Тільки в “СП” · “Для нього було важливо передати нащадкам правду про великий і свідомий рід Процюків – Литвинчуків, який нещадно нищили росіяни”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Україна була його життєвим компасом, Великою Таємницею
Слово Просвіти, №37 за 2024 рік
Галина ДАЦЮК, журналістка
Микола Процюк народився 18 вересня 1939 року в селі Городиловичі Сокальсько" го району на Львівщині. Він належить до покоління українських дітей, які не тільки виростали без батьків, а й були позбавлені пам’яті про них. Їхні батьки були затавро" вані словами “бандит” і “розбійник”. Правда про них німувала в родинах без світлин і без будь"яких спогадів. Їхні сліди губилися у загравах гарячих змагань під псевдонімами. Законспіровані легенди спочивали в лісах під соснами, які довгі десятки літ теж не видавали повстанських таємниць. А як могло бути інакше, коли йшлося про національно"визвольні змагання 40" 50 рр. минулого століття, про нескорену УПА, про героїчну самопожертву ради найголовнішої ідеї – незалежності Украї" ни? Як могла тодішня імперія зла з найви" щою атрибутикою тоталітаризму допусти" ти правду про ці величні події і про людей, які їх звершували? Донька пана Миколи Ірина Процюк" Жіроде каже, що тато згадував свого бать" ка Василя чи не щодня. Шкодував, що майже не пам’ятає. Сумував, що виріс без татового плеча. Заздрив ровесникам, чиї батьки повернулися з війни. Хлоп’яча травма ятрила серце пів століття, аж поки повстанська стежка не привела його до
Пам’ятник Свободи (1848 р.) в Городиловичах правди і не воскресила ім’я командира УПА Василя Процюка"Кропиви. Повер" нення імені свого тата він вважатиме його воскресінням і головною подією у своєму житті. Вона звершиться у 1994 році, коли ДНК"експертиза встановить, що Василь Процюк і Микола Процюк – батько і син. Про дорогу до батька, віднайдення міс" ця його героїчної загибелі у селі Кордишів на Тернопільщині, урочисте перепохован" ня у Шумську син напише унікальну книжку, яку назве “Воскресіння через пів століття”. Рукопис Микола Васильович передасть мені, про що я вже розповідала, з думкою, що книжка буде оприлюднена. На жаль, 1 квітня 2024 року Миколи Про" цюка не стало. І, як це часто буває з відхо" дом людини у небо, історія запульсувала з новою силою. Тоді у Патріаршому Свято" Воскресенському Соборі я пообіцяла, що книжка вийде. Це мій обов’язок перед си" ном, який довірив правду про свого лицар" ського чину Тата, чиє ім’я тоталітарна сис" тема цинічно витравлювала з пам’яті ро" дини і України. Вперше ниточку істини про батька Ва" силя Яроновича Процюка Микола Васи" льович “ухопив” 1992 р. Її протягнув татів побратим, зіставивши прізвище Процюк, село Городиловичі, звідки були родом і Микола, і командир Кропива… У віці 50 років пан Микола засів за книжки про іс" торію УПА, перечитав “Туди, де бій за во" лю” Макса Скорупського, де автор не раз згадує Василя Процюка, ознайомився зі спогадами колишніх повстанців. Потім були листування через океан, перші обна" дійливі звістки… Це ще не був навігатор до найвищого у волинському селі пагорба по" між двох берестів, де загинув командир Кропива, однак то були перші маячки, які освітлювали дорогу до місця його героїч" ної загибелі. У своїй книжці пан Микола зворушли" во згадує свою останню зустріч з татом на Сокальщині в 1942 р. Хлопчику було тоді три рочки. Він соромився і недовірливо дивився на чоловіка, що приніс йому цу" керки “подушечки”. Втікав, коли той на" магався обійняти. Однак та зустріч з татом була незабутньою і зігрівала його завжди: і коли шукав батькові сліди, і коли сів писа" ти книжку “Воскресіння…”. У хронології подвигу командира Кропиви син опри" люднює можливі діалоги, батькові розду" ми, припускає можливість тих чи інших іс" торій, яким віриш. Бо написані вони з аб" солютним відчуттям найріднішої людини, розумінням її психіки і устремлінь. До то" го ж розказані сином без надмірної герої" зації, щиро й гідно. Проте автор неймовірно скромний по відношенню до власної особи. Якщо десь і робиться ліричний відступ, то з обов’язко" вою ремаркою: “вибачте, шановний чита" чу”. Але за скрупульозними дослідження" ми, подвижницькою працею відкриваєть" ся особистість талановитого сина, свідо" мого українця, громадського діяча, патріо" та Городиловичів і України, чудового бать" ка двох доньок і дідуся шести онуків, яких він виховував в українстві. На прощанні в Соборі було сказано, що “життєвий шлях Миколи Процюка є взірцем честі, зразком людської гідності, добропорядності, сумлінного служіння Україні”. Почесний громадянин Львів" ської області. Співавтор книги про рідне село “Городиловичі, Сокальського району – наша пам’ять, шана і любов”. Був кан" дидатом у народні депутати Верховної Ра" ди України 1998 р. від блоку “Національ" ний фронт” по місту Харків. Йому, що" правда, казали балотуватися, наприклад, на Волині, де б міг перемогти, проте пан Микола свідомо пішов в регіон, де його іс" торія була невідомою і непопулярною... Як згадує донька Ірина, тато увесь час казав, що мріяв бути інженером. Мав чу" дові здібності. Ще будучи школярем, са"
мотужки змайстрував радіоприй" мач, на той час – диво! Блискуче закінчив Сокальську гімназію. Проте до Політехніки, де готува" ли інженерів, Миколу не прийня" ли, оскільки в анкеті потрібно бу" ло відповісти на запитання, де був батько під час війни. Син напи" сав, що пропав без вісти. І це була правда, проте “безвість” могла оз" начати і втечу за кордон. А це вже кримінал в очах радвлади. Тоді юнак вирішив здобувати омрія" ний фах через військову справу. У 1962 році він закінчив з відзнакою Рязанське військове автомобільне учили" ще, а в 1970 році – Київське вище артиле" рійське інженерне училище. Службу про" ходив на інженерних та командних поса" дах. У книжці про батька він дещо скеп" тично пише про свої 28 років у лавах ра" дянської армії, де доводилося займатися не улюбленою інженерною справою, а вишколом марширування перед високими трибунами. Проте, Ірина згадує, що тато розповідав, як багато праці він докладав, аби зникло в радянській армії таке ганебне явище, як “дідівщина”. Після закінчення дійсної служби у 1986 році усі його зусилля були спрямовані, щоб повернутися в Україну. Саме сюди він відправить на навчання доньку Ірину, яка закінчить Київське музичне училище імені Глієра і, здобувши диплом, стане виклада" ти у знаменитій Мар’янівській музичній школі, якою опікувався видатний співак Іван Козловський. Керувала хором, була знайома з народним артистом, бувала у його квартирі. На початку відродження незалежності України Микола Васильович переїхав в Україну і до кінця життя проживав в улюб" леному Києві. Багато уваги приділяв національно" патріотичному вихованню молоді. З київ" ськими курсантами їздив у Гурби й Шумськ, на місця повстанської слави. Виступав перед скаутами з загону “Кропи" ва”. Був активним діячем Спілки офіцерів України, Конгресу українських націона" лістів, Київського крайового братства Братства ОУН"УПА, ОУН(б). Відзначений
Микола і Ганна Процюки з онуками — дітьми Ірини та Галини
Микола Процюк біля пам’ятника Василю Процюку — Кропиві в Городиловичах орденами й медалями, відзнакою Спілки офіцерів України – “Хрест заслуги”, ме" даллю Української православної церкви Київського патріархату “За жертовність і любов до України”. Гідний син України та українського народу, продовжувач справи свого батька командира УПА “Кропиви”. Усі, хто знав Миколу Процюка, цінува" ли його за душевну щедрість, мудрість і оптимізм. Він любив бувати на місці рідного села на Львівщині. На жаль, села вже нема. 10 травня 1946 року під час сумнозвісної опе" рації “Вісла”, усіх жителів Городиловичів примусово вивезли, а село спалили. Нині на його місці меморіальний комплекс, де встановлено 67 хрестів, які символізують знищені села Холмщини (Городиловичі, Безеїв, Гора, Клюсів, Маджарки, Ворохта, Іваньки, Печигори, Ліски, Корків, Павло" вичі, Жнятин та ін.). Щороку на місце пам’яті з`їжджаються люди, щоб згадати і розповісти про трагічну історію нащадкам. На місці зруйнованої церкви с. Городи" ловичі збудована капличка, спорудження якої ініціював і фундував пан Микола. Тут вшановують і стрільців УГА, і воїнів УПА, і жертв російського та польського терору. І славного земляка – командира штабу гру" пи УПА"Південь Василя Процюка – Кро" пиву. Онука Іванна пригадує, як у дитинстві дідо Микола повіз її з братом Павликом на Сокальщину. У Львові вони приєдналися до групи паломників, то була молодь, і ви" рушили на прощу до Чудотворної Городи" ловичської ікони. На той час уже не було ні села, ні церкви. Тож ікона була перене" сена у храм до села Ульвівок. Тут вони зу" пинилися. Побували у святому місці, біля ікони, яку дідо пам’ятав з дитинства. По" їхали в село Теляжин, де колись він жив зі своєю мамою. Вранці пішли через поле до Городилович. Побували біля каплички, де колись стояла дерев’яна церква. Її люди розібрали… на дошки. Пройшлися по ста" рому цвинтарю, де поховані їхні предки, вклонилися біля пам’ятника на честь пра" діда Василя Процюка – Кропиви. Дідо во" див їх усюди, старався показати і розказа" ти їм якомога більше, згадував прадідів Ва" силя і Ярона, своє дитинство, навіть те, як купався малим у ріці Буг. Увечері вони ра" зом з паломниками розпалили на березі Бугу багаття і співали біля вогнища чудо" вих стрілецьких пісень. Тепер Іванка розу" міє, що дідо Микола провів їх з Павликом дорогою до їхніх предків, щоб ніколи не забували, хто вони і звідки. Для нього було важливо передати на" щадкам правду про великий і свідомий рід Процюків – Литвинчуків, який нещадно нищили росіяни. У 1915 році під час Пер" шої світової російські солдати, зайшовши
Виповнюється 85 років від дня народження Миколи Васильовича Процюка, підполковника, громадського діяча, одного із засновників Спілки офіцерів України, сина командира штабу УПА- Південь Василя Процюка (Кропиви) – двічі Лицаря Золотого Хреста бойової заслуги 1-го класу. Сьогодні ми розповідаємо про пана Миколу як автора книжки “Воскресіння через пів століття”, уривки з якої друкує “Слово Просвіти” під рубрикою “Тільки в “СП””.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
