Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спадщина · “Емоційний заряд, отриманий під час місячної поїздки, відбився у його літературній і художній спадщині”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Історія подорожі Тараса Шевченка на Волинь та Поділля До 180+річчя від часу перебування Кобзаря в тих краях

Слово Просвіти, №36 за 2026 рік

Надія НАУМОВА, Музей історичного центру міста Києва Вересень-жовтень 1846 року. Цього року Тарас Шевченко відвідав Поділля й Волинь як художник Київської тимчасової комісії з розбору старожитних актів, яка була створена при університеті Св. Володимира ще в 1843 р. Її метою насправді було ввести Україну, її поселення і міста разом з історичними пам’ятками у російське русло, показати їх у контексті витоків російської історії. З іншого боку, в Комісії працювали люди, які щиро цікавилися археологією, пам’ятками старовини і чимало попрацювали у цій царині. Археографічна комісія потребувала також художників, які могли б виконати зображення всіх пам’яток: руїн минулого, курганів, яких в Україні було дуже багато. 10 грудня 1845 року Тарас Шевченко, який по закінченні Академії мистецтв мав диплом вільного художника, був офіційно зарахований на посаду художника для “знімків із предметних пам’ятників” із призначенням заробітної плати 150 рублів сріблом на місяць. Така посада була йому до душі, бо це була робота не байдужого фіксатора, а дослідника-пошуковця. Він мав за обов’язок мандрувати Україною, замальовувати історичні пам’ятки, крім того, записувати легенди, перекази, пов’язані з ними, відшукувати давні документи в церквах і монастирях, тобто працювати як справжній науковець, історик-етнограф. Тодішній генерал-губернатор Київський, Подільський і Волинський Дмитро Гаврилович Бібіков не те щоб захоплювався історією чи археологією, але йому як губернатору було доручено опікуватися Археографічною комісією. Сама Україна як самобутня і окрема етнічна одиниця його мало цікавила, про історію її народу він не мав жодного уявлення, але бажав приписати собі заслуги з вивчення краю, правити яким був поставлений у 1837 році. Саме він дав завдання художнику Шевченкові поїхати на Поділля й Волинь і замалювати там види Почаївської Успенської лаври. Це вказувалося у досить розлогому приписі: “Доручаю Вам відправитися в різні місця Київської, Подільської і Волинської губерній і зібрати різні свідчення: 1. Про народні перекази, місцеві повісті, пісні і передання і як можливо записати в тому вигляді, які вони є. 2. Про знамениті кургани і урочища, де і у якому місці вони є, і які про них є перекази і оповіді, а також історичні свідчення. З цих курганів зняти ескізи: форма, величина і кожен описати за цими свідченнями. 3. Оглянути відомі монументальні пам’ятники і старовинні будівлі і скласти їх опис, щоб можна було наступного року розпорядитися і зняти з них малюнки. 4. Крім того, відправитися у Почаївську Лавру і там зняти: загальний зовнішній вид Лаври, внутрішній вигляд Лаври, вид на околиці з тераси”. Уперше Тарас відвідав захід України, побував на кордоні з Австро-Угорщиною і намалював навіть ті об’єкти, які не були зазначені у приписі генерал-губернатора. Як бачимо, це завдання включало дві поїздки. Перша – підготовча, друга мала відбутися наступного, 1847 року, але цього так і не сталося: Шевченка заарештували як члена Кирило- Мефодіївського братства. Виїхав художник з Києва і, розписавшись за гроші, виділені на подорож, відправився в губернське місто Поділля. Про цю свою подорож Тарас Шевченко оповів пізніше на засланні у повісті “Прогулянка з задоволенням і не без моралі”: “Треба було мені з’їздити в Кам’янець-Подільський…”, в якій йдеться про те, що він доручив своєму слузі Трохиму записувати все, що станеться у дорозі, починаючи з назв поштових станцій. З цих записів, що згадуються у повісті, ми знаємо маршрут поштової дороги: Віта – Васильків – Біла Церква – Сквира – Липовець – Брацлав – Могилів-Подільський – Кам’янець-Подільський. Приблизно 27 вересня Тарас Шевченко був уже там. У Кам’янецькій гімназії працював учителем географії його приятель і соратник по Кирило-Мефодіївському братству Петро Чуйкевич, земляк Пантелеймона Куліша. У нього поет міг і зупинитися. Зрозуміло, що Чуйкевич знайомив Тараса з містом, яке вражало і тоді, так само, як і зараз, своїм незвичайним розташуванням і фортецею на півдні міста, на скелястому березі ріки Смотрич. До фортеці вів кам’яний міст, який тут зветься “турецьким”. Мені цього року пощастило побувати в Кам’янці і побачити місця, пов’язані з іменем Тараса Шевченка. Це насамперед будівля