Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Позиція “Світ має чути українських дітей без посередників”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Викрадене дитинство: чому Америка чує, а Україна мовчить

Слово Просвіти, №36 за 2025 рік

Микола ГОЛОМША, професор права, заслужений юрист України Понад 35 тисяч українських дітей були насильно вивезені до росії. Це не суха статистика, а тисячі поламаних доль, тисячі зруйнованих сімей. Світ визнає цей злочин воєнним, однак головне питання залишається відкритим: чому про біль українських дітей більше говорять у Конгресі та Сенаті США, ніж у Верховній Раді України? Голоси дітей, що вижили На слуханнях у Вашингтоні прозвучали свідчення, від яких холоне кров. 12-річний хлопчик із Маріуполя розповів, що росіяни намагалися переконати його: “твоя мама тебе не потребує” – і планували віддати його у прийомну сім’ю в росії. 13-річний підліток зізнався, що хотів утекти, але боявся, що його розстріляють на місці. Херсонський підліток Денис, хворий на діабет, пережив справжнє катування. В окупаційному таборі йому не давали ліків, а коли він слабшав, погрожували: “якщо не будеш слухняним – помреш”. Його ровесник Ростислав після смерті бабусі й госпіталізації матері залишився без захисту. російські військові силою вивезли його, видали нові документи, які хлопець відчайдушно рвав на шматки, намагаючись зберегти власну ідентичність. Це лише кілька прикладів зі свідчень, які пролунали під час слухань у США. Всі історії об’єднує спільний знаменник: приниження, цькування за українську ідентичність, заборона рідної мови, примусове “перевиховання” під наглядом камер, побиття, мілітаризація, пропаганда “патріотичних” російських пісень та символів. Реакція Америки Американські законодавці говорили відверто. Конгресвумен Шейла Джексон Лі підкреслила: “Українських дітей програмують воювати від імені росії”. Конгресмен Джо Вілсон порівняв дії кремля з практиками нацистів, наголосивши, що саме за такі злочини судили в Нюрнберзі. Сенатор Боб Менендес закликав Білий дім запровадити санкції проти всіх, хто причетний до депортацій. А його колеги Чак Грасслі та Емі Клобучар внесли двопартійну резолюцію, яка визначає повернення українських дітей однією з умов майбутнього миру. Америка говорить про це вголос, широко, системно. І головне – з акцентом на живі історії, які сприймає й розуміє світ. Чому Україна мовчить? Так, Верховна Рада ухвалювала заяви та резолюції. Так, існує програма Bring Kids Back UA, завдяки якій вже вдалося повернути понад тисячу дітей. Але чому ці історії не стають частиною парламентських слухань, національних дискусій, великої інформаційної кампанії? Чому в нас бракує саме того, що впливає на світову свідомість – мови образів, свідчень, живого болю? Мовчання – це поступка. Якщо ми самі не дамо голосу нашим дітям, то його дадуть інші, але вже не від нашого імені. Що робити? - Регулярні слухання у Верховній Раді. Кожне пленарне засідання має починатися з коротких, але гучних свідчень повернутих дітей, їхніх батьків та психологів. Це стане моральним центром української політики. - Міжнародна кампанія “Let the children speak”. Відеосвідчення, документальні фільми, виставки у світі, презентації у парламентах союзників. Світ має чути українських дітей без посередників. - Розширення програми Bring Kids Back UA. Більше ресурсів для пошуку й ідентифікації, психологічна реабілітація, створення єдиної ДНК-бази. - Парламентська коаліція дружніх країн. Спільні резолюції й законодавчі ініціативи про санкції проти всіх, хто причетний до депортацій. Викрадене майбутнє Депортація українських дітей – це не просто воєнний злочин. Це спроба вкрасти наше майбутнє, вирвати з нього коріння. І тому ми маємо говорити про це гучно, системно, щодня. Світ чує, коли ми говоримо мовою сердець. Америка вже говорить так. Час, щоб і Україна почала говорити голосом своїх дітей. Бо мовчання в цьому питанні – це теж злочин. бореться за свою незалежність. Наразі доречний роздум генерала: “Це не твоє діло – вмерти за свою країну, твоє завдання – змусити нещасного покидька з іншого боку померти!” І наостанок: “Позбувайтесь комплексу меншовартості й залежності від чогось московського, кацапського, російського. Знищуйте в собі всю залежність від російського – радянського менталітету. Поставте величезний паркан від усього російського. В голові має бути уявна огорожа від усього московського: “язик”, кіно, театр, книги, родичі з московських боліт. Усе викидайте на смітник. Якщо цього не зробимо зараз, не навчимо цьому дітей, то наші діти та онуки будуть воювати з москалями-“русскими”. Пам’ятаймо про це!” Чистимо зброю і не панікуємо. За Україну треба вбивати, а не гинути. “Русский мир” закінчується там, де він отримує по зубах. До діла, до зброї, до змагання за власну гідність! Будуймо Україну в собі і навколо себе для прийдешніх поколінь!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин