михайло, будучи бунтівником в душі, не сприймав гамору, тому ми, колеги і друзі, котрі прийшли 30 серпня 2024 р., в муніципальну галерею мистецтв Деснянського району м. Києва на пам’ятну виставку “Друзі вклоняться тобі”, зустрілися тихо згадати тебе, поклялися ніколи не забувати такого майстра. Царство небесне і милість Божа хай буде над тобою!
Родина Франчуків, друзі
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
