З блокнота письменника · “Не сприймай серйозно думку людей про себе. Вічне майбутнє твоєї душі від них не залежить”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Серце хоче Бога Уривки із книги записок Ігоря Павлюка
Слово Просвіти, №36 за 2025 рік
*** – Поезія – сплав несумісних енергій. Добре сплавити метафізику та алхімію. Ото і буде Всесвіт. Коли сплавити два м’які метали – олово та мідь, то буде твердий метал – бронза. Це теж поезія.
– У Середньовіччі автори підписувалися ноунеймами або ж взагалі не підписували своїх текстів. Така була етика. А зараз чужі тексти своїм іменем підписують.
– Жах сучасності: нечисть опирається на книги святих, на досягнення науки, культури, ШІ теж у розпорядженні нечисті (З Інтернету).
– Багатьох фарбованих патріотів сито годують Іван Франко, Тарас Шевченко, Леся Українка.
– Святе діло – виганяти торгашів із храму Літератури, як Христос виганяв їх із Дому Отця Його.
– Всьому свій час: у молодості гуляти, у середньому віці – працювати, у старості – молитися.
– Первісній людині все одно де бути: в печері чи в космосі. Первісна людина ще нічого не розуміла... Напевно.
– Людям, які говорять правду і зостаються вірними своїм предкам, завжди важко живеться.
– Із людьми стає нецікаво. Цікаво з Богом та бісами.
– Не сприймаю ідеологічно ангажованих поетів. Не сприймаю хімічних поетів. Лише метафізику та алхімію сприймаю.
– Не національність, не ідеологія, навіть не релігія визначають суть (порядність) людини, а її совість.
– Естетика – також етика, а етика – дієва естетика.
– Якщо людина після смерті своєї не має ніякої вигоди від слави земної своєї, то всі потуги для здобування слави людської – треш. А якщо після смерті людини її земна слава її компрометує – то здобування слави – повна дурість.
– Нормальна людина влади не бажає, тому влада завжди в руках ненормальних (Джордж Орвелл).
– Усе більше переконуюся у важливості духовної формули: похвала від людей позбавляє нас похвали від Бога. Це ключовий алгоритм, який народжує багато інших порад для спасіння душі своєї.
– Люблю думати і шліфувати думки свої, кожну думку окремо. Як пральна машина крутить (пере, полоще) одяг.
– Розумні люди не бувають злими, злість передбачає обмеженість (Жан-Поль Сартр).
– Ніяка робота не важлива. Люди колись збирали ягоди і так жили. Важлива молитва – спілкування із Богом.
– Морська і космічна хвороба. Колись мене море хвилювало, а потім – космос. А тепер – внутрішній космос.
– Поезія – дарування душі. Без душі поезії нема. Це мертвизна.
– У могилі немає слави. Хробаки справедливі.
– Не порівнюй себе з іншими. Кожен різний у Господа і кожен Йому милий.
– У здоровому суспільстві кумирів не буває.
– Святі не воюють. Вони вже перемогли.
– Поки одні люди використовують ракети, щоб обстрілювати сусідів, інші – запускають їх у космос.
– Їжа духовна і їжа фізична. Подібні процеси. Їсти потрібно постійно. У дитинстві для росту, а потім просто підтримувати життя тіла і душі. Якщо переїдати – буде ожиріння (для душі: багато знань – то багато печалі...).
– Навіть дерева несуть свої хрести...
– Справжній поет, як і справжній цілитель, не шукає клієнтів, а вони його шукають.
– Рости можна, поповнюючи знання, а можна через біль. Через біль надійніше.
– Видовищем бути легко, хлібом – ні... (Ярослав Басараб).
– Христос був великим Воїном, який довів свою Місію до кінця, не відступаючи, не йдучи на компроміс.
– Не очікуй, що тебе будуть любити у світі, в якому розіп’яли твого Господа (Чарльз Сперджен).
– Штучний Інтелект не має душі... Тому не плаче і не сміється...
– Хтось вважає так: Бог є, але життя для людини після її фізичної смерті нема. Є ще й така думка: Бог не втручається у життя людини навіть за її життя.
– Основний конфлікт – це конфлікт між ангелом та бісом у душі моїй.
– Кожен із нас носить маску. Хтось нею прикриває шрами і рани, а хтось – свою гнилу сутність.
– Найкращий спосіб надання психіатричної або психологічної допомоги людині, що впала в депресію, – дати йому виговоритися, виплакатися, викричатися.
– Понадмірна чутливість обертається нечутливістю, що властиво при паралічі.
– У Бога смерті нема – лише переформатування. Тому не бійся смерті ні рідних, ні своєї тим більше. Бо твоя смерть – це вже не твоя проблема...
– Демократія – нині влада демона, а не демосу (народу).
– На Божій дорозі поразок нема.
– Самотність – добре, коли ключ із твого боку дверей. Свобода (Почуте).
– Забанили мене на Фейсбуці, бо написав “Христос Воскрес!”. Кажуть, це нетолерантно до інших релігій.
– Якщо література не прославляє Бога, то вона – туфта, яка нікому і нічому не потрібна. Або й шкідлива.
– Істина без совісті – дурість.
– Хворі діти-сироти. Що може бути гірше?..
– Чи може та істота, яку нація називає своєю совістю, писати пасквілі на того, кому заздрить?.. – Аморальний авторитет...
– Помилятися можна. Брехати не треба.
– Найоптимальніша релігія – совість...
– Знаю двох святих у роду своєму: баба Таня і двоюрідний брат Льоня...
– Не сприймай так серйозно літературу. Хліборобство більш важливе. Хоча й воно вторинне. Бог усю їжу дав людині на планеті. Лише молися – і все тобі буде. Серйозно сприймай лише Релігію.
– Можна жити з меншим мозком, але більшими зубами... Як динозаври.
– Самогіпноз людині потрібен, як і алкоголь, який сам організм виробляє.
– Милосердя – риса великих (Божих) людей.
– Душа без тіла обійдеться, а тіло без душі мертве.
– Драма поета-християнина: багатослів’я – то гріх. Де межа?.. Слова мають ставати Логосом.
– Серце хоче Бога...
*** Внук Данило запитує мене: – Діду, а що таке гріх? – То коли людина нечемна, – пробую пояснити йому я, – говорить погані слова, б’є діда, говорить неправду, щось краде... – Я чемний... трохи... – зніяковіло відповідає Даня. – Чемний-чемний, – ласкаю внукову рудувату, як і вменек, голівку. – Головне – попросити пробачення, якщо був нечемний. – А якщо ні... – То після смерті нечемні до пекла потрапляють, їх душі... А чемні – в рай, – пояснюю внукові, відчуваючи, що інакше не поясниш дитині... – А зо таке рай, пекло? – сподівано запитує Данилко. – Рай – то там, де добре, все і всі є, кого ти любиш. А пекло – то коли нудить, зубчик і вушко болить... – Пояснюю примітивно, додаючи глупо, знаючи, що Даня не любить їсти суп, – і суп треба постійно їсти. Внук задумався. На сьогодні достатньо, здалося мені.
*** – Давай тебе молитися навчу, – кажу внукові. – Ми у школі молимося, – відповідає шестирічний Данилко. – А як? – Отче наш, прости нам провини наші... Далі забувся... – Господи Ісусе, помилуй мене грішного, – кажу йому дещо скорочену Ісусову молитву. Данило задумується.
Свята у внука задума.
– По-справжньому віруючі в Бога люди радісні у глибині своїй.
– Літературний процес – ярмарок марнославства. Огидно. Тому грішно. Бо марнославство – донька гордині.
– Людина, яка не пройшла через пекло своїх пристрастей, ніколи не подолає їх (Карл Юнг).
– Різниця між геніальністю та дурістю в тому, що у першої є свої межі (Альберт Ейнштейн).
– Як хочеться поплакати – поплач. Бо стримана сльоза – важка отрута.
– Думай частіше про Бога і про динозаврів...
– Розмова двох чоловіків: – Ким ти хочеш бути? – Святою... землею.
– “На вас напали дегенерати, які заплутались у власних міфах” (Владімір Буковський).
– Стукнувся в небо душею. Вертаюсь назад.
– Ніхто не хоче чинити зло, воно здатне існувати, тільки мімікруючи під добро.
– Дехто не боїться смерті, тому що боїться життя...
– Держава, яка убиває свого поета і руйнує церкви, приречена на небуття.
– Змінюється (деградує) не лише етика, але й естетика...
– Хочеш смерті? Помри від праці, а не від алкоголю, наприклад.
– Не сприймай серйозно думку людей про себе. Вічне майбутнє твоєї душі від них не залежить.
– Ключове слово моєї поезії – печаль, яка у мене буває навіть сексуальна: сексуальна печаль.
– Хотів би я бути первісною людиною: збирачем ягід... Коли ще люди не полювали, а їли те, що дала природа... Це і був рай.
– Є поети: - духу - душі - букви
– Є огидні грішники, які шукають жертву (добру і наївну людину), на яку гріхи свої хочуть перекласти.
– Не той друг, хто напоїв, а той, хто похмелив.
– Доки людина сама не захоче змінитися, ви її не зміните...
– На золотому годиннику час іде швидше, ніж на залізному.
– Чим церква відрізняється від театру? У церкву приходять як в гості до Бога, а в театр – до людей.
У львівському видавництві “ЛА “Піраміда”” готується до друку третя книга вибраних записок українського поета і науковця Ігоря Зиновійовича Павлюка, які він відверто пропонує любителям афористичних висловів, а також тим, хто із користю для свого духовного розвитку заглядає у творчу лабораторію митця і сплітає вінки із терну та лавру на Божій дорозі. Ця книга – хрестоматійний додаток до монографії Ігоря Зиновійовича Павлюка “Українська авторизована поезія: світоглядні традиції та тенденції”, яка також готується до друку. Пропонуємо уривки записок із майбутнього третього тому.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
