Про-читання · “Національну ідею сьогодення я б означив так: працювати денно і нощно”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Античність – живі голоси сьогодення
Слово Просвіти, №37 за 2024 рік
Богдан ДЯЧИШИН, член НСПУ, кандидат технічних наук, доцент, м. Львів
Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитися воно, – і немає нічого нового під сонцем!.. Книга Екклезіястова 1:9
Тому-то: “Минуле не хоче вмирати. Якщо задуматися над ним, воно може пояснити і сьогоднішнє й завтрашнє” (Михайло Слабошпицький, “Тіні в дзеркалі”).
Все має міру якусь і, врешті, є межі виразні, Далі й ближче від них – даремно правди шукати. Звідки я рушив, туди й повертаюсь: лихі ми на долю, Як і скупий той, і заздримо всім, хто на іншій дорозі. Квінт Горацій Флакк, “Сатири”, I, 1, 106–109
“…час мовби “надкушує” нас, щомиті забирає якусь часточку нашого єства (адже “вмираємо щоденно” – Сенека), ми – “пожива” для часу. Тож мислячій людині негоже бути пасивною жертвою часу – їй належить бути його “споживачем”, а не марнотравцем (читаймо: “І впокоївся Йов старим та насиченим днями” (Книга Йова 42:17. – Б. Д.)” (Андª рій Содомора, “Почути Горація…”. У кн. Горацій. “Твори”). Дещо про книгу: Голоси й відлуння античності. Donum natali-
Галина КИРПА
Нещодавно в книгарнях з’явилася книжка, яка справді буде подарунком для української родини, – Віктор Лузан. Абетка, циферки і ноти (Видавництво “Богдан”, 2024). Найбільше в ній зворушує та простота, з якою дитині розповідається про серйозні речі – дотепно, вигадливо, з усмішкою. Часом – трохи “на виріст”. Як от у літері Ґ. Незнайомі слова запам’ятовуються тут дуже легко й промовляються мов лічилка. Вони неодмінно викличуть зацікавлення й бажання дізнатися більше: Ґ – і в ґудзику, і в ґулі, У ґерґачці, в ґараґулі, В ґроні, в ґанку ще й у ґратах І в маленьких ґринджолятах. Ґрунт, Ґніт, Ґлей, Ґедзь, Ґава, Ґаблі, ґерданець. Окрім того автор заохочує ді-
cium Andreaе Sodomorae: матеріали Всеукраїнської наукової конференції до 85-річчя професора Андрія Содомори (Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2023. – 376 с.). Збірник містить також докладну бібліографію друкованих праць А. Содомори (196 позицій) і про нього (138 позицій) за 2013–2022 роки (Уклав Маркіян Домбровський). Вчена рада університету, під керівництвом ректора Університету, академіка НАН України, професора Володимира Мельника, дбає про прийдешнє – покоління приходять і відходять, а записане слово повік пробуває. Заслуговують подяки упорядники збірника: канд. філол. наук, доц. М. Б. Домбровський, канд. філол. наук, доц. А. М. Савула, а також науковий редактор доктор філол. наук, проф. Б. В. Чернюх. У науковому збірнику знайшли місце статті для думного читання науковців: Тараса Шмігера, Маркіяна Домбровського, Романа Домбровського, Назара Ващишина, Євгенії Чекаревої, Віталія Туренка, Надії Чернюх-- Мацієвської, Святослава Зубченка, Ліни Глущенко, Олени Пушкіної, Інеси Чакал, Мар’яни Мокрівської, Наталії Панчишин,
Андрія Савули, Соломії Антонюк-Кириченко, Богдана Чернюха, Ірини Романюк, Олексія Сафроняка, В’ячеслава Ціватого, Марти Петришин, Галини Загайської, Наталії Корольової, Олесі Лазер-Паньків, Олександри Литовської, Богдани Криси, Дмитра Гордієнка, Марти Зьоли, Сергія Лучканина, Роксоляни Оліщук, Христини Куйбіди. Хотів би сказати декілька слів про статтю Маркіяна Домбровського (текст розмислів автора близький мені по духу і суголосний з моїми думками): “Теплі камінчики у Ганусиних рукавичках: анатомія одного образу Андрія Содомори” (новела “Прикмета”. У кн. Андрій Содомора. “Усміх реª чей”). Історія про те, що гріє людське серце і залишається в пам’яті на все життя. Тато витягає з братрури розігріті камінчики і вкладає в рукавички дочки: “Оці зігріті татовою любов’ю камінчики в рукавичках Ганусі серед морозу – це і є образ відлуння золотого віку, на аналізі якого я й далі зупинюся”… “Камінчики гріють Ганусю спершу теплом хати, а згодом вже тим теплом, який отримують від самої Ганусі. І це дуже важливий момент нашого майбутнього образу: оберіг оберігає героя, поки герой оберігає оберіг”. Пам’ять – основа нашого розуму (є дослідження про те, що думками керує не розум, а серце. Читаймо ще й Євангеліє від Матвія 13:15) і для Ганусі життя буде огорнене теплом і любов’ю: “До старості вона залишатиметься маленькою Ганусею – хранителькою татових камінчиків – ніжного джерела її тепла і болю”. Жива античність: “Під пером Андрія Содомори античність і справді оживає”, – пише Віктор Неборак, а далі наголошує на величі слова, його впливові на наше життя: “Саме слово, пробуджуючи вічне в наших душах, єднає нас з античністю і з усіма поколіннями смертних людей...” (“Жива теперішª
ність Андрія Содоª мори”. У кн.: Андрій Содомора, “Жива античність”). Так, слово єднає нас зі здобутками людей, які відійшли, наснажує до праці самовиховання, примноження й дарування іншим дарованого нам, себе, бо такою є потреба людської душі: “Античність сприяла розвиткові середньовічних наук, поезії, прози, мистецтва, архітектури, скульптури, вчила пізнавати світ” (Миª рон Борецький, “Скарби античної словесності. У кн.: Лексикон анª тичної словесності / за ред. М. Боª рецького, В. Зварича. – Дрогобич: Коло, 2014. – 730 с.). Пам’ятаймо, що “Людина наділена Божою іскрою до пізнання світла істини, ...” (В. П. Мельник, “Філософія. Наука. Техніка”), але ж ця “іскра” ледь жевріє, бо ми порушуємо рівновагу в ноосфері, яка складається усіма розумами, що взаємодіють. Взаємодіють... Найбільший гріх людства, українців – роз’єднання. Це розумів І. Франко і працював над тим, щоб ““дати локальному, хай своєрідному, але на той час украй провінціальному фрагментові культури загальнонаціональну перспективу за умов політичної відірваності Галичини від “великої України”, утверджуючи паралельно історичну оригінальність своєї безпосередньої батьківщини”*. У малому Миронові І. Франко бачив (і любив) не лише свого галичанина, а й українського європейця” (В. П. Мельник, “Філосоª фія. Наука. Техніка”. *Пахльовª ська О., “Творчість Івана Франка як модель культурноªнаціональної стратегії”). Національну ідею сьогодення я б означив так: працювати денно і нощно, щоб слово рідної мови лунало і утверджувалося в щоденному вжитку в усіх закутках України. Правдою, тільки правдою має думати, жити людина: Оце єднання в слові та у крові, оце єднання дай нам днесь! Не просим, Боже, вічної любові,
й добре. А як гарно перебувати в полі своєї лексики, де геть усе своє, не завіяне підступним вітром із чужих земель: мова, бандура, веселики, піжмурки, євшанале єднання, що сильніш над смерть... (Ірина Калинець, “Шлюб із поª лином”) Єднання – сильніш над смерть… В єднанні – наша сила, і слово рідної мови, гарні мистецькі твори рідною мовою об’єднують народ в непереможний міцно стиснутий п’ястук: ““Sapere au- de” – “Наважся на розум!” Це “наважся”, “май сміливість” керуватися своїм розумом у наш час набуло й прямого значення…” (Андрій Содомора, “Почути Гораª ція…”. У кн. Горацій. “Твори”). Тому вислів Горація: “Carpe di- em” – дня не змарнуй – став чи не найвідомішим афоризмом: “…час мовби “надкушує” нас, щомиті забирає якусь часточку нашого єства (адже “вмираємо щоденно” – Сенека), ми – “пожива” для часу. Тож мислячій людині негоже бути пасивною жертвою часу – їй належить бути його “споживачем”, а не марнотравцем” (Андрій Содомора, “Почути Горація…”. У кн. Горацій. “Твори”). “Мусить же бути хтось нездоланний, хтось такий, кому нічого не може заподіяти фортуна, – ось що конче потрібно для держави роду людського!” (Луцій Анней Сенека, “Діалоги”. Про стійкість мудреця, XIX). Слава Україні – Героям слава! P. S. 1. У 2013 році побачив світ бібліографічний покажчик про різнопланову діяльність Андрія Содомори за 1961–2012 рр. (Андрій Содомора: бібліографічний покажчик. – Львів, 2013. – 352 с.). 2. Книга Андрія Содомори “Жива античність” (К.: Молодь, 1983. – 227 с.) – поетизована розª повідь про великих майстрів слова Стародавньої Греції та Риму, пеª ревидавалася чотири рази: 2003, 2009, 2016, 2024 рр.).
зілля, Україна, зозулька, іванець-киванець, сопілка… Я певна, що ця книжка народжувалася не спонтанно, адже задум спонукав продумувати кожен акцент і кожну деталь. Створена вона з великою любов’ю і розумінням дитячого світу. Книжка ненав’язливо допоможе дитині опанувати елементарну нотну грамоту – те, що в подальшому житті неодмінно стане їй у пригоді. Наприкінці є сторінка і для найдопитливіших, яка спонукатиме пильніше читати не лише віршики, а й придивлятися до малюнків. Наостанок лишається тільки щиро привітати з творчим успіхом усіх причетних до створення такого цікавого видання. Передусім подякувати авторові, відомому композитору Вікторові Лузану та чудовій ілюстраторці Людмилі Настенко. А читачам – побажати якнайскорішої зустрічі з такою змістовною і потрібною книжкою. У кожній школі, в кожній родині. Читаймо!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
