Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Арт-калейдоскоп · “Всі ми залишаємося великими дітьми і шукаємо відповіді не тільки зовні, а й всередині власного досвіду”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Чи існують ключі від щастя?

Слово Просвіти, №37 за 2024 рік

Новим проєктом Київського академічного театру юного глядача на Липках стала вистава “Прірва… або На добраніч, кретини!”, яка неодмінно зацікавить підлітків від чотирнадцяти років. Очевидно, багато цінного тут знайдуть для себе і їхні батьки. Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Олександра БЄЛЄНЬКОГО В анотації на сайті театру вка" зано: “За умови воєнного стану в Україні підліток Ден Хорш став вимушеним переселенцем. Разом із родиною він переїхав до іншої країни, йому вкрай важко адапту" ватися, почувається самотнім, а навколо все чуже та неприйнят" не. Не вперше хлопець тікає зі школи. Дену складно знайти гар" монію з самим собою, він усві" домлює, що втратив не тільки ре" альний дім, а щось значно біль" ше. Дім – це уособлення близь" ких і рідних, тих кого любиш, хто любить тебе. Насправді, ключів від щастя не існує, ці двері зав" жди відкриті, варто лишень нава" житись постукати. Автор тексту апелює до покоління тих, хто в процесі становлення відчуває крихке балансування між хибним шляхом і людською гідністю. Які мотивації можуть вберегти під" літка не зірватися в прірву?.. Ці актуальні проблеми у полі зору театру, батьків та педагогів. Орі" єнтуючись на відповідну вікову категорію 14 плюс (тобто, на так званий “перехідний” вік) втілен" ня цієї п’єси слугуватиме уперед" женням від непередбачуваних життєвих ситуацій”. Про нову виставу ми поспіл" кувалися з режисером"постанов" ником, заслуженим діячем мис" тецтв України Максимом Михай" ліченком. Також нас цікавило, що ще встиг зробити митець за останні два з половиною роки. Максим Геннадійович розпові5 дає: “Від перших днів повномас5 штабного вторгнення я продовжу5 вав займатися викладацькою ді5 яльністю. Звісно, уроки проводи5 лись онлайн. Це було цікаво, бо мої студенти розлетілися по всьо5 му світу. Продовжували щось роз5 бирати, придумувати, аналізувати. Той адреналін, на якому ми жили в перші місяці війни, допо" міг здійснити п’ять постановок. Це були студентські роботи. Брав участь у читці драматургів. Напо" лягав, аби ми почали відновлю" вати репертуар в театрі. Вже у червні почали грати вистави, од" ними з перших у Києві. Можу сказати, що навіть на короткий час не був за межами професії. Переконаний, що нам потріб" но зберегти насамперед те, що є нашою духовною основою, і те, що є нашою творчістю. Це не" від’ємна частина ідентичного ко" ду нації. Не можна постійно жити в стресі, страху, очікуванні, що все колись закінчиться і будуть комфортні умови. Це якраз та ланка, яку ми маємо заповнюва" ти собою – творити, допомагати тим, хто занепадає духом, або вважає, що це зараз не на часі. Переконаний, що мистецтво має жити за будь"якої ситуації. У жовтні 2022 року у Театрі на Липках поставив виставу “Люби" мене"не"покинь”. Її авторка Ольга Анненко. Після початку повномасштабного вторгнення вона виїхала з сином до Франції і написала моновиставу про жінку з України, яка працювала квіт" каркою. А у Франції її прийняла до себе жінка, що мала власну квіткову крамницю. Це історія про наших біженців, людей, які, перебуваючи далеко від рідної землі, повсякчас думають про по" вернення додому. Свою історію вона розповідає через квітки. Кожна квітка – це певний сим" вол, спомин зі свого минулого. Читали цю п’єсу в Національ" ному центрі театрального мис" тецтва імені Леся Курбаса. З усіх прочитаних текстів вона мене вразила найбільше. Я зв’язався з Ольгою і запропонував їй зроби" ти з одноосібної оповіді (моно" вистави) текст на кількох персо" нажів. Ця п’єса зараз дуже попу" лярна, її читали на фестивалях драматургії, грають на багатьох сценічних майданчиках в Україні та за кордоном. Як на мене дуже прониклива, щира вистава. За неї ми отримали “Київську пекто" раль”… Думки щодо втілення вистави “Прірва… або На добраніч, кре" тини!” зародилися давно. Вивчав багато матеріалів. А взимку ви" никла ідея про хлопчика, який перебуває в іншій країні з батька" ми. Сам придумав п’єсу, це мій авторський матеріал. До цього в мене було багато різних компіля" цій, самостійних робіт. Перероб" ляв чимало повістей, оповідань. Є певний драматургічний досвід, розуміння, як це працює. Для ре" жисера це абсолютно нормально, бо наша робота поєднує багато професій. Режисер може бути драматургом, адміністратором, актором. Без розуміння того, як ця система працює, неможливо бути повноцінним режисером. Митець, який створює пев" ний твір, повинен перебувати в діалозі з глядачем. Для мене важ" ливі питання і висновки, які гля" дач сам для себе зробить. Вистава має поліфонічну компіляцію. Там є декілька основних ліній. І це необхідно для того, щоб до нас приходили різні вікові категорії глядачів. І в кожної категорії на певний момент є свої запити, які дійсно хвилюють людину. Когось – тема родини, когось – станов" лення підлітків. А об’єднує всіх одне важливе запитання – що та" ке щастя і як бути щасливим?.. А ще цікавить – що таке зрілість, воля, любов… Тобто багато тем, про які ми говоримо. Якщо характеризувати репе" тиційний процес, то він завжди відбувається творчо, з великим захопленням, цікавістю і лю" бов’ю до відкриттів, до того фак" ту, який ми не можемо розповісти словами. Адже момент народ" ження будь"якої вистави – це мо" мент пошуку і очікування. Виста" ва не народжується однією люди" ною. Це певний симбіоз – мої думки + думки акторів. Також музика, що звучить у цій виставі. До речі, її написав мій брат Юрій Михайліченко. Дуже люблю процес репети" цій. Це не тільки математика, а й

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин