Такі вони, просвітяни “Живи, цвіти та міцній, рідна Українська Державо!” · с. 5сторінка оригіналу ↗
Життєва сила просвітянки із Сильного
Слово Просвіти, №36 за 2026 рік
Інна ОМЕЛЯНЧУК
Вона – почесна просвітянка, нещодавно відзначила 85-річчя. Жінка й сьогодні щиро плекає українське слово, береже історії знакових людей Рівного і… плете маскувальні сітки для наших захисників. Пані Тетяна Піяр – активна просвітянка, яка не шукає спокою і в своїх 85. Пригадую, як на урочистій академії рівненської “Просвіти” секретар Рівненської єпархії протоієрей отець Сергій Лучанін з особливим трепетом вручив їй медаль Православної церкви України “За любов і жертовність до України”. Ця жертовність – у всьому: з перших днів відродженої “Просвіти” вона була берегинею нашої бібліотеки, в якій кожну книгу перечитала сама. А ще стояла біля витоків українського жіночого руху. Вже в 1993 році пані Тетяна представляла Рівненщину в столиці як делегатка першої Міжнародної конференції “Українка і демократія”, яку організували Світова федерація українських жіночих об’єднань(СФУЖО) та “Союз українок”. Її глибока дослідницька робота стала основою книги “Наша доля – Союз українок”, яка мала два видання – в
Михайлина БОДНАР, завідувачка культурно-масової роботи “Просвіти Прикарпаття”
З нагоди 35-ї річниці Незалежності України Івано-Франківська обласна організація ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка зібрала патріотичні сили Прикарпаття. Попри те, що свято ми зустрічали в умовах тривоги та смертельної загрози для існування нашої держави, на захід зібралися ті, кому віддано й безкомпромісно дорога доля України, – ті, хто виборював її незалежність і продовжує працювати заради нашої Перемоги. Особливою окрасою свята стало вшанування просвітян. На згадку про цю величну дату їм урочисто вручили синьо-жовті стяги – сакральні символи, за які у запеклих битвах віддали життя мільйони борців за волю. Цю почесну місію виконав виконувач обов’язків голови обласної “Просвіти” Андрій Деркач. Авторкою ідеї та головною організаторкою заходу виступила завідувачка культурно-масової роботи обласної “Просвіти” Михайлина Боднар. Серед відзначених державними прапорами – цвіт прикарпатського просвітянства та державотворення: Володимир Ковальчук – заслужений юрист України. Саме він 14 травня 1989 року в селі Воскресінці на Коломийщині під час багатотисячного відкриття пам’ятника Т. Шевченку за дорученням УГС та особистим проханням В’ячеслава Чорновола вперше на Івано-Франківщині привселюдно підняв національний синьо-жовтий прапор. Один із фундаторів та делегат Народного Руху України, який згодом присвятив життя державній службі в ОДА, податковій інспекції, органах юстиції та представництву Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ.
2007 та 2012 роках у рівненському видавництві “Волинські обереги”. Це літературно-документальний літопис жіночого руху Рівненщини у міжвоєнний період, долі жінок у роки війни, репресій та повоєнних випробувань. А вже в 2018-му вона стала однією із засновниць громадської організації “Рівненський Союз українок”, – розповідає голова обласної організації ВУТ “Просвіта” Іван Вєтров. Цю неймовірну життєву силу пані Тетяні дає рідне село з промовистою назвою Сильне, що в синьоокій Волині. І в неї самої такі ж, синьо-голубі очі, глибокі озерця яких, здається, ось-ось розхлюпають добро… Бо саме воно, без жодного перебільшення, стало її головним життєвим виміром: попри те, що доля ніколи не стелилася перед цієї жінкою вишитими рушниками. Вона народилася 4 вересня воєнного 1941-го. Її Сильне – це мама, сестра і брати, старий сільський храм, незабутні колядки й зелені свята. Воєнні дитячі спогади назавжди зафіксували вирву від німецького літака та засипаного склом хворого братика. А потім були голодні повоєнні роки… “Досі не можу викинути шматочок хліба: їжу вважаю святинею”, – написала Тетяна Піяр. Здається, саме зі своєї слабкості вона черпала якусь неймовірну життєву силу! “Пригадую, як на Різдво та Великдень у школі почали влаштовувати танці. Щоб діти не йшли до церкви. А ми якось все одно пішли колядувати до директора на прізвище Пітун. Він пригостив нас цукерками і за це одразу ж позбувся роботи”, – пригадує пані Тетяна.
Вона стала вчителькою рідної мови та літератури, і з 1970 року пов’язала свій шлях із Рівненською ЗОШ №4. Аж на 42 роки! За цей час поставила “на крило” не одне покоління рівнян: вчила їх не лише грамотно писати й багато читати, – вчила завжди любити в собі Україну. Ділитися з іншими скромним добром. Так, як робила це сама, доглядаючи могилу одного з
“У моєму поважному віці сон кудись тікає, – його місце займають спогади”, – так починається одна з розповідей у щоденнику Тетяни Піяр.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