гімназії, нині тут розташовано історичний факультет університету ім. Івана Огієнка. На стіні його меморіальна дошка, яка свідчить про перебування тут українського поета і художника. Звісно, Тарас Шевченко побував і у фортеці, у башті якої тричі було ув’язнено народного месника Кармелюка. Вона так і називається “Кармелюкова башта”, на ній є меморіальна дошка. Спогади про подорож на Поділля відбилися також у поемі “Варнак” і в однойменній повісті, написаних уже на засланні. Починається повість тим, що у фортеці “Соляна Защита” він зустрічає земляка родом із Поділля. Його оселя, ошатна біленька хата, покрита соломою, нагадала йому Україну так само, як і помешкання всередині. Тоді в Оренбурзькому краї існували українські села. Варнак, герой повісті, попросив автора “розповісти щось про нашу прекрасну Волинь і Поділля”. Є декілька версій, про те, хто був прототипом колишнього варнака з поеми “Варнак”, у якого біля дверей в кутку на гвіздку висіли кайдани. Але видається так, що на створення цього образу вплинули все-таки оповіді про Кармелюка, чимало яких Тарас почув на Поділлі. 3 жовтня 1846 р. Чуйкевич записав до альбома Тараса пісню про Кармелюка “Ой Кармелюче, по світу ходиш”. Пісню “За Сибіром сонце сходить..” Шевченко не любив, він вважав, що автором є не сам Кармелюк, якого він називав “славним лицарем”, а польський поет Тимко Падура, який писав польською і українською мовами. Звісно, художні твори, повість і поема, різняться від документальних оповідей. У повісті, як і в поемі, герой Шевченка оповідає про своє життя, про те, як став отаманом “шайки”, і говорить про своє покаяння. Автор дає йому шанс покаятись у тому, що став на розбійницький шлях, нічого не говорить про реальний кінець людини, яка заслужила любов селян Поділля і Волині, слава про безкорисність знаменитого “розбійника” поширилась по всьому краю: про Устима Кармелюка складали легенди і пісні. Саме тут звучить теза про великодушних лицарів-месників, які забирали у багатих і віддавали бідним. Про це і говорить сам варнак. На жаль, немає малюнків Шевченка, які зображали б Кам’янець. Але ж він мав надію повернутись сюди наступного року. А зараз йому треба було їхати до губернського міста Волині Житомира для вручення пакетів з листами генерал-губернатора цивільному губернатору і архієпископу. А ще було завдання намалювати Почаївську Лавру, розташовану у Волинській губернії. Тарас Шевченко виконав не три, як було вказано у приписі, а чотири види аквареллю. Найцікавішим, здається, є вигляд з її тераси, з якої відкриваються чудові краєвиди. На обрії видніється ще одна святиня, яка тоді перебувала за межами Російської імперії, – Зарваниця. Тут теж ступала Божа Матір, і тут є джерело, до якого прочани їдуть донині (монастир належить Греко-католицькій церкві). Тоді Тарас побував лише біля кордону з Австро-Угорщиною. Він дуже уболівав про те, що Україна розділена між двома державами: “Від берегів Тихого Дону до крем’янистих берегів швидкоплинного Дністра – один ґрунт землі, одна мова, один побут, одна фізіономія народу, навіть пісні одні і ті ж. Як одної матері діти. А минуле життя цієї купки задумливих дітей великої слов’янської сім’ї не однакова…”. Дорогою до Почаєва Шевченко заїхав ще й у Кременець – подивитись на гору Бону, руїни замку на горі і на будівлю Кременецького ліцею, заснованого Тадеушем Чацьким, який натоді уже був закритий за наказом царя Миколи І, а його майно і експонати ліцейського музею перевезені до Київського університету. Імена і топоніми Поділля згадуються у повістях Шевченка і в поемі “Варнак”, і в інших поезіях: ріки Іква, Случ, Дністер, міста Кам’янець, Ковель, Корець, Кременець, Дубно, Заславль (Ізяслав), Гульськ, Балта, Берестечко, Острог, Новоград-Волинський, Луцьк, Житомир, село Верби, Почаїв. 28 жовтня 1846 року, “змірявши вздовж і впоперек Волинь і Поділля і дочекавшись в Житомирі осінньої грязюки”, поет повернувся до Києва. Емоційний заряд, отриманий під час місячної поїздки, відбився у його літературній і художній спадщині, з якої ми можемо пізнати Україну, життя і побут народу. Минуло 180 років з часу подорожі поета Шевченка на Поділля і Волинь. Але місто Кам’янець-Подільський зберігає пам’ять про нього, так само, як і про події початку ХХ століття, коли він став столицею Української Народної Республіки. Час визвольних змагань 1917–1921 років на теренах Кам’янця можна поділити на три періоди. Перший – доба Центральної Ради з березня 1917 до квітня 1918 року. Другий – доба гетьмана Павла Скоропадського з квітня по грудень 1918

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин