Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Тільки в “СП” · “Крути, Базар, Гурби, Чорний Ліс. Без сумніву до цього списку можна прилучити ще одну славетну назву – українське село Антонівці!”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Воскресіння через пів століття

Слово Просвіти, №36 за 2024 рік

Микола ПРОЦЮК Продовження. Початок в ч. 34, 35 за 2024 р. Завіса часу і тенета протиріч Ось так, спираючись на знайдені джерела, розкривав я таємницю Невідомого Українського Повстанця, свого батька Василя Процюка-Кропиви. Наскільки правдиво і переконливо вдалось це зробити, судити не мені. Вчені-демографи підрахували, що в умовах нормального природнього розвитку нас, українців, до кінця двадцятого століття мало б бути десь 115-120 мільйонів. Мало б бути… А налічується (без діаспори) менше 40 мільйонів, тобто менше третини. Ми повинні пам’ятати ці числа і знати, чому так склалося. Чому так багато українців у молодому віці мусіли лягти в сиру землю, не виростивши своїх потомків-нащадків? Особливо важкою була доля нашого народу в 20-му столітті. Дві світові війни, три голодомори, репресії, ГУЛАГи, знущання, фізичне винищення… Який би ще народ зумів витримати таке? Треба нам всім чітко усвідомити і головну помилку, якої допустилися наші керманичі та і всі верстви українського суспільства у ХХ столітті. Помилка ця полягає в тому, що навесні 1917 року не була проголошена Українська Соборна Самостійна Держава. Так, як це зробили фіни, поляки і народи Прибалтики відносно своїх держав. А в нас спочатку була проголошена тільки автономія України у складі майбутньої “демократичної” Росії. Наступні криваві жертви – наслідки цієї фатальної помилки. Крім фізичного винищення, вороги широко застосовували різноманітні методи психологічного впливу. Це, перш за все, відверта брехня про бойові дії Української Повстанської Армії, перекручення і спотворення відомих фактів героїзму українських повстанців. Володіючи величезним пропагандивним апаратом, використовуючи неможливість спростування брехні, комуністи “успішно” спотворювали свідомість молодого покоління. Але були місця, де шалена антиукраїнська пропаганда була безсилою. Це терени дій УПА, де тисячі людей знали правду про українських повстанців. Ось такою була Південна Волинь – героїчною і нескореною. В роки війни тут були зосереджені головні сили Військової Округи Волинь-Південь, яка в документах УПА називалась Група “Богун”. А в листопаді і грудні 1943 року на Південній Волині перебував Головний Командир УПА Роман Шухевич. Його перебування тут було пов’язане з формуванням групи УПА-Південь. Притулок повстанцям дав великий лісовий масив з чотирикутнику Дубно-Крем’янець-Шумськ- Остріг. Тут була утворена своєрідна Повстанська Республіка, столицею якої було старовинне українське село Антонівці. Згадку про Антонівецьку Республіку я вперше зустрів, читаючи в 1992 році спогади курінного УПА Максима Скорупського – Макса. Пізніше, подорожуючи мальовничими дорогами Південної Волині у пошуках слідів свого батька – Командира УПА Кропиви, я зрозумів, що тут в роки війни, посеред страшного моря злоби і ненависті, існував своєрідний острівець української духовності, де на повну потугу працювала Українська Національна ідея. Та ідея, якої так бояться сьогоднішні можновладці. Вдихнувши ковток Волі, молодий повстанець, чи юнка – медсестра УПА, чи статечний волинський селянин органічно вже не могли бути рабами будь-якого окупанта. Перш ніж виступити проти окупантів зі зброєю в руках, потрібно було вбити раба в собі, змінити внутрішній стрій своєї душі, зробити її вільною. І жителі Антонівецької Республіки зуміли це зробити. Не всі вони могли ходити в далекі рейди у складі сотень чи куренів УПА. Але і старі і малі жертовно працювали в тій чи іншій ділянці суспільного і господарчого життя, щоб забезпечити бойову діяльність УПА. У спогадах районової Українського Червоного Хреста Антоніни Мазурчук – “Вишні”, медсестри УПА Лариси Медведчук – “Тополі”, фельдшера УПА Сергія Мацишина – “Павлюка” йдеться про те, як було організоване медичне забезпечення повстанців і як працювало запілля УПА. Читаючи ці спогади, мимоволі хочеться порівняти стан господарського життя Південної Волині в роки війни і тепер. Порівняння ці далеко не на користь сучасної постсоціалістичної економіки. Посудіть самі. Під час війни на теренах Антонівецької Республіки працювали швейні і взуттєві майстерні, скотобійні, млин. Проводилась вичинка шкір, шилось взуття, кожухи, одежа, була організована переробка і заготівля м’ясних продуктів. Про сьогоднішній стан економіки писати не буду – його знають всі. Це – криза, колапс. А відповідь на запитання “Чому це так?” лежить на поверхні. Повчальними є розповідь Антоніни Мазурчук – “Вишні” про надзвичайно вміле і підступне маскування ворогів. Ми дотепер більше знали про спецзагони НКВД, які діяли під виглядом УПА. А вона розповідає про випадок, коли нібито по зв’язку, тобто за призначенням “зверху”, прибув новий “виховник”. І навіть хустинку з вишитим тризубом демонстративно показував. А коли повстанці помагали селянам на сіножаті, передав про це по рації “куда надо”. Наслідки були трагічні… Особливе значення мають спогади Григорія Ільченка-“Степового”. Впродовж пів століття комуністична пропаганда твердила нам, що УПА діяла тільки на місцевому рівні в Західній Україні. Григорій Ільченко повністю спростовує цю брехню і подає правдиві відомості про бойові дії УПА в південній Україні. У важких умовах степу, де не було великих лісових масивів, діяли українські повстанці. На Вінниччині великим загоном УПА керував відомий організатор національно-визвольної боротьби Омелян Грабець – “Батько”, під Уманню діяв відділ “Сталевого”, в Знаменських лісах – відділ “Остапа”, під Казанкою – відділ “Костя”. Холодний Яр знову став центром гартування українських повстанців. Умови, в яких воювали повстанці на Південній Україні, Григорій Ільченко називає одним словом – “пекло”. У цьому контексті виразно вимальовується Великий Задум Головного Проводу ОУН: - створити надійну базу для розташування, вишколу і переформування сотень і куренів УПА на Південній Волині, тобто в Антонівецькій Республіці; - рейдовими куренями і групами наносити постійні дошкільні удари окупантам на Півдні і Сході України, одночасно вести широку пропагандивну роботу серед місцевого населення; створити на Півдні і Сході України вогнища Опору окупантам (брунатим і червоним), підсилювати їх і постійно їм допомагати, налагодити надійні лінії зв’язку “Північ – Південь”, “Захід – Схід”; - у визначений час розпочати всеукраїнське повстання з метою повалення ненависного антилюдського сталінського режиму і утворення Української Самостійної Соборної Держави; - головною ударною силою для ведення бойових дій на Південній Україні мала стати Група УПА-Південь, яка формувалась на основі групи “Кодак”. Бойовим ядром Групи УПА- Південь мала бути дивізія УПА “Холодний Яр”. Головною умовою для початку Повстання мало бути зіткнення англо-американських та радянських військ після поразки гітлерівської Німеччини. Сьогодні дехто з висоти нашого прагматичного часу глузливо і спогорда сприймає ці наміри українських повстанців, вважаючи їх нездійсненими романтичними мріями. А чи не тому до цього часу Україна ніяк не може піднятися з колін, що нашими можновладцями так цинічно спотворена Українська Національна Ідея? Кожен представник Невідомі повстанці. Фото з архіву СБУ старшого покоління добре знає, що найменший прояв української духовності за часів СРСР жорстко придушувався. Навіть за зберігання української символіки (Тризуб, Синьо- Жовтий прапор) “винуватець” отримував щонайменше 10 років ГУЛАГу. А наші забудькуваті короткопам’ятні ЗМІ представляють тепер справу так, ніби совєтська армія (а разом з нею, звичайно, і НКВД) боролися за самостійну Україну. Чи є межа людському цинізмові? Напевно, в недалекому майбутньому молоде покоління українців вповні серйозно буде вважати, що совєтська армія воювала під синьожовтими прапорами, а кожний ветеран “вєлікой отєчєствєной” мав на своїй гімнастерці значок з тризубом. При сучасному стані “інформаційного поля” ця версія виглядає не такою неправдоподібною. А як же бути з історичною Правдою? Але стримати московську навалу не було змоги, забракло сил. Дорогою ціною заплатили жителі Антонівецької Республіки за те, що вони скинули з себе рабське тавро. Загинули тисячі повстанців і їх родини, інші були вивезені до Сибіру, поневірялись в тюрмах і ГУЛАГах. Але і цього більшовицьким зайдам було мало. Намагаючись знищити генетичну пам’ять народу, вони вже в мирний час, на початку 50-х років, вирішили стерти з лиця землі село Антонівці. Жителі села були переселені в Запорізьку область, хати розібрані, повстанські могили на цвинтарі зрівняні бульдозером. Старовинне село Антонівці перестало існувати. Тепер на свято Покрови тисячі жителів Шумщини, Крем’янеччини, Лановеччини, Здолбунівщини, Дубенщини та інших прилеглих теренів приїжджають на місце, де під час війни був Штаб УПА-Південь, віддають шану полеглим повстанцям. Вже більше двох десятків будинків з’явилися в Антонівцях. Вірю: пройдуть роки і на цьому святому місці забуяє нове життя. Тут виросте нове село з новими ошатними хатами. І робота знайдеться для всіх, і буде тут проживати багато щасливих людей, і нова церква буде, і нова школа. Заради цього віддавали своє життя українські повстанці. А ще тут можна буде створити Науково-дослідний Центр Історії УПА, відкрити таємничі екскурсійні маршрути, влітку організувати молодіжні табори. Щоб наступні покоління українців могли тут долучитися до нашої історії, гартувати свою душу і тіло. Хочу звернути увагу на невирішені проблеми. Нинішнє вище державне керівництво України ще до цього часу не спромоглося однозначно і безумовно визнати жертовну боротьбу патріотів, чим продемонструвало свою дволикість і фарисейство. Українське суспільство ще не усвідомило, що це “невизнання” – тяжкий гріх не тільки для Президента, Верховної Ради і Уряду. Це – велика провина всього українського народу! Покаймося ж, поки ми можемо це зробити! Адже воїни УПА і підпільники ОУН проливали свою кров за Незалежність України, за наші національні святині – синьо-жовтий прапор і тризуб, за гімн. Це “невизнання” спричинилось вже до величезних духовних і матеріальних втрат. Ветерани ОУН-УПА, які тепер живуть ще серед нас, не вимагають для себе чогось особливого. Необхідно просто визнати їх учасниками бойових дій, ким вони й насправді були. Основні документи для визнання повинні надаватись Всеукраїнським Братством вояків ОУН- УПА. Тепер подекуди таке визнання проводиться на основі архівних матеріалів допитів повстанців і підпільників катами-слідчими НКВД. Який цинізм! Гіршого знущання для ветеранів УПА годі придумати. А який це “мудрець” вирішив не включати до списків учасників бойових дій медсестер і зв’язкових спеціальностей? Кожен, хто має хоча би елементарні поняття про військову справу, може довести цим “мудрецям” помилковість їхніх “мудрих” рішень, які потрібно негайно відмінити. Відродження старовинного українського села Антонівці – справа честі всього нашого суспільства, а особливо громадськості Тернопільщини, Крем’янеччини і Шумщини. В українській історії є багато символічних місць: Холодний Яр, Крути, Базар, Гурби, Чорний Ліс. Без сумніву до цього списку можна прилучити ще одну славетну назву – українське село Антонівці! Останній рейд Нащо б, бачся, те згадувать, Що давно минуло, Будить бознає колишнє, – Добре, що заснуло. Т. Шевченко. Холодний Яр Південна Волинь, Шумщина, село Кордишів, 6 листопада 1994 року. Незвичне пожвавлення відбувалось в цей осінній холодний день у тихому волинському селі Кордишеві, що розкинуло свої хати по обидва боки неширокої річки Вілії. Зранку на край села, що знаходився на високому північному березі Вілії, почали прибувати незвичайні гості. Приїздили з Тернополя і Шумська автобуси з людьми в основному похилого віку зі слідами ГУЛАГів, назавжди закарбованими на їхніх мужніх обличчях. Декілька десятків чоловіків були в одностроях УПА, керував ними Голова Братства ОУН-УПА Подільського краю “Лисоня”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин