Арт"калейдоскоп · “Дуже добре, що наш театр відкритий для нових творчих ідей”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Театральна терапія для наймолодших
Слово Просвіти, №36 за 2024 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото надано театром
“Пригоди бурундучків” – це інтерактивна вистава, під час якої юні глядачі разом із двома детективами Чіпком і Дейликом розшукають і розчаклують циркових тваринок, яких маленька фея випадково перетворила на людей. Ця вистава особлива. Насамперед тим, що вперше в історії закладу, тобто вперше за 97 років, основним художнім рішенням вистави було обрано тіньовий театр. У “живому” ж плані задіяні молоді актори. Також для режисерки Адріани Метельської ця вистава є дебютом на “великій” сцені, після університетських постановок. Драматургами, так само вперше, виступили Денис Варяниця і Роман Горбач, використавши в драматургії свій досвід аніматорів та відповідну освіту. – До початку повномасштабного вторгнення у нас був бебітеатр від нуля до трьох років, – пригадує директор – художній керівник театру Ігор Гулий. – Тобто театр для зовсім маленьких. Під час повномасштабної війни такий театр не міг себе реалізувати через його особливості і специфіку ситуації. Ми почали шукати альтернативу і запропонували нашій помічниці режисера Адріані Метельській, яка має режисерську освіту, втілити такий проєкт, як вистава для глядачів від двох до чотирьох років. Вона пішла до головного художника театру Миколи Данька, а драматургами виступили наші молоді актори Роман Горбач і Денис Варяниця. Це була колективна молодіжна робота. Вже не вперше наші актори виступають як драматурги. Нещодавно у виставі “Дюймовочка в Парижі” авторкою виступила Катерина Устинова, як на мене, вийшло непогано. Є таланти, які потрібно відкривати. Можливо, такий досвід продовжимо й далі. До повномасштабного вторгнення ми могли паралельно працювати на двох сценах – великій і малій. Коли почалася війна, наш музей перетворився на найпростіше укриття. Там ми можемо розмістити 298 людей. Саме стільки посадкових місць на великій сцені. Зрозуміли, що можемо використовувати лише одну сцену одночасно. Мала сцена раніше була для зовсім маленького глядача. Але запрошувати на неї діточок нині нереально, бо це четвертий поверх. Насамперед через повітряні тривоги і можливі відключення світла. Поговорили з Адріаною і вирішили спробувати зробити ще одну сцену в укритті. В інших театрах також є мікросцени, то чому б не спробувати нам? Площа в 140 квадратних метрів дозволяє це зробити. До того ж, оскільки це укриття, то під час повітряної тривоги ми можемо не переривати виставу. Це була “проба пера”. Ідея нам зайшла, побачили, що такий формат має великий попит. Тут може розміститися сорок глядачів. Можливо продовжимо ставити тут вистави. Особливо, якщо це буде супердитячий формат від двох до чотирьох років. Якщо все складеться добре, то на весну плануємо велику прем’єру, в якій буде задіяна вся трупа театру (більше двадцяти осіб). Це буде “Синій птах” за п’єсою Моріса Метерлінка. Режисерами виступимо я та завідувачка режисерського управління нашого театру Лідія Філовська. Ми вже написали інсценізацію. Невдовзі почнемо працювати над розробкою матеріально-технічної бази, а далі – репетиції та реалізація проєкту. Плануємо завершити роботу орієнтовно в бе-дів роллю казкаря Дідуся Василя в передачі “Вечірня колисанка”. Він щовечора тішить маленьких та дорослих слухачів Радіо “Культура” новою захопливою казкою.
Пресслужба Полтавської обласної організації НСПУ резні, можливо, у травні. – Це моя дебютна вистава у професійному театрі, – зізнається режисерка-постановниця Адріана Метельська. – Коли закінчувала навчання в університеті, то дізналася, що тут є вакансія. Пройшла співбесіду. Мені пощастило, можна сказати доля усміхнулася, що я можу працювати в такому прекрасному театрі. Прийшла на посаду помічника режисера. Потім Денис та Роман написали п’єсу. Почалася робота над виставою. Зазвичай молодий режисер мріє поставити Шекспіра чи якогось іншого класика. А ми працювали над матеріалом для наймолодших глядачів. Треба було врахувати багато деталей. Правильно подати всю інформацію, аби вистава була доступною для діточок, щоб вона їм сподобалася. І щоб батьки могли отримати насолоду від того, що відбувається на сцені. Почали роботу над виставою в червні. Потім пішли у відпустки, а з 17 липня активно відбувалися репетиції. До того часу вже мали декорації й ляльки. Постановочний процес був дуже цікавий. Для мене це нові враження. Як я вже сказала, це моя дебютна вистава. Після університету знаєш, як до цього підходити технічно. А коли стикаєшся на практиці, то з’являються якісь нові виклики, з якими ніколи не стикався. Робота з акторами, художником, цехами – це цінний досвід. Кожна репетиція була для мене цікавим відкриттям. Коли головний художник театру Микола Данько прочитав п’єсу, то одразу побачив її в тіньовому рішенні. Вважаю, що це досить цікавий метод. Водночас, це виклик, бо працювати з тінню дуже важко. Для нас це було щось нове. Микола Іванович підказував і спрямовував. Постійно зверталася до нього за порадами. Дякую йому за наставництво. У виставі багато інтерактиву. Це зроблено для того, аби діткам було цікаво. Вистава розвиває. Нашою головною метою було, щоб дітлахи стали безпосередніми її учасниками. При виборі виконавців були зорієнтовані на молодих акторів. Серед старших лише Вадим Даценко, який виконує роль Конферансьє. Ми одразу розуміли, що Вадим зможе втілити її якнайкраще. Головні герої, вони ж драматурги Денис Варяниця (Чіпко) та Роман Горбач (Дейлик). Черепаха – Яна Бузовська, Кішечка – Катерина Шевчук, Песик – Даниїл Лиманюк, Папуга – Артем Бал-кін. Приміщення сцени в укритті дозволило нам зберегти затишну атмосферу вистави. Щоб артисти та глядачі були на одній хвилі, всі відучували себе учасниками вистави. З нами постійно працював звукорежисер Дмитро Шаламов. Він допомагав у підборі музики та створенні шумів. Загалом була проведена велика робота. Розуміли, що коли на виставу прийде глядач, то у нас буде стрес. Так, мабуть, і має бути. Для нас це був цікавий і цінний досвід. Була захоплена і приємно вражена своїми колегами. Вистава живе, і ми постійно будемо її вдосконалювати. – Якось я спілкувався зі своїм другом і колегою Романом Горбачем, – продовжує виконавець ролі Чіпка Денис Варяниця. – Виникла ідея створити інтерактивну виставу на нашому досвіді анімації. Захотілося поєднати анімацію з театром. Було кілька варіантів, іна основі вже третього написали сценарій, якій і ліг в основу вистави. Робота над постановкою була складною, але цікавою. Актори і звукорежисер мали творчу свободу. Кожен приніс щось своє, кожен мав можливість працювати над своїм образом. Звісно, режисерка приймала не всі ідеї, але кожен учасник проєкту мав власний політ фантазії. Це був перший досвід написання п’єси. Ми з Романом знайомі давно, дружимо багато років. У нас така хімія, що ми доповнюємо один одного. Маємо схожі ідеї, схожі думки, а писати разом навіть було легше. Я вигадував якийсь хід, Роман його доповнював. Потім щось вигадував він, доповнював я. А на сцені відчуваємо один одного як партнери. Показуємо стосунки конферансьє з тваринками, яким він приділяв мало уваги. А насправді хотіли показати стосунки батьків та дітей. Тому що часто батьки бувають дуже зайнятими і їм не вистачає часу на своїх діточок. Хочемо через всю виставу провести думку настільки важливі спілкування і можливість почути одне одного. Спершу наші з Романом персонажі були дуже схожі, наче одне ціле. Але зрозуміли, що при цьому втрачається інтерес. Чи потрібні два актори, якщо герої настільки схожі? Герой Романа – бешкетник, десь трохи неуважний, трохи несерйозний. А мій – більш відповідальний, дисциплінований. І такий контраст спрацьовує. Хтось із дітей впізнає себе в Чіпку, хтось – у Дейлику. Ці бурундучки так само різні, як і діти. Ми довго шукали. Інтерактив – це завжди ризик. На репетиції не було можливості запросити дітей. Тому, звісно, хвилювалися коли виходили на прем’єру. Глядачі дають енергію і ти вже граєш зовсім не так, як на репетиціях. Ти відчуваєш віддачу дітей, адже вони задіяні в процесі і це дуже підсилює твою гру як актора. Хотілося б, аби цю виставу побачили не лише в Києві. Було б добре, якби ми могли робити виїзні вистави. Чи вийде – покаже час. Не скажу, що націлений на драматургію, але ми люди творчі. У будь-яку хвилину може виникнути ідея, тоді ми швидко зберемося і почнемо писати. Дуже добре, що наш театр відкритий для нових творчих ідей! – Ідея написання цієї п’єси була спільною, – завершує розмову виконавець ролі Дейлика Роман Горбач. – Пропозиція щодо написання цього твору з’явилася ще коли ми з Денисом завершували навчання в університеті. Наш знайомий хотів, аби ми щось подібне поставили в дитячій лікарні “Охматдит”. Тоді не склалося, але ідея залишилася. Ця ідея збіглася з планами директора – художнього керівника Київського академічного театру ляльок Ігоря Гулого. Театру потрібна була вистава саме для маленьких. Підтверджую слова Дениса, що писати вдвох навіть легше. Адже ми найкращі друзі і розуміємо один одного з пів слова. Ще одна перевага писати удвох у тому, що в одного з авторів може замилитись око і потрібен погляд збоку. Писали п’єсу не під себе. У першому варіанті сценарію було багато бурундуків. Потім вирішили, що у виставі гратимуть лише молоді актори і скоротили бурундуків до двох. З режисеркою Адріаною Метельською знайомі давно, вона наша однокурсниця і ми брали участь у її студентських виставах. Цей досвід допоміг у новій роботі. Мій персонаж легкий на підйом, я теж. Нас вчили, що немає проблеми, а є завдання. Живу за таким принципом, за ним живе і мій герой. Він припав мені до душі через схожість темпераменту і характеру. Можливо, я щось не дограв, хвилювався. А роботою колег задоволений повністю. Всі молодці – зібралися і зробили класну виставу. Вперше працювали з театром тіней. Надзвичайно вдячні асистенту режисера Володимиру Малинському, він у театрі майстерляльковод. Навчав, як водити ляльку в тіні, як з нею поводитися. Ми звикли на сцені говорити голосно. А тут малий зал, маленькі дітки. З ними треба м’якше, тихіше. Тож довелося звикати до цього сценічного простору.
Київський академічний театр ляльок “Замок на горі” офіційно відкрив новий театральний сезон прем’єрою для зовсім юних глядачів (дітей від двох років) інтерактивною виставою “Пригоди Бурундучків” молодої режисерки Адріани Метельської.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
