Пошта “СП” “Любіть справжню поезію. Вона не зрадить”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
На чому тримаємось
Слово Просвіти, №36 за 2026 рік
Володимир ВАКУЛЕНКО, член НСПУ, Харківщина
Не до душі мені, коли літературні акції проводяться нашвидку, поспіхом, і не всі охочі встигають поспілкуватися з письменником. Цю практику знаю з юності, коли спочатку був глядачем, пізніше – учасником, а згодом організатором і ведучим. Знаю, що письменники – вдячне коло для спілкування. Були б читачі. А читач може бути найріднішою людиною, на відміну від братів і сестер, які часом перегризаються за спадщину або за русскій мір. Читач може бути ріднішим за дітей, які іноді втікають, а іноді лишають старих хворих матерів чи батьків на соціальних працівників. Зі свого немалого літературного досвіду я знаю: добре, коли твоїм читачем є кохана людина, яка не зрадить... З харківською поетесою Ольгою Бережною я й так маю змогу спілкуватися у зручний для обох час. Але вихід нової книжки – епохальна подія для літератора, і хай цей процес не стає конвеєром для штампування непотребу заради своїх амбіцій. Перше враження від творів з нової Ольжиної збірки “Літерани” загалом позитивне. Для тлумачення назви авторка дає свободу читачеві. Неологізм багатозначний. Для себе я його розтлумачив як зранені душі літераторів. Ольга не з тих, що женуться за вподобайками та квіточками в мережі. Не забуваймо кредо Григорія Сковороди: краще бути в пошані та любові в одного розумного і доброго чоловіка, аніж у тисячі дурнів. Поезії О. Бережної сприймаються як вишукані й довершені. Але ж відчувається й рука наставниці-редакторки, старшої колеги Ольги Тараненко. Не всім щастить чверть століття плідно спілкуватися. А вмілих доброзичливих редакторів нині мало.
Але ж і те, що видається “в авторській редакції”, іноді, на жаль, не годиться. Найперше – через незнання мови. Тут нічого не допоможе, якщо самому впродовж життя не вчити українську мову. А страшне і водночас величне сьогодення показує, яка мова була і є першою і рідною. Варіантів, альтернатив не те що нема, а й не було. Зайвим було б уточнювати, що поезія О. Бережної силабо-тонічна. Для України це, мабуть, єдиний літературний шлях. Це показує багатолітня криза в літературах інших країн, де те, що номінується поезією, є тільки верлібром і вже не читається. Але так само я викидаю в умовний кошик для паперових відходів і заримовані декларації на тему війни й прокльони вбік москалів. Їм воно не дошкуляє, а нам теж ні до чого. Я не хочу хвалити костюм короля, аби лиш мене не вважали дурнем. Бо краще хай вас називають дурним, аніж ви насправді ним будете. Адже з ким поведешся, того й наберешся. Біля поезій Ольги я собі таким не здаюся. В Ольги костюм є. Недорогий, але зі смаком пошитий. А літературний смак має виховуватися в дитинстві. Мені було на чому його виховувати. Ще тоді, коли сам віршів не писав. А що їй можна побажати? Незрідка доводиться бачити передмови до книжок чи різного роду клопотання, автори яких вказують усі свої звання, титули та регалії. А тексти – із жанру розповідей про костюм короля. Всі ж оті звання – мильна бульбашка, яку власник старанно роздуває… аж до діаметра земної кулі. При цій нагоді згадується інше. Свої передмови старший колега по Харківській організації підписує: “Леонід Том”. І все. Два слова, а скільки ж у них сенсу,
Музичними барвами української пісні атмосферно оздобив цю зустріч фолькгурт “Співучі бабусі” Територіального центру соціального обслуговування населення Новодністровської міської ради під керівництвом Валентини Федишиної. Незмінна ведуча колективу, теж відома мисткиня, спілчанка письменницької когорти краю Олена Богуцька ділилася спогадами спільної новодністровської молодості та читала улюблені рядки пані Тамари. Злетіло до сердець учасників презенглибини і змістовності. Може, й молодша колега щось мені писатиме. І лапідарний підпис “Ольга Бережна” вміщуватиме в собі, як носій, терабайти інформації. Згадався апокрифічний богословський вислів: якщо твоя голова не лізе в глечик зі сметаною – не пхай її туди. Під сметаною малася на увазі Господня мудрість. Можна споживати помалу, обережно, по ложечці. А вона гірка. Але цілюща. Як і поезія Ольги Бережної: А море в шепіт, а море любить, По-людськи прямо, мов хвиля, губи. А море в плескіт, а море диха… Знімає речі, штовхає дико. А море стільки про вірність знає… Малює сіллю і вабить зграї… А море в брижі (човнів багато), Сховавши глибше вулкан і кратер...
Сховавши глибше вулкан і кратер, А море нишком відновить карту. Оглушить громом. Осушить спраг А море – розум, до тебе прагне. Хитнеться щогла, вітрило ляскне. А море крикне до всіх “будь ласка”. Спасінням дивним покаже острів. А море мовить: “Сьогодні постуй!”
А море мовить: “Сьогодні постуй! Одна є мова. Все надто просто…” А море буде весь час тут, поруч, Що Ти не схибиш. Бо погляд – вгору. А море – м о р е, підсунься ближче – Та вже не горем, бо щастя – тиша… На небі зграя – пташині риски. Я вглиб пірнаю. О море, бризкай! Так і чується Amore… На ній було засновано світ, на ній він тримається донині. Amore aeterna. Любіть справжню поезію. Вона не зрадить.
тації окрилене піснею слово Тамари Морошан іу виконанні подружнього дуету автора музики Михайла Рожка та Наталії Глушко. Привітними обіймами забарвили творчі гостини і представники колективу міської музичної школи з її директоркою Наталією Порт’є. Вітання, квіти, фотографування і, звичайно ж, автографи на щойно придбаних книгах Тамари Морошан – усе це неодмінно ряснітиме у спогадах нашої Тамари Володимирівни та нас, її гостей, додаючи особливої снаги і віри, а ще – вдячності українським воїнам за захист і можливість творити і зустрічатися!
*** 1 вересня біля меморіальної дошки Івану Семеновичу Нагірняку (на фасаді Будинку народної творчості та дозвілля “Молодіжний”) відбулося урочисте вручення міської премії його імені в галузі культури, літератури, мистецтва та журналістики. Саме цього дня виповнилася 12-та річниця відходу у вічність поета, прозаїка, драматурга, публіциста, громадсько-політичного діяча та почесного жителя Новодністровська. Цьогорічною лавреаткою премії стала письменниця та журналістка Тамара Морошан. Вітаємо!
Інна ГОНЧАР, членкиня НСПУ, НСЖУ
Юрій МОСЕНКІС
Із циклу “Міста+фортеці у віках” (2022 р.)
Полтава Нью-Йорк і Лондон, Осло і Оттава – На світі є багато славних міст, А серед них одна така Полтава – З минулого в майбутнє пружний міст.
І ліс, і степ, і поле, і отава, Шляхи далекі та рясні сади – Росте Полтава і цвіте Полтава Учора і сьогодні і завжди!
Дівочий стан – твоя струнка постава, Ти – гордість України у віках. Ясна Полтава і міцна Полтава Бандуру й меч тримає у руках.
Ніхто тебе навколішки не ставив, Для тебе ворог – комашиний рій. Бо ти Полтава, золота Полтава, На варті воїн твій тримає стрій.
Твої доми, твої майдани й храми, Твої герої і твої бої – Ти щирим друзям відчиняєш брами Й безславно гинуть вороги твої.
Суми Суми, Суми, віковічні Суми, Ви завжди веселі, не сумні. Люди працьовиті та розумні Теплим щастям сяють навесні.
Суми, Суми, героїчні Суми, Ви сталево стали у бою, Розгромили ворогів безумних, Відстояли славу ви свою!
Суми, Суми, в вас душа козацька, Ваша міць – фортеця із фортець. Не застане ворог вас зненацька – Тут чужинцю кожному кінець!
Суми, Суми, неповторні Суми, Ваші храми рвуться в небеса. Про майбутнє ваші мрії й думи, Сяє ваша сила і краса.
Українська Одеса Українська Одеса Ти південна столиця Ти красуня-принцеса Ти п’янка й ніжнолиця
Позолочена сонцем Посолонена морем Океану віконце Осяйне й неозоре
Ти цінуєш свободу В світ відкрита портами Мов цілуєш ти воду Запашними устами Про палку твою вроду Ллється чутка світами
Унікальна Одеса Ти не просто на карті Силу множиш на десять Біля моря на варті
Незвичайна Одеса Зустрічає світанок Ти маяк стюардесам Ти сигнал капітанам
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
