Незабутні · “Він був заглиблений у Козаччину, трипільську культуру, добував із тих часів невичерпну енергію”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Краса правічна Михайла Горлового
Слово Просвіти, №36 за 2026 рік
Галина ДАЦЮК, журналістка
17 вересня в київському небі хижі шуліки шугали “жовтим рівнем” тривоги й біди. А на київській землі люди жили за законами любові. В цей день її віддавали, прощаючись, народній артистці України Галині Гілярівні Яблонській – плив потік до Театру. А на Воскресенському узвозі, в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури віддавали шану і любов Художникові – світлої пам’яті Михайлові Горловому. Тут організували науково-практичну конференцію, присвячену видатному випускникові НАОМА. За життя вони зустрічалися не раз – Галина Гілярівна і пан Михайло. Обоє були активними учасниками публічних заходів, творчих вечорів і презентацій книг, які організовував Історич-
Скульптор біля погруддя отаману Зеленому ний клуб “Холодний Яр” та його очільник Роман Коваль. Були спільні Майдани з полум’яними закликами зі сцени – не боятися. А напередодні на Аскольдовій Могилі ми вшанували пам’ять новітнього Лицаря України – Любомира Соченка, сина художниці Марини Соченко, посестри Михайла Горлового. Отак зібравши докупи ці золоті небесні лінії, розумієш, що блідне і никне перед їхньою силою “жовтий рівень” болотяної жовчі, яку випускає щодня печерний звір. Ніщо не завадить нам бути нацією творців! А вшановуючи великих людей, ми набираємося від них просвітлення. У той золотий четвер ми побачили виставку творів Михайла Горлового, переглянули фільми про нього, почули вірші, прочитали між рядками його думки і сказали Митцю те, чого не встигли за життя. У рідному колі, серед Михайлових скульптур і духмяних обухівських яблук, пролунало стільки добрих і справедливих слів про геніального художника, як не лунало за всі його 72 земні роки. Здавалося, що присутні тут люди взялися спільно витворити портрет Невгасимої Пам’яті. І кожен прагнув докласти до нього власну барву, штрих і потрапити в той розлом у камені чи дереві, який міг побачити і відчути лише Михайло. Власне, кожен його витвір починався з того “спійманого” знака, побаченої лінії, карбу, вже зітканих у камені праматір’ю природою. А він їх просто видобував з кам’яної матерії. Уявно ми тримали в руках різці та пензлі, а насправді – любов у серці, яка животворила вдячністю Михайлові за служіння, побратимство і неповторну творчість. При повній залі, зі спусками в безпечне укриття, продовженням розмови у сховищі, підйомами, видихами і тихою сльозою, під спогади – зворушливі й щирі – під кадри документального фільму Романа Коваля “Краса правічна Михайла Горлового” з блискучими сценарієм, операторською роботою (Юрій Дереневський) і музикою, під уявний шелест паперу, запах липової стружки, цокіт різця по каменю – поставав Портрет Характерника від часів Трипільських. Котрий чув, як дихає дерево і б’ється серце каменю, що мав спільну мову з конем, який любив цього чоловіка як брата. Що був одного подиху з вітром. “Він створив такий потужний пласт духовності, що ніякі буревії не загасять свічку, яку він ніс у невтомному синівському серці”, – захоплено казали посестри й побратими. Михайло був учасником Революції на граніті 1990 р. – “Масол – на засол!”. Разом із побратимами Василем Корчинським і Олександром Мельником він був учасником Революції Гідності 2013 р. і підносив шини на палаючий Майдан. Під час вшанування 175-річчя від дня народження Тараса Шевченка Михайла так побили кийками, що сорочка тріснула на плечах… Михайло Горловий був бунтарем – не терпів неправди і лукавства, не умів і не хотів коритися системі, що заганяла митців у рутину несвободи. Йому мстилися і 2007 р. підпалили майстерню, де згоріли усі його твори. А він став творити ще з більшою силою. Марина Соченко вважає, що Горловий пізнав глибинну українську національну традицію, був Митцем ренесансного мислення і творчості рівня Мікеланджело, коли йдеться про поліфонічність – скульптор, художник, поет. Він був заглиблений у Козаччину, трипільську культуру, добував із тих часів невичерпну енергію, що допомагала йому мислити знаково, заглядати за високі кургани часу і проникати крізь його товщу до першовитоків нашої культури. Художник Володимир Гарбуз упевнений, що коли ми говоримо про Михайла Горлового, то говоримо про Україну. Він присутній у високих сферах її буття, його далекоглядність вражає. Михайло – духовний Воїн нації, який зумів передати наші основи у вічному камені. Його різець викарбував на небі наших Героїв. Довбаючи камінь, Горловий оживляв його.
Усамітнення було для Горлового розкішшю, бо в нього було безліч обов’язків – він діяв як свідомий громадянин України, не байдужий до її долі. На думку художника Петра Дейлика, у Горловому жив дух наших предків-титанів. Своїми творами він пробуджував націю і маніфестував: хто ти є? Він ліпив свою Україну, занурюючись у її глибини, доводячи творами, помислами, що сучасні українці мають глибокий генетичний та культурний зв’язок із носіями Трипільської культури, які належали до найдавніших європейських землеробів. Наталія Любиченко з об’єднання “Трипілля” образно сказала, що Михайло Горловий – “вишитий український рушник, на якому рідна Обухівщина озивається до нас лісами і полями. Його скульптури – по всьому світу. І ми зібралися для того, щоб знали Михайла Горлового в Україні, яка була його сутністю”. Пригадує, що пан Михайло був дбайливим садівником, який плекав яблуні, груші та сливи у власному саду в рідній Щербанівці на Київщині. Народний художник України Валерій Франчук мовив про побратима як про людину надзвичайної сили духа. Так, це співець Трипільської цивілізації, а ще – незламний митець, який прожив непросте життя, але вистояв. Коли у 2007 році підлі люди зумисне підпалили майстерню, у якій згоріли його твори, Михайло відновив усе спалене і створив ще чимало нового. Так, він геніальний скульптор, поет і скіфський воїн, вважає пан Валерій. Він радий, що в Академії сьогодні багато студентів почули про цього митця, і побажав творчій молоді “шукати не плями, а власні теми”. Художник і викладач Академії Олесь Соловей високо оцінив документальний фільм “Краса правічна Михайла Горлового”, вважає, що зафіксовані у кадрі прижиттєві моменти – це безсмертя скульптора. Пригадує, що пан Михайло був серед тих, хто створював Народний Рух України, а до того – Товариство української мови. Саме він приніс до Художнього інституту статутні документи про створення Народного Руху України і першим пожертвував на справу 500 карбованців. Пан Олесь каже, що Михайло Горловий був правдолюбом, з ним не завше можна було поговорити про мистецтво, бо йому боліли інші теми – суспільні, загальнодержавні. Його хвилювало становище української мови і обурювало рускоязиччя в Києві. Пан Михайло – носій трипільського духу, постійний учасник бієнале, які організовував Олександр Мельник, – “Україна від Трипілля до сьогодення”. Він в усьому унікальний. Олесь Васильович пригадав, як вони зустрілися з паном Михайлом у Лівані, де перебували з Олександром Мельником на запрошення Надзвичайного і Повноважного посла України Ігоря Осташа з художньою виставкою. А Горловий у цей час брав участь у міжнародному пленері скульпторів. Уявіть – три художники з України зустрілися в Бейруті, далеко від Батьківщини. “Тоді пан Михайло подарував мені камінь, попросив взяти його в Україну і пообіцяв зробити для мене скульптуру”, – пригадує Олесь Соловей. Камінь він привіз, передав скульпторові, і яке ж було його здивування, коли менш як за пів року пан Михайло подарував йому скульптурку. До слова, пан Олесь зворушливо продемонстрував її перед учасниками конференції. Ми переглянули ще один фільм – “Одкровення”, у якому прозвучала прекрасна поезія Михайла Горлового. Бо він Митець багатовимірний – художник, скульптор і поет. Його поетичні рядки – душа у слові, яка боліла, печалилась, палала неспокоєм, бо ж хотів, щоб усі жили найперше Україною і для Ук-
Михайло Горловий зі своєю поетичною збіркою раїни… Але це під силу лише таким, як Михайло Горловий. Народний художник України Василь Перевальський – теж Михайлів творчий побратим, до того ж сусід, пригадав, який чудовий пам’ятник Іванові Виговському він поставив при сільській школі у Германівці. І дуже шкода, що не постав пам’ятник Матері авторства Михайла Горлового в Обухові. Він переміг у конкурсі на кращий пам’ятник, його роботу затвердили. І раптом щось пішло не так. Місцева влада забракувала проєкт, бо щось не сподобалося. Дуже прикро, що наша культура залежить від смаку окремих чиновників, які не спроможні зрозуміти справжнє мистецтво. На думку пана Василя, сучасність треба шукати в минулому. Ми вперше осідлали коня, спекли хліб, збудували другий поверх у житлах. Тут, на нашій землі, першовитоки людської цивілізації. Пан Михайло багато знав і хотів, щоб українці теж розуміли, хто вони, чиїх прабатьків нащадки. Десятикласник Макар Підтілок сказав про Михайла Горового молоде слово, зауваживши, що це приклад того, як багато може зробити одна людина. Пан Роман Коваль пригадав, що під час зйомок фільму “Краса правічна Михайла Горлового” художник Володимир Гарбуз, роздивляючись Михайлові роботи, філософськи зауважив, що скульптор у кожному своєму творінні бачить себе. “Виходячи з цієї логіки, назву роботи Михайла Горлового, які є його своєрідними автопортретами: “Арій”, “Скит”, “Мамай”, “Літописець кам’яної могили”, “Мізинський сопілкар”, “Трипільський Орій”, “Скит – мій пращур”, “Атілла і Одонацер”, “Князь Кий”, “Кирило Кожум’яка”, “Князь Острозький”, “Іван Богун”, “Іван Виговський”, “Пилип Орлик”, “Петро Болбочан”, “Василь Вишиваний”, “Григорій Косинка”, “Отаман Зелений”. Це все Михайло Горловий. Це його лики”. Роман Коваль вважає, що Михайло Горловий ставав тим, кого творив, – “він скульптор мізинський, скульптор трипільський”. Радіє, що встиг нагородити Михайла Горлового Золотою Сваргою – найвищою нагородою Історичного клубу “Холодний Яр”. Зворушливе і правдиве слово про художника Михайла Горло-
Світлина на згадку про історичну подію в НАОМА, присвячену вшануванню скульптора і поета Михайла Горлового
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
