16 Презентація · “Книга і про тих, хто назавжди залишився молодим, і про тих, хто щодня, щосекунди залізно стоїть перед лицем смерти, захищаючи рідну землю”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
“Ця книга має стояти біля ікони”
Слово Просвіти, №36 за 2026 рік
У Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича презентували книгу “Пером і багнетом”. Вона – про буковинських журналістів, які добровольцями пішли захищати Україну від одвічного нашого ворога – здичавілих московитів.
Микола ТИМОШИК
На початку – сухі статистичні дані.
За інформацією Інституту масової інформації, кількість загиблих або зниклих безвісти українських журналістів натепер становить близько 150 осіб. Зних загинули під час виконання своїх професійних обов’язків – 15, як військові ЗСУ – 105, як цивільні жертви – 14. У полоні – 28 журналістів. З Буковини у цьому трагічному мартиролозі – троє. Але книга не лише про трьох. Вона і про тих, хто назавжди залишився молодим, і про тих, хто щодня, щосекунди залізно стоїть перед лицем смерти, захищаючи рідну землю, українське майбутнє нації. Першу презентацію цієї знакової для краю книги не випадково вирішили провести в Федьковичевому університеті. Передусім тому, що тут помітно стверджується потужний осередок підготовки журналістських кадрів – у нинішньому навчальному році на спеціальність
“Журналістика” набрали майже сотню першокурсників. До того ж, багато вступників – зі сходу і центру України. Був й інформаційний привід для заходу в цю погожу пору початку навчального року. Адже днями виповнилася чергова річниця гучного на весь світ і не розкритого досі вбивства Георгія Гонгадзе – талановитого українського журналіста, який чином свого життя ствердив навічно формулу буття в цій архіважливій для порятунку української України професії. У моєму тлумаченні студентам ця формула вже пройшла випробування часом і фокусується довкола правила “Чотирьох П”: Порядности, Професіоналізму, Патріотизму, Прямостояння. З огляду на цю печальну річницю, презентували фактично сигнальний примірник, ще зі слідом запаху друкарської фарби. Ініціаторами заходу виступили: обласне відділення НСЖУ (голова Володимир Бобер) та університетська катедра журналістики (завідувачка Любов Василик). Автором цього непроминального видання став відомий буковинський журналіст, колишній багатолітній редактор головної крайової газети “Буковини” Анатолій Ісак.
В аудиторії під час презентації
Розказана ним коротко, але ємко, анатомія втілення цього проєкту – від задуму до готового накладу – стала для першокурсників та викладачів, які прийшли на зустріч, і одкровенням, і гарною повчальною лектурою. Задум визрівав недовго. Пан Анатолій як ветеран буковинської журналістики достеменно знав кожного з колег, хто на війну після лютого 2022 року пішов свідомо, добровольцем. З багатьма листувався, зустрічався, брав перші відверті інтерв’ю, просив дозволу на публікацію певних подробиць (так і має бути в матеріалі нарисового характеру). Він незмінно дотримувався виробленого ще з молодих років принципу збирання матеріалу на будь-яку тему, надто ж цього, дуже чуттєвого й делікатного: копати глибоко, а не брати того, що лежало на поверхні. Ще просив фотографії. Однак вони не завжди приходили на мобільник. Один із колег на передовій, зізнався юним Анатолій Федорович, написав йому, що на війні не до фотографій, головне – вижити; але в голосі кожного була тверда впевненість, що перемога буде обов’язково за нами. З іншого боку, і воєнна цензура не толерувала подібних відвертостей. Написані в результаті таких опитувань у різний час есеї, замальовки, нариси настирливо просилися на газетні шпальти. І творці газети “Погляд” (головний редактор Володимир Бобер та його заступник Анатолій Ісак) ставили їх на видне місце. Небайдужі читачі з особливим теплом відгукувалися на такі шпальти, просили продовжувати цю благородну тему. Так виникла ідея зібрати разом ті розповіді й опублікувати під однією книжковою обкладинкою. У цій книзі їх оприлюднено 17. Троє з героїв книжки – у навічному журналістському строю залишаться молодими: співробітник “Молодого Буковинця” Віктор Дудар, оператор телеканалу “С4” Ярослав Левицький та оператор інформаційної агенції “АСС” Максим Шварцман. “Це потрібно не їм, – наголосив автор книги, – це потрібно молодим і тим, хто стане відбудовувати Україну завтра. На цих прикладах вони мусять знати, на які жертви йшли наші сучасники, щоб їхні наступники жили у мирній, багатій, а головне – незалежній Україні”. Гості-журналісти – Володимир Бобер та Анатолій Ісак – вже з перших хвилин своїх виступів викликали довіру в серцях юних слухачів. Тому на своєрідній студентській пресконференції вони закидали промовців цікавими й посутніми запитаннями та ретельно фіксували важливе у свої нотатники. Бо керуються порадами своїх навчителів-професіоналів і, зокрема, цією моєю фразою, яку записав багато літ тому, будучи першокурсником Київського журфаку. То була перша порада мого незабутнього декана професора Дмитра Прилюка: “Записна книжка в журналіста закривається лише у двох випадках: коли він лягає спати, або коли помирає…”. Вірю, що мої першокурсники принесуть на наступне практичне заняття власні хвилюючі тексти, перепущені через юні серця, про цю незабутню зустріч та оприлюднять їх також на своїх фейсбук-сторінках – як перші публікації з фотографіями в ранзі студентів-журналістів. Тему “Війна і журналістика” продовжили за кавою на катедрі журналістики – в колі друзів, однодумців та носіїв “окремої групи крови” (вислів ще одного декана київського журфаку, який благословив мене в науку, професора Анатолія Москаленка). У час презентації прозвучала коротка і ємка фраза: “Ця книга має стояти біля ікони”... Беру її за заголовок. Герої не вмирають. Якщо їх пам’ятають…
Організатори студентської пресконференції (зліва направо): автор книги Анатолій Ісак, професор Микола Тимошик, завідувачка катедри журналістики ЧНУ Любов Василик, голова Чернівецької крайової організації НСЖУ Володимир Бобер
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
