Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спадщина · “Твердий змуруємо гостинець, і за нами Прийде нове життя, добро нове у світ”. Іван Франко · с. 14сторінка оригіналу ↗

Від драми особистости до драми нації

Слово Просвіти, №36 за 2025 рік

Відомий вчений Євген Васильєв – доктор філологічних наук, доцент, завідувач кафедри теорії та історії світової літератури Рівненського державного гуманітар2 ного університету – написав цю рецензію2рекомендацію для видавництва щодо рукопису книги науковиці Інституту літератури Л. З. Мороз – книги, що є своєрід2 ним вибраним її праць, створюваних упродовж багатьох років. З2поміж позитив2 них одзнак книги, що їх вимічає рецензент, хотілося б додатково наголосити на ствердженні дослідницею високої актуальності творів української класики, що ро2 бить актуальним і саме дослідження. (У момент написання рецензії цей аспект іще не нагадував про себе так гостро, але він виразно заявлений у розділах книги). На жаль, шановний Є. Васильєв передчасно пішов у засвіти, не дочекавшись виходу рецензованої книги (видавництво “Наукова думка”, 2023, 280 с.). Цю пуб2 лікацію розглядаємо як нагоду пошанування світлої пам’яти Євгена Васильєва і вдячности йому за добре слово про працю нашої колежанки. А також можливість повідомити, що текст книги, видрукуваної з огляду на сьогоднішні обставини зов2 сім невеликим накладом (50 примірників), представлено в Інтернеті (сайт Інститу2 ту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України). ХІХ–ХХ століть, а з другого – створити оригінальну авторську версію історії української драматургії від Григорія Сковороди й Івана Котляревського до Спиридона Черкасенка і Василя Пачовського. І попри те, що авторка не дає своїй книжці жанрової дефініції, думається, що, зважаючи на цілісний і концептуальний характер праці, цілком слушно кваліфікувати її як монографію. Зауважимо також важливість для Л. З. Мороз теоретичного дискурсу. У її здебільшого історико-літературній праці чільне місце посідають питання теоретичні, наприклад, актуальні проблеми генології (об’ємні розвідки “Жанр трагікомедії в українській класичній драматургії” та “Комедія чи трагікомедія?”). Не можна не схвалити і постійно присутню авторську інтенцію вписати класичну українську драматургію (особливо на межі ХІХ–ХХ століть) у світовий театральний контекст, долучитися до компаративістського вектору драмознавчих досліджень, яких в українській науці завжди було обмаль. Наприклад, цікаво зіставляються з символістським “театром смерті” Моріса Метерлінка драматичні твори С. Черкасенка “Жах” і “Хуртовина”. Безперечно заслуговує на схвалення й те, що дослідниця звертається не лише до драматичних творів визнаних класиків (Михайло Старицький, Іван Франко, Леся Українка та ін.), у спадщині яких вона завжди звертає увагу на невідомі, невисвітлені аспекти творчості, але й вводить до наукового поля значно менш відомі постаті наших драматургів (розділ “Галицький пересмішник із сумним поглядом Григорій Цеглинський”). Хотілося б відзначити також авторську позицію Л. З. Мороз, завжди небайдужу, особистісно-зорієнтовану, яскраво-громадянську, патріотичну. Це, наприклад, засвідчує така її праця, як “Свобода/Воля як Гідність в українській класичній драматургії ХІХ століття”, що відкриває книжку і звучить як своєрідний духовний камертон. Варто зауважити, що фахові дослідження Л. З. Мороз, присвячені вкрай важливим науковим проблемам, написані яскравою і доступною мовою, за принципом “просто про складне” (а не навпаки, що нерідко зустрічаємо нині в філологічних текстах). Через це потенційна читацька аудиторія її монографічного дослідження значно розширюється. І передусім я маю на увазі українське студентство. Переконаний, що глибокі й вишукані високопрофесійні студії з української класичної драматургії Л. З. Мороз ще надовго прислужаться численним генераціям студентів гімназій, ліцеїв, університетів, виконуватимуть роль цінного дороговказу світом вітчизняної драми. Я би навіть сказав, що книжка Л. З. Мороз цілком могла бути рекомендована як навчальний посібник для студентів-філологів. Не можу не зауважити цінність розвідок Л. З. Мороз не лише для філологічної , але й для мистецької, насамперед театральної сфери. Оскільки і в сучасному українському театрі вітчизняна класична драма посідає значне місце (від традиційних ілюстративних постановок до сміливих експериментальних втілень постдраматичного або постепічного ґатунку на кшталт “Благодарного Еродія” у Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса), студії про традиційне і нове в українській драматургії були б надзвичайно корисними для драматургів, режисерів-постановників, сценографів, акторів, інших театральних діячів. Отже, можна констатувати, що книжка доктора філологічних наук Лариси Захарівни Мороз “Драма особистости – драма нації. Традиційне і нове в українській класичній драматургії. Ідеї. Жанри” є надзвичайно цінним, оригінальним, авторським дослідженням. Євген ВАСИЛЬЄВ, доктор філологічних наук, доцент Микола БОНДАР, кандидат філологічних наук, завідувач відділу української класичної літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин